27 червня 2014

Четверта російсько-українська війна. Частина 1

Незалежний аналітичний центр геополітичних досліджень "Борисфен Інтел" надає можливість аналітикам висловити свою точку зору стосовно конкретної політичної, економічної, безпекової, інформаційної ситуації в Україні та в світі в цілому, на основі особистих геополітичних досліджень та аналізу.

 

Зауважимо, що точка зору авторів
може не співпадати з редакційною

Валерій ШВЕЦЬ, професор

Частина 1

Війна — це мир.
Свобода — це рабство.
Незнання — сила.

Такими були засадничі партійні гасла вигаданої Джорджем Оруелом країни Океанії з єдиною правлячою силою під назвою «Партія» — однієї з трьох світових імперій майбутнього. Захмарне майбутнє для Оруела мало цілком реалізуватись вже у 1984 році. Тому його роман, написаний у 1948 році, що приніс йому світову славу, так і називався «1984». Він просто переставив місцями дві останні цифри року написання роману. Англійська нація дала неперевершених особистостей у всіх царинах інтелектуальної діяльності людства, і одним з них був Джордж Оруел. Маючи диплом Ітона — одного з найпрестижніших коледжів Великої Британії, Джордж Оруел замість успішної кар’єри у будь-якій сфері діяльності, що є типовим для ітонських випускників, присвятив своє коротке життя боротьбі за ідею демократичного соціалізму. Романтика і ідеалізм молодості привели його в тридцяті роки до Іспанії, де він став на бік республіканців. Там, на відміну від більшості лівої інтелігенції Заходу, він реально зіткнувся зі справжнім сталінським обличчям соціалізму. Він так і не знайшов відповіді на питання — чи можливий соціалізм з якимось іншим обличчям? Але повернувшись з Іспанії, всі свої творчі сили віддав боротьбі з тоталітаризмом як політичною системою, що реально в той час загрожувала людству. Не зникла ця загроза і сьогодні. Одинока постать Джорджа Оруела багато років вивищувалась над лавами чисельних представників західної інтелігенції, що вбачали в Радянському Союзі форпост світової революції. Він вважав Радянський Союз імперією зла. «1984» — це роман про Радянський Союз, хоча його дії відбуваються у 1984 році в Лондоні.

Фрази на «новоязі»: «Війна - це мир. Свобода - це рабство. Незнання - це сила»; «Великий брат дивиться на тебе». З книги Дж. Оруелла «1984»
Фрази на «новоязі»: «Війна - це мир. Свобода - це рабство. Незнання - це сила»; «Великий брат дивиться на тебе». З книги Дж. Оруелла «1984»

Однією з характерних ознак тоталітарного суспільства є «новояз». Характерні приклади такої мови наведені у перших рядках цієї статті. Ця нова мова руйнує мову класичну, вбиває саму можливість мислити, оскільки людина мислить словами, а слова тепер не мають жодного значення. Біле — це чорне, а чорне — це біле. Не намагайтесь зрозуміти, що це таке. Просто виконуйте те, що наказано. Чи Росія — це щось інше, ніж Радянський Союз? Чи просто дещо зменшена його копія, яка прагне, як мінімум, повернутися до попереднього статусу. Швидше друге. Чи новітня Росія визнала злочини Радянського Союзу і відмежувалась від них? Ні! Згадаймо хоча б голодомор в Україні. «Нічого не було» — слова її президента. Чи в Росії насправді є багатопартійна система, чи монопольно править одна сила, яку, за Оруелом, можна назвати «Партією»? Чи Росія вже відмовилась від «новоязу» радянської доби? Ні! Біле — це, як і колись, чорне, а чорне — це, як і колись, біле. Ми всі маємо змогу оцінити роботу російських засобів масової інформації, особливо в останні місяці під час четвертої російсько-української війни.

Книга Л. Д. Кучми «Україна - не Росія»
Книга Л. Д. Кучми «Україна - не Росія»

Спочатку, при запровадженні «новоязу», людина починає помилково сприймати реальну дійсність, а згодом перестає розуміти її взагалі. Як казав і написав один з наших президентів: «Україні — це не Росія». Але чи навчились ми мислити адекватно до ситуації і самостійно? Український народ генетично не схильний до тоталітаризму. Йому притаманний невгамовний потяг до волі, до свободи — аж до анархії. Але для чого нам «новояз»? Чому російських спецпризначенців у Криму ми називали зеленими чоловічками? Чому нездатність нашої армії боронити навіть території власних військових частин від зелених чоловічків ми пояснювали намаганням уникнути людських втрат? Чому ми називаємо сепаратистами людей, які виступають зі зброєю в руках за приєднання Східної України до Росії? Сепаратизм — це відокремлення, а не приєднання. Адекватним ситуації є не термін «сепаратист», а термін «загарбник». Але цей термін вимагає деталізації. Загарбник у даному випадку це — очолювані російськими кадровими офіцерами військові формування, наповнені в значній мірі представниками різних російських військових організацій і доукомплектовані місцевим люмпеном. Ці формування озброєні сучасною російською зброєю і не тільки постачаються, а і фінансуються з різних джерел, розташованих на території Росії. Це — російська армія вторгнення, яка, за сприятливих політичних умов, може швидко набрати потрібної чисельності для виконання будь-яких завдань щодо України. Чому ми все кажемо про війну з бандитами і терористами? Ми ведемо війну з Росією, з її армією вторгнення, з її громадянами, хоча часто вони мають і українські паспорти. Навіть якби Росія, як держава, не мала жодного стосунку до цієї війни, все одно ця війна — російсько-українська. Нижче я це поясню.

Виникає кілька запитань. Чому саме Луганська і Донецька області?

Тому, що це області з максимальною концентрацією етнічних росіян і тих, хто вважає себе етнічними росіянами на території України. Тому, що одночасно це області з найвищою кримінальною активністю населення. Тому, що це одночасно області в Україні з найбільшим прошарком маргінального населення. Тому, що маючи у прикордонні з Росією можливість вибору між українськими засобами масової інформації і російськими, етнічні росіяни обирають, зрозуміло, ЗМІ російські. Причому, найбільш провокаційні. Тому, що на світ вони дивляться московськими очима. Тому, що вони так і не стали громадянами України, хоча формально мають українські паспорти.

Частка росіян серед населення різних регіонів України (за даними перепису 2001 року)
Частка росіян серед населення різних регіонів України (за даними перепису 2001 року)
http://ru.wikipedia.org/

Чому антиукраїнська діяльність почала розгортатись не просто у великих містах на сході України, а у центральній частині цих міст?

Тому, що саме у великих містах Донецької і Луганської областей кількість етнічних росіян сягає 50 %. Це у середньому. А у центральній частині цих міст їх кількість сягає 90 %. Це спостерігається не тільки на сході України. І у Києві також, і навіть у Львові.

Як це сталося, до речі, у Львові? Найнебезпечніша ситуація для місцевих мешканців виникала тоді, коли їхнє житло впадало в око комусь з високих посадовців новоствореної радянської адміністрації. Це житло вилучалося, а для його власника, в залежності від можливостей агресора, визначалося кілька варіантів подальшого існування. Найпростіший і найгуманніший — вигнанці просто мали самотужки собі зарадити. Інший варіант — потрапити до категорії виселенців до Сибіру. Якщо ще «поталанить», то до Східної України чи Польщі. Про тих, кому зовсім ставало зле, не хочеться й розповідати. Ще одним способом вилучення житла для представників колоніальної адміністрації у корінного населення центральної частини міста були масові репресії. Звичайно, під їх маховик першими потрапляли заможні прошарки місцевих громад, які, як правило, і мешкали у центральній частині міста. Тоді житло, що «вивільнялось», централізовано розподілялось серед представників колоніальної адміністрації. Третій спосіб щодо місцевого населення був «найгуманніший». На якомусь етапі другої світової війни центральна частина міста просто руйнувалась під час бойових дій. У Києві її було заміновано і підірвано в момент відступу радянських військ. В Тернополі і у Рівному центр міста був знищений під час вдало проведеної військової операції радянськими військами з визволення місцевого населення від фашистсько-німецьких загарбників. Згодом центральні вулиці міста відбудовувались, а помешкання вже надавалися відповідно до забаганки місцевих представників радянської влади.

Певна частина мого дитинства проходила у місті Балта на Одещині, і я добре пам’ятаю ті часи, коли у районі з цілком однорідним українським населенням всі керівні посади, без винятку, від першого секретаря райкому партії до начальника поштового відділення обіймали етнічні росіяни. Для них і був центр міста. В Одесі формування однієї з найбільших російських громад на півдні України відбувалось внаслідок виділення житла відставникам радянської армії. Передусім саме для них ще за часів Хрущова будувались «Черьомушкі» — південно-західний житловий масив Одеси.

Далі буде…