НЕЗАЛЕЖНИЙ АНАЛІТИЧНИЙ ЦЕНТР ГЕОПОЛІТИЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

Частина 2. На Східному фронті без змін,або Перегрупування сил?

Угрупування ісламістів і «джихадистів» усілякого штибу і напрямів, які воюють в Іраку, Сирії, створюючи реальні загрози іншим країнам регіону, стали свого роду закономірним підсумком «політики заборони іранської революції і шиїтського пробудження», впроваджуваної Саудівською Аравією за підтримки США з 80-х років минулого століття. Вчорашні операції американської і саудівської розвідок проти шиїтського Тегерана і радянської присутності в Афганістані сьогодні перетворилися на глобальний терор і експансію ісламістів.

Бойовики Ісламської держави Іраку і Леванту (ІДІЛ) заявили про створення халіфату на контрольованих ними територіях Іраку і Сирії. Чорним кольором на карті позначені великі території, на яких бойовики збираються панувати. Це Близький Схід, Північна Африка, Індія, Афганістан, Пакистан, Центральноазіатські країни, в тому числі Казахстан, Іспанія, Кавказ, країни Середземномор'я http://blprizrak.livejournal.com/

Утворилася терористична транснаціональна корпорація, яка тепер переходить, як демонструють події в Іраку і Сирії, в режим «самозабезпечення» і встановлює свій контроль над нафтовими родовищами. Закріпившись на сирійських покладах, вона забезпечила собі контрабандною реалізацією нафти по мільйону доларів на день. А після захоплення двох іракських родовищ ці прибутки збільшилися ще в три-чотири рази.

Повідомлення світових інформаційних агенцій про події на Близькому Сході сьогодні все більше нагадують фронтові зведення. «Триває масштабна операція «Непохитна скеля» проти бойовиків радикальних палестинських угрупувань…», «Тривають запеклі бої між озброєними формуваннями ісламістських угрупувань і їх супротивниками в столиці Лівії Тріполі і в Бенгазі. Тільки за останній тиждень в боях загинули понад 220 осіб, а близько 1100 чоловік отримали поранення…», «Частини сирійської армії за підтримки загонів ліванської «Хезбалли» завдали поразки бойовикам екстремістського угрупування «Джабхат ан-нусра» в Каламуні, змусивши їх відступити до Лівану, де вони захопили прикордонне місто Арсаль».

На 29.06.2014 року територія Халіфату більше, ніж Йорданія, Ліван, Ізраїль, Кувейт разом узяті http://vk.com/

І на цьому тлі «халіфат» продовжує активно розширяти свої кордони, захоплюючи нові території і родовища енергоносіїв, дестабілізуючи військово-політичну обстановку в усьому регіоні.

Так, нещодавно бойовики екстремістського ісламістського угрупування «Ісламська держава» вперше з початку громадянської війни в Сирії масово атакували позиції і об'єкти урядових військ. Це трапилося на півночі і північному сході країни, в провінціях Алеппо, Ракка, Дейр-ез-Зор, Хасака і Хама. Найбільший напад був на армійську базу в провінції Ракка і позиції військ в провінції Хасака. В той же час урядові частини відновили контроль над газовим родовищем Шаара в центрі САР, раніше захопленому бойовиками ІД.

Бойовики екстремістського ісламістського угруповання «Ісламська держава» масово атакували позиції та об'єкти сирійських урядових військ в провінціях Алеппо, Ракка, Дейр-ез-Зор, Хасака і Хама http://voprosik.net/

Запеклі бої між вірними режиму Б. Асада військами і загонами бойовиків опозиції тривають в прилеглих до Дамаска районах. Одночасно в передмістях столиці бойовики «Ісламського фронту» і їх союзники ведуть бої з загонами ІД, витіснивши екстремістів з деяких столичних передмість.

За інформацією з різних джерел, останнім часом значно зросла кількість сирійських повстанців, які переходять на бік «Ісламської держави».

Обстановка ж в Іраку залишається досить складною. В багатьох районах країни урядові війська і загони шиїтської міліції воюють з бойовиками «Ісламської держави» і озброєними загонами місцевих сунітських племен і колишніх баасистів, які їх підтримують. Бойовики ІД посилили атаки на позиції курдських сил «пешмерга» на півночі Іраку, зумівши навіть захопити два нафтові родовища, три міста і найбільшу в країні греблю в районі міста Мосул. Інтенсивні бої ведуться на півдні, заході і північному сході від Багдада.

Прем'єр-міністр Іраку Нурі аль-Малікі

У самій країні погіршується політична ситуація. Банкрутство команди прем'єр-міністра Нурі Аль-Малікі послужило однією з головних причин іракської кризи. Політика лавірування між Вашингтоном і Тегераном поставила країну на грань розколу, погіршила і без того гострий конфлікт між шиїтами і сунітами не лише в Іраку, але і в усьому регіоні Близького і Середнього Сходу.

Президент Іраку Фуад Масум

Провідні партії країни змусили піти у відставку главу уряду Нурі Аль-Малікі. 24 липня іракський парламент обрав новим президентом країни представника курдського блоку Фуада Масума — помірного політика, який підтримує хороші стосунки як з сунітами, так і з шиїтами. Він змінить на цій посаді Джалала Талабані. В той же час низка іракських політичних блоків відразу ж розпочали кампанію з усунення Ф. Масума, у якого подвійне громадянство, — іракське і британське. Відповідно до статті 18 конституції Іраку, особам з подвійним громадянством заборонено перебувати на керівних державних постах.

Нині уряд Іраку намагається відновити боєздатність збройних сил. Закуповується велика кількість зброї в Росії і США для «поліпшення спроможності урядових військ Іраку вести поточні наземні операції» проти ІД.

 

Вашингтон тимчасово припинив дію низки санкцій щодо Ірану. Як заявили у Вашингтоні, це стало можливим завдяки досягнутому прогресу на переговорах з ядерної програми ІРІ. На погляд Вашингтона, Тегеран виконав більшу частину взятих на себе зобов'язань, заспокоївши цим міжнародне співтовариство. Зокрема, Іран припинив виробництво урану, збагаченого до 20 %, відмовившись від необхідних для цього центрифуг; обмежив виробництво центрифуг до кількості, необхідної для заміни тих, що вийшли з ладу; не споруджував нових підприємств зі збагачення урану. Крім того, як вважають в США, ІРІ припинила виробництво і випробування пального для реактора в Аракі.

Також була знята заборона на закупівлю у ІРІ нафтохімічної продукції. Знову дозволено поставляти до Ірану запчастини для ремонту і забезпечення безпеки польотів цивільної авіації. В той же час заборона, як і раніше, поширюється на окремі компанії, що внесені до «чорного списку» Міністерства фінансів США. Особливо підкреслюється, що ухвалені рішення поширюються лише на період з 20 січня по 24 листопада 2014 року.

В цей же час в іранській столиці влада організувала прибирання вулиць і чищення стін будинків від антиамериканської символіки, плакатів і листівок, що з'явилися там ще у 1990-х роках. Зникає і антиамериканська войовнича риторика, гасла «Смерть Америці!», припинилися акції спалювання зоряно-смугастого прапора, оскільки все це вже не відповідає духу часу і не сприяє відновленню співпраці.

Але все ж головна причина зміни курсу Тегераном і Вашингтоном — це активність бойовиків руху «Ісламська держава» в Іраку. Терористи вже жорстко контролюють майже третину іракської території. Під їх орудою не лише нафтові родовища і нафтопереробні заводи, але й старовинні шиїтські святині: мечеті в Кербелі і Наджафі.

Глава «ісламського халіфату» Абу Бакр аль-Багдаді

І якщо американці більше переймаються нафтою, то в Тегерані відверто побоюються, щоб бойовики-суніти просто не знищили їх ісламські святині, що мають тисячолітню історію. «Вождь мусульман всюди» Абу Бакр аль-Багдаді вже пообіцяв з часом перенести «визвольний рух» з території Іраку і Сирії до Йорданії і Лівану, і далі на схід, до Ірану, де орудують споріднені з ІД сунітські угрупування. Тому не дивно, що іранський президент Хассан Роухані офіційно заявив: Іран готовий співпрацювати зі США в боротьбі проти радикальних сунітських угрупувань. «Усі країни повинні взяти участь в загальній боротьбі з тероризмом. Ми можемо співпрацювати з американцями, щоб покінчити з хаосом на Близькому Сході», — заявив Роухані.

США таких заяв на такому високому рівні не робили, оскільки поки що офіційно не погоджуються з ідеєю «повороту до Персії». А Іран, своєю чергою, не може відмовитися від стереотипу, що його позиції в регіоні зміцнюються завдяки його ролі антагоніста Америки. Але після того, як бойовики ІД оголосили про створення халіфату на більшій частині території Іраку, нова реальність стала очевидною: Іран і США мають потребу один в одному більше, ніж коли-небудь. Так, до речі, стверджує аналітик Вашингтонського інституту близькосхідних досліджень Денніс Рос. При цьому їх «кроки назустріч» передбачаються і в економіці: офіційний Тегеран вже анонсував зняття усіх економічних санкцій з боку Заходу, який також визнав за Іраном право на мирний атом. А екс-держсекретар США Мадлен Олбрайт заявила, що США незабаром «можуть переглянути свої погляди щодо країн — постачальників нафти». Вашингтон вже веде переговори з Тегераном. Цілком імовірно, вони закінчаться підписанням домовленостей про експорт іранської нафти до Сполучених Штатів. «Іран може експортувати багато нафти, а США можуть змінити свій погляд на її експорт», — підкреслила М. Олбрайт.

Таким чином, цілком можливо, що незабаром один з головних негативних лейтмотивів у світовій політиці «нульових» — протистояння Америки і Ірану як провісник Третьої світової війни — може зійти нанівець. Проте навіть об'єднання двох держав перед швидко зростаючою загрозою ісламізму не гарантує, що її таким чином можна буде зупинити.

Очевидно, що тільки авіаційними ударами по бойовиках ІД проблему не усунути, а угрупування військ в Іраку Вашингтон не підсилюватиме. Аналітики вважають, що переламати ситуацію може Тегеран, ввівши свої війська на територію Іраку задля захисту шиїтських святинь. Але самостійно, без підтримки США і країн регіону перемоги йому не бачити: час втрачений, ІД стала досить сильною, щоб цим нехтувати.

 

Чи буде перегрупування сил?

Дії ІД і утворення халіфату поклали початок процесам перегрупування сил в регіоні. До створеної осі Москва-Тегеран може долучитися і Багдад, який залишився сам на сам з ІД, що реально погрожувало йому втратою державності. Коли в червні бойовики ІД стояли біля стін Багдада, а Вашингтон відхилив наполегливі заклики іракського прем'єр-міністра Нурі Аль-Малікі про підтримку, Росія і Іран відразу ж відгукнулися і надали іракцям пряму військову і військово-технічну допомогу. Це дозволило не лише відстояти іракську столицю, але й відкинути від неї бойовиків ІД на північ і захід, завдавши їм відчутних втрат в живій силі і бойовій техніці.

Сирія теж вважається потенційним учасником такого альянсу, оскільки ось вже протягом понад трьох років (за безпосередньої підтримки Москви, Тегерана і Багдада) успішно протистоїть зовнішньому втручанню.

Росія давно готова очолити очікуваний альянс. Присвячене темі суверенітету Росії і її територіальної цілісності засідання Ради Безпеки Російської Федерації 22 липня 2014 року стало багато в чому поворотним пунктом в зовнішній і оборонній політиці Росії. З виступу президента РФ стає ясно, що Москва зважується на жорстку конфронтацію з Заходом, НАТО і ЄС. За словами В. Путіна, «…Криза стосунків Росії і Заходу вийшла на принципово новий рівень, де трагедія з малайзійським літаком стає лише одним з його епізодів».

Можна виділити низку ключових сигналів, надісланих російським лідером Заходові, усьому світу і російському народу.

Сигнал перший: нагадування про те, що Росія −ядерна держава, а цеозначає, що слід утримуватися від брязкання зброєю біля російських кордонів.

Сигнал другий: тиск на Росію — частина політики «холодної війни», спрямованоїпроти неї. На практиці це означає, що Росія готується до реального зниження залежності національної економіки і її фінансової системи від несприятливих зовнішніх чинників, до мінімізації усіх можливостей впливати ззовні на Росію і тим, що відбувається усередині неї.

Сигнал третій : Росія переглядає свій підхід до діалогу з Заходом. Нова політика Росії — це рішуча відмова від спроб домовитися з Заходом, передусім про спільну систему безпеки. Фактично оголошено: Росія тепер сама по собі і більше не несе ніякої колективної відповідальності. Це означає радикальну зміну у військовій політиці, зміцнення оборонного потенціалу, у тому числі, як відповідь на посилення угрупування військ НАТО на території низки східноєвропейських держав.

Між Росією і Заходом триває справжня ідеологічна війна, в основі якої не лише розбіжності в сприйнятті цінностей, але і досить швидко утворювані відмінності в поглядах на фундаментальні принципи міжнародного права.

На думку російських політологів і аналітиків, плани Путіна набагато масштабніші, ніж Україна: «Він сподівається, що конфлікт на західному фланзі Росії призведе у Європі до роздробленості, яка ослабить вплив США». Російський лідер мріє збудувати «Велику Європу» від Португалії до Тихого океану, де Москва буде одним з центрів впливу. «Створюючи проблеми, аналогічні з українською, які може вирішити тільки він, Володимир Путін ставить себе в центр європейської політики».

Москва з усіх сил намагається максимально використати розбіжності між Багдадом і Вашингтоном у своїх цілях, збільшивши постачання зброї (бойові літаки, вертольоти, авіаційне і ракетне озброєння) іракській армії.

Російська Федерація також прагне компенсувати наявні розбіжності з Королівством Саудівської Аравії щодо сирійського конфлікту і інших проблем регіонального характеру за рахунок активізації співпраці у галузі ядерної енергетики.

Зусилля Москви спрямовуються на досягнення стратегічних цілей:

— готовність РФ до активних дій в плані підтримки регіональних партнерів;

— збільшення об'єму військово-технічної співпраці в короткотерміновій перспективі;

— посилення впливу в Сирії і Іраку.

У той момент, коли Росія розриває зв'язки з західними і східними партнерами, лише Китаю вдається не йти у фарватері санкцій, що лобіюються Сполученими Штатами. На що розраховує Пекін, підтримуючи політику Москви? У чому його інтерес?

Після розвалу СРСР Росія фактично втратила своє значення і все більше перетворювалася на периферію, як в очах США, так і більшої частини решти світу. Нинішній конфлікт між США і Росією через Україну явно нелогічний, якщо брати до уваги відмінності в силі і потенціалах обох сторін. Росія не може претендувати на світове панування. На відміну від Радянського Союзу, вона не має якої-небудь універсальної ідеології, не очолює блоку з країн, де панує така ідеологія, і має лише кілька формальних союзників. В той же час, цей конфлікт важливий для всього світу.

Майбутнє України — її кордони, політичний устрій і зовнішні зв'язки — залежить значною мірою від наслідків протистояння між США і Росією

Очевидно, він має значення і для України, частина території якої стала полем битви. Майбутнє найбільшої країни Європи — її кордони, політичний устрій і зовнішні зв'язки — залежить значною мірою від наслідків протистояння між США і Росією.

Без сумніву, Україна залишиться внутрішньо єдиною, ймовірно демократичною і міцно інтегрованою в європейські і північноатлантичні структури. Путін дуже боїться, що процвітаюча Україна стане прикладом для наслідування, і не лише для Росії.

Доля України важлива і для інших країн Східної Європи, зокрема, для Молдови і Грузії. Обидві вони, як і Україна, уклали угоду про асоціацію з Європейським Союзом; обом треба буде балансувати на тонкій грані, щоб не стати полем бою між Росією і Заходом.

Так само партнерам Росії в проекті Євразійського союзу — Вірменії, Білорусії, Казахстану і Киргизії — доведеться ретельно вибудовувати свої позиції між Москвою і Вашингтоном, аби уникнути «захисту російськомовного населення, що проживає на їх територіях».

Держави Західної і Центральної Європи також не байдужі до долі України. З підвищенням рівня конфронтації між ЄС і Росією слабшатимуть торговельні і економічні зв'язки. Росії доведеться відмовитися від ідеї єдиного простору від Лісабона до Владивостока. А ЄС і США будуть більш згуртовані як у рамках оновленого НАТО, так і за допомогою Партнерства трансатлантичної торгівлі і інвестицій.

Є свої інтереси і у Японії: підтримуючи США, її рішення приєднатися до санкцій проти Росії означатиме, що вона нехтує планами зміцнення стосунків з Москвою задля того, щоб створити противагу Китаю в Азії. Американсько-японський альянс відновиться, так само, як і позиція Японії в цьому союзі.

Південна Корея обмежить торгівлю з Росією, потенційно викликавши зменшення підтримки Москви в питанні поділеного Корейського півострова. У неї не буде іншого вибору.

У підсумку, конфлікт між США і Росією призведе до зміцнення позиції США щодо своїх європейських і азійських союзників і до відчутно меншої підтримки Росії в будь-якій точці Євразії.

Нині в усій цій мозаїці є лише один виняток — Китай. Різке скорочення економічних зв'язків Росії з передовими країнами залишає економічно потужний Китай поза режимом санкцій. Це підвищує його роль і значення для Росії, що обіцяє китайцям ширший доступ до російської енергетики, природних ресурсів, військової техніки і технологій, а головне — до територій.

Зрештою, Китаю не вигідна ані сильна, ані слабка Росія. Для Пекіна важливо, щоби Росія залишалася стабільним стратегічним партнером на задвірках і природно-ресурсною базою. Отака собі АЗС світу.

Немає сумніву, що Росії буде виставлено рахунок за її діяння в Україні. Для США і їх союзників питання залишається лише в тому, які будуть наслідки від стягнення цих рахунків для них самих.

 

ПРОГНОЗИ:

— ситуація і надалі буде загострюватися в Іраку і Сирії (територія Халіфату);

— триватиме підготовка Курдистану до проголошення незалежності за допомогою проведення референдуму;

— Росія зав'язла в українській кризі, на яку змушена витрачати майже увесь і без того невеликий зовнішньополітичний ресурс, що призведе до розвалу «невідродженої імперії»;

— Тегеран певний час буде змушений діяти відразу на декількох зовнішньополітичних «фронтах», залишаючись при цьому під дією санкцій, але зуміє зміцнити свої позиції і активніше впливатиме на розвиток ситуації в регіоні.

Далі буде