Чи зможе Росія перешкодити європейській та євроатлантичній інтеграції України?
11–12 липня ц. р. у рамках саміту Північноатлантичного союзу в Брюсселі планується проведення засідання Комісії Україна-НАТО на рівні глав держав та урядів. Порядок денний заходу передбачає обговорення актуальних питань та подальших напрямів співробітництва між Україною та Альянсом. Разом з тим головним результатом зустрічі має стати підтвердження керівництвом НАТО права України на вступ до організації, що було задекларовано у ході Бухарестського саміту Північноатлантичного союзу в 2008 році. Підкріпленням цього має стати прийняття Верховною Радою України Закону «Про національну безпеку», який зафіксує євроатлантичний вибір нашої держави.
В свою чергу, це відкриє шлях для набуття Україною статусу учасника програми «План дій щодо членства в НАТО» та, відповідно, початку практичних підготовчих дій. Хоча, на сьогоднішній день за обсягами співпраці з Альянсом Україна вже знаходиться на рівні інших членів Альянсу з числа країн Центрально-Східної Європи (ЦСЄ), та навіть переважає їх. Так, за оцінкою керівництва НАТО, саме Україна відіграє провідну роль у стримуванні неоімперської політики Росії та забезпеченні європейської безпеки на Східному напрямку.
При цьому, всупереч ствердженням російських політиків та ЗМІ, а також їх європейських та українських послідовників, Захід зовсім не «втомився» від України та продовжує приділяти їй посилену увагу. Рішення НАТО та ЄС щодо включення України до сфери своєї відповідальності мають принциповий характер і не залежать від внутрішніх українських проблем. По суті, у відношенні України Вашингтон та Брюссель діють таким же самим чином як і стосовно інших країн ЦСЄ на етапі їх підготовки до вступу у НАТО і ЄС.
|
|
…Рішення НАТО та ЄС щодо включення України до сфери своєї відповідальності мають принциповий характер і не залежать від внутрішніх українських проблем…
Свідченням зазначеного стало проведення в Україні 18 квітня ц. р. виїзного засідання Військового комітету НАТО на рівні військових представників. А у наступному році в Україні буде вперше проведена Парламентська асамблея НАТО. За звичайною практикою подібні заходи організовуються в країнах-членах НАТО або кандидатах на вступ до організації. Тим самим керівництвом Північноатлантичного союзу надається чіткий сигнал щодо євроатлантичних перспектив України.
Незважаючи на тиск з боку Росії, курс на вступ у НАТО продовжують проводити також і Грузія та Молдова, що дозволяє об’єднувати зусилля пострадянських країн у боротьбі за досягнення поставлених цілей. Так, 9 червня ц. р. у Києві планується створення Міжпарламентської асамблеї України, Грузії та Молдови, яка виконуватиме завдання щодо координації дій сторін з підготовки до членства в НАТО, а також звільнення їх територій, окупованих Росією. У зустрічі візьмуть участь також і представники парламентів Польщі та Литви, які вже входять до НАТО і Європейського Союзу.
По суті, буде сформований аналог Вишеградської групи, яка була створена в 1991 році в інтересах узгодження кроків з європейської і євроатлантичної інтеграції Польщі, Чехії, Словаччини та Угорщини. В цьому зв’язку показовий характер мають відмова Угорщини від блокування засідання Комісії Україна-НАТО через український закон «Про освіту», а також продовження підтримки нашої держави Польщею всупереч ускладненню проблем у двосторонніх відносинах.
Водночас на 9 липня ц. р. призначений Саміт Україна-ЄС. У ході підготовки заходу Парламентський Комітет Асоціації між Україною та Європейським Союзом визнав право України на порушення питання щодо набуття членства в ЄС (згідно зі 49-ю статтею Договору про Європейський Союз) у випадку, якщо вона досягне відповідних критеріїв. В цьому зв’язку керівництву ЄС було рекомендовано підтвердити європейські прагнення України у тексті підсумкової декларації, яка має бути прийнята на Саміті Україна-ЄС.
|
|
Все це наочно показало марність спроб Росії перешкодити процесу вступу України до НАТО і ЄС, а також посварити її із європейськими сусідами. Незмінність ставлення Заходу до політики Москви та українського питання була підтверджена також і під час зустрічей з президентом РФ В. Путіним Федерального канцлера Німеччини А. Меркель 18 травня ц. р. у Сочі та президента Франції Е. Макрона 24 травня ц. р. на полях Петербурзького економічного форуму. Не кажучи вже про США, які демонстративно ігнорують інтереси Російської Федерації та її претензії на роль «великої світової держави», а також посилюють тиск на неї за рахунок послідовного нарощування політико-економічних санкцій. А 28 травня ц. р. право України та Грузії на членство в НАТО було відмічене також і в підсумковій декларації Парламентської асамблеї Альянсу у Варшаві.
Така ситуація очевидно демонструє системну катастрофу стратегії В. Путіна з виведення Росії на рівень колишнього СРСР або Російської імперії шляхом відновлення протистояння із Заходом, а не модернізації російської економіки, що залишається у стані глибокої депресії. Як би не намагалося керівництво РФ заперечити цей факт, у т. ч. в ході економічного форуму у Санкт-Петербурзі, він постає цілковитою реальністю. Зокрема, за оцінкою МВФ, яка була зроблена на фоні чергових спроб Кремля «замилити очі» світу на форумі в другій російській столиці, Росія і надалі буде поступатися країнам ЦСЄ, в т. ч. пострадянським республікам та Україні, у своєму економічному розвитку.
|
|
Як завжди, неспроможність Москви забезпечити привабливість Росії політичними та економічними методами компенсується демонстраціями військової сили та погрозами її застосування, а також збройними провокаціями проти російських опонентів та нападами на них. Так, саме після Бухарестського саміту НАТО в 2008 році Росія напала на Грузію, а в після «Революції Гідності» в Україні в січні–лютому 2014 року розпочала збройну агресію проти нашої держави. При цьому напади на Грузію та Україну відкрито мотивувалися Кремлем захистом «червоних ліній» російських інтересів, які не допускають можливості вступу колишніх радянських республік до НАТО та ЄС.
На минулому тижні тема «червоних ліній» була у черговий раз порушена В. Путіним під час економічного форуму у Санкт-Петербурзі, що традиційно використовується Росією, як одна з міжнародних площадок для просування її інтересів. Зокрема, президент РФ знову звинуватив НАТО у «наближенні впритул до російських кордонів», а також висловив підозру про те, що «завтра Україна також буде включена до складу Альянсу, а на її території будуть поставлені якісь натівські радари та системи ПРО». З огляду на це він зробив наголос на неприпустимості порушення НАТО «червоних ліній» російських інтересів.
Хоча, що на сьогодні Росія може зробити для недопущення таких дій Альянсу? Хіба що запустити новий «фейк» щодо наявності у неї «абсолютної зброї» здатної знищити НАТО і США, як це було зроблено В. Путіним у його зверненні до Федеральних зборів РФ 1 березня ц. р. А потім намагатися знайти хоч якісь правдоподібні виправдання неспроможності Росії запобігти ракетному удару США по хімічних об’єктах Б. Асада в Сирії, а також факту безкарного знищення ізраїльською авіацією російських комплексів ППО, які були поставлені іранським військам на сирійській території.
Звичайно, Росія все ще здатна розширити масштаби військового вторгнення до України та створити їй безліч інших проблем. Зокрема, свідченням цього є активізація бойових дій на Донбасі, яка відбувається протягом останнього часу. Однак повторення «руської весни» зразка 2014 року вже неможливе за будь-яких умов. Україна зможе постояти за себе як самостійно, так і за допомогою її західних партнерів, що вже розпочали надання сучасної високоефективної летальної зброї для потреб українських збройних сил.
|
|
Що ж до членства України в НАТО — в тій чи іншій формі вона неминуче увійде до складу Альянсу, незважаючи на всі «червоні лінії», які намагається проводити Росія. А після цього на українській території будуть розгорнуті і військові бази НАТО і комплекси ПРО та ППО і балістичні та крилаті ракети і ударна авіація Альянсу з часом підльоту до Москви у декілька хвилин. Реальність таких перспектив саме і показав вступ до НАТО країн ЦСЄ та Балтії. Як кажуть, «що посієш, те і пожнеш». Це в повній мірі стосується політики Росії у відношенні України як в історичній ретроспективі, так і на сучасному етапі.
