Питання служіння Державі у збройних силах актуальне завжди і не тільки сьогодні. Основну цінність Держави складають люди, саме вони визначають вектор її розвитку та захисту. Мова йде про людський потенціал у широкому розумінні цього слова, але мати людей, ще не означає мати кероване суспільство, готове підтримати владу та її починання в епоху розгулу демократії. Маси не генерують ідеї — потрібні особистості, які могли б запропонувати та запалити цією ідеєю соратників, організувати їх у силу і запропонувати масам шляхи реалізації цієї ідеї, яка стає вже метою руху суспільства.
Сьогодні багато активних та заможних людей, які заявили про себе у період «відкритих дверей» до державної власності, намагаються сколихнути маси, кидаючи у натовп бенгальські вогні (замість цілеспрямованої іскри), які, пошипівши, гаснуть під ногами байдужості. Немає ідеї — гасне вогонь душі. Потрібна ідея і мета руху. Ми не розглядаємо політичні цілі безлічі партій (їх більше двохсот) — ми говоримо про захист Держави, в якій борються за владу всі політичні партії, а завдання оборони Держави — загальне для всіх політичних рухів. Коли це так, то всі громадяни України (окрім недругів, які проживають на її землі) повинні дбати за зміцнення Збройних сил України, здатних захистити її інтереси. Це і є найперше завдання Держави, що отримала як дар божий свою НЕЗАЛЕЖНІСТЬ, а тепер виборює її — це вектор зосередження зусиль кожного патріота.
Для окремих громадян, які несуть службу, або ж за покликом стали чи здатні стати на захист Батьківщини, суспільство має створити умови для самореалізації у сфері армійської праці. Що ж означає створити відповідні умови для реалізації потреб громадянина у захисті Держави? Дуже просто. Праця воїна повинна бути гідно забезпечена грошовим утриманням, професія військового повинна бути престижною серед інших професій, служба у збройних силах повинна передбачати суворий відбір кращих із кращих. Всі військовослужбовці мають бути на державній службі і мати гарантований соціальний захист. Особливої уваги з боку держави заслуговують громадяни, які зі зброєю в руках відстоюють її незалежність, або виконують окремі бойові завдання із захисту інтересів України. Таку ж увагу та соціальний захист держави повинні мати сім’ї загиблих та інвалідів війни. Без проходження служби в армії чи в інших військових формуваннях, створених за законами України, державна служба для чоловіків повинна бути обмежена. Варто було б забезпечити справедливий підхід у просуванні військовослужбовців по службі, безкоштовне навчання військовослужбовців у ВНЗ за направленням міністерства оборони або інших силових структур. Я навскидку перераховую те, що у багатьох державах давно працює на їх захисників.
Скільки ж повинно бути громадян — захисників України? У широкому розумінні — не менше тридцяти шести мільйонів, які б стали самі та спрямували своїх дітей і онуків на захист Батьківщини. Україна може і повинна мати НАРОДНУ АРМІЮ, не найману, а створену на основі добровільного волевиявлення молодих і здорових людей, які бажають захищати свій народ. На перших порах армія повинна комплектуватися за змішаною системою. Контрактна служба у військах має право на життя, як і всі професії у суспільстві, однак в Україні необхідно зберегти можливість призову молоді на строкову службу. Кожен громадянин (громадянка) повинен вміти і бути готовим захищати себе, своїх близьких, свій будинок і свою країну. Цій святій справі треба навчати людей з дитинства, залучивши до вишколу кваліфікованих викладачів з козацьких осередків та офіцерів запасу. Українське козацтво повинно ввійти в життя місцевих громад на всіх рівнях державного устрою, мати повноважних представників в органах державного управління та силових структурах. В останніх повинні бути козацькі підрозділи та частини. Особливу увагу треба приділити формуванню козацьких з’єднань територіальної оборони з обов’язковою легалізацією зброї для кожного реєстрового козака. Кожне село (декілька сіл) повинні мати козацьку сотню, районний центр — курінь, місто повинно формувати козацький полк. Служба в козацьких частинах повинна регламентуватись Законом України, як і служба в інших силових структурах держави. Реєстрове козацтво та козацький резерв територіальної оборони має проходити службу у запасі. Кожен резервіст, який приписаний до козацьких частин територіальної оборони матиме планову підготовку у своїх підрозділах за реальними завданнями на випадок ліквідації природних катаклізмів, техногенних катастроф, з охорони комунікацій, важливих підприємств та об’єктів при загрозі терористичних актів або збройного нападу ворога. Його служба у резерві повинна бути мотивованою, а соціальний захист гарантованим. При виконанні святого обов’язку оборони Держави, робота знайдеться кожному патріоту.
Важливо підготувати суспільство до усвідомлення потреби людини бути корисним народу у сфері його захисту. На жаль, нашим суспільством вміло маніпулюють недобросовісні люди, які зловживають довірою виборця через його байдужість і зневіру до влади. Остання ж, явно демонструючи свою відірваність від народу, спекулює силою і захищає рідних їй пройдисвітів. Де ж наш гонор, куди поділися гідність і честь у багатьох чиновників і не тільки? Як сталося так, що за роки своєї незалежності, Україна втратила свою обороноздатність, продала зброю власної армії і стала беззахисною перед збройними викликами сьогодення? Підростаюче покоління дасть відповіді на ці питання за допомогою глибокого аналізу діяльності «попередників»; визначить роль і місце кожного можновладця в політичних та економічних прорахунках, розкраданні державного майна, що зумовили втрату обороноздатності держави.
У важкі для країни часи кінця 2013-2014 років відбулися доленосні події у нашій державі, що пройшлися кийками та полум’ям, розпеченим залізом і кулями по обраним представникам нашого народу, який повстав, захищаючи свій вибір європейського вектору розвитку, свою гідність та право мати суверенну та незалежну Україну; який сьогодні захищає нашу Батьківщину зі зброєю в руках від російської навали на східному фронті. Український народ веде священну визвольну війну за свою Україну. Ми втратили в боях, та втрачаємо щоденно вбитими і пораненими найкращих людей. Безглузді та злочинні бомбардування російською зброєю мирних населених пунктів призвели до загибелі тисяч громадян України, а сотні тисяч покинули свої домівки та знаходять притулок у родичів та близьких у центрі та на заході України. Жертовність та доброзичливість української спільноти не можливо порівняти з «гостинністю РФ» і так званими «гуманітарними конвоями» агресивного сусіда.
Росія, нехтуючи міжнародними нормами, перекидає через неконтрольований Україною кордон техніку та озброєння сепаратистським формуванням, які разом з регулярними військами РФ знищують інфраструктуру, промислову базу та житловий фонд Донбасу і його жителів. Агресор і гадки не мав, що українські патріоти, всупереч вигодуваному сепаратизму та зрадництву влади Януковича, стануть сильніші духом та згуртуються у бажанні захистити Батьківщину від ворога і зупинять цю навалу. Це наше молоде покоління, наші діти і онуки, які у своїй свідомості стали незалежними від радянського минулого, вільними у думках, з духом мільйонів нескорених у ГУЛАГівських таборах, відроджують Збройні сили України. За ними всенародна підтримка святої боротьби за свободу і незалежність.
Наш народ захистив свою гідність на Майдані і проявив волю до захисту свого майбутнього, попри бандитські та відверто ворожі дії антинародної влади.
Революція гідності, зрадництво та втеча уряду Януковича, анексія Криму, підтримка сепаратизму та військове вторгнення російських військ у Донецьку та Луганську області виникли не спонтанно. Їм передували роки «залежної та злочинної» байдужості влади до проблем українського народу і долі самої України, суверенність якої базується на обороноздатності держави та бойовій готовності Збройних сил.
Я не пропоную особисті враження від перебування у іноземних військових частинах на запрошення керівництва збройних сил багатьох держав світу та не буду порівнювати боєздатність армій наших сусідів. Нам є чому повчитися у наших сусідів і воїнів за кордоном. Ми програємо багатьом іноземним військовим формуванням у озброєнні та техніці, але маємо пишатися можливостями української спільноти та особового складу збройних сил. Наша армія мала б бути потужною як за чисельністю, так і за оснащенням сучасним озброєнням, технікою та матеріальними засобами. Не судилося! Чому? Можливо ви маєте вже відповідь на це питання, якщо ознайомились з першими роками будівництва Збройних сил України у моїй книзі «Записки начальника Генерального штаба Вооруженных сил Украины». Ви торкнулись їх могутньої основи і можете порівняти з жалюгідним становищем 2014 року, при відбитті агресії РФ.
Збройні сили України відроджуються у боях завдяки жертовності та патріотизму нашого народу.
Обороноздатність держави та боєздатність ЗС України пройшли, як цукровий пісок, поміж пальцями «керманичів» держави, розчинившись у воді і залишивши солодкий присмак у торгівців зброєю та казнокрадів. Брехлива та не чиста на руку «еліта» України була успадкована від гнилого компартійного керівництва Радянського Союзу і не уявляла своєї незалежності від Москви. Навіть тоді, коли Росія ганебно ставилась до проблем енергозабезпечення України, демонструючи свою силу і зверхність, коли розривались напрацьовані десятиліттями економічні зв’язки та кооперація у вразливих для України секторах народного господарства, наші можновладці були неспроможними вирахувати реальні загрози для держави та побудувати систему захисту і мінімізації їх впливу. Свідомість «еліти» була залежною від успадкованих рабських стереотипів більшості у владних структурах і суспільстві. Найбільший удар зазнала кадрова політика країни, коли під цілеспрямованим впливом Москви в Україні активно діяла п’ята колона, яка формувала владу на всіх рівнях державного устрою. Остання ж робила все для обмеження фінансування збройних сил, механічно скорочуючи витрати на утримання армії, модернізацію і відновлення техніки та озброєння, позбавляючи військових гідного грошового утримання та надії отримати достойне житло впродовж служби. Скрутне становище армії не означає, що в інших галузях господарства і сферах суспільної діяльності нашої держави стан справ був кращий.
Прийшовши до влади, команда Віктора Януковича продемонструвала свою згуртованість та «завзято-одностайно» за допомогою Конституційного суду провела низку змін щодо повернення кучмівських повноважень Януковичу, організувала регіоналів і демонстративно проголосила «європейський вибір» розвитку України. Це здивувало та насторожило половину суспільства, інших приспало.
Віктор Янукович не забув своєї поразки 2004 року — відбулася низка судових процесів і за гратами опинились активні опозиціонери. Юлія Тимошенко, Юрій Луценко і Анатолій Макаренко були показовими в’язнями режиму Януковича. Президент Янукович демонстрував народу України свою підтримку процесу «євроінтеграції та верховенства права у державі». Одним помахом руки депутата Чечетова приймались закони більшістю Верховної Ради України. Партія регіонів демонструвала згуртованість навіть після трагічного вбивства під час полювання депутата Кушнарьова, який дійсно був лідером регіоналів. Внутрішня діяльність правоохоронних органів була сконцентрована на захисті «сімейних» інтересів Віктора Януковича. Почався новий виток перерозподілу землі та власності в Україні, з новою небувалою завзятістю грабувалась держава і український народ. Тулячись до Януковича, народні депутати Олійник, Герман, Царьов, Шуфрич, Єфремов та багато інших переконували народ у святості цілей «Партії Регіонів» і винятковості почесного голови партії Януковича. Активно піднімалась проблема «захисту російської мови» та федералізації України, кадрові призначення відбувалися за належністю до «донецьких». До керівництва ЗС України були призвані волонтери РФ — Дмитро Саламатін та Павло Лебедєв, які й нанесли останні нищівні удари по Збройним силам України. Торгівельна компанія «Укрспецекспорт», при заступництві найвпливовіших осіб з оточення президентів держави та СБУ, активно звільняла Україну від зброї, конкуруючи і взаємодіючи з такою ж компанією РФ. Служба безпеки України, в свою чергу, отримала суттєву підтримку ФСБ РФ у вигляді підготовлених офіцерів, а МВС України тісно співпрацювало з поліцією РФ навіть у кадрових питаннях та розставляло «надійних» керівників у всіх регіонах країни. Інформаційний простір України був повністю відкритий іноземним засобам масової інформації, а в Криму та на сході України фактично належав Росії. Починаючи з 2000-го року медіа простір був узурпований північним сусідом. Система освіти в державі набула ознак деградації при відомій любові до всього українського профільного міністра Дмитра Табачника.
Україна мирно, без жодного спротиву влади, позбавляла себе незалежності та самостійності, обдурюючи народ «європейським вибором» на новій хвилі русифікації. Здоровий глузд народу вагався з негативними оцінками зовнішньополітичної діяльності президента Януковича, сподіваючись, що інстинкт самозбереження дасть йому можливість підписати угоду про асоціацію з Євросоюзом. Помилявся здоровий глузд. Уряд Миколи Азарова зробив розворот «Ю ЕЙ». Ми були першими на шляху до Європи, а опинилися останніми, бо йшли не в ту сторону.
15 лютого 2015 року ветерани Афганістану зібралися разом з воїнами- інтернаціоналістами, які засвідчили свій ратний труд у багатьох куточках світу, щоб вкотре вклонитись тисячам загиблих у збройних конфліктах на планеті, згадати минуле та підняти келих за захисників України, що виборюють нашу свободу і незалежність на Донбасі. Вогонь в зоні АТО трохи стих, але не припинився. З Росії доставляють нові «гуманітарні конвої», колони танків, броньованих машин, «Градів» та іншої техніки безконтрольно перетнули український кордон. Накопичується сила на Донецькому та Маріупольському напрямках.
Збройні сили України очікують нового удару.
Величезної подяки заслуговують зусилля країн світу та їх збройних сил з реалізації програми «Партнерства заради Миру», з підтримки миру та безпеки у зонах збройних конфліктів.
Неоціненна політична підтримка світовою спільнотою України в зв’язку зі збройною агресією Росії 2014 року. Світ прокинувся, але ще не усвідомив реальної воєнної загрози з боку РФ. Війна в Україні, це розвідка боєм у війні з Європою. Героїзм нашого народу, що взяв на себе цей удар — очевидний. Ми ж з вами не тільки спостерігачі буремних подій (бо більшість України живе за мирним часом) — ми творці сьогодення і свого майбутнього. Не дивлячись на усю складність ситуації, народ України налаштований на свою перемогу і він не самотній.
Слава Україні! Героям слава!
А. Лопата
