Незалежний аналітичний центр геополітичних досліджень "Борисфен Інтел" надає можливість аналітикам висловити свою точку зору стосовно конкретної політичної, економічної, безпекової, інформаційної ситуації в Україні та в світі в цілому, на основі особистих геополітичних досліджень та аналізу.
Зауважимо, що точка зору авторів
|
Валерій ШВЕЦЬ, професор
Україна. Крим. Росія. Частина 1.
Україна — Крим — Росія Частина 2
Україну і Крим залило хвилею кривавого більшовицького терору. Особливого розмаху він набув від моменту, коли 14 листопада 1920 року останній пароплав з військовиками врангелівської армії залишив півострів. Крим остаточно став червоним. Зазначмо, що залишилось багато військових і службовців, які повірили оголошеній радянською владою амністії. 17 листопада 1920 року Кримським ревкомом був виданий наказ про обов'язкову реєстрацію в триденний термін іноземців, осіб, що прибули у Крим за період відсутності там радянської влади, офіцерів, чиновників і солдатів армії Врангеля. Та згодом було забуто про всі обіцянки щодо амністії. Розстрілювали і тих, хто не зареєструвався, і тих, хто це зробив. Загалом було розстріляно десятки тисяч осіб. У різних авторів зустрічається цифра від 50 до 120 тисяч. Останнім часом зупиняються на 96 тисячах. Фактично в той момент розпочалось полювання на представників інтелігенції незалежно від їхнього роду діяльності. За свідченням відомого російського поета Максиміліана Волошина, з кожних трьох інтелігентів вцілів один.
Як і Голодомор 1930-х років, голод 1921–1923 років був наслідком людиноненависницької політики радянського керівництва. Літо 1921 року для Криму було посушливим. Зауважмо, що в будь-якій країні посуха в одному з її регіонів ніколи не є приводом для голоду в цьому регіоні. Країна для того і існує, щоб у критичний момент допомагати одним регіонам за рахунок інших. У Криму все було інакше. Однією з головних причин майбутньої катастрофи був режим надзвичайного стану, встановлений у Криму відразу ж після приходу більшовиків восени 1920 року, коли населенню заборонялося залишати місця постійного проживання. Це прирікало його на загибель.
Про те, який був раціон харчування в той час, можна судити з Реєстраційної картки вчительки 4-ої Радянської школи м. Євпаторія Віри Микитівни Афанасьєвої, яку їй видали в жовтні 1921 року. Її трудовий пайок становив: 3/4 ф. хліба (1ф = 450 г.), 1/2 ф. цукру, 1 ф. солі і 10 ф. овочі
http://kfinkelshteyn.narod.ru/
Тільки 16 лютого 1922 року, коли вже померли десятки тисяч, на засіданні президії ВЦВК Кримську РСР визнали районом, що охоплений голодом. Але навіть після цього Наркомат продовольства РРФСР встановив для кримського села продподаток на 1,2 млн. тонн зерна. Тобто, необхідно було здати все вирощене зерно. Причому, селянам навіть заборонялося засівати поля, оскільки посівне зерно також вилучалося. Інформаційні зведення тих років рясніли повідомленнями про самогубства і масове людоїдство через голод. Засолене м’ясо з дітей знаходили всюди. У Карасубазарі міліція виявила склад з 17 засолених трупів, переважно дітей. 18 лютого 1922 року в «Правді» писалося: «…В Криму: повністю з’їдено всю худобу й коней, сільське населення покидає свої житла і наводнює міста, відсоток смертності прогресивно зростає. На шосейних дорогах Севастополь — Сімферополь — Євпаторія, у містах, на вулицях і біля вокзалів валяються трупи... та залишені матерями діти». «У різних частинах міста Севастополя, — повідомлялося в добовому зведенні НК від 18 лютого 1922 р., — лежать трупи, яких не прибирають до двох діб. Обивателі, що проходять повз трупи, посилають прокльони Радвладі. Мертвих ховають без жодної реєстрації і без обрядів». Влітку 1923 року кількість населення півострова, померлого від голоду, перевищила 100 тисяч чоловік.
Перший факт масового голоду в Україні був виявлений в 1921-1923 роках
http://obozrevatel.com/
Штучно створений голод 1921–1923 років мав для Криму воістину катастрофічні наслідки. Населення півострова зменшилося з 719 531 до 569 580 чоловік. Але і перед 1921 роком Крим вже втратив близько ста тисяч осіб. Багато населених пунктів спорожніло. У Карасубазарі чисельність жителів зменшилась на 48 %, у Старому Криму — на 40,8 %, Феодосії — на 35,7 %, у Судакському районі — на 36 %. Багато населених кримськими татарами гірських сіл вимерли повністю. Найбільше постраждали в Криму українські селяни і татари. В тій мірі, в якій процесом вимирання кримчан можна було керувати, він спрямовувався на вимирання передовсім українців і кримських татар. Голод у Криму став генеральною репетицією майбутнього голодомору 1932-1933 років в усій Україні, а Крим — лабораторією червоного терору для тієї ж України і не тільки. Фізична ізольованість Криму від країни, інформаційна блокада, висока концентрація військ, режим надзвичайного стану і чекістський терор стали цінним досвідом для подальшого його використання в масштабах всієї України. На першому етапі — знищення інтелігенції і деморалізація решти населення, а потім сокира пролетарського терору вже рубає самий корінь людської спільноти — селянство.
|
|
Крим завжди був ідилічною мрією російської душі. Мабуть для народу, що зростав у суворому кліматі півночі на неродючій і непривітній землі, де обрій завжди обмежувався верхівками найближчих дерев, Крим видавався раєм
Крим завжди був ідилічною мрією російської душі. Мабуть для народу, що зростав у суворому кліматі півночі на неродючій і непривітній землі, де обрій завжди обмежувався верхівками найближчих дерев, Крим видавався раєм. Теплий клімат, родючі землі, степові простори і тепле море навкруги. Більше трьохсот років Росія знову і знову намагається колонізувати кримську землю, але органічним мешканцям цієї землі і самим завойовникам це не приносить жодних інших надбань, крім горя.
Між двома світовими війнами Крим зазнав стагнацію. Прогресу не спостерігалось ніякого. Каральні акції початку двадцятих років виявились настільки ефективними, що потреб у чомусь іншому поки що не було. Голодомор 1932–1933 років Крим майже не зачепив. Каральні органи слідкували в першу чергу за тим, щоб продовольство з Криму не вивозилось до сусідніх регіонів України, оскільки півострів належав до Російської Федерації і, як тоді вважалось, назавжди. Але навколо Криму розпочалась ще одна гра.
Відомо, що єврейські націоналісти відігравали одну з провідних ролей у справі здійснення пролетарської революції в Російській імперії. Вони мріяли багато про що, в тому числі і про власну етнічну державу, чи хоча б про автономію у складі країни. Одним з таких привабливих варіантів міжнародний єврейський рух вбачав у створенні якщо не незалежної держави, то хоча б автономної республіки на території Криму у складі Радянського Союзу.
Одним з видних членів радянського уряду Ю. Ларіним (Лур'є) розроблявся план створення Єврейської автономії в Криму і поселення на його території - для створення більшості в цьому районі з 280 тисяч євреїв. У листопаді 1923 року з'явився ще один проект, автором якого був керівник єврейської секції РКП (б) А. Брагін, який запропонував утворити автономну область євреїв на території Північного Криму, південної степової смуги України і Чорноморського узбережжя аж до кордонів Абхазії
http://blog.i.ua/
До революції євреям на півдні України і на півночі Криму належало 1 млн 200 тис. гектарів землі, в т.ч. 208 тисяч на кримському півострові. Позитивно ставилася до цієї ідеї практично вся правляча верхівка Радянського Союзу. Сталін вдавався до складної гри з міжнародними єврейськими організаціями. Адже йому була потрібна їх матеріальна і інформаційна підтримка, яку він і діставав практично протягом всього свого життя. Проте, насправді з цієї ідеї нічого не вийшло. За переписом 1926 року національний склад населення Криму був наступним. Населення Криму (разом з Севастополем) складало 713,8 тис. (втричі менше за нинішнє): росіяни — 301,4 тис. (42,2 %), татари — 179,1 тис. (25,1 %), українці — 77,4 тис. (10,8 %), німці — 43,6 тис. (6,1 %), євреї — 39,9 тис. (5,6 %), греки — 16,0 тис. (2,3 %), болгари — 11,4 тис. (1,6 %), вірмени — 10,7 тис. (1,5 %), кримські євреї — 6,0 тис. (0,8 %), караїми — 4,2 тис.(0,6 %). Попри великі зусилля центральної влади відсоток єврейського населення у Криму так і залишився незначним. Активно протидіяли колонізації євреями Криму кримські татари. Саме останні і зазнали чергового потужного удару від репресивного апарату Новітньої російської імперії.
Але перед тим була німецька окупація Криму. Вона істотно не відрізнялась від окупації інших українських теренів. Відмінність же була в тому, що і німці не утримались від спокуси прилюдно помріяти про майбутнє Криму, як суто про німецьку землю з переважаючим німецьким населенням. З об'єктивних причин ці мрії тривали недовго. У 1944 році на заміну Третьому Рейху на півострів повернулась Новітня російська імперія, а разом з нею і мрія про російський Крим. Спочатку, у травні 1944 році, з кримської території були виселені 183 155 кримських татар (без врахування солдатів, яких було відправлено на спецпоселення після демобілізації 1945 року). На татарах це не закінчилося. У червні 1944 року виселяються кримські вірмени, болгари, чехи і греки. Загалом було вивезено щонайменше 300 тисяч осіб. Населення Криму знову скоротилось приблизно до півмільйона. Приводом було звинувачення кримських татар і всіх інших у співпраці з німецькими окупантами. Здебільшого це звинувачення мало б стосуватись саме росіян з огляду на те, що їх чимало служило у Вермахті і військах СС. Адже лише на дивізійному рівні у німецьких збройних силах налічувалось 27 суто російських дивізій або зі змішаним російсько-німецьким особовим складом. Проте, хто мав змогу заступитись за кримських татар? А хто зміг би заступитись за українців усієї України щодо яких існував аналогічний наказ про депортацію, з якихось причин так і не виконаний?
Двадцяте століття було століттям націоналізму. Чи не кожен європейський народ, з євреями включно, відзначився своїм прагненням самореалізуватись або у межах своєї держави (наприклад, українці, євреї, поляки тощо), або у власній імперії (німці, росіяни, італійці).
У Росії переплелися найбільші у світі національні протиріччя. Потужний єврейський націоналізм виявився небезпечним для класичної російської імперії, а, власне, російський на початку двадцятого сторіччя ще тільки набирався сили. На теренах колишньої російської імперії провідними, так би мовити, гравцями були євреї і росіяни. Сталін одночасно загравав з цими народами. У двадцятих і тридцятих роках, під час підготовки другої світової війни (світової революції), Сталін надавав перевагу євреям. Отож стає зрозумілим і його поступливість у питаннях створення єврейської автономії в Криму. Наприкінці тридцятих років він відчув себе достатньо міцним для ведення своєї політики. У 1937 році, напередодні вирішальних міжнародних подій, він провів тотальне чищення державного апарату Радянського Союзу включно з армією і каральними органами з метою їхнього беззастережного підпорядкування і демонстрування небажання ділити владу всередині країни з жодними міжнародними єврейськими організаціями. З цього моменту і аж до своєї смерті Сталін сповідував російський націоналізм. Найбільш постраждалою стороною на цей раз виявились євреї. Їх було знищено сотні тисяч, багато з яких під час і після революції масово наповнили органи державного управління. Про український націоналізм у 1937 році вже не йшлося, оскільки його залишки було винищено раніше. Тепер кримську проблему слід було трактувати, виходячи з інтересів російського етносу. «Великий російський державник» — так казав про Сталіна відомий сучасний російський письменник.
Михайло Лобанов: Великий державник. Сталін у спогадах сучасників і документах епохи (2013 рік)
http://www.ex.ua/
Після Другої світової війни Сталін використав кримське питання для ще одного наступу на радянське єврейство. Репресії проти ініціаторів і очільників створення єврейської автономної республіки у Криму розпочались у 1948 році убивством Народного артиста СРСР, лауреата Сталінської премії С. В. Міхоельса і завершились у 1952 році розстрілом у мурах Луб’янки низки визначних єврейських письменників, акторів та інших представників творчої інтелігенції. Крим остаточно став російським, без жодних сторонніх на нього зазіхань.
Від часів закінчення війни і до передачі Україні стан Криму був жалюгідний. Перша хвиля переселенців на півострів з глибинних областей Росії не мала бажаних наслідків. Росіяни з лісистої російської місцевості важко звикали до степу і не могли адаптуватися до гірської місцевості. Сади, виноград, ефіроноси, тютюн, технічні культури, навіть кукурудзу російські переселенці побачили вперше у своєму житті. До того ж суттєво скоротилась площа посівів. У 1913 році середній урожай зернових культур на кримській землі становив 11,2 ц/га, в 1940-му — 10,7, а в 1950 році — 3,9 ц/га. Скоротилося поголів'я великої рогатої худоби. У 1950 році, порівняно з 1940 роком, Крим майже в 5 разів скоротив продаж зерна, втричі — тютюну, вдвічі — овочів, майже в 5,5 рази — картоплі, вп’ятеро — ефіроолійних культур, майже вдвічі — винограду, в 2,5 рази — шерсті. Навіть через десять років після війни овочівництво в Криму не досягало довоєнних показників і не було спроможним задовольнити потреби місцевого населення. Орієнтація обласного керівництва на поновлення трудових ресурсів регіону за рахунок переселенців з Росії виявилася безперспективною. Ще тоді, коли Крим був у складі РРФСР, стало зрозумілим, що у цьому примхливому природно-кліматичному регіоні можуть прижитися лише те населення, яке має у своїй крові степову землеробську культуру. Питання про зміну підпорядкування Кримської області ідеологічно та економічно було обґрунтоване на присвяченому проблемам сільського господарства вересневому пленумі ЦК КПРС 1953 року, де з ґрунтовною доповіддю виступив беззаперечний знавець цієї галузі Микита Хрущов. Саме тоді він і був обраний першим секретарем ЦК КПРС, головою ж Президії ЦК та головою Ради міністрів залишався Г. М. Маленков.
Зі спогадів Олексія Аджубея (зятя М. С. Хрущова) відомо, що невдовзі після пленуму Хрущов відвідав Крим. За словами Аджубея, найбільше ошелешили, схвилювали і обурили М.Хрущова галасливі натовпи російських переселенців, які торпедували машину першого секретаря. Вони скаржилися на нестерпні умови життя, на погане житло та нестачу харчів. «Це зараз я пишу «приїхали», — зазначає Аджубей, — а вони кричали «нас пригнали». З натовпу чулися і зовсім істеричні вигуки: «Картопля тут не росте, капуста в’яне». Або вкрай сумне: «Блощиці заїли».
«Там южане нужны, кто любит садочки, кукурузу, а не картошку», — переконував Хрущов
http://russian7.ru/
За свідченням Олексія Аджубея, М.Хрущов в той же день виїхав до Києва, де мав тривалу розмову з керівництвом республіки. Користуючись своїм авторитетом серед київського керівництва, Микита Сергійович умовляв українців допомогти відродити кримську землю. «Там южане нужны, кто любит садочки, кукурузу, а не картошку», — переконував Хрущов. Рішення про передачу Кримської області зі складу РРФСР до УРСР було породженням колективної думки вищого керівництва партії та уряду СРСР. Без участі старої сталінської гвардії — Малєнкова, Молотова, Кагановича, Ворошилова, Булганіна — воно б не відбулося. Позиції Хрущова в партії і державі на той час ще не були настільки міцними, щоб самочинно вирішувати долю такого стратегічно важливого регіону, як Крим. Офіційно Крим указом передав Україні Г. Малєнков, а підписав указ Президії Верховної Ради СРСР також К. Ворошилов.
1954 - Крим передається зі складу Росії до складу України. Незважаючи на те, що Севастополь ще в 1948 році був виведений зі складу Кримської області, отримавши особливий статус в Росії, за юридичних неточностей він перейшов до України разом з Кримом
http://kykyryzo.ru/
Про наявність відповідної програми у вищого керівництва країни свідчить і довідка під грифом «Таємно» «О состоянии сельського хозяйства Крымской области» від 4 січня 1954 року, яку підготували для першого секретаря ЦК КПУ О. І. Кириченка. У цій довідці у стислому вигляді і без ідеологічної тріскотнечі висвітлено справжній, катастрофічний стан сільського господарства та глибоку занедбаність соціальної сфери Криму напередодні передачі області до України. На півострові ще наприкінці 1953 року було лише 3 хлібні магазини, 18 м’ясопродуктів, 8 молочних, 2 з продажу тканин, 9 взуттєвих, 5 будматеріалів та 28 книжкових. Виходячи з наведених даних поставимо питання: передача Кримської області до складу УРСР була «щедрим дарунком», чи все ж таки економічним ярмом?
Думаю, що ще однією важливою причиною передачі кримського півострова Україні було намагання Російської Федерації позбутися тягаря таємних обіцянок і домовленостей, що накопичувались за сталінських часів перед міжнародними єврейськими організаціями. Під передачу Криму необхідно було підвести ідеологічне підґрунтя, яким став ювілей — 300-річчя Переяславської ради. Пропагандистська машина як царської, так і більшовицької імперії представляли цю подію як возз’єднання України з Росією. Її вирішили гучно відзначити на державному рівні. Передача Кримської області до складу України напередодні грандіозного свята «вєчной дружби двух братскіх народов» пречудово вписувалася в кремлівський сценарій.
Але без жодної помпи від України до РФ (протокол Президії ЦК КПРС № 49 від 25 січня 1954 р.) на замін передали Таганрог і прилеглі до нього землі, за площею, більшою за площу півострова в Чорному морі і значно більшим населенням. Тобто, замість багатих чорноземних районів Україна отримала засушливий солончаковий степ без води, без натяків на зрошення, без електроенергії та енергоресурсів. Замість українського отримала російське населення, яке в основній своїй масі так ніколи і не стало лояльним до української держави. Пам'ятаю свої планові в умовах санаторію зустрічі з лікарем-терапевтом санаторію Ливадія. Замість медичних питань він чомусь намагався обговорювати зі мною питання самовизначення росіян. «Ми візьмемо до рук зброю» кілька разів чув від нього. У 2005 році це видавалось мені маячнею. Тепер все це ми бачимо наочно.
Територіальних втрат Україна зазнавала і раніше. Ще у 1924 році РСФРР висунула ЦК РКП(б) безпідставні претензії на Шахтинський і Таганрозький округи (загальна площа 5 тис км² Донецької губернії, де українці становили 71,5 % від усього населення, а 1925 році на підставі постанови «Про врегулювання кордонів з РСФРР і БРСР» значні масиви земель Чернігівської, Курської і Воронезької губернії, де українці також становили абсолютну більшість, були приєднані до Росії. Протягом 20-х років переглядалися кордони УСРР і відчужувалися великі українські етнічні території на користь РСФРР. Постановою президії ВУЦВК від 03.06.1924 року у складі УСРР була створена Молдавська АСРР, до якої увійшла частина українських етнічних земель (перебувала до 02.08.1940 р.). Після утворення Молдавської РСР частина цих земель так і залишилась у її складі. Тепер їх називають Придністровською республікою. Погляньте на карту України часів гетьмана П.Скоропадського. Там чудово позначено все те, що ми втратили за часів радянської влади. Тепер, у ХХІ сторіччі, у нас намагаються відібрати і Крим, який, щоби ситуація виглядала особливо глумливою, спочатку з великою помпою нам нібито «подарували» у 1954 році.
Карта України часів гетьмана П. Скоропадського
http://argumentua.com/
|
|
Фрідріх Ніцше якось сказав: "Все, що мене не вбиває, робить мене міцнішим". Отож найближчим часом ми маємо пересвідчитись — наша ганебна поразка в Криму зробить нас сильнішими, чи таки заб'є так зв. роковий цвях у труну української нації. Дмитро Донцов вважав, що кожна нація поділяється на козаків і свинопасів. Знову ж таки ми маємо найближчим часом переконатись — серед українців є достатньо справжніх козаків, а чи є лише свинопаси? Апатична реакція українського суспільства на події в Криму і Східній Україні свідчить не про наше миролюбство, а про нашу слабкість, яка лише підштовхує Росію до подальший агресивних дій проти України.
На завершення цих рядків не зайве навести вислів людини, яку добре знає старше покоління українців.
Відоме свідчення Карла Маркса в дослідженні «Enthüllungen über die Geschichte der Diplomatie des 18 Jahrhunderts»
http://vk.com
«У кривавому болоті московського рабства, а не в суворій славі норманської епохи стоїть колиска Росії. Змінивши імена і дати, побачимо, що політика Івана ІІІ і політика сучасної московської імперії є не просто схожими, а й тотожними…Росія породжена й вихована у потворній і приниженій школі монгольського рабства. Сильною вона стала тільки тому, що в майстерності рабства виявилася неперевершеною. Навіть і тоді, коли Росія стала незалежною, вона й надалі залишалася країною рабів. Петро І поєднав політичну хитрість монгольського раба з величчю монгольського володаря, якому Чингізхан заповів підкорити світ… Політика Росії — незмінна. Російські методи і тактика змінювалися і змінюватимуться, але провідна зірка російської політики — підкорити світ і правити в ньому — є й буде незмінною. Московський панславізм — це лише одна з форм московського загарбництва». (Карл Маркс. Джерело: http://censor.net.ua/f480436).
