Богдан Соколовський
Агенція ZІК 17 червня 2016 року повідомила про те, що на Дарницькій ТЕС (м. Київ), Чернігівській та Сумській ТЕЦ замість природного газу будуть використовувати вугілля газової групи, що видобувається на неокупованій території України.
Річ у тому, що певна частина українських ТЕЦ і ТЕС були спроектовані (як правило, ще за часів СРСР) для споживання в якості пального газу або/і вугілля. Вже на стадії проектування враховувалося з яких шахт і скільки вугілля буде постачатися на станцію. У підсумку ряд станцій було спроектовано для спалювання вугілля антрацитної групи (або суміші з ним), що видобувається на непідконтрольних тепер Україні територіях.
З часом, зокрема керуючись вимогами економізації, значна кількість станцій перейшли на використання газу. Устаткування для використання вугілля, у кращому випадку, технологічно застаріло, а у гіршому — знищено автогеном. Тепер, виходячи насамперед з того, що не бажано використовувати газ як пальне для ТЕЦ чи ТЕС, а також за відсутності гарантованих поставок вугілля антрацитної групи внаслідок російської агресії, доцільно дообладнати ці станції для спалювання вугілля газової групи, яке видобувається практично на всіх вугільних басейнах нашої держави, зокрема у Львівсько-Волинському басейні.
Тобто, йдеться про дообладнання станцій за прикладом багатьох країн з тепловою енергетикою. Такого вугілля є вдосталь і в Україні, і за прийнятними цінами — на міжнародних ринках. Свого часу, у квітні минулого року, тодішній президент Польщі під час візиту до України оголосив про готовність його країни виділити для цієї мети 50 млн євро. Очевидно він вважав, що для таких робіт виділить кошти і Україна, одночасно звернувшись за допомогою до інших держав. Беручи все це до уваги, а також інші українські реалії, перехід згаданих станцій з газу на вугілля газової групи можна оцінити винятково позитивно у рамках унезалежнення української енергетики. І це тішить. Щоправда, з іншого боку, дещо дивує, оскільки виходячи з повідомлення, згадані роботи ініціювали керівництво станцій, а не державні органи. Та це лише на перший погляд. Сподіваємося, що існує чітка державна програма унезалежнення станцій, і що ті, хто ухвалює державні рішення, мають більший обсяг інформації, ніж громадськість, і на цій основі пропонують оптимальні рішення тощо.
Окрім згаданих переваг, переобладнання/дообладнання українських ТЕЦ і ТЕС на вугілля газової групи має багатоцільовий характер. Зокрема, гарантуватиме постійні замовлення для шахт Львівсько-Волинського вугільного басейну, що досить важливо з огляду на існуючі там проблеми. Очевидно, що саме такі роботи варті того, аби їх підтримала і проконтролювала держава, продемонструвавши усьому світові реальні реформи в галузі (якщо це не зашкодить якимсь таємницям). Простіше кажучи, є конкретні справи, що засвідчують справжні реформи в галузі енергетики, і не треба вигадувати міфи про реформи у контексті створення позитивного іміджу керівництва галузі, уряду і держави.
