24 вересня 2019

Україна і НАТО
Проблеми та перспективи

Віктор Гвоздь

В серпні 2019 року виповнилося 70 років з часу вступу в дію договору про заснування НАТО, як найбільш потужної системи колективної безпеки у світі. В цьому плані показовим буде черговий саміт Альянсу на вищому рівні, який планується провести у грудні ц. р. у Лондоні. Там підбиватимуться підсумки діяльності Північноатлантичного союзу за останні роки, а також уточнятимуться завдання Організації, виходячи з нових викликів і загроз НАТО та його членам.

З огляду на важливість таких питань, зараз фахівці НАТО вивчають і готують відповідні рекомендації, що виноситимуться на розгляд учасників саміту. При цьому певні оцінки з порушеної тематики оприлюднюються у ЗМІ, щоб зробити попередню «обкатку» та визначити громадську думку.

Колишній генеральний секретар НАТО А. Расмуссен
Колишній генеральний секретар НАТО А. Расмуссен

Зокрема, за словами колишнього генерального секретаря НАТО А. Расмуссена в інтерв’ю для ЗМІ напередодні 16-ї щорічної зустрічі Ялтинської Європейської стратегії (Київ, 12–14 вересня ц. р.), спектр загроз Альянсу повсякчас розширюється, що потребує відповідного реагування. Серед таких загроз згадувалися передусім такі, як: на Сході — Росія, на Півдні — ісламський тероризм, та на глобальному рівні — Китай.

Тому А. Расмуссен висловився за подальше зміцнення оборони Східної Європи з тим, щоб запобігти російській атаці на країни-члени НАТО. На переконання колишнього очільника Альянсу, на саміті НАТО ухвалять рішення щодо подальших кроків з цього питання.

Це стосуватиметься, насамперед, посилення військової присутності НАТО в країнах Балтії і Центрально-Східної Європи, вдосконалення інфраструктури Альянсу, підготовки Об’єднаних збройних сил (ОЗС) Північноатлантичного союзу до відбиття можливої агресії з боку Росії. Крім того, за оцінками західних експертів, важливе значення для європейської безпеки мають поглиблені відносини НАТО з країнами-партнерами. В цьому плані привертає увагу активізація дискусії в НАТО щодо перспектив євроатлантичної інтеграції Грузії та України.

 

А. Расмуссен у Тбілісі
А. Расмуссен у Тбілісі

Так, під час п’ятої міжнародної конференції Now What (організовується Інститутом Маккейна) 10 вересня ц. р. у Тбілісі А. Расмуссен запропонував схему можливого вступу Грузії в НАТО без усунення її територіальних проблем. Згідно з таким підходом передбачатиметься приєднання Грузії до Альянсу без поширення 5-ї статті Північноатлантичного договору щодо колективної оборони на Абхазію та Південну Осетію. Як вважають автори такого плану, таким чином формально усуватиметься головна перешкода у набутті Грузією членства в НАТО, а саме — наявність у країни прикордонних конфліктів, що не допускається базовими правилами Альянсу. Разом з тим, це зовсім не означає, що Тбілісі відмовляється від Абхазії та Південної Осетії, окупованих Росією в 2008 році. Після звільнення згаданих територій та їх повернення під контроль Грузії, 5-а стаття Північноатлантичного договору поширюватиметься і на них. При цьому А. Расмуссен обґрунтував свою ініціативу значними успіхами Грузії на шляху євроатлантичної інтеграції, які включають виконання Тбілісі переважної більшості вимог Брюсселю, участь грузинської сторони у багатонаціональних операціях та навчаннях НАТО, а також досягнення оперативної сумісності грузинських військ з Об’єднаними збройними силами Північноатлантичного союзу.

Колишній очільник НАТО навіть навів приклад практичного застосування тих умов членства в Альянсі, які пропонуються Грузії. Зокрема, таким прецедентом стало прийняття Німеччини до НАТО у 1955 році, коли 5-та стаття Північноатлантичного договору не поширювалася на її східну частину до об’єднання країни в 1991 році.

Незважаючи на те, що реалізація згаданого варіанту об’єктивно дозволить гарантувати безпеку Грузії від загроз з боку Росії на рівні з іншими країнами Центрально-Східної Європи та Балтії, він викликає досить неоднозначну реакцію у грузинських політичних колах та суспільстві.

Категоричними противниками пропозиції А. Расмуссена є праворадикальні сили Грузії. Вони вбачають у цьому спробу Заходу знизити напруженість в регіоні в обмін на фактичну відмову Тбілісі від своїх територій без усіляких гарантій отримання країною членства в НАТО. Подібна позиція і у чинної влади Грузії.

Своєю чергою, опозиційні сили Грузії підтримують ініціативу колишнього генерального секретаря НАТО. На їх погляд, Грузія увійде до складу Альянсу саме з урахуванням загальновизнаних кордонів, і лише 5-а стаття Північноатлантичного договору буде діяти в обмеженому вигляді. При цьому членство в НАТО захистить Грузію від Росії і з часом стане ключовим чинником у відновленні територіальної цілісності країни.

З приводу цього сьогодні у Грузії дискутують, вказуючи, як низка додаткових чинників ускладнюють вступ, в т. ч. небажання Тбілісі загострювати відносини з Росією, а також внутрішні суперечності між владою та опозицією.

Однак, всупереч всім проблемам, Грузія робить послідовні кроки з поглиблення співробітництва з НАТО, зосереджуючи зусилля на його практичних аспектах. Тому навіть без формального членства в НАТО вона фактично вже виконує роль форпосту Альянсу на Південному Кавказі.

 

Колишня державна секретарка США К. Райс
Колишня державна секретарка США К. Райс

Важлива для НАТО також Україна, яка розташована на передовому рубежі стримування експансії Росії у західному напрямі. Тому керівництво Альянсу підтримує євроатлантичний курс України, надає їй практичну допомогу у зміцненні оборонної сфери та приведенні її до стандартів Північноатлантичного союзу. Але на відміну від Грузії, зараз в НАТО поки що не розглядається жодних варіантів прийняття у найближчій перспективі України до складу Альянсу. Бо не досягнуто консенсусу в Альянсі з українського питання, українське населення і політичні сили країни по-різному ставляться до НАТО, а також зберігаються недоліки у справі проведення внутрішніх реформ в Україні. Це такі, як не ефективні заходи щодо боротьби з корупцією та гальмування внутрішніх реформ.

Досить очевидним є також небажання НАТО переходити певні «червоні лінії» у конфронтації з Росією. Саме такою «червоною» лінією для Москви є можливість вступу України до НАТО, що було оголошено керівництвом РФ ще у 2005 році після перемоги в нашій державі Помаранчевої революції.

За таких обставин в НАТО поки що вважають за можливе надати Україні лише спеціальний партнерський статус — «Партнерство розширених можливостей» (ПРМ). Подібні перспективи для України окреслила колишня державна секретарка США К. Райс. На її погляд, таке партнерство можуть запропонувати Україні на саміті НАТО в грудні ц. р., що стане важливим сигналом як для Києва, так і для Москви.

Попри те, що статус ПРМ не передбачає безпосередньої підготовки країни до вступу в НАТО, він демонструє відкритість Альянсу для неї. На сьогодні згаданий статус є у Грузії, Австралії, Фінляндії, Йорданії та Швеції. Грузія готується до членства в НАТО, а Фінляндія та Швеція розглядають таку можливість в зв’язку з підвищенням загроз з боку Росії.

 

В той же час Україна хоча і не має реальних перспектив у справі набуття найближчим часом офіційного членства в НАТО, але це жодним чином не обмежує її співробітництво з Альянсом та виведення його на якісно новий рівень. По суті, таке співробітництво може набути форм та глибини, характерних для офіційних членів НАТО.

Підґрунтя для цього створює наявність спільних інтересів у України та НАТО, закріплення курсу євроатлантичної інтеграції у Конституції нашої держави. Збереження такого курсу як пріоритетного напряму української політики було підтверджено новим президентом України В. Зеленським та міністром закордонних справ В. Пристайком.

Поглиблення взаємодії між Україною і НАТО стане потужним чинником стримування Росії та інших країн (в т. ч. Угорщини) від агресивних дій проти нашої держави як в формі «гібридних» війн, так і прямого збройного нападу. А НАТО матиме більші можливості у справі протидії загрозам безпеці Європи зі східного напрямку шляхом винесення вперед своїх передових позицій.

…Україна розташована на передовому рубежі стримування експансії Росії у західному напрямі…

Реалізація такого підходу не потребуватиме внесення значних змін ні у внутрішнє законодавство України, ні до договірної бази відносин між нашою державою та НАТО, і може здійснюватися шляхом розширення вже існуючих напрямів співробітництва сторін. Зокрема, такі дії можуть включати:

  • більш тісне узгодження політики України в сфері національної безпеки із загальною стратегією НАТО щодо забезпечення безпеки Європи. Прикладом співпраці сторін за цим напрямом є надання НАТО проекту нової Стратегії національної безпеки України з метою отримання рекомендацій та пропозицій;
  • інтеграція планів бойового застосування Збройних сил України до відповідних планів Об’єднаних збройних сил НАТО на південно-східному напрямку. По суті, таку можливість відкриває новий Закон «Про оборону України», ухвалений Верховною Радою 20 вересня ц. р., що визначає комплекс заходів із захисту держави у випадку збройного конфлікту або зовнішньої агресії;
  • активізація співпраці сторін у галузі проведення реформ оборонної сфери України відповідно до стандартів НАТО. З 2016 року керівництвом Північноатлантичного союзу реалізується комплексний пакет допомоги (КДП) для України. Основна мета КДП — сприяти Україні у зміцненні її оборонного потенціалу, а також забезпечити оперативну сумісність українських Збройних сил та ОЗС НАТО. Крім того, важливим інструментом просування реформ в Україні є Річні національні програми Україна-НАТО;
  • посилення взаємодії по лінії розвідки, в т. ч.: на стратегічному рівні — в плані викриття загроз безпеці України та НАТО; на тактичному рівні — в рамках обміну поточною інформацією. Зокрема, це вже передбачається Законом «Про розвідувальні органи України» (стаття 11), який був ухвалений у 2001 році. Крім того, в червні 2019 року була досягнута домовленість щодо поглиблення співпраці між Головним управлінням розвідки Міністерства оборони України та розвідувальними структурами НАТО;
  • …Поглиблення взаємодії між Україною і НАТО стане потужним чинником стримування Росії та інших країн від агресивних дій проти нашої держави…

    нарощування військової присутності НАТО на українській території, що може здійснюватися у різних формах, а т. ч. за рахунок: розширення мережі тренувальних місій Альянсу; проведення спільних військових навчань; надання військово-морських баз України для забезпечення передового базування кораблів НАТО. В цьому плані найбільш показовий характер мають щорічні спільні навчання ЗС України типу Sea Breeze та Rapid Trident, які проводяться на українських полігонах;
  • розвиток співробітництва між Україною та НАТО за іншими напрямами, які становлять взаємний інтерес, зокрема, в рамках: спільної протидії «гібридним» загрозам та забезпечення безпеки у Чорноморському регіоні; участі Альянсу у модернізації української військової інфраструктури з можливістю її подальшого використання у своїх інтересах; кооперації у розробці та виробництві озброєння та військової техніки; організації взаємодії в галузях протиповітряної оборони та управління повітряним рухом; участі України у міжнародних операціях НАТО.

Зазначені питання обговорювались під час візиту віце-прем’єр-міністра України Д. Кулеби до штаб квартири НАТО 10 вересня ц. р., де відбулись його зустрічі із помічником генерального секретаря НАТО з політичних питань та політики безпеки Б. Каденбах, а також помічником генерального секретаря НАТО з питань операцій Дж. Манзою.

Віце-прем’єр-міністр України Д. Кулеба із помічниками генерального секретаря НАТО Б. Каденбах і Дж. Манзою
Віце-прем’єр-міністр України Д. Кулеба із помічниками генерального секретаря НАТО Б. Каденбах і Дж. Манзою

Все це створить сприятливі передумови для принципових змін у відносинах між Україною та НАТО, а саме — переходу нашої держави від положення країни, що, по суті, «нав’язує» себе Альянсу, до отримання статусу повноправного партнера Північноатлантичного союзу. І навіть більше, — зробить співробітництво НАТО з Україною необхідним для його власних інтересів. А це, своєю чергою, дасть змогу Україні отримати реальні перспективи вступу до складу Північноатлантичного союзу навіть без остаточного вирішення проблем Донбасу та Криму.

У наведеному контексті важливу роль може зіграти саміт НАТО на рівні послів країн-членів Альянсу в Брюсселі, який планується провести в Україні 31 жовтня ц. р. У саміті братиме участь президент України В. Зеленський та українські високопосадовці за відповідними профілями роботи.