Частина 5. Одвічне питання: «Що робити»?
Реальність загрози
Викладач соціології в Інституті політичних досліджень і автор книги «Міф про ісламізацію» («Le mythe de l'islamisation») Рафаель Ліож’є (Raphaël Liogier) стверджує, що в суспільстві мусульманських країн, таких як, наприклад, Саудівська Аравія, ісламський екстремізм не вважається нормальною поведінкою для віруючого: «Радикали частенько відчувають складнощі з самовизначенням. Їм властиві економічна фрустрація і нарцисична рана, що підштовхують їх до дій. Йдеться про психічний розлад». Ось як! Ісламський екстремізм — це лише психічне захворювання! Не потрібно вести боротьбу, потрібно лікувати їх! Чи не занадто просто!?
Немає необхідності зайвий раз нагадувати, що діяльність радикальних ісламістських організацій в країнах Європи створює для них більш ніж реальну загрозу. Причому, загроза ця дворівнева.
На політичному рівні ісламісти намагаються «розмити» західне суспільство, оскаржуючи його демократичні цінності, такі як сексуальна рівність, свобода совісті, віросповідання, свобода слова, друку й інші, неприйнятні для правовірних. Вони наполегливо захищають створення і діяльність політичних партій на релігійній основі і шаріатських трибуналів. Вони сподіваються, що створять або поглиблять культурний і соціальний розподіл між мусульманами і немусульманами. Ідея полягає в тому, щоб радикалізувати мусульманські співтовариства, підпорядкувати їх єдиній меті.
На другому, терористичному рівні ісламісти створюють оперативні терористичні осередки, що займаються вербуванням і навчанням нових членів, плануванням і координацією терористичної діяльності. Тут ми маємо дуже точні факти і цифри. За відправну точку візьмемо, наприклад, 2000 рік:
— 11 березня 2004 року прогриміло 10 вибухів в пасажирських потягах в Мадриді (потяги на залізничному вокзалі Аточа, станціях Ель-Посо і Санта Еухенія). Загинула 191 людина, щонайменше 2000 дістали поранення. Це відбулося за три дні до парламентських виборів в Іспанії і стало найбільшими терористичними акціями в історії країни. Спочатку відповідальність за теракти була покладена на організацію баскських сепаратистів ЕТА. Згодом була встановлена причетність підпільної ісламістської організації «Бригада Абу Хафс аль-Масрі», що є складовою частиною «Аль-Каїди»;
— вбивство голландського режисера Тео Ван Гога в Амстердамі 2 листопада 2004 року;
— 7 липня 2005 року в Лондоні на перегонах між станціями «Алдгейт» і «Ліверпуль‑стріт» («Aldgate» і «Liverpool Street»), «Кінгс Крос» і «Рассел-сквер» («King's Cross» і «Russell Square») і неподалік від станції «Едвейр Роуд» («Edware Road») у вагонах 3 потягів метрополітену майже одночасно спрацювали вибухові пристрої. Через деякий час на вулиці Тавісток сквер (Tavistock Square) в салоні 2-поверхового пасажирського автобуса спрацював ще один вибуховий пристрій.
На думку слідчих органів, вибухові пристрої могли бути приведені в дію терористами-смертниками. У підсумку загинуло 56 чоловік, поранення отримали щонайменше 700 чоловік, а до 30 чоловік пропали без вісті. Рух громадського транспорту в місті протягом дня був майже паралізований.
Фактично зірваним виявився саміт «великої вісімки» (G8), що розпочався 6 липня в м.Гленіглсі.
Відповідальність за акцію узяла на себе екстремістська організація «Секретна організація — «Аль-Каїда» в Європі».
— 18 липня 2012 року в Болгарії в аеропорту Бургаса «Сарафово» був підірваний автобус з ізраїльськими туристами, що прилетіли з Тель‑Авіва для відпочинку на місцевому курорті «Сонячний берег». Всього в автобусі знаходилися 40 туристів з Ізраїлю, а також водій. Загинуло сім чоловік, понад 30 чоловік було серйозно поранено, серед потерпілих були дві вагітні жінки.
Болгарські слідчі дійшли висновку, що бомба в автобусі була або встановлена до посадки пасажирів, або її підклали в багажне відділення у момент завантаження речей. Акт здійснений, імовірно, членами Хезбалли;
— 19 березня 2012 року в Тулузі (Франція) терорист Мохаммед Мєра в єврейській школі «Оцар Ха-Тора» («Скарби Тори») розстріляв 4-ох осіб: учителя і трьох дітей у віці від 4 до 7 років.
За цей же період сили спеціальних служб європейських держав запобігли здійсненню понад двадцяти великих терористичних атак:
— у квітні 2004 року бельгійська федеральна поліція запобігла двом терактам на стадії підготовки: один в єврейській школі в Антверпені, інший повинен був статися під час мітингу на честь відкриття тунелю TGV в тому ж місті;
— навесні 2004 року, знову ж таки в Мадриді, було зірвано напад на Національну Аудиторію (найвища юридична інстанція країни, де працює відомий суддя Балтазар Гарсон);
— в червні 2004 року марокканська терористична організація GICM намагалася здійснити терористичні акти в Лісабоні проти кількох видатних політичних діячів, у тому числі проти президента Європейської Комісії Хосе Мануеля Баррозо;
— осередок HOFSTAD (відповідальний за вбивство Ван Гога) планував низку нападів, зокрема, кілька вбивств, включно з депутатом Парламенту сомалійського походження Айаану Хіршіа Аліа, а також теракт в парламенті з використанням замінованого транспортного засобу або бомби, напад на штаб-квартиру секретної служби, аеропорт Schiphol тощо. Тільки ліквідація осередку після вбивства Ван Гога перешкодила цим злочинним діям;
— в листопаді 2004 року кілька осіб, які готували вбивство іракського Прем'єр-міністра Іяда Оллої, було заарештовано в Німеччині;
Ці факти ясно дають зрозуміти, що метою і об'єктом терористичної діяльності ісламістських організацій є і залишається Європа. І це не лише удар по європейських країнах, що підтримують, як думають дуже багато європейців, США у війні в Іраку. Теракти в Мадриді 11 березня готувалися в 2000-2001 рр., коли війна в Іраку ще не розпочалася, і іспанські війська там не були присутніми, а коли планувався напад на Національну Аудиторію, Іспанія вже вивела свої війська з Іраку!
Крім того, Франція і Бельгія не беруть участі у війні в Іраку, і уряди обох країн засудили американське втручання. Проте, акції планувалися і в цих двох країнах.
Потреба ісламістів в здійсненні акцій в країнах Європи не є вродженою, але це витікає з суті старого континенту. Які б не були відмінності між Сполученими Штатами, країнами Європи з деякими іншими державами, такими, наприклад, як Австралія, Канада, Японія, Південна Корея, — усі вони відносяться до того ж «табору» — західного світу — і це визначення вже не має ніякого етноцентричного характеру. Вони сповідують ті ж демократичні цінності, що і стара Європа. Саме ці цінності роблять усіх нас, немусульман, ворогами ісламістів. Крім того, навіть якщо нині практично немає військової присутності в Іраку, Європейський союз дав політичну обіцянку допомогти новому Іраку і курдам в їх боротьбі проти «Ісламської держави» і створеного на частині територій Сирії і Іраку «Арабського Халіфату».
За останні 12 місяців ми також бачили якісний розвиток загрози: більш ніж коли-небудь, ісламізм самостверджується на зразок вірусу, що піддається мутації. У місцях, де, наприклад, ще на початку 2000-х служби безпеки стикалися з терористичними структурами, що головним чином складалися з досвідчених екстремістів, часто з афганським досвідом і у віці 25–40 років, там тепер все більше трапляється молодих людей, які, за визначенням, не мають ніякого «минулого» в ісламістських колах. Так, французьким ісламістам-найманцям, знищеним або заарештованим в Іраку, було від народження всього 18–20 років. Саміру Аззузу, одному з членів осередку HOFSTAD, під час арешту було всього 18 років, а в розшук він був оголошений, коли намагався у віці 16 років поїхати на війну в Чечні.
Що зараз побоюється уся Європа, так це повернення бойовиків з Сирії і появи нового покоління жорстких і безпринципних терористів, яким 11 вересня 2001 року було від 12 до 15-ти років, і яким знадобилося рік чи два, щоб пройти ідеологічну обробку, необхідну для участі в терактах. Їх старшим братам знадобилося для цього понад 10 років.
Нинішні терористські групи все частіше складаються з людей з міцними місцевими зв'язками, здатними розраховувати на солідарність місцевих співтовариств і сімей. Ці групи також пов'язані з маргінальними групами суспільства і злочинними колами, що збільшує їх небезпеку: у нових ісламістів немає проблем з отриманням схованки, зброї або вибухових речовин. Вони, незважаючи на свою молодість, включені в «андеграунд». Іноді вони можуть навіть проникати в поліцейські структури і спецслужби, як це здійснює оргзлочинність: один з членів осередку HOFSTAD був найнятий перекладачем AIVD голландської розвідки.
Нарешті, нові терористичні осередки ще більше, ніж раніше, перетинаються у своїй діяльності: осередок HOFSTAD, що базується в Нідерландах, готував свої акції, і в той же час брав участь в плануванні терактів в Португалії і Іспанії. Загроза інтересам США від європейських терористів також дуже реальна. Очевидно, що американські об'єкти (посольства, консульства, військовий персонал, співробітники американських компаній) є природними цілями для терористів.
Але в усьому цьому є дещо ще, а саме, чимала частка Другого покоління, і майже усе Третє покоління ісламських іммігрантів мають сьогодні європейське громадянство і паспорти. Таким чином, усі ці люди можуть вільно пересуватися усією Європою і США. Чи треба нагадувати, що теракти 11 вересня планувалися в Німеччині, Великобританії і Іспанії?
І на що сподіватися?
Цілком очевидно, що в осяжному майбутньому загроза не зменшиться. З 11 березня 2004 року європейські спецслужби і законодавство продовжують посилювати тиск. Десятки арештів проведено в Іспанії, Франції, Бельгії, Нідерландах, Німеччині й інших країнах, де була зруйнована мережа GICM (Groupe Islamique Combattant Marrocain). Арешти запобігли кільком атакам з драматичними наслідками. Парадоксальним підсумком цих ефективних антитерористичних заходів, покликаних заспокоїти європейську громадську думку, розбурхану вибухами в Мадриді і Лондоні, стали міркування про те, що загроза відвернена, оскільки нічого більше не відбувається. Але це зовсім не так. Загроза в найближчому майбутньому не зменшиться, тому що:
— ситуація в Іраку і надалі залишається щонайпотужнішим дестабілізуючим чинником. Стабілізаційні процеси в Сирії і Іраку мають бути зупинені за всяку ціну — ось мета ісламістів. Європа і НАТО домовилися підтримувати стабільність, створюють нову коаліцію для боротьби з ІД. Отож, потрібно «зірвати» Європу з цієї позиції за допомогою насильства і терору;
— події в Марокко викликають занепокоєння. Найбільш широко представлена терористична організація в Європі і найбільш небезпечна нині — це GICM. Організація зазнала втрат в Європі і Марокко. Але боротьба з нею ще не закінчена, оскільки без цього неможливі жодні державні реформи. Розвиток ситуації в Марокко найближчими роками чинитиме основний вплив на ситуацію в Європі. Якщо тероризм не вдасться викоренити і він залишиться досить сильним, то його наслідки дадуть про себе знати в Європі, оскільки марокканські групи будуть поповнюватися новими членами;
— «нове покоління» ісламських терористів в Європі тільки починає виходити на терористичну сцену. Набрані з «третього покоління», вони, як ми знаємо, стикалися з проблемами самоідентифікації і почували себе жертвами інтеграції. Це підштовхнуло молодих людей до насильства. Ситуація така, що неформальні мережі з молодих людей, які народилися в Європі, обізнані з обстановкою і мають претензії до місцевого населення, можуть служити переходом до структурованих міжнародних організацій. Вони можуть навіть спробувати організувати свій власний джихад як помсту за реальні і уявні образи.
Отож ситуація залишиться досить небезпечною і в недалекому майбутньому.
Так що ж робити?
Експерти в питаннях антитерору розробляють рекомендації щодо боротьби з тероризмом взагалі і тероризмом смертників, зокрема. Ось деякі з них:
- підвищувати рівень співпраці людей усіх віросповідань з тим, щоб запобігати поширенню спотворених релігійних переконань, що використовують терористи для свого виправдання (до речі, тероризм заборонений усіма релігійними канонами, у тому числі і ісламом);
- боротися з релігійною правомірністю ведення джихаду, що нав’язують лідери екстремістських угрупувань і окремі особи, які претендують на роль легітимних релігійних лідерів. Необхідно усюди викривати їх істинні наміри і релігійні хибні тлумачення;
- проводити роз'яснювальну роботу в країнах, де поширений тероризм, звертаючи при цьому особливу увагу на молодь, якою найчастіше поповнюються лави «терористів-смертників»;
- позбавити терористичні організації доступу до фінансових засобів, а також заборонити збір ними коштів на релігійні або соціальні цілі. Адже ні для кого не секрет, що вони фактично призначаються для організації терористичних акцій і пропаганди ненависті до іновірців;
- спільно розробляти нові технології і тактику дій, посилювати спеціальні антитерористичні підрозділи;
- створювати міжнародні фонди для проведення досліджень в питаннях боротьби з тероризмом;
- виробляти і проводити в життя спільну політику проти урядів, що підтримують або беруть активну участь в тероризмі взагалі і тероризмі смертників, — зокрема.
Наштовхнувшись на феномен ісламістського тероризму, Європа робить певні кроки. Природно, офіційна риторика скрізь однакова: боротьба з тероризмом є пріоритетом, і численні заходи вживаються для протистояння йому. Але дійсність інакша. Дехто досі не усвідомлює наявність реальної небезпеки.
Висновки
Перший. Захід слабо впливає на процеси у арабському світі, хоча, безумовно, схильний підтримувати арабських реформаторів. Але підходити до цього слід делікатно і професійно.
Другий. Вплив ісламістських партій, що посилюється, в Північній Африці і на Близькому Сході, пояснюється глибоким розчаруванням місцевого населення в методах правління колишньої влади.
Радикали обіцяють справедливість на основі шаріату, тим самим вносячи корективи в суспільну свідомість, «вирізаючи» з нього світську уяву. Йде відкрита і планомірна ісламістська експансія як у внутрішньому житті цих країн, так і в міжнародному аспекті.
Третій. Радикальні ідеї у Франції і Німеччині дістають активне підживлення рухів протесту в країнах «Арабської весни».
Мусульманські екстремісти активізуються в Єгипті, міцніють ісламістські настрої в Алжирі, росте реальна загроза громадянської війни в Ємені, ісламісти дориваються до влади в Тунісі.
Це призводить до багатократного посилення навантаження на спеціальні структури, покликані вести антитерористичну боротьбу в європейських країнах. Це повинно ініціювати нові ідеї і різного роду ініціативи урядів і громадських організацій. Повинно, але чи є так насправді?
Таким чином, давно пора замислитися над питанням, а в якій Європі житимуть наші прийдешні покоління? Чи не час об'єднуватися для спільного вирішення загальноєвропейських проблем?
