Одночасно з організацією «гуманітарного конвою» для населення Сходу України В. Путін заходився «мирити» Азербайджан та Вірменію, влаштувавши у Сочі зустріч трьох президентів. І навіть більше, російські спецслужби продовжують активно працювати над посиленням розбіжностей між країнами східно-європейського, причорноморського і каспійського регіонів з безпекових, енергетичних, економічних і етнонаціональних питань. Маючи на увазі глобальні апетити російського очільника та нещодавні погрози В.Жириновського на адресу балтійських держав і Польщі, експерти схильні вважати, що і цим країнам-членам НАТО, і безпосередньо Північноатлантичному альянсу (напередодні вересневого саміту в Уельсі) необхідно готуватися до нових «ініціатив» президента РФ.
На тлі ескалації кризи в Україні глави 9-ти країн Центральної та Східної Європи (Польщі, Литви, Латвії, Естонії, Чехії, Словаччини, Угорщини, Румунії та Болгарії) зустрілися у Варшаві, щоб обговорити ситуацію, що склалася у сусідній Україні, та політику безпеки Європейського Союзу і НАТО.
|
|
Організація Північноатлантичного договору http://ria.ru/ |
Напередодні цього саміту експерти-міжнародники нагадали регіональним лідерам, як протягом останніх років Кремль вдавався до низки провокаційних заходів проти НАТО. Йдеться, зокрема, про неодноразові порушення повітряного простору країн-членів НАТО, про посилення військової присутності поблизу кордонів країн-членів Альянсу та про регулярні військові навчання, в яких НАТО відводилася роль супротивника. Проте країни Центральної та Східної Європи (ЦСЄ) не намагалися у відповідь заблокувати співпрацю між Альянсом та Росією, а деякі з них заявили, що з Москвою необхідно підтримувати контакт у такий спосіб, щоб це не суперечило інтересам країн регіону.
Разом з тим анексія Криму та ескалація ситуації на Сході України стали реальним викликом для держав ЦСЄ і НАТО, оскільки продемонстрували «відданість» Москви військовій силі як інструменту регіональної політики, а також прагнення Кремля все робити всупереч нормам міжнародного права. Крім того, українська криза продемонструвала, що РФ може використати присутність російськомовних меншин як привід для військової інтервенції, яка передбачає «захист етнічних росіян» за кордоном. Росія також продемонструвала свою спроможність проводити швидкі й несподівані військові операції та вживати заходів, які не підпадають під класичне визначення використання збройних сил. Разом з мобілізацією десятків тисяч російських солдат неподалік українського кордону Росія використала сили спеціального призначення, підтримала місцевих сепаратистів і розпочала інформаційну війну та кібернетичні атаки — все це є елементами так званої гібридної війни.
|
|
Члени НАТО http://ria.ru/ |
Незважаючи на несподіване використання Росією своїх збройних сил поруч з територіями країн-членів НАТО, під час обговорення у Варшаві в позиціях країн Центральної та Східної Європи спостерігалися розбіжності, які наводять на думку про те, що регіон не готовий беззаперечно дотримуватись єдиної позиції у безпековій сфері, особливо коли це стосується політики Кремля.
Як і у питанні гарантування енергетичної безпеки європейського континенту, низка країн (або, швидше, їхні лідери та істеблішмент) недалекоглядно продемонстрували перевагу сьогочасних національних інтересів над довгостроковими глобальними/регіональними. Навіть російська військова інтервенція до країни найближчого сусідства НАТО та дедалі ворожіша риторика Москви щодо Північно-Атлантичного альянсу досі не змінили досить «миролюбних» (економічно та енергетично вмотивованих) позицій Угорщини, Чехії та Словаччини.
Так, Польща, Литва, Латвія, Естонія та Румунія наполягають на значному посиленні оборонної політики НАТО, висловлюючи прохання розмістити війська Альянсу в регіоні на постійній основі. Крім того, представники урядів і парламентів країн Балтії демонструють зацікавленість у розміщенні елементів системи ПРО НАТО для захисту від потенційних ракетних ударів з території західного регіону РФ.
Водночас Угорщина, Чехія й Словаччина не вбачають суттєвих загроз у поточних діях Росії та не підтримують ті заходи, які можуть погіршити їх політичні й економічні відносини з Москвою. Зокрема, Угорщина (опосередковано) і Словаччина (відкрито) відхилили ідею розміщення сил НАТО на своїй території, а Чехія, не відмовляючись від ідеї потенційного розміщення у себе військ Альянсу, скептично поставилася до пропозиції розширити присутність таких сил в інших країнах регіону. Попри те, що Прага, Братислава й Будапешт офіційно оголошували про свої наміри поступово збільшувати оборонні видатки, жодна з них не ухвалила такого рішення щодо найближчих років.
І не варто, на наш погляд, сподіватися, що Прага, Братислава й Будапешт змінять свої позиції до вересневого саміту НАТО або під час подальших дискусій про майбутню політику Альянсу.
Інакшою є позиція Болгарії, яка неодноразово висловлювала стурбованість з приводу дестабілізації ситуації під час кризи в Україні та наголошувала на необхідності посилити оборонні спроможності НАТО на Чорному морі. З іншого боку Болгарія, на відміну від країн Балтії, Польщі та Румунії, не сформулювала в рамках НАТО чітких безпекових вимог.
На жаль, деякі країни-члени НАТО в Західній Європі вважають, що розташування натовських підрозділів у регіоні на постійній основі порушило б Основоположний акт співпраці НАТО-Росія від 1997 року, в якому Альянс пообіцяв не розміщувати постійних «значних бойових підрозділів» в Центральній та Східній Європі. Наприклад, Німеччина дотримується погляду, що будь-яке розташування на постійній основі сил НАТО неподалік російських кордонів могло б призвести до непотрібної ескалації напруження в стосунках з Москвою.
Варіативність політики держав ЦСЄ у воєнно-політичних питаннях має об’єктивне та суб’єктивне пояснення й дзеркально проявилася у їхньому ставленні/реакції на події в Україні.
Відчутна реакція країн Балтії пояснюється їхньою слабкою геостратегічною позицією, наявністю сухопутного кордону з Росією і чисельною російськомовною меншиною (в Латвії — 27 %, в Естонії — 24 %, в Литві — 5 %), обмеженими військовими, людськими та фінансовими ресурсами. Вони потребують всеосяжної допомоги НАТО, вважаючи необхідною постійну присутність військ Альянсу на своїй території, оскільки розташовані між Калінінградською областю та основною територією Росії.
Позиція Польщі, яка взяла на себе роль регіонального лідера у врегулюванні кризи, є активнішою, якщо взяти до уваги віддаленість від континентальної Росії, відсутність російськомовної нацменшини та спроможність польської економіки до самостійної реалізації військових програм.
Бажання Румунії суттєво посилити присутність НАТО у Причорномор’ї пов’язане як з побоюваннями інспірування Росією заворушень у Придністров’ї чи Гагаузії та можливістю повторення кримського сценарію в Молдові, так і з можливим збільшенням кількості російських військових підрозділів, дислокованих вздовж кордону Румунії і у Чорному морі.
Уряд В. Орбана демонструє прагнення угорської правлячої еліти дистанціюватися як від Європейського Союзу, так і від економічних та політичних зв’язків зі США, а також посилити відносини з Росією.
Позиція Чехії значною мірою пояснюється внутрішньополітичними розбіжностями щодо політики НАТО: заяви прем’єр-міністра Б. Соботки проти збільшення військової присутності НАТО в Центральній та Східній Європі викликали жорстку реакцію не лише з боку опозиції та президента країни М. Земана, але й з боку партнерів по урядовій коаліції.
У Словаччині вимоги щодо суттєвого посилення політичних зобов’язань НАТО в регіоні висловлювалися як експертами, так і представниками парламентської опозиції.
Обережний підхід Болгарії продиктований, головним чином, історичними та культурними зв’язками з Росією, яка, до того ж, є головним постачальником болгарам енергоресурсів.
|
|
Об'єднані збройні сили НАТО (за концепцією їх формування 1971 р.) http://ria.ru/ |
Якою ж має бути «колективна» відповідь НАТО та його союзників на російський виклик?
На наш погляд, очільникам та експертам Альянсу та країн-членів треба погодитись, що незаконні та протиправні дії Росії щодо України загрожують європейському порядку, заснованому на територіальній цілісності й довірі, а також заохочують інші автократичні режими до наслідування прикладу Російської Федерації, що розв’язала проти нашої держави гібридну війну. Застосований Росією для впливу на ситуацію в Україні «нелінійний» підхід (поєднує приховане використання спеціальних сил і агентури спецслужб РФ, підтримку проросійськи налаштованих місцевих мешканців, проведення масових кампаній з дезінформації, залякування через застосування військової сили й економічного примусу тощо) показав неспроможність Альянсу до ефективної протидії таким засобам ведення війни (оскільки Організація Північноатлантичного договору створювалася для протидії класичній військовій агресії).
|
|
Члени НАТО в Європі http://aobe.ru/ |
Отже, проблема незалежності й територіальної цілісності України вийшла далеко за рамки російсько-українських відносин, а регіональний конфлікт на кордонах створеної у свій час для стримування СРСР Організації перетворився на глобальний рівень.
Керуючись такою оцінкою, НАТО має діяти у трьох напрямах: пряма, у т. ч. військова, підтримка України + тиск на РФ, у т. ч. згортання відносин з нею + посилення обороноздатності Альянсу, передусім «російської передової».
|
|
Як розширювалося НАТО в Європі http://files.school-collection.edu.ru/ |
На практиці це означає послідовне, у відповідь на інтервенцію Росії в Україну, виконання спільного рішення про тимчасове збільшення військової присутності НАТО в Центральній та Східній Європі від 16 квітня ц.р. як кроку до реалізації ідеї постійної дислокації військ НАТО на території східноєвропейських країн (на землі, включаючи елементи/бази системи протиракетної оборони, в повітрі й на морі). Це значно скоротило б час для реагування країн-членів Альянсу на агресію силами швидкого реагування, враховуючи досвід військових і спеціальних операцій Росії під час української кризи.
У контексті української ситуації й триваючої модернізації російської армії державам ЦСЄ варто переглянути свої підходи до виконання рішення саміту НАТО (2006 р.) про виділення на оборонну сферу 2 % від ВВП країни, і надати їм західними країнами-членами Альянсу реальну (а не вербальну) допомогу в справі розвитку регіональної військової інфраструктури.
|
|
Американська військова присутність в Європі http://www.gazeta.ru/ |
Доцільно також провести відповідні консультації з центрально-європейськими партнерами (Угорщиною, Чехією та Словаччиною) і Болгарією в питаннях збільшення присутності натовських сил та видатків на модернізацію війська.
З огляду на зростаючу агресивність Кремля НАТО не може не переглянути відповідні плани реагування Альянсу на потенційні напади на Польщу, Литву, Латвію та Естонію, включно з посиленням боєздатності багатонаціонального корпусу «Північ-Схід», що дислокується в м. Щецін (Польща), і заснуванням нової бази сил НАТО в Естонії.
|
|
Як збільшилася і збільшиться присутність ВВС НАТО в Європі http://navoine.info/ |
Чітка заява керівництва НАТО про готовність підтримати Україну (засідання Комісії Україна-НАТО на рівні глав держав та урядів у рамках саміту в Уельсі, посилення її військових, матеріально-технічних і кіберспроможностей та системи військового управління, започаткування роботи трастових фондів для України), призупинити будь-яку цивільну та військову співпрацю з Росією (політичні контакти стосуються лише пошуку шляхів врегулювання українського питання) та гарантувати безпеку країнам-союзницям Альянсу, які межують з Росією (у рамках Плану дій з посилення готовності НАТО, представленого Генеральним секретарем Організації) дає підставу сподіватися, що рішення з цих та інших актуальних безпекових питань, ухвалених 4-5 вересня у Ньюпорті, будуть вчасними, ефективними й одностайними.
