23 вересня 2013

Сирія спроможна чинити опір?

Незалежний аналітичний центр геополітичних досліджень "Борисфен Інтел" надає можливість аналітикам висловити свою точку зору стосовно конкретної політичної, економічної, безпекової, інформаційної ситуації в Україні та в світі в цілому, на основі особистих геополітичних досліджень та аналізу.

 

Зауважимо, що точка зору авторів
може не співпадати з редакційною

Поспєлов Андрій Сергійович

Народився  29 травня  1976 року  у м. Київ у  сім'ї  військового (офіцера радіотехнічних військ ППО країни), українець, безпартійний

ОСВІТА:
2003 — захистив  кандидатську  дисертацію  на тему «Воєнні конфлікти в Азії, Африці, Латинській Америці та мілітаризація країн-учасниць (1975–1991 рр.)». Кандидат історичних  наук, доцент (з 2008 р.) кафедри нової та новітньої історії Одеського національного університету імені І. І. Мечникова.
1998–2003 — аспірантура при кафедрі нової та новітньої історії Одеського наці
нального університету імені І. І. Мечникова.
1993–1998 — історичний факультет Одеського державного університету імені І. І. Мечникова.
1984–1993 —  середня  школа № 29  м. Одеса.

ТРУДОВА ДІЯЛЬНІСТЬ:
З 2003 р. — по теперішній час  - Одеський національний університеті імені І. І. Мечникова, доцент кафедри нової та новітньої історії.
Має більше  50  наукових публікацій  в українській  періодиці  з проблем воєнних конфліктів часів «холодної війни». З 2008 р. є редактором часопису «НОВИК. Труды по военной истории», який видається під егідою кафедри нової та новітньої історії ОНУ імені І. І. Мечникова.

СІМЕЙНИЙ  СТАН: Одружений.

Сирія спроможна чинити опір?

Способна ли сирия сопротивляться...«Червону смугу» пройдено… Сирійська Арабська Республіка (САР) готується дати відсіч агресії США і їх сателітів усіма наявними силами і засобами. Але коли, кого і що в Сирії бомбитимуть США, Франція і їх союзники — невідомо. Саме такими висловлюваннями можна охарактеризувати ситуацію, що склалася навколо Сирії починаючи з 21 серпня 2013 року. Саме тоді, в передмісті столиці — Східній Гуті, — був зафіксований факт застосування хімічної зброї. Понад 1400 загиблих, третина з них — діти. Хто скоїв цей злочин — незрозуміло досі. І хоча Вашингтон переконаний, що відповідальність за це несе «диктаторський режим сирійського президента Башара Асада», прямих доказів немає.

Не встановили істину і інспектори ООН, що повернулися з Дамаску останнього дня літа. Не повірили в цю версію і британські парламентарі, які 30 серпня заборонили своєму прем'єрові Д. Камерону залучати збройні сили Великобританії до нападу на САР. Як наслідок, антисирійська коаліція представлена тепер Сполученими Штатами, Францією, Туреччиною і ще десятком країн, на кшталт Албанії чи Косово. Але винятково американські і меншою мірою французькі збройні сили чекають наказу американського президента Барака Обами.

Чекають цього і в Сирії. І хоча тут з березня 2011 року триває громадянська війна, велика частина збройних сил країни в ній або не задіяна, або задіяна лише частково.

Так, з 15 наявних у складі сухопутних військ САР дивізій реально воюють лише чотири: 4-а танкова дивізія, дивізія Республіканської гвардії, 14-а дивізія спеціального призначення і 15-а мотопіхотна дивізія. Інші не задіяні, але перебувають в стані підвищеної готовності для відбиття нападу агресора. Як це може статися — продемонстрували масштабні навчання армії САР, що відбулися ще в червні 2012 року.

Втім, що можуть сучасним збройним силам «антибашаровской коаліції» протиставити наземні сили САР? Застарілу радянську техніку виробництва 70–80-х років минулого століття і чверть мільйона солдатів (після мобілізації ця цифра може вирости до 400–460 тисяч). Проти запланованих для вторгнення в САР 75-тисячного угрупування військ США і 100-тисячної турецької армії теоретично цього, можливо, і достатньо.

Не виключено, що до урядового табору повернуться і деякі підрозділи опозиції, особовий склад яких, винятково з патріотичних почуттів, стане на захист батьківщини. Якщо так станеться, то можна сміливо стверджувати, що САР дійсно була охоплена класичною громадянською війною. Якщо ж ні, то більш ніж дворічний сирійський конфлікт — не що інше, як прихована інтервенція третіх країн.

Слід зазначити, що збройні сили САР за цей час дістали непоганий досвід ведення активних бойових дій в міських умовах. Відзначаються і певні позитивні результати в застосуванні бронетанкової техніки у вуличних боях і на блокпостах, яких військові фахівці не могли спрогнозувати навіть теоретично. Виходячи з цього, ми можемо майже напевно стверджувати, що сухопутні війська САР вже сьогодні виробили ефективні способи сучасної активної оборони в специфічних умовах урбанізованої і, так би мовити, наполовину урбанізованої (маються на увазі дії в маленьких населених пунктах) місцевості. Якщо ж до цього приплюсувати їх досвід миротворчої місії в Лівані (1976–2005 рр.) і особливо бої 1976–77 і 1982–83 рр., то шанси сухопутних військ САР в обороні своєї території від зовнішнього агресора слід оцінити як досить високі.

Ракетний комплекс Shahab-2
Ракетний комплекс Shahab-2
imp-navigator.livejourna. com

Істотним аргументом є балістичні ракети Дамаска. У арсеналі збройних сил САР понад півсотні пускових установок балістичних ракет тактичного і оперативного призначення — радянського («Точка» і Р- 17), іранського і північно-корейського виробництва. Деякі з них — «Шахаб-2» і «Хвасонг-5» — з дальністю пуску до 700 км, спроможні влучити у будь-яку ціль на території Ізраїлю. А «Родонг-1», завдяки дальності пуску 1300 км, може досягти Анкари чи Стамбулу.

У Ізраїлі до цього сирійського аргументу ставляться уважно, а ось в Туреччині намагаються його не помічати. Втім, в умовах «ажіотажу» навколо сирійської хімічної зброї єдиним видом спорядження цієї зброї стануть стандартні боєприпаси. Через невелику влучність згадуваних ракет застосовувати їх можна буде лише проти цілей, що мають чималу площу, — тобто для обстрілу міст. Якщо це буде місто, то, на жаль, ми станемо свідками розширення масштабів сирійської драми, її інтернаціоналізації і гуманітарної катастрофи не лише в САР.

Американський флот для нападу на Сирію буде базуватися у трьох районах — у двох районах Середземного моря — а) поруч з Ізраїлем б) західніше Кіпру і в) в Червоному морі, недалеко від півдня Синайського півострова
Американський флот для нападу на Сирію буде базуватися у трьох районах — у двох районах Середземного моря — а) поруч з Ізраїлем б) західніше Кіпру і в) в Червоному морі, недалеко від півдня Синайського півострова

Враховуючи досвід виведення американських військ з окупованого в 2003 році Іраку, єдиним шляхом вторгнення до САР є морський. ВМС Сирії можна було б не брати до уваги, коли б не постачання Іраном і Росією останніми роками новітніх зразків військово-морської зброї. Так, починаючи з 2009 року, на оснащення ВМС САР надійшло 2 іранські малі підводні човни типу «Гадір» і до 10 малих ракетних катерів типу «Тір». В усіх цих зразках використовуються північно-корейські проривні технології, у тому числі (для катерів) оригінальна технологія «стелс».

Досвід локальних конфліктів (індо-пакистанского 1971 р., англійсько-аргентинского 1982 р.), «холодної війни», активізації напруги між двома Кореями в період 1999–2013 років і бойової служби американського флоту в Пеській затоці (розпочинаючи з 1987 р.) демонструє, що боротьба сучасного флоту з підводними човнами, навіть застарілими, є украй важким завданням. В той же час сучасне радіоелектронне устаткування американських есмінців і фрегатів не здатне засікти створені за технологією «стелс» малі катери (їх помічали тільки візуально з відстані від 300 до 1200 метрів). Саме тому відносно дешеві і прості «Гадіри» і «Тіри», не зважаючи на своє слабке озброєння (по дві торпеди і протикорабельні ракети відповідно), є дуже ефективним інструментом берегової оборони. Єдиний їх мінус — незначний радіус дії (до 200–250 км), що, у поєднанні з дальністю польоту іранських ракет «Нур» (120 км), визначає небезпечну для маневрування кораблів агресора зону в 300 км від узбережжя САР.

Протикорабельний комплекс «Бастіон»
Протикорабельний комплекс «Бастіон» dokwar.ru

На таку ж дальність стрільби розраховані і російські протикорабельні ракети «Онікс» («Яхонт») мобільного берегового ракетного комплексу «Бастіон», що поставлені до Сирії з Росії в 2012 році (6 берегових пускових установок і 72 ракети до них). Саме ці ракети мають дуже високу швидкість лету — 2,5М на невеликій висоті 5–15 метрів, складну траєкторію польоту і потужну боєголовку. Вони майже не залишають шансів сучасним кораблям. Навіть більше, для зберігання цього новітнього озброєння поблизу Латакії і Тартуса були побудовані підземні залізобетонні укриття. І тому американським і французьким авіаносцям і ударним ракетним кораблям (есмінцям, фрегатам) доведеться оперувати за межами радіусу дій «Оніксів», «Тірів» і «Гадірів», що дещо погіршує ефективність застосування палубної авіації і робить неможливою висадку морського десанту.

Втім, Вашингтон постійно дає зрозуміти, що наземної і морської десантної операцій не передбачається (на чому час від часу наполягає Анкара, фактично долучена до сирійської драми майже з самого її початку недалекоглядною політикою прем'єра Г. Ердогана). А якщо так, то лише військово-повітряні сили і війська протиповітряної оборони САР зможуть протистояти американським ракетним атакам і нальотам авіації. Не зважаючи на те, що в останнє десятиліття уряд САР виконав низку заходів з посилення цих компонентів збройних сил, ситуація не досить оптимістична.

МіГ-23МЛД ВПС Сирії
МіГ-23МЛД ВПС Сирії dokwar.ru

Так, з 150 сирійських винищувачів сучасним вимогам відповідають лише 40 МіГ-29, а частково — 80 МіГ-23МЛД. Перші теоретично можуть перехоплювати як сучасні ударні літаки, так і крилаті ракети. Проте досвід війни 1991 року в Перській затоці і в Югославії 1999 року демонструє, що за кожен збитий апарат супротивника довелося платити одним збитим МіГ-29. Для САР такий розклад неприйнятний. До того ж сирійські МіГ-29 — це або модернізовані зразки кінця 1980-х років, або лише дещо модернізовані Росією до рівня МіГ-29М1 (вже, на жаль, застарілого), радіоелектронне устаткування яких не відповідає сучасним вимогам.

Невеликий радіус дії цих літаків в умовах гірського ландшафту і відсутність літаків спостереження радіолокації — факти, що не на користь сирійців.

МіГ-23МЛД має більший (1000 замість 400–600 км) радіус дії і, по досвіду локальних конфліктів, — малу ефективну площу розсіювання, тобто він слабо фіксується станціями радіолокації. Проте це літак попереднього покоління, методи протидії якому були вироблені ще в 1980-і роки (у 1989 р. сирійський пілот Абдул Басем дезертирував на такому винищувачі до Ізраїлю, де літак був вивчений як ізраїльськими, так і американськими фахівцями).

ЗРК «Квадрат»
ЗРК «Квадрат» dokwar.ru

Тому шанси сирійських винищувачів оцінюються украй низько, особливо якщо припустити можливе вторгнення сучасних американських літаків типу F-22A «Raptor». Втім, основу турецької ударної авіації складають винищувачі F-4 і F-16, і сирійські пілоти, швидше за все, їх збиватимуть.

Досвід громадянської війни в Сирії висвітлив ще один негативний момент сирійської військової авіації — кадрову проблему. Реально в бойових діях проти опозиції беруть участь пілоти в званнях не нижче «майор-полковник», що може свідчити про обмеженість підготовки молодих льотчиків ВПС САР. Через бойові втрати і вихід у відставку з об'єктивних фізичних причин кількість досвідчених сирійських пілотів з часом буде скорочена, і тому і так незначна теоретична ефективність сирійської винищувальної авіації відчутно зменшиться.

ЗРК «Оса»
ЗРК «Оса» dokwar.ru

Тому уряду САР в такій критичній ситуації слід розраховувати тільки на сили ППО. Більшість зенітно-ракетних комплексів Сирії — застарілі радянські — С-75, С-125, «Квадрат», «Оса» (майже 700 пускових установок). Проте є 48 модернізованих білорусами С-200 з дальністю стрільби 250 км. Що це таке — добре пам'ятають, як у Вашингтоні, так і в Парижі, коли саме цими ракетами в 1982 і 1983 роках, під час втручання США і НАТО в Ліванський конфлікт, було знищено півтори десятки американських і французьких літаків (включно з сучасними на той момент E-2 Hawkeye, F-14 Tomcat, Super Etander). А тому літаки союзників, очевидно, діятимуть з відстані понад 250 км. Якщо для американців це цілком можливе, то французи не мають авіаційних ракет з більшою дальністю пуску за радіус дії С-200.

ЗРК «Бук-М1-2»
ЗРК «Бук-М1-2» dokwar.ru

Ще одним козирем ракетників САР можуть бути 48 комплексів «Бук-М2Е» (дальність стрільби 45 км), що добре зарекомендували себе в російсько-грузинській війні 2008 року, 4 «Печора-2М» (24 км), 4 «Тор-М1Е» (12 км), і 36 ракетно-гарматних комплексів «Панцир-С1» (8 км) і 6 «Тунгуска» (8 км). Усі вони проектувалися для боротьби з сучасними літаками, крилатими ракетами, і на заході ще не вироблені засоби протидії. Наприклад, кожен дивізіон «Бук-М2Е» (всього в САР їх 8) теоретично може одночасно обстріляти 16–20 крилатих ракет і знищити 11–16 з них, а батарея «Панцир-С1Е» (у САР їх 9) стрілятиме по 12–16 «Томагавках» з теоретичною результативністю знищення мінімум 8. Проте, як показують нальоти ізраїльської авіації на об'єкти САР в поточному році і декількох попередніх років, сирійці ще не повністю опанували цю зброю. До того ж названі комплекси є засобами малої і середньої дальності (8–45 км), що в умовах дистанційної війни є істотним мінусом.

ЗРПК «Панцир-С1»
ЗРПК «Панцир-С1» dokwar.ru

Проте, завдяки Білорусі, система ППО Сирії керується за допомогою автоматичної системи «Бор», що значно (приблизно на чверть) підвищує ефективність протиповітряної оборони, передусім в її діях проти менш сучасного супротивника, роль якого, у разі агресії проти САР, очевидно, відводиться Туреччині.

Іракський досвід 1991 року демонструє, що малокаліберні сучасні зенітні артилерійські системи є ефективним засобом боротьби з американськими «Томагавками». САР має на озброєнні до 400 частково модернізованих ЗСУ-23-4 «Шилка» і приблизно 2000 гарматних зенітних систем калібру від 23 до 100-мм. Для сирійського командування буде актуальним завданням ці установки, а також 4000 стрільців переносних зенітно-ракетних комплексів грамотно дислокувати (розташувати) на маршрутах можливого польоту американських крилатих ракет. Проте це — застарілі радянські «Стріла-2/3» і «Ігла».

У справі протидії американсько-французькому удару не останню роль можуть зіграти засоби радіоелектронної і оптико-електронні системи виявлення повітряних цілей. Останнім часом САР придбала декілька таких зразків у Росії і Білорусі («Вереск-м», СПН-2/4, 85В6 «Вега» і інші). Крім того, в Білорусії САР придбала системи постановки перешкод приймачам сигналів GPS «Оптима-1» і лазерним системам наведення «Сапфір». Втім, наскільки вони реально ефективні — сказати важко. Прогнозується, що за допомогою сучасних засобів ППО і РЕП сирійці зможуть збити або відвести від мети до 25–30 % крилатих ракет. Ще приблизно чверть ракет, найімовірніше, поцілить у макети. Проте майже половина з приблизно 700–1200 випущених США і Францією ракет досягне своїх цілей!

Якщо США здійснять військові удари по Сирії, Китай міг би оцінити ефективність своїх радарів і станцій РЕБ, поставлених цій країні
Якщо США здійснять військові удари по Сирії, Китай міг би оцінити ефективність своїх радарів і станцій РЕБ, поставлених цій країні
dokwar.ru

У цій драматичній ситуації Сирія зважилася захищатися. Про що на прес-конференції в Києві 6 вересня заявив надзвичайний і повноважний посол Сирійської Арабської Республіки в Україні доктор Мохаммед Саїд Акіла.

При цьому, окрім як на власні збройні сили і їх військовий потенціал, САР розраховує і на допомогу своїх нечисленних союзників — Російську Федерацію, Ісламську Республіку Іран, Китайську Народну Республіку і ліванську військово-політичну організацію «Хезболла».

Щоправда, лише Іран неодноразово заявляв, що з Сирією буде до кінця. Остання така заява прозвучала 5 вересня з вуст командувача іранськими спеціальними силами «Кодс» генерала Касема Солеймані. Ці сили призначені для ведення бойових дій за межами Ірану. Реально це означає, що, у разі американсько-французького бомбардування САР, Іран не лише перекине до Сирії частину своїх військ, але і може здійснити низку акцій на території інших країн — союзників США. Про таку можливість 6 вересня повідомила і американська розвідка. Хоча 9 вересня міністр закордонних справ ІРІ Мохаммед-Джавад Заріф спробував розвіяти побоювання американців про можливість іранських терактів на території Іраку. Проте, 30 тисяч бійців «Кодс» і ще більша кількість іранських добровольців вже готові прийти на допомогу САР.

Росія ж має на території САР, в Тартусі, пункт матеріально-технічного забезпечення свого флоту. Проте, незважаючи на заяву командування Російського ВМФ про оновлення і посилення середземноморської ескадри до 8–10 вимпелів на чолі з ракетним крейсером «Москва», російські кораблі рідко заходять до Тартусу. А тому, у разі американсько-французького удару по САР, максимум, на що російські кораблі здатні, — так це зайти в цей порт. Теоретично так вони реально врятують місто. Досить згадати, що, згідно з офіційною версією російських істориків, присутність в лівійському порту Бенгазі великого протичовнового корабля Північного флоту «Віце-адмірал Дрозд» унеможливила подальші американські бомбардування Лівії після нальотів у квітні 1986 року. Проте вони, росіяни, не відкриватимуть вогонь (через що ще більше знизиться моральний стан російських моряків і населення Росії). Що ж до двох китайських есмінців, які вперше на постійній основі перебувають в Східному Середземномор'ї, то тільки у разі американських атак на китайські об'єкти Пекін може зважитися на певні військові акції із залученням цих есмінців. Головна причина — і Москва, і Пекін є прихильниками дипломатичного врегулювання ситуації на міжнародній конференції в Женеві. На цьому наполягає і Генеральний секретар ООН Пан Гі Мун.

США «демократизували» Ірак, Афганістан, інші країни
США «демократизували» Ірак, Афганістан, інші країни. Америці це продовжує обходитися в 500–600 млрд. доларів платників податків і в 500–600 трупів американських солдатів щорічно

У цій складній ситуації Україна категорично проти силового вирішення сирійської проблеми і інтернаціоналізації конфлікту. Про таку позицію держави заявив президент України Віктор Янукович 29 серпня на зустрічі з українськими тележурналістами. На його думку, ескалація конфлікту спровокує гуманітарну катастрофу. Зі своїм президентом погоджуються понад 90 % українців.

Проте, адміністрації президентів Б. Обами і Ф. Оланда узяли курс на агресію. Не звертаючи уваги на те, що таку акцію не підтримує 56 % американців і майже 70 % французів (згідно з опитуваннями газет «Вашингтон пост» і «Юманіте» за станом на 4 вересня ц. р.) і на що навіть не передбачається санкція Ради Безпеки ООН.

Зрозуміти ж мотиви Вашингтона і Парижа досить складно. Якщо для лідера США ця акція може служити підтримкою «іміджу міжнародного поліцейського» (про що часто пишуть американські і російські аналітики), то для президента-соціаліста П'ятої республіки вона є проявом «націонал-імперіалізму», що нагадує далекі часи Першої світової війни…