Незалежний аналітичний центр геополітичних досліджень "Борисфен Інтел" надає можливість аналітикам висловити свою точку зору стосовно конкретної політичної, економічної, безпекової, інформаційної ситуації в Україні та в світі в цілому, на основі особистих геополітичних досліджень та аналізу.
Зауважимо, що точка зору авторів
|
Андрій Поспєлов, кандидат історичних наук, доцент кафедри нової та новітньої історії ОНУ імені І.І.Мечникова
Незвичайна проблема
Громадянська війна в Сирійській Арабській Республіці (САР) триває понад два роки (з 11 березня 2011 року) і постійно супроводжується інформацією про наявність у цієї арабської держави хімічної зброї. Причому, йдеться не стільки про наявність арсеналу бойових отруйних речовин (БОР), що є, за оцінками західних експертів, найбільшим на Близькому Сході, скільки про його реальне застосування, і винятково проти мирного населення.
Нині, в силу реально проведеної 21 серпня 2013 року в передмісті Дамаску — Східній Гуті хімічної атаки, коли постраждало до 3600 чоловік, вже безглуздо шукати ініціатора подібної «інформаційної акції» (принаймні, на цьому етапі розвитку ситуації довкола САР). Проте практично з самого початку внутрішнього сирійського збройного протистояння керівництво Сполучених Штатів Америки неодноразово давало зрозуміти світовому політичному істеблішменту і громадській думці, що єдиний доведений факт застосування БОР будь-якою із сторін конфлікту означає перехід «червоної позначки», тобто, початок військової акції проти САР. Уперше таку заяву президент США зробив 3 грудня 2012 р., а саме питання про можливе використання хімічної зброї в САР виникло дещо раніше — в червні 2012 р. Тоді ж керівництво САР оголосило, що наявний арсенал хімічних боєприпасів країна використає тільки у разі спрямованої проти неї зовнішньої агресії.
 |
|
В доповіді інспекції ООН йдеться, що використані при обстрілі передмістя Дамаска ракети "земля-земля" містили зарин http://zn.ua/WORLD/ |
До 21 серпня 2013 р. зафіксовано понад десять фактів застосування хімічної зброї, але вони практично не доведені, а отже «червона позначка» не перетиналася. Через наявність лише непрямого характеру даних про використання хімічної зброї в Сирії. Та і США зі своїми союзниками реально не були готові у військовий спосіб втрутитися в сирійський конфлікт.
Іншим важливим чинником стало проведення масштабних військових навчань Збройних сил Сирії в липні 2012 р. по відбиттю саме зовнішньої агресії, а також поява в САР новітніх російських систем озброєння — 6 протикорабельних комплексів «Бастіон» (з боєзапасом в 72 надзвукових протикорабельних ракет «Яхонт»), новітніх зенітно-ракетних систем «Бук-2МЕ», «Тор-М1Е», «Печора-2М» і «Панцирь-С1Е», проти яких на заході не було вироблено засобів протидії.
Але саме 21 серпня ситуація різко змінилася. Адміністрація президента США Барака Обами, не чекаючи доповіді експертів ООН щодо хімічної зброї (працювали в САР з 15 по 31 серпня 2013 р.), безапеляційно поклала провину за цю трагедію саме на керівництво Сирії і особисто на її президента Башара Асада. Як наслідок, Дамаску почали погрожувати військовим ударом.
У цій небезпечній ситуації теоретично основний військово-політичний партнер САР — Російська Федерація і особисто її президент Володимир Путін, — спробував застосувати увесь арсенал дипломатичних і інформаційних заходів, щоб не допустити інтернаціоналізації конфлікту. Також цілеспрямовано, хоча і з меншою наполегливістю, вчинили керівництво Китайської Народної Республіки і Генеральний секретар ООН Пан Гі Мун. А Ісламська Республіка Іран — фактично єдиний прямий союзник сирійців — офіційно заявила про свою готовність надати допомогу, якщо проти САР буде вчинена зовнішня агресія.
Ескалація конфлікту тривала аж до 9 вересня, коли уряд і МЗС Російської Федерації виступили з пропозицією узяти під міжнародний контроль хімічний арсенал САР (боєприпасів, БОР і місць їх зберігання) з наступним його знищенням. Майже одночасно МЗС Росії оголосило, що Москва звернеться до Дамаска з пропозицією негайно розробити конкретний план встановлення міжнародного контролю над сирійською хімічною зброєю з наступною його утилізацією. Того ж дня приблизно таку ж заяву зробив і Державний секретар США Джон Керрі, уточнюючи при цьому, що передача під контроль міжнародного співтовариства сирійського хімічного арсеналу повинна статися не пізніше, ніж за тиждень, і лише в цьому випадку САР уникне військового удару.
Озвучені Керрі терміни за визначенням не були реальними. Навіть більше, Держдепартамент США відразу ж спробував дезавуювати висловлювання свого глави, назвавши їх «риторичним зауваженням». Проте несподівано позитивно саме на російську пропозицію відгукнулося сирійське політичне керівництво в особі міністра закордонних справ країни Валіда Муалема, який заявив: «Сирія вітає російську ініціативу, виходячи з побоювання сирійського керівництва за життя наших громадян і безпеку нашої країни». При тому, що раніше військово-політичне керівництво САР зробило однозначний вибір на користь опору агресорові.
Вже 10 вересня Франція пообіцяла надати на розгляд Ради Безпеки ООН проект резолюції з умовами хімічного роззброєння Сирії і відповідальністю, що передбачалася за їх порушення.
Великобританія також оголосила, що якщо цей план набуде чинності, то він повинен дуже жорстко контролюватися, але не Дамаском. Втім, французька ініціатива разом з її британською підтримкою подальшого розвитку не дістали.
Але ось російсько-американські пропозиції набули конкретної форми. 14 вересня в Женеві Міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров і Державний секретар США Джон Керрі підписали відповідну угоду. «США і Росія мають намір твердо наполягти на знищенні хімзброї сирійського режиму і зробити це знищення максимально безпечним. Ми домовилися, що Сирія протягом одного тижня повинна надати повний список цієї зброї», — повідомив Керрі. За його словами, сторони в основному дійшли згоди щодо оцінки об'єму і типів хімічної зброї, наявної у режиму Асада.
|
| Застосування хімзброї в Сирії: розслідування ООН http://www.itar-tass.com |
Згідно з розробленим в Женеві планом, до 21 вересня 2013 р. з Дамаска в ООН повинна була надійти уся інформація про сирійський хімічний арсенал. Потім Організація по забороні хімічної зброї (ОЗХЗ), що відповідає за ліквідацію хімічної зброї САР, виробить протягом місяця необхідний план. Для його реалізації має бути ухвалена відповідна Резолюція РБ ООН. У листопаді 2013 р. в Сирію мають прибути міжнародні інспектори з хімічної зброї. А увесь сирійський арсенал БОР і засоби їх доставки заплановано знищити до середини 2014 року.
Практичні питання знищення вирішуватиме Організація по забороні хімзброї, а до фінансування процесу будуть залучені міжнародні донори. При цьому, за словами глави російського МЗС, «переважна більшість цифрових показників, що стосуються часу, тривалості, початку і завершення операції, запропоновані американцями, але Москва наполягає на залученні до процесу знищення хімічної зброї Сирії опозиційних груп». Навіть більше, С. Лавров зазначив, що процес роботи інспекторів ОЗХЗ з підготовки до узяття під контроль місць зберігання хімічної зброї необхідно організувати так, щоб ті, хто фінансує і спонсорує опозиційні групи, у тому числі і екстремістські, знайшли спосіб, як повернути захоплене з подальшим його знищенням. Цим російське керівництво фактично озвучило факт наявності хімічних боєприпасів у опозиції, що заперечують країни Заходу (за винятком Німеччини).
Аби що там не робилося, але «процес пішов». Протягом 12-16 вересня уряд Сирії підготував усі необхідні документи, приєднався до Конвенції про заборону хімічної зброї, передав до ООН дані про свій хімічний арсенал і погодився виконати озвучені в Женеві умови з його подальшого знищення.
Здавалося б, загроза повномасштабної війни в Сирії за участю збройних сил міжнародної коаліції, на чолі з США, Францією і Туреччиною, якщо не усунена повністю, то, принаймні, відкладається на невизначений термін. На погляд автора, подібне політичне рішення якщо і зіграло в цьому не останню роль, та стало швидше наслідком досить невтішного прорахунку ситуації, за якої військова акція проти САР, з військової точки зору, не давала практично нічого. Навіть більше, у США, у разі проведення цієї акції, виникло б досить багато нових проблем на Близькому Сході. Саме тому Б. Обама і вхопився за «хімічне роззброєння» Сирії як формальний привід для відмови, або хоча б задля тимчасового утримання від свого необачного кроку. Проте, думається, Вашингтон зовсім не відмовився від ідеї усунення режиму «Б. Асада». Просто цей процес розтягуватиметься в часі і виллється в чималі жертви сирійського народу.
Втім, услід за політичними рукостисканнями дипломатів високого рівня і радощами простих обивателів, що живуть в Сирії або за її межами, ще постане перед світом реальна, пов'язана не лише з хімічною зброєю САР проблема.
Сирійський хімічний арсенал: історія і сучасність
До створення хімічної зброї в Сирійській Арабській Республіці приступили в другій половині 1970-х рр., коли була сформована система закупівель необхідного устаткування і технологій за кордоном. Основні зусилля були спрямовані на створення промислової бази виробництва напівпродуктів, потрібних для бойових отруйних речовин. Перші результати були отримані вже в 1978 році, і саме тоді керівництво САР змушене було розпочати проводити цілеспрямовану політику з оснащення власних збройних сил БОР і засобами їх доставки.
Спонукало до цього три зовнішньополітичні чинники, що виникли того року. Вони безпосередньо пов'язані з найближчими і найбільш потужними супротивниками країни.
|
|
Карта, що показує Синю демаркаційну лінію між Ліваном та Ізраїлем, встановлену ООН після виведення ізраїльських військ з Південного Лівану в 1978 році en.wikipedia.org/wiki/ |
По-перше, весною 1978 р. у черговий раз загострилися відносини з державою Ізраїль, але вже на абсолютно новому стратегічному напрямі — Ліванському. Проведена Армією Оборони Ізраїлю (ЦАХАЛ) 12-24 березня операція «Літані» — перше вторгнення до Лівану — хоч і з обмеженими цілями, оголила серйозне якісне відставання Арабської Армії Сирії від свого основного супротивника.
По-друге, влітку 1978 р. спроби Сирії і Іраку створити єдину Арабську державу були остаточно провалені. Як наслідок, у САР на іракському стратегічному напрямі виникла загроза, запобігти якій повноцінним армійським угрупуванням не вважалося за можливе. Обумовлювалося це причинами як суто військовими (основний контингент Збройних Сил САР знаходився в районі Голанських висот і в Лівані, його не можна було послабити), так і економіко-географічними (пустеля, практично не розвинена система комунікацій). І хоча з 1975 р. стосунки між двома державами безперервно псувалися, проте в Дамаску все ж не вірили у вірогідність збройного конфлікту з Іраком.
По-третє, загострилися відносини Сирії і з її північним сусідом — Турецькою Республікою. Тут головна причина була в тому, що Дамаск підтримував Курдську робочу партію,що в цей період розгорнула бойові дії в південно-східній частині Туреччини. Ще одним чинником, що різко загострив на найближчі 4 року стосунки двох країн, стало будівництво турками гідровузла у верхів'ях Євфрата. Домовитися офіційно про ліквідацію будівництва цього украй небезпечного для САР, але теоретично дуже необхідного для Туреччини проекту сирійський уряд не зміг аж до червня 1982 р. І вирішив, що єдиним виходом з такого положення може бути посилення військової складової на сирійсько-турецькому кордоні. І хоча для цього і був створений 3-й армійський корпус (1994 р.), фактично до початку 1990-х років його сил (декілька окремих бригад і полків регулярних військ і 2 резервних дивізій) для нейтралізації потенційної турецької загрози явно не вистачало.
Зважаючи на військово-політичні обставини, що склалися, саме наявність у Сирії значного хімічного потенціалу повинна була послужити дуже ефективною і відносно дешевою «асиметричною відповіддю» як на нові, так і попередні військово-політичні виклики. Практично ж створенням і розвитком арсеналу хімічного озброєння САР вирішувала наступні завдання:
1. Хімічний потенціал Сирії створювався, в першу чергу, як засіб парирування ізраїльської ядерної загрози в особливий період і як засіб політичного і військово-технічного (стратегічного) стримування Іраку (до 1991 року) і Ізраїлю (на увесь період).
2. Виходячи з досвіду Четвертої арабсько-ізраїльської війни 1973 року, коли вперше і єдиний раз в боротьбі із зовнішнім ворогом сирійцями були застосовані балістичні ракети (радянські некеровані тактичні ракети типу «Луна-М» (FROG — 7, по класифікації НАТО) по авіабазах на півночі Ізраїлю), штабісти САР розглядали хімічну зброю і як засіб якісного посилення свого ракетного арсеналу. Оперативно-тактичні ракети Р-17Е/М (Р-300Е/М «Ельбрус» (SCUD — B) — 190 одиниць), що постачалися з СРСР, мали дуже невисоку точність ураження цілей (круговим вірогідним відхиленням — КВВ — близько 1 км), що допускало стрільбу ними лише по великих за площею цілях. Але це не відповідало умовам ведення сучасної війни саме проти ізраїльської держави.
Закупівля в КНДР в 1991 р. 20 пускових установок і 150 оперативно-тактичних ракет (за іншими даними 1000) «Хвасонг-5/6» (Hwasong-5/6 — SCUD-C — розвиток Р-17 з дальністю польоту 325-550 км) принципово не міняло ситуацію, а збільшення КВВ (3 км замість 1) її лише посилювало. Також низьке КВВ, порядку 2-х км, мали і закуплені в КНДР в 1998 р. ракети малої дальності «Родонг-1» (Rodong-1 — 8 ПУ, близько 60 ракет) і в Ірані «Шехаб-2» (Shehab-2 — 8 і 64 відповідно), оскільки і ця зброя з дальністю польоту від 700 до 1300 км була наслідком розвитку Р- 17.
В той же час досить точні для дальності стрільби в 70 км тактичні ракети «Луна-М» (некеровані — 90 одиниць) і «Точка» (SS-21 — керовані — 210) оснащувалися надто слабкими бойовими частинами звичайного типу (Москва не поставляла Дамаску касетні бойові частини і боєголовки з іншими варіантами спорядження). Через це стрільба такою зброєю по супротивникові, під яким, в першу чергу, малися на увазі частини Армії Оборони Ізраїлю, реально не відповідала критерію «вартість-ефективність». Хімічне ж оснащення іпритом і зарином робило тактичні ракетні комплекси такими, що повністю відповідають місцевим умовам.
3. Враховуючи факт відносно дешевого виробництва бойових отруйних речовин за технологіями «подвійного призначення», а також визначену урядом САР на чолі з Президентом Хафезом Асадом загальну лінію на індустріалізацію країни, створення хімічної промисловості в цьому аспекті було одним з найактуальніших завдань. При цьому основний військово-стратегічний партнер Сирії — Радянський Союз — міг надати (і реально на перших етапах це робив) допомогу в створенні хімічної промисловості САР, заснованої саме на «подвійних» технологіях. Проте радянські фахівці робили акцент на створенні в Сирії хімічної промисловості для задоволення народногосподарських потреб. Багато зразків спеціального устаткування, спроможного з відповідної сировини виготовити бойові отруйні речовини, СРСР Сирії не надавав.
Намагаючись заповнити цей пропуск, Дамаск налагодив співпрацю з різними західноєвропейськими фірмами, передусім західнонімецькими і французькими, а також з деякими фірмами США. Це не лише відповідало концепції Хафеза Асада про створення національної незалежної і багатогалузевої хімічної індустрії, але і відбувалося на тлі недовгого потепління стосунків між САР та країнами ЄЕС. Слід нагадати, що саме наприкінці 1970-х — початку 1980-х рр. САР отримала з ФРН і Франції протитанкові ракетні комплекси «Хот» і «Мілан» (близько 300), навчально-тренувальні літаки МВВ-223 «Фламінго» (48 одиниць) і вертольоти вогневої підтримки SA-342L «Газель» (50 одиниць) — зброю, яка активно і успішно застосовувалася в Ліванській війні 1982-84 рр. з Ізраїлем.
Надалі співпраця зі західноєвропейськими фірмами поступово згорталася як через слабку платоспроможність САР, так і через політичний тиск Москви — на Дамаск, а Вашингтона — на ФРН і Францію. Важливою причиною згортання сирійсько-західноєвропейської співпраці у військово-хімічній області став і факт допомоги відповідних фірм країн ЄЕС Іраку в створенні його хімічної зброї. Втім, закупівля необхідного устаткування в країнах Західної Європи тривала аж до початку 1990-х рр. через підставні і фіктивні фірми. В той же час, завдяки відносній технологічній простоті розвитку військової складової хімічної промисловості, сирійці діяли без сторонньої допомоги.
|
|
Ймовірне розміщення об'єктів хімічної зброї Сирії http://www.pircenter.org/ |
Як наслідок, на початок 2000-х рр. арсенал хімічної зброї Сирійської Арабської Республіки, як вже згадувалося вище, за оцінками західних фахівців, був найбільшим на Близькому Сході. Його загальний об'єм склав понад 1000 тонн бойових отруйних речовин різних типів дії: шкірно-наривної (іприт (гірчичний газ), виготовлявся з 1978 р., запаси — кілька сотень тонн), задушливої (фосген, з 1978 р., запаси до 100 тонн, в основному у вигляді сировини) і нервово-паралітичної (зарин, в об'ємах кількох сотень тонн, табун, VX — обоє в об'ємах по декілька десятків тонн, вироблялися з 1984 р.). Причому усі БОР Сирії створювалися на основі власної сировини і основних складових. Виробництво БОР і їх компонентів було сконцентроване на 5 підприємствах: в районі Дамаску (Пальміра, зарин), на нафтохімічному заводі в Хомсе (газ VX), в Хамові (зарин, табун, VX), Латакії (Іприт) і в Алеппо(район Аль-Сафіра, зарин). Крім того, в САР функціонувало щонайменше 5 різних науково-дослідних установ, що працюють в області військової хімії. Зокрема, розроблялися різні фосфорограничні БОР і БОР загально-отруйної дії, а також нервово-паралітичні гази, токсичність яких вища за токсичність зарину.
Виробничі потужності сирійської військової хімічної промисловості дозволяли щорічно отримувати кілька сотень тонн БОР і споряджати ними виливні авіаційні прилади (по 100 і 300 літрів), авіаційні бомби (100-250 кг калібру), артилерійські снаряди калібром 122- і 152-мм, а також бойові частини до усієї наявної номенклатури балістичних ракет, що на озброєнні Арабської Армії Сирії, включаючи 122-мм НУР до РСЗО БМ-21 «Град». За західними оцінками на 2002 р. (з підтвердженням в 2011 р.), в арсеналі хімічних боєприпасів САР знаходилось від 300 до 5000 артилерійських снарядів і бойових частин до 122-мм НУР, до 1000 авіабомб і до 100 бойових частин до балістичних ракет, передусім типу Р-17Е/М, їх іранських і північно-корейських похідних (приблизно по 2 хімічні боєприпаси на одну пускову установку), а також до поставлених з СРСР в середині 1980-х рр. «Точка» (SS-21). Основою ж сирійського хімічного арсеналу став зарин.
Практично усі сирійські хімічні боєприпаси були зосереджені на приблизно 50 спеціальних сховищах, розташованих в північній і центральній частинах країни (зони відповідальності 3-го і 2-го армійських корпусів відповідно). Збройні сили САР активно готувалися вести бойові дії в умовах застосування супротивником зброї масового ураження і передусім — хімічної. Для захисту військ і населення від наслідків його використання в Хімічному коледжі і у Військово-інженерній академії збройних сил САР імені Хафеза Асада в Алеппо готувалися відповідні фахівці (в основному, за радянськими методиками).
Характерно, що Сирія не розглядала наявні на озброєнні своєї армії БОР як зброю масового знищення. Згідно з військовою доктриною Сирії, БОР, разом з балістичними ракетами, вважаються стратегічною зброєю і є компонентом військового паритету тільки з Ізраїлем, і застосовуватимуться лише у разі широкомасштабної агресії Ізраїлю проти неї.
Уряд САР тривалий час не підтверджував, але і не заперечував наявності у країни хімічного арсеналу. Навіть більше, в 2003 р. Сирія направила в ООН пропозицію щодо знищення усієї зброї масового ураження на усьому Близькому Сході, включно з ядерними запасами Ізраїлю. Проте в січні 2004 р. президент Сирії Башар Асад заявив, що його країна не знищуватиме запаси зброї масового ураження, допоки це не зробить Ізраїль. Б. Асад пояснив, що хімічна зброя необхідна як стримуюча сила, оскільки Сирія є частково окупованою країною і час від часу зазнає агресію з боку Ізраїлю. Тоді ж президент країни зазначив, що «велику частину цієї зброї не складно дістати де завгодно, і її можна отримати в будь-який час». Це було перше офіційне визнання керівництвом САР наявності власної хімічної зброї і потужностей з його виробництва, причому, вже відмінно опрацьованих. Між рядків можна було зрозуміти, що її створенням займаються підприємства подвійного призначення, а зберігається воно на складах по всій країні і в різних об'ємах. Тоді, в 2003-му році, цій заяві сирійського президента значення не надали.
Про неї довелося згадати через 9 років. З початком громадянської війни розкиданий по всій країні сирійський хімічний арсенал, мабуть, став турбувати і сирійське керівництво, оскільки частина місць його зберігання опинилася в зоні бойових дій і, швидше за все, не під надійною охороною. Вже весною 2012 р. деяка кількість хімічних боєприпасів або складових БОР потрапили до рук повстанців, серед яких відповідних фахівців-хіміків належного рівня не виявилося. Інформація про це вийшла за межі САР, що і породило концепцію «червоної позначки».
Втім, уряд Сирії, як і раніше, постійно підкреслював, що має намір використовувати свої хімічні боєприпаси винятково проти зовнішнього ворога, у разі прямої агресії проти країни, а в умовах внутрішнього військового конфлікту не допустить потрапляння БОР до рук супротивників режиму. Підтвердженням цього стали поширювані в західних ЗМІ факти (з посиланням на розвідувальні служби) про постійне переміщення спеціальним підрозділом № 450 збройних сил САР запасів хімічної зброї по країні і будівництва в її східній частині нових сховищ. А за однією з версій, трагедія 21 серпня стала прямим наслідком помилки сирійських військових при їхній роботі зі спорядженими БОР боєприпасами.
Отож до кінця літа 2013 р. стало зрозумілим, що подальше фізичне знаходження в САР арсеналу хімічної зброї в умовах тривалої громадянської війни ставало просто небезпечним. Тому закономірно, що на початку вересня 2013 р. сирійське керівництво погодилося передати її під контроль міжнародного співтовариства для подальшого повного знищення. Адже саме тоді арсенал хімічної зброї САР став не лише ключем до усунення загрози зовнішнього нападу на країну, але і несподіваним чинником внутрішньої загрози для самої Сирії.
