«Борисфен» продовжує висвітлювати питання зовнішнього впливу на ситуацію, що склалася нині в Україні. Тому ми вдячні моєму товаришу Корнелію Піваріу (Corneliu PIVARIU) — президенту «INGEPO Consulting» — за надану можливість висвітлити на сторінках «Geostrategic Pulse» деякі проблеми щодо поточних подій в Україні та навколо неї. Зокрема, хочу звернути увагу на роль Європейського Союзу та США у внутрішньополітичних справах української держави.
Необхідно зазначити, що, здійснюючи політичний, економічний та інформаційний вплив на Україну, Російська Федерація, намагається в рамках побудови Євразійського союзу відновити над нею свій контроль. Інакше кажучи, Росія піклується про свої стратегічні інтереси. Але Україною не менше цікавляться Європейський Союз і США, які прагнуть відновити в ній по-справжньому європейський, демократичний розвиток. З огляду на географічне положення української держави та її потенціал, такий розвиток гарантуватиме стабільність в Центрально-Східній Європі, зміцнить східні кордони ЄС, посилить позиції Європейського Союзу та США на пострадянському просторі (в т. ч., як противага неоімперським амбіціям Росії), а також поглибить фінансово-економічні та торгівельні зв’язки з Україною.
А ось подальше протистояння в Україні та можливість його переростання у так званий громадянський конфлікт матиме негативні наслідки для ЄС та європейських інтересів США. Адже утвориться новий осередок напруженості в Європі, виникнуть перебої у роботі української газотранспортної системи, а також провокуватимуться заворушення у суміжних країнах (в т. ч. збільшиться потік українських мігрантів до ЄС). Зрозуміло, що фактично зупиниться процес європейської інтеграції України, чим обов’язково скористається Російська Федерація, що активно нині відновлює свій контроль над усією українською державою чи її окремими частинами. Як наслідок, ЄС та США втратять свої позиції в Україні та на пострадянському просторі, в очах міжнародної спільноти постраждає і їх авторитет.
Такий стан справ в Україні та довкола неї обов’язково негативно позначиться на Польщі та інших країнах Центральної та Південно-Східної Європи. Адже настане їхня черга «скуштувати» тиск неоімперської політики Російської Федерації.
Зрозуміло, що політична криза в Україні позначається на інтересах США та ЄС. Тому як Брюссель, так і Вашингтон вимушені не лише посилити увагу до нашої держави, а й активізувати свої дії на українському напрямі. Якщо порівнювати ці дії з тими, які були викликані наприклад, попередніми проблемними подіями довкола України (в т. ч. «помаранчевою революцією» 2004 року), то їм притаманні більша рішучість та цілеспрямованість. При цьому США та ЄС вважають за необхідне застерегти нинішнє керівництво України від спокуси вирішити політичний конфлікт силовим методом, пропонуючи і владі, і опозиції досягати компромісу за допомогою мирних переговорів.
Водночас, ЄС та США надають політичну, моральну та інформаційну підтримку опозиційним силам України, офіційно схвалюючи прагнення українського народу до європейських та демократичних цінностей. Авторитетні європейські і американські представники відвідують «Євромайдан» в Києві, зустрічаються з лідерами української опозиції. В деяких країнах ЄС, зокрема, в Польщі, навіть створюються спеціальні фінансові фонди та громадські організації, що мають на меті сприяти демократичним перетворенням в Україні.
Європейський Союз та Сполучені Штати Америки значно активізували такі заходи саме в той період, коли в Україні різко загострилась ситуація. Мається на увазі 16 січня ц. р., коли Верховна Рада ухвалила пакет так званих диктаторських законів, а також 22 січня ц. р., коли розпочалося силове протистояння на вул. Грушевського в Києві та захоплення учасниками акцій протестів приміщень обласних державних адміністрацій у західних, центральних та частково південних регіонах України.
Фактично саме рішучість ЄС та США допомогли зупинити в Україні насильство, скасувати закони від 16 січня ц. р., як один з основних конфліктних чинників, а також перевести вуличне протистояння у парламентський діалог, створивши умови для «перезавантаження» української влади в рамках відставки уряду та проведення політичної реформи.
Необхідно зазначити, що західні країни та міжнародні організації не припинили на цьому свою участь у процесі врегулювання української кризи. Нині вони намагаються не допустити зриву політичних переговорів між українською владою і опозицією та відновити рух нашої держави у напрямку Європи. При цьому США та ЄС вдаються до нових засобів впливу на керівництво України, в т. ч. міжнародного юридичного характеру. Наприклад, ухвалено резолюцію ПАРЕ щодо України від 30 січня ц. р., якою передбачається позбавлення права голосу української делегації у тому випадку, якщо влада вдасться до силових дій проти учасників акцій протесту. Також Державний департамент США вимагає від уряду України створити спеціальну юридичну комісію з розслідування випадків порушень прав людини та притягнути до відповідальності винних, а Конгрес США розглянув можливість запровадження санкцій проти окремих представників української влади. За запровадження таких санкцій виступила також Канада. Своєю чергою Європейський суд з прав людини вирішив надати пріоритетного значення поданій до розгляду справі побитого силовиками євромайданівця І. Сіренка. А у Страсбурзі створена міжнародна слідча комісія з розгляду фактів утисків демократії в Україні.
Своєчасно був підвищений рівень політичної підтримки української опозиції. Зокрема, резонансу набули особисті зустрічі 30 січня ц. р. Державного секретаря США Дж. Керрі, міністра закордонних справ ФРН Штайнмайера, комісара ЄС з питань зовнішньої політики К. Ештон та глав зовнішньополітичних відомств європейських країн з лідером партії «Удар» В. Кличком та керівниками інших опозиційних партій України в рамках Мюнхенської конференції з питань міжнародної безпеки. При цьому західні представники висловили свою підтримку європейському та демократичному вибору українського народу.
Дуже важливим є той факт, що західні країни та міжнародні організації зберігають відкритість Європейського Союзу для України та намагаються запобігти кризовому розвиткові подій. Так, 1 лютого ц. р., під час проведення Мюнхенської конференції з питань міжнародної безпеки, Голова Європейської Ради Х. Ван Ромпей підтвердив рішення ЄС залишити актуальним питання поглиблення співпраці з Україною. А міністр закордонних справ Польщі Р. Сікорський закликав керівництво Європейського Союзу врахувати помилки, які були допущені при підготовці Угоди про асоціацію з Україною, та надати українській державі чіткий сигнал щодо її майбутнього членства в ЄС.
Водночас Державний департамент США висловив своє задоволення від рішення української влади йти на компроміс з опозицією і зауважив, що, прагнучи бути у своїх діях послідовним, не виключає можливості застосування санкцій проти окремих опозиційних лідерів радикальної спрямованості.
Важко переоцінити посередницькі зусилля керівництва Європейського Союзу у врегулюванні ситуації в нашій державі. Особливу роль тут відіграли візити до України Верховного представника ЄС з питань зовнішньої політики та політики безпеки К. Ештон, європейського комісара з питань розширення та політики сусідства Ш. Фюле, заступника державного секретаря США В. Нуланда, а також глав зовнішньополітичних відомств провідних європейських країн.
При цьому політичні кроки ЄС та США підсилюються пропозиціями західних партнерів України щодо надання їй фінансово-економічної допомоги. Так, на Мюнхенської конференції К. Ештон повідомила, що Брюссель та Вашингтон готові надати Україні чималі фінансові кредити для підтримки її економіки і проведення економічних та політичних реформ, а також для підготовки президентських виборів.
Таким чином ЄС та США, запобігаючи критичному посиленню впливу Росії на Україну, намагаються перехопити ініціативу у росіян в питанні фінансово-економічної співпраці з нашою державою. Щоправда, надаючи Україні необхідні кошти, західні кредитори наполегливо радять призначити новий український уряд, що, на їхнє переконання, гарантуватиме ефективне використання отриманих кредитів.
Необхідно також зауважити, що хоча у Європейського Союзу і США, з одного боку, та Росії — з іншого діаметрально протилежне ставлення до подій в Україні, але жодна з названих сторін не відмовляється від взаємодії задля вирішення проблем нашої держави. Зокрема, за необхідність пошуку спільних підходів ЄС та Росії до вирішення проблем України виступила Канцлер ФРН А. Меркель. Ситуація в Україні обговорювалась і під час телефонного спілкування між представниками керівництва ЄС, США та Росії, а також на саміті Росія-ЄС 28 січня ц. р. та Мюнхенській конференції з питань міжнародної безпеки.
Позиція ЄС з розглянутих питань була грунтовно викладена у резолюції Європейського парламенту від 6 лютого ц. р., у якій міститься вимога до української влади та опозиції — не допускати насильницьких дій, до країн ЄС — запровадити персональні санкції проти українських чиновників, законодавців та олігархів, які так чи інакше причетні до порушень демократії в Україні, розгону Євромайдану та загибелі учасників акцій протесту. В резолюції також є звернення до Росії з закликом припинити тиск на Україну з тих питань, які стосуються її європейської інтеграції. Водночас підтверджуються готовність ЄС підписати Угоду про асоціацію з Україною та наміри західних кредитних організацій надати їй фінансову допомогу.
В цілому можна стверджувати, що створюється сприятливе підґрунтя для виходу України зі стану затяжної політичної кризи і повернення її на курс європейської інтеграції. Зрозуміло, процес повернення не буде простим і безхмарним. Російська Федерація та окремі політичні сили нашої держави активно йому перешкоджатимуть. Намагатимуться скористатися складною внутрішньополітичною ситуацією України і націоналістично-радикальні сили деяких сусідніх країн. Вже нині з’являються у їх офіційній та неофіційній пресі заклики щодо перегляду теперішніх кордонів з Україною нібито для захисту співвітчизників. Такі дії і ми, і наші партнери в ЄС та США розцінюємо як провокаційні та необачні. Незважаючи на кризу, у України є достатньо сил для захисту свого суверенітету та територіальної цілісності. Варто зазначити, що загострення ситуації в країні пояснюється, в першу чергу, не з міжетнічними чи релігійними проблемами, а кричущою корупцією на всіх рівнях, недовірою громадян до судів та правоохоронних органів, різким погіршенням рівня життя населення та відвертими спробами Російської Федерації все це використати в своїх геополітичних цілях з метою встановити своє домінування в регіоні та повернути собі статус наддержави (навіть розв’язавши нову «холодну війну» з Заходом). До речі, Румунії в середині 90-х також довелося пережити схожу кризу. Щоправда, їй поталанило більше, адже поруч з нею не було такого «доброго» сусіда…
Для подолання такої скрути необхідно всі зусилля демократичної частини українського суспільства та політичну волю нового керівництва України сконцентрувати на національному відродженні нашої держави на засадах демократичних цінностей. Зрозуміло, у цій благородній справі має бути безумовна підтримка країн ЄС та США. Адже про це яскраво свідчить приклад Польщі, Чехії, Литви, Естонії та інших. Сподіваюсь, що у Румунії, попри нерозважливі заклики її окремих недалекоглядних політиків, така ж позиція.
