НЕЗАЛЕЖНИЙ АНАЛІТИЧНИЙ ЦЕНТР ГЕОПОЛІТИЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

Олексій Волович.

Позиції учасників конференції

У своїх виступах в перший день роботи конференції її учасники в основному повторили свої відомі позиції щодо сирійського конфлікту. Багато доповідачів говорили про необхідність дотримуватись положень «Женевського комюніке» від 30 червня 2012 р., тобто, що у Сирії необхідно створити перехідний уряд і провести парламентські і президентські вибори.[1] Також зверталася увага на гуманітарну катастрофу в САР і ситуацію, в яку потрапили сирійські біженці у сусідніх країнах, зокрема в Туреччині, Лівані та Йорданії.

На початку конференції генсек ООН Пан Гі Мун звернувся до присутніх з проникливими словами: «Погляди всіх громадян Сирії та інших країн регіону, які стали жертвами цієї кризи,звернені на вас. Скільки ще сирійців загинуть, втратять своїх близьких, стануть каліками чи втратять дах над головою, якщо ми знехтуємо наданою нам можливістю?» Генсек ООН зазначив, що, по при істотній розбіжності в Сирії між урядом і опозицією, конференція «Женева-2» надає можливість ворогуючим сторонам встановити у країні мир. Він особливо наголосив, що «саме сирійський народ несе ключову відповідальність за визначення майбутнього своєї країни, а всі учасники конференції та інші держави мають підтримати ці зусилля».

Міністр закордонних справ РФ С. Лавров, виступаючи після генсека ООН, сказав, що метою конференції є «припинення трагічного конфлікту, який несе біди і страждання сирійському народові і поширюється на сусідні країни і весь близькосхідний регіон». С.Лавров визнав, що прямі міжсирійські переговори «не будуть ні простими, ні швидкоплинними» і що існує чимало сил, як у самій Сирії, так і за її межами, які на словах підтримали проведення конференції «Женева-2», але насправді роблять усе, щоб не допустити її успішного завершення для всіх сторін конфлікту. Він також висловив жаль з приводу відсутності на конференції представників внутрішньої сирійської опозиції та Ірану. Однак, за його словами, незважаючи на всі перепони і труднощі, конференція дає реальну можливість встановити в Сирії мир.

Виступаючи, держсекретар США Джон Керрі заявив, що США мають намір і надалі впливати на конфліктуючі сторони, щоб схилити їх до взаємоприйнятного рішення. Зокрема, він нагадав, що рішення президента США Барака Обами про можливе застосування військової сили не знімається, якщо не будуть знайдені мирні способи для врегулювання сирійського конфлікту. Держсекретар США також висловився категорично проти включення чинного президента Сирії Башара Асада до складу майбутнього перехідного уряду. Завершуючи виступ, Дж. Керрі зазначив, що конференція може покласти початок тривалим мирним переговорам з метою відновити мир у Сирії.

Міністр закордонних справ КНР Ван І у своєму виступі зазначив, що, виходячи з інтересів сирійського народу, розв’язання сирійської проблеми є нагальною потребою. На його погляд, насамперед необхідно припинити вогонь і створити сприятливі умови для мирних переговорів.

Ван І озвучив 5 китайських пропозицій: сирійську проблему необхідно розв’язувати у політичний спосіб; сирійському народові необхідно надати можливість самостійно обрати формат майбутньої держави; стимулювати інклюзивний процес політичного перехідного періоду; підтримати національне примирення та об'єднання Сирії; надати гуманітарну допомогу Сирії і сусіднім державам, де знайшли притулок сирійські біженці.

Глава МЗС КНР закликав всіх зацікавлених виявити політичну волю і, користуючись корисним досвідом інших країн, знайти оптимальний шлях для усунення проблеми, обов’язково враховуючи при цьому як реалії країни, так і інтереси різних сторін.

Представники уряду Сирії та опозиції — міністр закордонних справ САР В. Муаллем і голова НКРОС А. Джарба — виступили з різкими взаємними звинуваченнями. За словами В. Муаллема, ніхто в світі не має права відкликати президента чи уряд Сирії, окрім народу самої країни. В. Муаллем заявив, що сирійська влада не має наміру припиняти боротьбу з тероризмом, і запропонував продовжити діалог уряду з опозицією на сирійській території. Він також закликав Туреччину, західні та арабські країни утриматися від втручання у внутрішні справи САР та підтримки екстремістських іноземних угруповань, що діють на території Сирії. Після того, як В. Муаллем використав встановлений для виступу ліміт часу, генсек ООН кілька разів намагався перервати його, однак глава МЗС Сирії довів свій виступ до кінця.

У відповідь на цей виступ голова НКРОС Ахмед Джарба вельми емоційно заявив, що «тисячі мирних жителів стали жертвами президента Асада, який знищує сирійських громадян задля досягнення своїх божевільних цілей». За словами А. Джарби, дозволити Асаду залишитися в політиці — значить вступити в протиріччя з досягнутими домовленостями на конференції « Женева-1».

Міністр закордонних справ ФРН Франк-Вальтер Штайнмайер запевнив, що «Німеччина готова надати допомогу сирійським друзям і міжнародним структурам в постконфліктній реабілітації та відновленні Сирії». При цьому міністр не уточнив, кого саме з сирійців він вважає друзями і кому саме буде передбачена ця допомога. Глава зовнішньополітичного відомства Німеччини висловив сподівання, що конференція «Женева-2» стане першим кроком у справі врегулювання сирійського конфлікту.

Глава французького МЗС Лоран Фабіус оголосив, що Париж підтримує політичне врегулювання в Сирії як єдино можливий вихід з ситуації, що склалася. При цьому «найбільш адекватною силою в сирійському конфлікті» Л. Фабіус назвав «помірну опозицію» уряду Башара Асада. При цьому не відомо, чи мав він на увазі також внутрішню легальну опозицію, представники якої входять в уряд.

У виступі на конференції глави МЗС Великої Британії Вільяма Хейга був запропонований наступний план розв’язання сирійської кризи: створення чіткого графіка з формування перехідних органів влади, встановлення перемир'я на території країни і забезпечення поставок гуманітарної допомоги. У. Хейг вважає, що «всі, хто підписав «Женевське комюніке», бажають, аби в Сирії було сформовано перехідний уряд, який би відповідав прагненням обох сторін і враховував побажання інших людей, включаючи президента, який сам зруйнував власну легітимність». За словами У. Хейга, Велика Британія виділила 100 млн. фунтів на гуманітарну допомогу Сирії і готова ще виділити стільки ж. При цьому він не пояснив, кому конкретно і яким чином буде надана ​​ця допомога.

Практично одночасно 24 січня у Давосі, розташованому на сході Швейцарії, виступив колишній прем'єр-міністр Великої Британії, а нині спеціальний посланець Квартету з близькосхідного врегулювання Тоні Блер, який заявив, що «в останні 6-9 місяців війська Асада отримали перевагу у боях, що точаться в Сирії. Щоб спонукати його до рівноправного діалогу, нам необхідно домогтися рівноваги на полі бою». Ось такі вони хвацькі британські «миротворці» ...

Виступаючи від приймаючої сторони, президент Швейцарії Дідьє Буркхальтер висловив сподівання, що міжнародна мирна конференція в Монтре покладе початок мирному процесу в Сирії. Президент Конфедерації закликав представників уряду та опозиції Сирії зробити кроки назустріч, продемонструвавши тим самим своє бажання знайти прийнятне для обох сторін рішення.

Франс Тіммерман, глава МЗС Нідерландів, де розташована штаб-квартира Організації по забороні хімічної зброї (ОЗХЗ), заявив, що ніякого військового розв’язання сирійського конфлікту немає і бути не може, оскільки є тільки політична сторона питання, що протиборчі сторони повинні просуватися крок за кроком на переговорах, і мирне вирішення конфлікту необхідно знайти. За його словами, позитивну роль у мирному врегулюванні сирійського конфлікту відіграє і ОЗХЗ.

Глава МЗС Єгипту Набіль Фахмі висловив сподівання, що політичні переговори в Монтре приведуть Сирію до нових горизонтів. Він також закликав сирійський уряд і опозицію сприяти доступові гуманітарної допомоги в різні райони САР.

Керівник МЗС Лівану Аднан Мансур заявив, що діючі в Сирії терористи небезпечні також і для сусідніх країн, включно з Ліваном, який і до початку сирійського конфлікту тривалий час страждає від терористів. Ліванський міністр закликав міжнародне співтовариство до викорінення тероризму, ідентифікації авторів терактів, встановлення джерел його фінансування для того, щоб гарантувати безпеку в регіоні і в світі. Побічно виступ ліванського міністра був спрямований проти Саудівської Аравії і Катару, яких Дамаск і Бейрут звинувачують у підтримці терористичних угрупувань у Сирії та Лівані.

Виступи представників Туреччини та арабських країн Перської затоки — головних спонсорів сирійської опозиції — вирізнялися явною тенденційністю, деструктивністю і ворожістю по відношенню до Б. Асада, що аж ніяк не сприяло досягненню компромісу.

Так, міністр закордонних справ Туреччини Ахмет Давутоглу зажадав «негайно покласти край антигуманним діям режиму Б. Асада, які не повинні залишитися безкарними». Турецький міністр стверджував, що сирійське керівництво оголосило всіх опозиціонерів «терористами» в той час, як воно «проводить політику державного тероризму, бомбардуючи територію, знищуючи населення за допомогою запальних бомб і хімічної зброї». На закінчення свого виступу А. Давутоглу заявив, що «Б. Асад і його оточення втратили свою легітимність і не мають більше права перебувати при владі».

  Глава МЗС Катару Халед аль-Атия жорстко критикував сирійську владу, звинувачуючи її в державному тероризмі. Він закликав сирійську владу припинити використовувати тему тероризму «для відвернення уваги від вирішення проблем у своїй країні». Також він закликав сторони конфлікту виконувати положення «Женевського комюніке» про припинення військових дій на всій території Сирії. Крім того, катарський міністр зажадав від Дамаска забезпечити коридори для доставки гуманітарної допомоги сирійському населенню. Разом з тим, на другий день конференції глава МЗС Катару заявив, що Іран міг би зіграти помітну роль у врегулюванні кризи в Сирії. Халед аль-Атия також закликав до взаємодії з Іраном у врегулюванні сирійського конфлікту, незважаючи на розбіжності з Тегераном в позиціях щодо Сирії. [2]

Міністр закордонних справ Саудівської Аравії Халед бін Сауд стверджував, що «президенту Сирії Башару Асаду немає місця в процесі врегулювання сирійської кризи». Він закликав до швидкого формування сирійського перехідного уряду без Б. Асада, оскільки «його руки вкриті кров'ю».

Перший раунд міжсирійських переговорів

Після конференції в Монтре з 24 по 31 січня в штаб-квартирі ООН в Женеві проходив перший раунд прямих міжсирійських переговорів. Як і очікувалося, найбільш спірним стало питання про відставку президента САР Башара Асада. У той час, як представники сирійської опозиції вимагали безумовної та негайної відставки Б. Асада, сирійська офіційна делегація з самого початку рішуче відкинула таку можливість, заявляючи про те, що бути Б. Асаду президентом чи не бути, — вирішуватиме тільки сирійський народ, а не конференція чи сирійська опозиція.

27 січня сирійська офіційна делегація оприлюднила декларацію про принципи переговорів з врегулювання ситуації в Сирії, яка, зокрема, включає: повагу суверенітету Сирії; повернення «узурпованих» територій; припинення підтримки терористів зброєю і коштами з-за кордону; вибір політичного майбутнього країни самими сирійцями на основі принципів демократії; відмова від усіх форм екстремізму та релігійного фанатизму.

Делегація сирійської опозиції, не обтяжуючи себе дискусіями, відразу відкинула цю декларацію та 28 січня оприлюднила свій план мирного врегулювання на основі «Женевського комюніке». Зокрема, опозиція запропонувала дати можливість вивести формування «Сирійської вільної армії» з трьох населених пунктів в передмісті Алеппо, заблокованих урядовими військами. Сирійська опозиція також наполягала на звільненні політичних в’язнів. До речі, сирійський уряд вже неодноразово звільняв за амністією бойовиків і політиків опозиції, більшість яких згодом поверталися до збройної боротьби проти Б. Асада.

Слід зазначити, що переговори між делегаціями уряду САР та опозиції не були прямими, а велися за посередництва спецпредставника ООН і ЛАД по Сирії Л. Брахімі. Делегації знаходилися в різних кімнатах, а 80-річний алжирець Л. Брахімі виконував між ними «човникові контакти». Іншими словами, делегації не сиділи за одним столом і не мали прямого контакту. Чи не єдиним питанням, з якого сторонам вдалося досягти домовленості — це питання про доставку в Хомс гуманітарної допомоги та виведення з окремих районів цього міста жінок і дітей. Представники влади та опозиції погодилися з тим, що терор в Сирії існує, але не змогли домовитися про заходи протидії.

Бойові дії в Сирії не припинялися навіть на час проведення конференції та переговорів, що було не кращим підґрунтям для миротворчих зусиль міжнародної спільноти. Тільки 30 січня терористи і опозиційні формування обстріляли з мінометів і артилерії житлові квартали в містах Дамаск, Дейр-ез-Зор, Хомс, Алеппо і аль-Харра, через що щонайменше 20 мирних жителів було вбито і поранено. Це свідчить про те, що представлена ​​на конференції сирійська опозиція не має ніякого впливу на всі збройні формування, які виступають проти Б. Асада. Національна коаліція насправді контролює не більше 20% опозиційних угруповань в Сирії і по суті являє собою всього лише ширму, за якою діють радикальні ісламісти.

Вельми своєрідно позицію НКРОС та її західних покровителів на переговорах у Женеві представив директор московського Інституту Близького Сходу Є. Сатановський: «Люди, які не змогли повалити уряд і, треба сказати, представляють лише ту частину опозиції, від якої мало що залежить, вимагають, щоб їм передали всю повноту влади, а уряд, гірко заплакавши, подався у відставку або пішов і застрелився»...

Ще до завершення конференції «Женева-2» США знайшли «нові приводи» для військових ударів по Сирії. Так, міністр оборони США Чак Хейгл висловив невдоволення тим, що «сирійський уряд відстає від узгодженого графіка виведення хімічної зброї», хоча цілком очевидно, що керівництво Сирії зробило все, що було передбачено угодою між САР, ООН і ОЗХЗ. Відставання від графіка пов'язано з несприятливими погодними умовами, а також діями терористів. Практично одночасно представник американської розвідки Джеймс Клаппер звинуватив Сирію... у виготовленні біологічної зброї. При цьому він не навів жодного доказу своїм твердженням. Це свідчить про те, що, формально беручи участь у конференції «Женева-2», Вашингтон все ж продовжує тиснути на Б. Асада аби зробити його більш поступливим. Схоже, що у Білому домі досі не усвідомили, що президент Сирії не з лякливих.

Переговори сирійської опозиції в Москві

Домовленість про візит лідерів НКРОС до Москви відразу після закінчення конференції «Женева-2» була досягнута 12 січня ц.р. під час зустрічі в Парижі міністра закордонних справ РФ С. Лаврова з головою НКРОС А. Джарбою. За вищезгаданою домовленістю, 4 лютого, ц.р. лідери НКРОС А. Джарба, Б. Джамус і М. Кіло провели переговори в МЗС Росії. За словами сирійських опозиціонерів, вони прибули до Москви, щоб остаточно з’ясувати — «з ким хоче бути Росія — з народом чи з урядом Сирії?». Керівництво НКРОС спробувало переконати Москву в необхідності «натиснути на режим Башара Асада, щоб він відмовився від силових методів розв’язання кризи на користь політичних». Однією з тем переговорів у російському МЗС було обговорення питання формування коаліційного перехідного уряду Сирії.

Після закінчення переговорів в МЗС Росії А. Джарба заявив: «У нас зараз хороші стосунки з російською стороною. Зараз російська сторона краще розуміє позицію коаліції. Ми сподіваємося, що ці відносини будуть поступово розвиватися і найближчим часом відбудуться візити представників коаліції до Москви». Б. Джамус заявив, що на прохання російської сторони Національна коаліція готова розширити склад своєї делегації на другому раунді переговорів у Женеві, включивши до неї представників Національного координаційного комітету (НКК).

Природно, інформація в ЗМІ про ці переговори в Москві не віддзеркалює повною мірою всього, про що на них йшлося і які домовленості були досягнуті. Однак про підсумки цих переговорів ми, очевидно, зможемо мати уяву, виходячи з поведінки лідерів НКРОС на наступному турі міжсирійських переговорів у Женеві.

Висновки

Після повалення Сполученими Штатами і їх найближчими союзниками правлячих режимів в Іраку в 2003 р. і в Лівії в 2011 р., їх спроби використовувати військову силу для усунення легітимного правлячого режиму на чолі з президентом Б. Асадом в суверенній Сирії викликали спротив не лише Росії, Китаю та Ірану, а й з боку більшості країн світової спільноти. Втручатися в сирійський конфлікт під егідою США відмовилися навіть союзники США по НАТО. Все це свідчать, що США в значній мірі втрачають можливість одноосібно вирішувати на свій розсуд долі інших країн і народів. Цьому також сприяє перетворення Китаю в нову наддержаву і, відповідно, повернення двополярного світового устрою з його системою стримування і противаг. На наш погляд, саме ця обставина перш за все сприяла початку процесу мирного врегулювання ситуації в Сирії.

Головним позитивним підсумком конференції «Женева-2» є те, що, незважаючи на цілу низку несприятливих моментів і обставин, вона все ж відбулася і представники сирійського уряду і опозиції вперше розпочали безпосередній діалог задля пошуку мирного врегулювання сирійської кризи. Завдяки копіткій і конструктивній дипломатичній роботі Росії, Китаю та деяких інших країн ця конференція відбулася. Ініціативи Москви ще раз продемонстрували ефективність осмислених і зважених дипломатичних і політичний рішень на противагу спробам Заходу вдатися до військової сили, щоб розв’язати сирійську кризу. Та обставина, що відразу після закінчення першого раунду міжсирійських переговорів лідери сирійської опозиції попрямували на переговори до Москви, а не до Вашингтона, свідчить, що в нинішніх умовах Росія відіграє провідну роль у врегулюванні сирійської кризи.

Сьогодні всі усвідомлюють, що без участі «джихадистів» з сусідніх країн антиурядовий заколот в Сирії був би придушений ще у 2011 році. Численні факти свідчать, що країни Заходу через своїх посередників Катар і Саудівську Аравію намагаються використовувати підрозділи «аль-Каїди» та інших ісламістських організацій для повалення Б. Асада, при цьому маскуючи свої дії формальним засудженням «аль-Каїди». Повторюється та сама ситуація, яку США створили в Афганістані на початку 80-х років минулого сторіччя, намагаючись налаштувати афганських моджахедів проти радянських окупаційних військ. Але як тоді в Афганістані, так і сьогодні в Сирії, ісламісти вислизають з-під контролю Вашингтона і створюють йому більше проблем, ніж дивідендів.

Якщо США і їх союзники дійсно зацікавлені в мирному врегулюванні сирійської кризи, то в другому раунді міжсирійських переговорів мають взяти участь представники більш широкого спектру конструктивної і поміркованої опозиції, включно з внутрішньою, від якої залежить реальна ситуація в країні. За столом переговорів мають також сидіти представники великих опозиційних збройних формувань, від яких залежить припинення військових дій в Сирії, за винятком відверто терористичних. Поки це не станеться, вести подальші переговори немає сенсу.

Трагедія сирійського народу свідчить, що легко роздмухати вогонь конфлікту, але дуже важко його погасити. Припинення громадянської війни в Сирії залежить в першу чергу від усього сирійського народу, серед якого сьогодні деякі політики, за підтримки зовнішніх сил, намагаються посіяти отруйні зерна конфронтації і ворожнечі. Ніхто не може бути більше зацікавлений у відновленні миру на сирійській багатостраждальній землі, ніж самі сирійці. І що швидше вони позбудуться зовнішніх «спонсорів і вболівальників», які гріють руки на сирійському багатті, то краще буде для всіх сирійців, незалежно від їх етнічної, релігійної чи політичної приналежності. Що швидше іноземні терористичні угруповання заберуться з країни, то швидше в Сирії запанують мир і стабільність, і сирійці зможуть взятися за відродження своєї країни. Тільки в рамках світської держави, не розділеної конфесійними бар'єрами і релігійним фанатизмом, сирійці зможуть жити у мирі та злагоді, як вони жили досі протягом століть.

Сирія сьогодні замикає «дугу нестабільності», яка розпочинається в Афганістані, проходить через Пакистан, Іран і сусідній Ірак. Загальним фоном виникнення кризових ситуацій у згаданих країнах є так звані конфліктогенні чинники: зубожіння і зниження рівня життя, відчуження власності, обмеження прав і свобод населення, втрата довіри до влади і, як наслідок, загострення боротьби за владу, олігархізація і, найнебезпечніше, — зовнішнє збройне втручання. Тільки всеохоплююче і одночасне врегулювання ситуації в усіх цих країнах, а також країнах, охоплених «арабською революцією», може призвести до стабільності і миру в кожній з них. Не можна загасити пожежу в одній кімнаті, коли палає весь будинок.