НЕЗАЛЕЖНИЙ АНАЛІТИЧНИЙ ЦЕНТР ГЕОПОЛІТИЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

1. Проблемні питання європейської і євроатлантичної інтеграції 2. Особливості європейської інтеграції 3. Особливості євроатлантичної інтеграції 4. Особливості європейської і євроатлантичної інтеграції України Висновки

Анексія Криму та збройна агресія Росії на сході України виявили нові проблеми у питаннях європейської і євроатлантичної інтеграції нашої Держави та інших країн колишнього СРСР. Рух до НАТО і ЄС зараз уже фактично відбуватиметься в нових геополітичних умовах. Враховуючи актуальність теми, НАЦГД «Борисфен Інтел» розпочинає перспективний проект: «Шлях до НАТО і ЄС у нових геополітичних умовах». Пропонуємо перший аналітичний матеріал проекту.

 

 

 

Особливості європейської і євроатлантичної інтеграції країн колишнього СРСР в умовах російської збройної агресії

 

 1.     Проблемні питання європейської і євроатлантичної інтеграції

Збройна агресія Росії проти України фактично зруйнувала всю систему європейської колективної безпеки, що склалася після Другої Світової війни. Ні ООН, ні ОБСЄ не змогли впоратися з агресивною політикою Москви не лише щодо нашої Держави, але й інших країн колишнього СРСР.  Безпорадними виявилися і провідні країни, що гарантували безпеку Україні  в обмін на її відмову від ядерної зброї.

Досвід свідчить, що за таких умов єдиний можливий захист пострадянських країн від зазіхань Російської Федерації та гарантування їх демократичного розвитку надає НАТО і ЄС. Зокрема, Литва, Латвія та Естонія, які свого часу стали членами Північноатлантичного альянсу та Європейський Союз, можуть це цілком підтвердити.

Та якщо порівняти поточні події з подіями кінця 1990-х — початку 2000-х років (період вступу до НАТО і ЄС країн Центрально-Східної Європи та Балтії), то можна зауважити, що нині європейська і євроатлантична інтеграція країн колишнього СРСР відбувається за таких умов, коли:

• керівництво НАТО та ЄС, а також провідних європейських країн відверто скептично ставиться  до  подальшого розширення Північноатлантичного альянсу та Європейського Союзу;
• між окремими європейськими країнами (насамперед «старої» та «нової» Європи) немає одностайності у поглядах,  що відповідно негативно позначається на єдності НАТО і ЄС;
• населення країн колишнього СРСР по-різному ставиться до геополітичного вибору своїх держав (НАТО, ЄС або Росія), і часом демонструє своє ставлення в радикальній формі;
• РФ має додаткові важелі впливу на ЄС завдяки своїй активній торговельно-економічній співпраці з європейськими країнами та внаслідок залежності Європи від російського газу.

І це Росія використовує в рамках загальної стратегії протистояння Західному світу, намагаючись, зокрема, перешкодити розширенню  НАТО і ЄС.  А можливий вступ до НАТО і ЄС країн колишнього СРСР Росія сприймає як пряму загрозу своїм геополітичним інтересам з побудови Євразійського союзу як нової реінкарнації Російської імперії.

Для відстоювання своїх інтересів Російська Федерація застосовує увесь арсенал тиску та впливу на колишні радянські республіки, включно з розпалюванням збройних конфліктів на їх території. Передусім це стосується  України, Молдови і Грузії, як країн європейського демократичного вибору.

Зокрема, у 1990-х роках збройні конфлікти Росія спровокувала в Молдові (Придністров’я), Грузії (Абхазія та Південна Осетія), Азербайджані (Нагірний Карабах) і Чечні; у 2008 році Росія розв’язала війну проти Грузії, а в 2014 році — проти України (спочатку збройна анексія Криму, а потім — збройна агресія на Сході України /у Донецькій і Луганській областях/).

При цьому Росія намагається використати базові засади і принципи НАТО та ЄС. Наприклад, до цих організацій не приймаються так звані проблемні країни (що остаточно не визначили свої кордони та не врегулювали міждержавні/територіальні, майнові та ін./суперечності), і Росія таким чином фактично використовує такі обставини для блокування подальшого розширення, розвитку чи зміцнення НАТО і ЄС.  Практично це перешкоджає створенню за участю всіх зацікавлених сторін дієвої системи коаліційної /колективної/ безпеки на європейському та євроатлантичному просторах.  Така ситуація, що виникла внаслідок намагань Росії реалізувати свою неоімперську політику, досить непевна і вимагає пошуку нових принципів та підходів для розвитку взаємодії між НАТО і ЄС та партнерами з числа країн колишнього СРСР. Таких як неприпустимість розподілу сфер впливу у світі та Європі; безумовне право НАТО і ЄС на розвиток усіх можливих форматів співпраці з країнами-партнерами (включно з прийняттям їх до свого складу) без будь-якого зовнішнього втручання; індивідуальний підхід до країн-партнерів з урахуванням особливостей ситуації у кожному конкретному випадку; динамічна адаптація основоположних документів НАТО і ЄС до змін у процесі розвитку обстановки.

Якщо вдасться використати такі підходи, то у недалекій перспективі Україна, Молдова та Грузія мають шанс отримати фактичний статус членів НАТО і ЄС без формального членства в цих організаціях.

 

2.     Особливості європейської інтеграції

Новими принципами та підходами вже користується сьогодні Європейський Союз, співпрацюючи з країнами-учасницями в рамках програми ЄС «Східне партнерство», а саме: з Україною, Молдовою, Грузією, Білоруссю, Вірменією і Азербайджаном.

Так, в рамках підготовки саміту ЄС «Східне партнерство» 21-22 травня 2015 року у Ризі керівництво Європейського Союзу запропонувало нову концепцію індивідуального підходу до кожної з країн-партнерів, коли враховуються як досягнуті успіхи чи проблеми у їх стосунках з ЄС, так і інші  чинники, від яких залежить внутрішня та зовнішня ситуація цих партнерів.

Наприклад, до основних таких показників були віднесені: реальні перспективи європейської інтеграції Грузії та Молдови, що розпочали імплементацію угод про асоціацію з ЄС; погіршення реалізації євроінтеграційних планів України внаслідок збройної агресії проти неї Російської Федерації; поглиблення союзницьких відносин між Білоруссю і Вірменією та Росією у форматах Євразійського союзу і ОДКБ, що гальмує процес їх зближення з ЄС; зниження активності Азербайджану у політичних питаннях, пов’язаних із євроінтеграцією, натомість підвищення його зацікавленості у співпраці з ЄС в енергетичній галузі.

 

Сьогодні визначаються наступні напрями індивідуального партнерства Європейського Союзу з країнами колишнього СРСР у вигляді:

• сприяння Україні у справі вирішенні її соціально-економічних проблем, проведенні політичних і економічних реформ та посиленні боротьби з корупцією, а також у протистоянні збройній агресії Росії. До того ж посилена увага надаватиметься завершенню процесу ратифікації та імплементації Угоди про асоціацію України з ЄС;
• реалізації угод про асоціацію ЄС з Молдовою та Грузією, насамперед у  створенні зон вільної торгівлі;
• розвитку енергетичної співпраці з Азербайджаном, зокрема, його залучення до втілення проекту «Південного енергетичного коридору», що сприятиме диверсифікації шляхів постачання енергоносіїв до Європи;
• поглиблення економічної співпраці з Білоруссю та Вірменією, а також поступового скасування політико-економічних санкцій проти білоруської влади, яка покращила показники у питаннях дотримання прав людини.

Широкі можливості відкриваються також для розвитку взаємодії між Європейським Союзом та партнерами ЄС з числа пострадянських країн у безпековій сфері. Основні напрями такої взаємодії:

• військово-технічне співробітництво на дво- та багатосторонньому рівнях в рамках програм Європейського оборонного агентства;
• створення спільних військових підрозділів, у т. ч. для участі країн-партнерів у батальйонних тактичних групах ЄС;
• залучення країн-партнерів до миротворчих, стабілізаційних та антитерористичних операцій Європейського Союзу.

 

3.     Особливості євроатлантичної інтеграції  

Змінюватися може і зміст та характер відносин між країнами колишнього СРСР та НАТО. Вірогідно, можна запровадити новий принцип «асоційованого членства в НАТО» з індивідуальними та різнорівневими формами співробітництва і зобов’язаннями сторін. Такими підходами може передбачатися:

• розвиток співробітництва між НАТО та «асоційованими членами» за всіма традиційними напрямами, визначеними в «Планах дій щодо членства в НАТО», «пакетах посиленого співробітництва», Індивідуальних програмах тощо. Згідно чинної практики, напрями можуть бути наступні:
  •  допомога з боку НАТО у реформуванні оборонних секторів «асоційованих членів» та їх збройних сил, відповідно до вимог і стандартів Північноатлантичного союзу;
  • розміщення на території «асоційованих членів» тренувальних закладів Альянсу, зокрема, груп інструкторів, тренувальних місій, а також центрів НАТО з вдосконалення майстерності, призначених для проведення спеціальної підготовки як військових підрозділів «асоційованих членів», так і країн Північноатлантичного союзу;
  • проведення спільних заходів оперативної та бойової підготовки (військових навчань і маневрів) у дво- та багатосторонньому форматах;
  • налагодження взаємодії між «асоційованими членами» та НАТО у питаннях обміну розвідувальною інформацією, контролю повітряного і морського простору, управління повітряним і морським рухом тощо;
  • участь військових підрозділів «асоційованих членів» у миротворчих, антитерористичних та стабілізаційних операціях НАТО, а також Силах реагування Альянсу;
  • організація військово-технічного співробітництва між «асоційованими членами» і НАТО (в рамках відповідних програм і трастових фондів) та окремими країнами Альянсу на двосторонньому рівні;
  • залучення «асоційованих членів» до інших програм НАТО, зокрема, в сфері протиракетної оборони театру воєнних дій, забезпечення тактичних та стратегічних транспортних перевезень, інформаційної безпеки та боротьби з кібертероризмом та ін.;

 

•  встановлення поглибленого співробітництва між НАТО і «асоційованими членами», що виходить за рамки наведених вище форм. В залежності від конкретної ситуації розширений формат співробітництва може бути у вигляді:

  • У керівництві НАТО активно обговорюється тема створення найбільшої бази сил швидкого реагування альянсу в Європі

    допуску «асоційованих членів» до участі у розробці оперативних планів НАТО в частині, що стосується їх інтересів та визначеної (узгодженої) зони відповідальності;
  • розгортання миротворчих сил Північноатлантичного союзу або окремих країн Альянсу у зонах конфліктів на територіях «асоційованих членів» в рамках міжнародних місій під егідою ООН, ОБСЄ, ЄС та НАТО;
  • розміщення військових баз, об’єктів та підрозділів НАТО або окремих країн Альянсу (в т. ч. пунктів дислокації, аеродромів, морських портів, засобів ПРО/ППО, розвідки та зв’язку тощо) на території «асоційованих членів» згідно з дво- та багатосторонніми угодами;
  • патрулювання повітряного простору «асоційованих членів» авіаційними засобами країн НАТО (включно літаки: винищувачі, розвідники, ретранслятори зв’язку та дальнього радіолокаційного виявлення і управління);
  • створення об’єднаних /коаліційних/ систем управління, розвідки, зв’язку, ПРО/ППО, а також управління повітряним рухом;
  • залучення військових формувань НАТО та окремих країн-членів Альянсу до охорони критично важливих об’єктів на території «асоційованих членів» (зокрема, атомних електростанцій, хімічних підприємств, дамб і водосховищ тощо), а також їх державних кордонів;

 

• адаптація до сучасних реалій ст. 5 Північноатлантичного договору про колективну безпеку, що передбачає надання допомоги усіма союзниками країні-члену НАТО, що стала об’єктом зовнішньої агресії. З цією метою можливе доповнення документу низкою положень, як от:
  • обмеження обов’язкових гарантій щодо надання допомоги «асоційованим членам» у відбитті зовнішньої агресії лише невійськовими засобами; перелік зазначених засобів може включати надання політичної та фінансово-економічної підтримки «асоційованому члену», а також запровадження санкцій проти країни-агресора;
  • надання військової допомоги «асоційованим членам» виключно тими країнами-членами НАТО, від яких буде на це згода; така допомога можлива в рамках додаткових угод дво- та багатостороннього характеру;
  • виділення «асоційованими членами» своїх збройних підрозділів, підготовлених за стандартами НАТО, до складу ОЗС НАТО для виконання завдань з відбиття зовнішньої агресії проти Північноатлантичного союзу або реагування на інші загрози військового характеру лише у тих випадках та на тих напрямках, які безпосередньо стосуються національних інтересів «асоційованих членів»;

 

• реалізація ідеї створення т. зв. «НАТО-2» з країн, у яких спостерігається найбільше протистояння з Російською Федерацією і які готові спільно відстоювати свою безпеку та інтереси, в т. ч. військовим способом. До складу «НАТО-2» можуть увійти:
  • США — як головний супротивник Росії, що спроможний гарантувати безпеку «асоційованих членів» і надавати їм реальну військово-технічну та військову допомогу;
  • Канада і Великобританія — як провідні країни Західного світу — союзники США, у яких непримиримі позиції щодо Росії та які можуть надати військово-технічну і, в певній мірі, військову допомогу «асоційованим членам»;
  • Польща та Литва — як країни Центрально-Східного та Балтійського регіонів, що мають найбільш напружені стосунки з Росією і відчувають тиск з її боку (в т. ч. із застосуванням елементів гібридної війни) та неухильно підтримують Україну, Грузію та Молдову у їх протистоянні  режиму В. Путіна;
  • «асоційовані члени»: Україна, Молдова та Грузія — як країни колишнього СРСР демократичного європейського та євроатлантичного вибору, а також об’єкти агресії з боку Російської Федерації.

 

Крім того, беручи до уваги членство більшості європейських країн як в НАТО, так і ЄС, співробітництво країн-партнерів в рамках Північноатлантичного альянсу має поєднуватися зі співпрацею у рамках Європейського Союзу.

 4.     Особливості європейської і євроатлантичної інтеграції України

За оцінками експертів «Борисфен Інтел», використання запропонованих підходів дасть змогу посилити безпеку країн-«асоційованих членів», а також в значній мірі усунути проблеми, пов’язані з набуттям ними офіційного членства в НАТО та ЄС. На сьогоднішній день дещо із наведеного вже реалізується на практиці та демонструє свою дієвість і ефективність, про що свідчить:

• Миротворчі операції 2013–2014 рр. www.zif-berlin.org

  активне співробітництво України з Північноатлантичним альянсом та Європейським Союзом у воєнно-політичній сфері в рамках Комісії Україна-НАТО та Ради Україна-ЄС;
• допомога НАТО та ЄС у реформуванні безпекової сфери України та приведення її до західних стандартів;
• діяльність України у військових, миротворчих та стабілізаційних операціях за участю НАТО і ЄС в країнах колишньої Югославії (з 1992 року на рівні роти та батальйону); Іраку (з 2003 року на рівні бригади, тактичної групи та тренувального персоналу); в Африці (Ліберія, Кот-Д’Івуар, ДРК з 2004 року на рівні вертолітних загонів), в Афганістані (з 2007 року на рівні окремих груп миротворчого персоналу) та ін.;
• залучення військового підрозділу України до складу Сил реагування НАТО, а також вивчення питання щодо участі українців у батальйонній тактичній групі ЄС зі складу «Вишеградської групи» (Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина);
• робота України в рамках військових програм (проектів) НАТО і ЄС, зокрема, залучення українських військово-транспортних літаків до стратегічних авіаційних перевезень в інтересах США, ЄС і НАТО, а також транспортних та ударних вертольотів  до забезпечення миротворчих операцій (місій);
• військово-технічне співробітництво України з ЄС в рамках Європейського оборонного агентства (серед іншого — отримання Україною інформації від космічного центру в Іспанії), а також з окремими європейськими країнами (зокрема, реалізація українсько-польських програм з виробництва та модернізації бронетанкової техніки);
• розвиток військового співробітництва між Україною та країнами НАТО на дво- та багатосторонніх засадах поза межами Північноатлантичного альянсу та Європейського Союзу, зокрема, у вигляді створення спільної польсько-литовсько-української миротворчої бригади, а також українсько-румунсько-словацько-угорського інженерного батальйону «Тиса».

 

Окремим, дуже важливим напрямом співпраці з західними країнами і міжнародними організаціями є допомога США, НАТО і ЄС Україні в її протидії збройній агресії з боку Російської Федерації. Насамперед, така допомога надається у вигляді: тиску на Росію у спосіб запровадження проти неї політико-економічних санкцій; надання підтримки Україні у різних переговорних форматах (ООН, ОБСЄ, «нормандської четвірки»); виділення фінансових коштів на розвиток української економіки та зміцнення українських Збройних Сил; передачі військового спорядження для потреб української армії; організації Європейським Союзом реверсних поставок газу до України.

Водночас представники європейських країн беруть участь у роботі спеціальної спостережної місії ОБСЄ в зоні конфлікту на Сході України. Розглядається також питання про залучення країн-членів НАТО та ЄС до розгортання миротворчих сил на Сході України (в середині 90-х років введення таких сил на територію Хорватії допомогло уникнути розростання збройного конфлікту в країні, яка згодом стала членом як Північноатлантичного альянсу, так і Європейського Союзу).

 

Зауважимо, що реалізація згаданого підходу у повній мірі вимагає  вирішення ще комплексу складних проблем, для чого необхідні значні зусилля та час. Зокрема, передусім потрібно:

• внести відповідні зміни до нормативно-правової бази НАТО та ЄС, окремих країн-членів даних організацій, а також країн-партнерів та «асоційованих членів» в частині, що стосується військового співробітництва та взаємних зобов’язань на дво- та багатосторонніх засадах;
• реформувати оборонну сферу країн-партнерів та «асоційованих членів» НАТО і ЄС за західними стандартами, а також забезпечити сумісність їх збройних сил зі збройними силами Північноатлантичного альянсу та спільними військовими формуваннями Європейського Союзу;
• переконати правлячі та провідні політичні сили країн-членів НАТО і ЄС у необхідності поглиблювати співробітництво з країнами-партнерами і «асоційованими членами» з числа колишніх радянських республік, насамперед щоб посилити  протидію загрозам з боку агресивної Росії;
• формувати позитивне сприйняття членства України в НАТО і ЄС як  населенням їх країн, так і країн колишнього СРСР за допомогою організації цілеспрямованої інформаційної кампанії (в т. ч. в рамках реалізації відповідних Планів протидії російській пропаганді в ЄС та НАТО) щодо безальтернативності вибору демократичного європейського та євроатлантичного майбутнього України;
• вирішувати питання фінансового забезпечення заходів європейської та євроатлантичної інтеграції пострадянських країн в умовах ускладнення їх фінансово-економічних проблем.

Безпосередньо для України дуже важливо припинити російську агресію на своєму Сході, що є найважливішою передумовою забезпечення активної динаміки розвитку її європейського і євроатлантичного векторів зовнішньої політики та сталого розвитку економічних реформ.

 

5.     Висновки

 

Ясна річ, що викладені оцінки та пропозиції експертів «Борисфен Інтел» не претендують на остаточну завершеність і лише визначають можливі подальші зусилля НАТО та ЄС, а також їх країн-партнерів для подолання перешкод, створених Росією у процесах їх зближення та інтеграції. Принципові зміни ситуації у даній сфері вимагатимуть спільної комплексної роботи усіх зацікавлених сторін, а також проведення широкої відвертої дискусії з порушеної проблематики, до якої і запрошує усіх небайдужих Незалежний аналітичний центр геополітичних досліджень «Борисфен Інтел».