Звернення Валерія Іващенка, колишнього в.о. Міністра оборони України, а нині - політичного біженця.
Копенгаген, Данія 22.02.2014
Усі громадяни України, які не байдужі і до її долі і до своєї, в тому числі політики (не в останню чергу – політики!) повинні дуже добре, назавжди запам’ятати цей день.
І не лише – ЗА велич сьогоднішньої події, і не лише – ДЛЯ того, щоб у майбутньому святкувати і славити подвиг тих, хто жертвував собою задля всіх нас.
ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ! Сьогодні було НА ПРАКТИЦІ РЕАЛІЗОВАНО ПРАВО НАРОДУ НА ПОВСТАННЯ – проти антинародної влади, у який би спосіб вона не була до того обрана.
Останніми днями було багато – аж до істерики! – звідусіль заклинань, що легітимна, у демократичний спосіб обрана влада, тільки так має і мінятися. Тобто, – чекайте до 2015 року!
Як не прикро, але на цьому наголошували не лише «симпатики» Януковича із Русскаго Міра, але і «носії справжніх демократичних цінностей» – деякі європейські політики. І це незважаючи на те, що таке право – право на повстання – закріплене Загальною декларацією прав людини ООН 1948 року!
І я звертаюсь до всіх моїх братів і сестер українців:
Не менше важливим, ніж сама Перемога, є закріплення її результатів та здобутих завдяки їй цінностей.
Ми повинні домогтися (не від влади, бо ми самі і є влада!), щоб це право народу на повстання, на повалення влади було закріплене безпосередньо в тексті Конституції України.
І причому не у такому «завуальованому» формулюванні, як в Декларації ООН (майже прихованому, «розпорошеному» у її преамбулі), а так, як це записано в Декларації незалежності США 1776 року:
«…КОЛИ ДОВГИЙ РЯД ЗЛОВЖИВАНЬ І НАСИЛЬСТВ, НЕЗМІННО ПІДПОРЯДКОВАНИХ ЄДИНІЙ МЕТІ, СВІДЧИТЬ ПРО ПІДСТУПНИЙ ЗАДУМ ЗМУСИТИ НАРОД ЗМИРИТИСЯ З НЕОБМЕЖЕНИМ ДЕСПОТИЗМОМ, ПОВАЛЕННЯ ТАКОГО УРЯДУ ТА СТВОРЕННЯ НОВИХ ГАРАНТІЙ БЕЗПЕКИ НА МАЙБУТНЄ СТАЄ П Р А В О М І О Б О В’ Я З К О М НАРОДУ».
Готовий стерпіти дорікання у «низкопоклонничестве перед Западом», але наполягаю: не потрібно «винаходити велосипед» – все одно краще не викласти, не сформулювати!
А тепер – навіщо це потрібно.
Для того, щоб будь-яка українська влада (і нинішня, і завтрашня, й інша майбутня) завжди дуже добре пам’ятала і усвідомлювала:
не може бути беззаперечної «індульгенції» під назвою ЛЕГІТИМНІСТЬ ВЛАДИ в разі зради цією владою свого народу, в разі порушення нею принципів визнання й поваги як найвищих цінностей – життя, здоров’я, честі і гідності людини.
Ми повинні це зробити, – і тоді це свідчитиме, що ми хочемо і вміємо засвоювати уроки. І хочемо, щоб цього ще раз не довелося у майбутньому пережити нашим дітям і онукам.
І ще, переконаний, – про надважливе.
Про ейфорію після перемоги.
Мабуть, це – найбільша небезпека, після подолання спротиву злочинних зграй.
Отже, перше.
Не хотілося б, та все ж не можу не згадати «класичну» історичну тезу про те, хто творить революції, і хто згодом користується їх результатами, плодами.
Не допустіть справдитися цій «тезі» в сьогоднішній новій Україні, бо тоді вона не стане ОНОВЛЕНОЮ.
А очищення – життєво необхідне!
Святкуючи, не можна допустити, щоб як таргани повиповзали на поверхню «кавалери ордену За багаторазову вірність» – ті, хто заради власної шкіри або збагачення неодноразово мімікрував, з легкістю неймовірною «перефабовуючись» у найрізноманітніші політичні кольори.
Ми вже бачимо багатьох з них «на поверхні».
Дехто – ВЖЕ «опозиціонери» (і Богословська, і Жванія, і Рудьковський). А скільки інших вже «стоїть у черзі»!
Особливо – хто позавчора і вчора «прозрів» і покинув непорушні лави ПР. Чи не зареєстровані вже їхні заяви на вступ до Об’єднаної Опозиції?
«Нєсть чісла» тим, хто ще нещодавно був у БЮТ, «Батьківщині», хто вважався Юліним соратником, не кажучи вже про пріснопам’ятну «нашу україну» (їх вже дуже багато, відразу й не перелічиш: http://nbnews.com.ua/ru/tema/113799/.)
Але з їхнього числа слід все ж назвати колись особливо «вірних» та «довірених»: В.Бондар, С.Буряк, Т.Васадзе, Є.Сігал, А.Яценко, М.Баграєв, А.Кінах, О.Біловол і ще, і ще, і ще...
Цих – у першу чергу назад, у Опозицію! (Ще більш Об’єднану).
Боюсь, аби не дочекалися ми також і тріумфального повернення в Україну «постраждалого від режиму» Хорошковського, або – «розсекречення» істинної, раніше «прихованої опозиційної» діяльності Льовочкіна та до нього наближених (які крах Януковича «наближали, як могли»).
І друге.
Крім ейфорії – великодушність переможців.
Це – добре, по-християнськи, навіть, коли йдеться про переможеного ворога.
Але в жодному разі – щодо цинічних холоднокровних злочинців! Їм – тільки кара, справедливе покарання!
Кожна цивілізована, освічена людина розуміє, що ПОМСТА – то недобре, вона врешті-решт спалює й того, хто до помсти вдається. Проте, є й інше – ВІДПЛАТА. І вона має бути! (Це той випадок, коли виразніше скористатися російською: «МЕСТЬ» і «ВОЗМЕЗДИЕ» – це не просто «гра слів».)
Тож злочинці, хто вибудовував цей гангстерський режим, хто із завзяттям його обслуговував, хто губив людські життя власноруч чи руками наймитів, – мають бути покарані. Тому що не все може бути прощено, навіть дивлячись з вершин християнських цінностей.
Янукович в агонії назвав фашистами Українців, які не бажали перетворитися на його німих, слухняних рабів. «Визначення» - не за адресою, воно має бути повернуто Януковичу і його зграї.
І тому доречними будуть заповітні слова Юліуса Фучика: «ЛЮДИ, БУДЬТЕ ПИЛЬНІ!»
УКРАЇНСЬКИЙ НАРОДЕ, БУДЬ ПИЛЬНИМ!
Не дозволь більше такого ніколи жодній владі, якими б у майбутньому іменами і прізвищами вона не користувалася!
На фото Валерій Іващенко зі своєю дружиною Валентиною. Копенгаген. Данія. Лютий 2014 р.
Коротка біографічна довідка
Валерій Іващенко народився 30 липня 1956 року в місті Запоріжжя. У 1978 році закінчив Військову інженерну академію ім. А. Ф. Можайського. Офіцерську службу розпочав на космодромі «Байконур».
З жовтня 2007 року по червень 2009 року обіймав посаду заступника міністра оборони України. Після відставки Ю.І.Єханурова розпорядженням Кабінету міністрів України № 604-р від 5 червня 2009 року призначений на посаду першого заступника міністра оборони України та до березня 2010 року виконував обов'язки міністра оборони України.
21 серпня 2010 року Валерій Іващенко був затриманий Військовою прокуратурою. Його звинуватили в незаконному ухваленні рішення про реалізацію майна Феодосійського судномеханічного заводу. 24 серпня його було заарештовано. У червні 2011 року Валерій Іващенко оголосив безстрокове голодування на знак протесту проти упередженості колегії суддів, але незабаром припинив голодування через стан здоров'я. Адвокати Іващенка подали скаргу до Європейського суду з прав людини у зв'язку з допущеними порушеннями підчас досудового та судового слідства. В інтерв'ю «Коммерсанту» Іващенко заявив, що не мав відношення до відчуження і реалізації майна ФСЗ.
12 квітня 2012 року Валерій Іващенко був засуджений до 5 років позбавлення волі. Іващенко заявив, що його справу сфабрикував колишній заступник генпрокурора Віталій Щоткін. Вирок був розкритикований Гельсінським комітетом, США й Євросоюзом.
14 серпня 2012 року апеляційний суд змінив Іващенку термін покарання на умовний і звільнив з-під варти в залі суду. У січні 2013 року отримав політичний притулок у Данії.
