Трагедія у Бухаресті, пов’язана із загибеллю більш ніж 50 людей в результаті пожежі у нічному клубі 31 жовтня ц. р., стала каталізатором відновлення активного протистояння між двома основними політичними силами країни, а саме: «Націонал-ліберальною партією» (PNL) правоцентристського характеру, яка підтримує Президента Румунії К.Йоханніса та «Соціал-демократичною партією» (PSD) лівоцентристського толку на чолі з колишнім прем’єр-міністром В.Понтою.
3 листопада ц. р. прем'єр-міністр Румунії Віктор Понта склав свої повноваження, після того, як на знамениту Університетську площу в Бухаресті вийшли 32 тис. протестуючих із вимогою його відставки, а також віце-прем'єр-міністра, міністра внутрішніх справ країни Габріеля Опрі. Після їх відставки протести продовжилися і в інших великих містах країни: Тімішоарі, Клужі, Брашові, Ясси, Констанці. Протести носили мирний характер, при цьому протестуючі вимагали радикальних змін у політичному керівництві країни та знищення корупції.
Незважаючи на добровільну відставку В. Понти та його кабінету міністрів, які взяли на себе відповідальність за неспроможність попередити інциденти, подібні тим, що відбулися 31 жовтня ц. р., у Румунії продовжились масові акції протестів з вимогами вже дострокових виборів до парламенту, де на сьогодні домінують соціал-демократи. Акції організовуються «Націонал-ліберальною партією» та фактично схвалюються президентом Румунії, який підтримав вимоги протестуючих.
Згідно з даними опитувань, серед учасників протестів в основному молоді люди з середньою і вищою освітами, представники громадянського суспільства (приблизно 60 %). На думку більшості аналітиків, вимоги протестуючих підтверджують зрілість електорату та бажання істотно змінити якість нинішнього політичного керівництва, а також політичних сил в країні.
По суті, нинішня ситуація є дзеркальним відображенням минулих подій 2012 року, коли соціал-демократи організували масові соціально-економічні заворушення в Румунії через загострення економічних проблем у країні, наслідком чого стала втрата «Націонал-ліберальною партією» більшості в парламенті (за результатами парламентських виборів у грудні того ж року) та відставка правоцентристського уряду.
На той час зазначені зміни відверто підтримувались та були схвалені Росією, а також трактувалися її експертами-апологетами як «проросійський переворот у Румунії», що опосередковано свідчить і про причетність Москви до їх організації. При цьому режим В. Путіна активно використовував нову внутрішньополітичну ситуацію в Румунії для внесення розколу в ЄС і НАТО, відволікання уваги Румунії від подій в Молдові, а також з метою зриву планів розгортання об’єктів ПРО США/НАТО на румунській території. Слід зауважити, що ці спроби Росії не мали достатньої ефективності, однак все ж таки створювали певні проблеми у європейському розвитку Румунії та її взаємовідносинах із сусідами і західними партнерами.
Крім того, політичні розбіжності між президентом та прем’єр-міністром країни жодним чином не сприяли зміцненню румунської держави та поставали перманентним джерелом внутрішньої нестабільності. Зокрема, свідченням цього стала масштабна протестна компанія проти видобутку сланцевого газу на території Румунії, яка була організована за підтримки Москви саме через румунських соціал-демократів у 2014 році.
На сьогоднішній день внутрішньополітична обстановка в Румунії знову набуває кардинальних змін, однак тепер уже у несприятливому для Росії напрямі.
10 листопада ц. р., після двох раундів переговорів з політичними партіями (організаціями і представниками громадянського суспільства), президент Румунії Клаус Йоханніс призначив прем'єр-міністром країни 46-річного Дачіана Чолоша (Dacian Cioloș) — колишнього міністра сільського господарства (2007-2008 рр.) і комісара з питань сільського господарства Європейської комісії (лютий 2010 р. — листопад 2014 р.). Він ініціював проведення консультацій з питань формування нового уряду, який, як очікується, буде представлено протягом 10 днів одночасно з програмою нового кабінету міністрів.
Враховуючи переважаючі настрої у румунському суспільстві, найімовірніше слід очікувати як проведення позачергових парламентських виборів в країні, так і перемоги на них прозахідних правих та правоцентристських сил. У свою чергу, це створюватиме сприятливі передумови для об’єднання президентської, урядової та парламентської гілок румунської влади на основі дотримання національних цінностей, а також переваг європейської та євроатлантичної інтеграції країни.
Скоріше всього, новопризначеному прем'єр-міністрові вдасться сформувати новий уряд і отримати підтримку парламенту, де більшість складуть «Націонал-ліберальна партія», «Національний союз за прогрес Румунії» (UNPR — партія Габріеля Опрі, що підтримала на виборах президента К. Йоханніса), «Демократичний союз угорців Румунії» (UDMR), група національних меншин, незалежні депутати і сенатори. Цілком можливо, що «Соціал-демократична партія» (лідер — Лівіу Дрегнеа), маючи найбільше представництво в парламенті, дозволить своїм депутатам голосувати за того, кого вони вважатимуть потрібним, не переходячи в повну опозицію до новосформованого уряду.
Незважаючи на те, що «Соціал-демократична партія» під час керівництва президента Т. Бесеску провела ряд вигідних для населення економічних реформ і навіть підвищила темпи економічне зростання країни, вона більше за інших програє в ситуації, що склалася, оскільки в даний час продемонструвала недієздатність і не змогла надати уряду реальні та ефективні пропозиції.
Насправді, було очевидним певне збентеження серед нинішніх політичних сил Румунії у внутрішньополітичному плані. Під час першого раунду переговорів жодна із сторін не змогла конкретно запропонувати кандидатуру нового прем'єр-міністра, а в другому — «Соціал-демократична партія» висунула кандидатуру Лівіу Войні (колишній міністр фінансів під час прем'єрства В. Понти в 2012-2014 рр.), який на даний час є одним із заступників глави Національного банку Румунії. На думку більшості експертів Румунії, це була не краща кандидатура з боку соціал-демократів.
Слід також зазначити, що, не дивлячись на чутки про причетність Росії до демонстрацій в Румунії (у контексті «політичних конвульсій» в Республіці Молдова і складної внутрішньої ситуації в Болгарії), протести в Румунії не направлені на зміну зовнішньої політики країни: в Румунії як і раніше підтримується європейський і євроатлантичний вибір. Звичайно, румунська сторона добре розуміє та не повинна недооцінювати здатність і бажання Кремля маніпулювати та впливати на ситуацію в країні. Але цей вплив, на думку експертів, не може мати більшу силу аніж у Республіці Молдова, якщо говорити лише про цю країну.
Дійсно, членство Румунії в Європейському Союзі і НАТО є достатньою гарантією стабільності та безпеки в країні і залишатиметься важливим чинником стабільності в цій частині Європи. У зв'язку з цим слід зазначити, що, скоріше всього, Богдан Ауреску — нинішній міністр закордонних справ — залишиться в уряді Д. Чолоша. Але навіть якщо на його місце прийде хтось інший, це не означатиме, що Румунія змінить свою зовнішню політику.
У цьому контексті досить важливою, хоча і менш помітною, подією можна назвати міні-саміт країн НАТО (т. зв. «східного флангу» Альянсу) — Польщі, країн Балтії, Угорщини, Румунії, Чехії, Словаччини, а також Хорватії і Болгарія — 3-5 листопада ц. р. у Бухаресті. Цей захід збігся за часом із найбільшими за останні 10 років навчаннями НАТО в Європі. На зустрічі йшла мова про важливу роль Румунії на південному фланзі НАТО і Польщі — на північному фланзі, про стратегічне партнерство Румунії з Польщею у зв'язку з присутністю реальних загроз для країн Центральної і Східної Європи, а також країн Балтії з боку Російської Федерації.
Ця нарада засвідчила про постійну загальну стурбованість лідерів і урядів країн Центральної і Східної Європи станом безпеки на «східному фланзі» Альянсу, а також про їх увагу до загроз на його «південному фланзі» — у Сирії, Іраку, Північній Африці і на «північному» — Балтійське та Північне моря у світлі майбутнього саміту НАТО у Варшаві в липні 2016 року.
Головною темою саміту була Росія. Незважаючи на те, що Стратегічна концепція Лісабона розглядає Росію як стратегічного партнера, останні події та їх спрямованість (у тому числі те, що, згідно з новою Воєнною доктриною РФ /грудень 2014 року/, НАТО становить «загрозу» для національної безпеки Росії) призвели до кардинальних змін у Європі. Своєю агресивною, ревізіоністською і реваншистською політикою Росія порушила всі рамкові угоди з безпеки в Європі, а також систему контролю над озброєннями. Саме тому про це необхідно постійно говорити і розширювати військову присутність Альянсу в регіоні проти будь-яких дій Росії (звичайних або «гібридних»).
Слід зауважити, що Туреччини на цьому саміті не було. Щоб підтримати встановлений раніше формат зустрічі, вважається за доцільне відновити і посилити тристоронні переговори у форматі Польща-Румунія-Туреччина, в першу чергу для розширення їх присутності в Чорноморському та Балтійському регіонах.
Все це дозволить США та НАТО зміцнити свої позиції в Чорноморському та Балтійському регіонах, а також створить більш сприятливі умови для реалізації рішень Уельського саміту Альянсу у вересні 2014 року щодо нарощування військової присутності Північноатлантичного союзу на східному напрямку проти Росії (включаючи розгортання системи ПРО). За заявою заступника генерального секретаря НАТО Олександра Вершбоу, який був присутній на цьому форумі: «…в найближчі 10 років ми будемо стикатися з постійною загрозою з боку скаженої і агресивної Росії».
Таким чином, останні події в Румунії стали свідченням чергової поразки Росії в її геополітичному протистоянні із Заходом. Фактично, після обрання у листопаді 2014 року главою румунської держави К. Йоханніса, який дотримується чітких прозахідних позицій, перспективи відновлення парламентської більшості на чолі з «Націонал-ліберальною партією» позбавляють Росію будь-яких можливостей щодо збереження свого впливу в Румунії.
Крім того, посилення єдності румунської влади надасть Бухаресту більші можливості впливу на ситуацію в Молдові, де набуває обертів нова політична криза, яка інспірується та використовується Москвою для відновлення свого впливу в республіці.
Румунія чудово розуміє реальну ситуацію, і разом зі своїми партнерами по ЄС і НАТО готова внести свій вклад у боротьбу з цією загрозою, забезпечити дотримання норм міжнародного права для забепечення суверенітету, територіальної цілісності та незалежності держав цих регіонів.
