Незалежний аналітичний центр геополітичних досліджень "Борисфен Інтел" надає можливість аналітикам висловити свою точку зору стосовно конкретної політичної, економічної, безпекової, інформаційної ситуації в Україні та в світі в цілому, на основі особистих геополітичних досліджень та аналізу.
Зауважимо, що точка зору авторів
|
Роговик О., координатор Free Voice IAC
Сьогодні в Україні Мінські домовленості за негативною популярністю, особливо в експертних колах, можуть зрівнятися лише з діяльністю уряду: про них як говорять усі, так і критикують майже усі.
Мінські домовленості стали полем колосальних спекуляцій, предметом розмов на конференціях різного роду, аргументом, завдяки якому на людей чіпляють ярлики тощо.
Чому так сталося?
Мінські домовленості набули такої поганої слави через те, що вони стали об’єктом, на який виміщували своє невдоволення усі. Це невдоволення стосується як загального перебігу конфлікту на сході України, так і юридичних тонкощів, що принесли з собою домовленості Мінськ-2.
Варто відзначити, що ці спалахи невдоволення достатньо обґрунтовані, адже «гібридна» війна Росії породила не менш «гібридну» реакцію України. Міжнародний збройний конфлікт чомусь став антитерористичною операцією (АТО), а держава у такому стані — дивним організмом, що одночасно сидить на стільцях війни і миру.
Навіть той факт, що саме існування Мінських домовленостей певним чином послабило агресивні бойові дії на сході України, не рятує їх від декількох важливих тез.
По-перше, Мінськ-2 безумовно не відповідає національним прагненням України, адже є складним зважуванням наших інтересів з інтересами держави-агресора та ряду європейських партнерів України.
По-друге, Мінськ-2 є рамковим і сумнівним з точки зору міжнародного права документом, що не дає Україні перспективи з вирішення питання територіальної цілісності.
Сьогодні, дискутуючи на цю гостру і важливу тему, ми повинні дещо врахувати, а саме — один важливий факт. Цей факт полягає у тому, що час неможливо повернути назад. Ми можемо скільки завгодно казати, що Мінські домовленості погані і процес укладання їх був жахливим, але ми не можемо заперечити того факту, що їх укладено і під ними є підпис української сторони. Нині ми не можемо скасувати Мінські домовленості, бо розуміємо, що у цьому випадку є реальна загроза війни або край негативна реакція міжнародної спільноти. Ми також не можемо їх скасувати, доки не матимемо значно чіткішої і очевидно більш вигідної для нас альтернативи. Сьогодні така альтернатива чітко ніким взагалі не позначена. Тому нам пізно говорити про минуле і навіть, можливо, пізно говорити про теперішнє. Для Мінська-2 важливе лише «завтра». На додаток до фактору часу ми повинні також зауважити ще один — обмеженість українських можливостей. Ми уклали Мінськ-2, бо швидше не могли отримати щось значно краще. Можливості України випливають з її сили і обмежуються можливостями тих, хто сильніший за неї. Це завжди слід пам’ятати! Тобто, ми — у пастці за своїм вибором через неспроможність із неї вибратися.
Про що нам варто говорити сьогодні і завтра? У процесі часткового виконання та переважного невиконання Мінських домовленостей у 2015 році стає все більш очевидним, що будь-які часові рамки домовленостей Мінськ-2 втратили свою актуальність. Це сталося тому, що «дух» цих домовленостей набув вищої сили над його текстом. Після очевидного комплексного нівелювання угод Російською Федерацією та ЛДНР сьогодні під Мінськом-2 уже слід розуміти сукупну невизначеність щодо послідовності виконання окремих пунктів та їх змістового наповнення. Що за чим і як виконувати — незрозуміло. Тому значення мають лише реальні процеси взаємодії між Україною та її західними партнерами, а також державою-агресором з її маріонетковими «вкрапленнями».
Через те, що взаємодія є важливішою за текст, з приводу якого вона відбувається, такими критичними стають дійсні міжнародні умови.
По-перше, тривала залежність України від зовнішніх гравців, а отже й часткова суб’єктність України.
По-друге, тривожні тенденції на Заході стосовно можливості пом’якшення позиції щодо Росії (розмови/чутки про близькі перспективи скасування санкцій або відновлення партнерського діалогу).
По-третє, не далека від колапсу Росія, що рухається шляхом самознищення, але ще не пройшла по ньому достатньо далеко, щоб послабити свій політичний та військовий тиск на Україну.
Такі умови роблять процеси не лінійними, а багатоваріантними!
Саме тому я схильний вважати, що Мінська-2, яким ми побачили його після підписання, у реальності більше не існує. На заміну йому прийшов «Мінський мирний процес третьої хвилі або Мінськ-3». Під ним варто розуміти всі міжнародні процеси стосовно вільного трактування переговорів щодо Мінськ-2 між сторонами конфлікту. Настільки вільного, що часто далеко виходить за його межі. Третє покоління конфлікту на сході України оформилося в третє покоління Мінських угод.
Мінськ-2 не просто плавно перейшов у процес Мінська-3, але й як велика ваза від часу потріскався і почав розлітатися на окремі шматки. Під цими шматками слід розуміти автономні режими міжнародних переговорів з приводу окремих пунктів Мінських домовленостей.
Наприклад, варто відзначити, як мінімум, 3 (три) таких автономних режими:
перший, згідно з п. 4 (щодо модальностей проведення виборів на Донбасі);
другий, згідно з пп. 5-6 (щодо обміну полоненими у контексті амністії);
третій, згідно з пп. 9-12 (щодо контролю над державним кордоном, виведення російських військ, проведення конституційної реформи).
Кожен із цих режимів є самодостатнім полем для тривалих міжнародних та національних дискусій. У рамках кожного з них народжуються ідеї-новації, що істотно видозмінюють первинний текст домовленостей Мінська-2.
Як приклад таких ідей можна навести контроль над державним кордоном українськими прикордонниками, яких добиратимуть зі складу «колишніх» ЛНР і ДНР.Про теперішнє різноманіття концепцій виборів усі знають. Можна просто відзначити «креатив» О. Захарченка, який заявив, що він на рівних позмагався б на виборах з однією українською партією — Радикальною партією О. Ляшка. Щодо третього автономного режиму, то можна відзначити всі ідеї від «референдуму», введення міжнародних контингентів різних типів і до різних варіантів конституційного закріплення статусу децентралізації в Україні. Тобто, новацій — багато, а сенсу — зась!
Так до чого ми прийшли? Мінськ-2 сьогодні — це газова плита. Мінськ-3 як процес — це сукупність духмяних страв, сплетіння запахів та прянощів у вигляді солі чи перцю, що вкидають до каструлі ззовні усі, хто не байдужий або просто не лінивий.
Мінська-2 фактично вже не існує, але він ще живе як різниця інтерпретацій у рамках процесів нового Мінська-3. Україні можливо навіть пощастило, що Мінськ-2 не став для нас ключовим і беззаперечним планом розвитку ситуації на Донбасі. Його «смерть» породила шанс схилити шальки терезів у хорошу сторону (правда, з ризиком, що й у погану ми теж можемо схилити).
Разом з цим, сучасні внутрішньополітичні та соціально-економічні процеси в Росії, а також міжнародні політико-економічні процеси та світові тренди довкола Росії небезпідставно дають нам надію на те, що майбутній процес Мінська-3 стане значно вигіднішим для України, аніж минулий документ Мінськ-2.
http://iac.org.ua/minski-domovlenosti-vs-minskiy-protses-u-chomu-riznitsya/
