Воєнно-політична обстановка у жовтні 2017 року

Протягом жовтня в близькосхідному регіоні зберігалася складна, а в ряді країн напружена і нестабільна обстановка. Найбільш масштабні і резонансні події відбувалися в Сирії, Іраку, Туреччині, Саудівській Аравії та Ірані. При цьому, ці події характеризуються активним втручанням зовнішніх сил. У Сирії від бойовиків ІДІЛ були звільнені міста Ракка і Дейр-ез-Зор. Все йде до того, що до кінця 2017 року опір угруповань ІДІЛ буде повністю придушений. Відзначається загострення суперництва і ослаблення взаємодії між військовими контингентами РФ і США в Сирії. В Іраку урядові війська витіснили курдське ополчення «Пешмерга» з провінції Кіркук, а в Ербілі президент Іракського Курдистану Масуд Барзані 29 жовтня подав у відставку. Турецькі війська 9 жовтня увійшли до сирійської провінції Ідліб, ведучи бойові дії проти бойовиків просаудовського угруповання «Джабхат ан-Нусра» і готуючись до проведення військової операції проти сусіднього курдського кантону Афрін. На початку жовтня відбувся «історичний візит» короля Саудівської Аравії Сальмана ас-Сауда до Москви. 13 жовтня президент США Дональд Трамп оприлюднив основні положення нової стратегії своєї адміністрації щодо Ірану і міжнародної угоди стосовно його ядерної програми.

СИРІЯ

Протягом жовтня бойові дії тривали в провінціях Дамаск, Алеппо, Дераа, Ель-Кунейтра і Ес-Сувейра. ЗС САР розширюють плацдарм на східному березі Євфрату. За інформацією з Дамаска, в Сирії залишається менше 5 % території, яку утримують екстремісти. Спостерігається перехід великих сил терористів з Іраку на територію Сирії. Разом з тим у жовтні бойовики ІДІЛ неодноразово повертали під свій контроль ті населені пункти, з яких їх раніше витісняли урядові війська. Прикладом може бути м. Каріатайн в провінції Хомс, яке кілька разів переходило з рук в руки.

Звільнення Ракки. 14 жовтня всі сирійські бойовики ІДІЛ, які воювали в м. Ракка, здалися формуванням «Сил демократичної Сирії» (СДС) на підставі досягнутої раніше угоди. Іноземні бойовики ІДІЛ зажадали, щоб забезпечили їм коридор для виходу, однак командування Західної коаліції повідомило, що не дозволить цього. 15 жовтня формування СДС за підтримки американського спецназу розпочали завершальний етап операції зі звільнення міста від решти джихадистів, а 20 жовтня СДС оголосили про повне звільнення міста. Повідомляється, що влада в м. Ракка передаватиметься цивільній адміністрації, а порядок підтримуватимуть поліцейські сили і загони СДС. Керівництво СДС заявило, що майбутнє провінції Ракка визначатиметься її жителями в рамках «децентралізованої, федеративної і демократичної Сирії».

З приводу звільнення Ракки від бойовиків ІДІЛ МЗС Сирії направило послання до РБ ООН, в якому стверджується, що США «вводять в оману міжнародне співтовариство щодо своїх планів в Сирії і грубо порушують її суверенітет». У посланні також повідомляється, що Ракку можна буде вважати звільненою тільки тоді, коли до неї увійде сирійська армія. Однак, на наш погляд, навряд чи американці і курди зроблять такий подарунок режиму Башаар Асада і пустять урядові війська в Ракку. Не для цього вони її звільняли.

17 жовтня в м. Ракка пройшли переговори про відновлення зруйнованого міста за участю спецпредставника президента США в міжнародній коаліції по боротьбі з ІДІЛ Бретта МакГерка і міністра КСА у справах Перської затоки Тамера ас-Сабхана. Слід зазначити, що представники сирійського уряду в цих переговорах участі не брали, що побічно свідчить про наявність закулісних угод між США, РФ, ТР і СДС з метою поділу території Сирії на зони зовнішнього впливу і анклави з широкою автономією. Втім, жодна зі сторін не зацікавлена в розчленуванні Сирії де-юре на квазі-держави, проте кожна з них претендує на нафтові і газові родовища, а також встановлення свого впливу на заході і півночі Сирії, в провінціях Ідліб, Дейр-ез-Зор і Ракка.

Після звільнення м. Ракка спецназ США і СДС перейшли в наступ на м. Абу-Кемаль — останній великий оплот терористів в Сирії, що розташований на сирійсько-іракському кордоні на відстані близько 118 км на південний схід від Дейр-ез-Зора. Одночасно в напрямку Абу-Кемаля просуваються також і сирійські війська за підтримки авіагрупи ПКС РФ. Взяття цього міста дозволить контролювати транспортні артерії між Сирією та Іраком. На даний момент ще неясно чиї війська першими увірвуться в Абу-Кемаль — урядові за підтримки ПКС РФ чи прозахідні угруповання збройної сирійської опозиції за підтримки спецназу США. Перегони на випередження тривають.

Звільнення Дейр-ез-Зора. 14 жовтня урядові війська завершили операцію зі звільнення від бойовиків ІДІЛ м. Ель-Маядін на південний схід від Дейр-ез-Зора. У бойових порядках сирійських військ були помічені російські військовослужбовці. 14 жовтня літаки сирійських ВПС вперше за останні три роки відновили використання авіабази в передмісті Дейр-ез-Зора. Цю авіабазу також почали використовувати і російські бойові гелікоптери. За повідомленням сирійської агенції SANA, сирійські урядові війська і їх союзники до кінця жовтня встановили повний контроль над Дейр-ез-Зором. Про це також повідомив Сирійський центр моніторингу за дотриманням прав людини. Однак, на думку багатьох експертів, звільнення Дейр-ез-Зора не призведе до повного знищення ІДІЛ на території Сирії. Швидше за все, бойовики ІДІЛ підуть у підпілля і продовжуватимуть терористичні акції на сирійських територіях, населених сунітами.

Дії ПКС РФ. 30 вересня виповнилася друга річниця початку дій авіаційної групи ПКС РФ в Сирії. За даними російського Інтернет-журналу «Військово-політична аналітика», за цей час російські літаки виконали в Сирії 30 650 бойових вильотів, завдавши 92 тис. ударів по 96,8 тис. об'єктах інфраструктури та логістики терористів. За даними Міноборони РФ, станом на вересень 2017 року 86 % військовослужбовців ПКС Росії отримали бойовий досвід у Сирії, в тому числі 75 % екіпажів дальньої авіації, 79 % тактичних авіаційних екіпажів, 88 % екіпажів військово-транспортної авіації та 89 % армійських авіаційних екіпажів. За ці два роки Росія втратила в Сирії чотири літаки і п'ять гелікоптерів, загинуло більше 40 військовослужбовців. За цей час російські сапери очистили від мін 5295 гектарів території, знешкодивши 60 384 вибухові пристрої. Російський військовий аналітик А. Арешев зазначає, що, незважаючи на «успіхи» дій російського військового контингенту в Сирії, останнім часом в російських ЗМІ та соціальних мережах стали більш помітні різко критичні оцінки підсумків і перспектив російської присутності в Сирії. За результатами соцопитувань «Левада-центру», підтримка місії військового контингенту РФ в Сирії з боку населення Росії знизилася в останні місяці на дві третини порівняно з кінцем 2016 року.

Конгрес сирійського національного діалогу. За ініціативи Москви 18 листопада ц. р. в Сочі планується проведення Конгресу сирійського національного діалогу (КСНД). 31 жовтня МЗС РФ опублікувало список 33 політичних організацій, запрошених для участі в КСНД. У цей список запрошених увійшли правляча Партія арабського соціалістичного відродження (БААС), а також лояльні і опозиційні до сирійського режиму політичні організації, представники громадянського суспільства та лідери арабських племен. Глава МЗС РФ С. Лавров вважає, що КСНД «націлений на розширення кола учасників сирійського врегулювання за рахунок представників племен, етнічних і конфесійних груп, які проживають на території країни». На думку представника «промосковського» угруповання сирійської опозиції Кадрі Джаміля, мета проведення конгресу — не замінити переговори в Женеві, а сприяти їх проведенню. Успіх чи провал конгресу буде залежати від присутності або відсутності в його роботі представників сирійських сунітів і курдів. У той час як Дамаск вітає скликання КСНД, сирійська опозиція сумнівається в доцільності його проведення. Про свою відмову брати участь у ньому заявили Національна коаліція опозиційних і революційних сил Сирії, Вища рада з переговорів («ер-ріядська група»), «Південний фронт» і делегація збройної опозиції Сирії, що брала участь в перемовинах в Астані. Туреччина вважає неприйнятним запрошення Росією сирійських курдів з Партії демократичного союзу. Після переговорів з Туреччиною Росія нібито вирішила перенести КСНД на більш пізній термін.

Переговори в Астані. 30–31 жовтня в Астані пройшов сьомий раунд переговорів з сирійського врегулювання, в роботі якого взяли участь країни-гаранти перемир'я в Сирії — РФ, ТР та ІРІ, делегації уряду Сирії і сирійської збройної опозиції, а також спостерігачі від США, Йорданії та ООН. Переговори в основному велися з питань припинення вогню, вжиття заходів щодо зміцнення довіри, обміну полоненими і гуманітарного розмінування. Однак підсумкові документи з цих питань так і не були ухвалені. На полях саміту в Астані його учасники обговорювали запропоновану Росією ідею про скликання Конгресу сирійського національного діалогу, яка, за повідомленням турецької агенції Anadolu, не знайшла підтримки серед представників збройної опозиції, які вимагають відставки Б. Асада. Практично дискусії в Астані між представниками РФ, ТР та ІРІ про зони деескалації в Ідлібі закінчилися безрезультатно. Анкара не бажає пропускати російських та іранських спостерігачів до певних пунктів на кордоні цієї провінції, а також заперечує проти посилення сирійських урядових військ в цьому та інших районах на півночі Сирії. Восьмий раунд астанінських переговорів щодо Сирії відбудеться в другій половині грудня.

РФ і США в Сирії: суперництво і взаємодія. В умовах нинішньої безпрецедентної напруги в американсько-російських відносинах нормальної взаємодії між РФ і США в Сирії не може бути за визначенням. Взаємодіяти сторони можуть лише вимушено з метою уникнути прямого військового зіткнення між американськими і російськими військами, що знаходяться в Сирії. У своєму виступі 19 жовтня в Сочі на підсумковій сесії дискусійного клубу «Валдай» президент РФ В. Путін зробив чимало жорстких заяв на адресу Вашингтона. Коротко позначимо основні з них: «США є джерелом безпрецедентної антиросійської кампанії»; «У разі будь-якого тиску з боку Сполучених Штатів у нашої країни буде готова дзеркальна відповідь»; «Москва розроблятиме нові системи озброєнь, якщо Вашингтон буде робити те ж саме»; «Агресивна політика Штатів останнім часом все більше схожа на недобросовісну конкуренцію — неприкрите просування власних комерційних інтересів».

23 жовтня в унісон В. Путіну в ході спільної прес-конференції з міністром закордонних справ Іраку Ібрагімом аль-Джаафарі глава МЗС РФ Сергій Лавров звернув увагу «на деякі дивні речі, які відбуваються в діяльності проамериканської коаліції в Сирії». Зокрема, С. Лавров зазначив, що були випадки масового виходу бойовиків ІДІЛ з Ракки в той самий момент, коли коаліція за підтримки США, вдалася до облоги цього міста. У С. Лаврова також викликає подив «нова лінія США, яка передбачає створення якихось місцевих рад на території суверенної Сирії». Міністерство оборони РФ звинуватило ЗС США в тому, що вони безпосередньо співпрацюють з бойовиками ІДІЛ в східній Сирії, стверджуючи, що підрозділи американського спецназу забезпечують безперешкодний рух через бойові порядки ІДІЛ загонам СДС, які, не зустрічаючи опору бойовиків, просуваються уздовж лівого берега річки Євфрат у напрямку м. Дейр-ез-Зор. З іншого боку, деякі військові експерти (Джон Блаксленд) вважають, що «РФ і підконтрольний їй Башар Асад намагаються домовитися з терористами про їх виведення в певний район, де їх присутність перешкодить просуванню США і їх союзників на південь від Дейр-ез-Зора».

Тим часом американська консалтингова компанія Soufan Group заявляє, що перше місце серед країн, що постачають бойовиків для терористичної організації «Ісламська держава», посідає Росія — 3417 громадян РФ. Друге місце займає Саудівська Аравія — 3224 бойовика, на третьому Йорданія — 3 тисячі. 19 жовтня радник президента США з національної безпеки Герберт Макмастер заявив, що Росія і Іран, підтримуючи Дамаск, сприяють міжусобній війні в Сирії. Американські аналітики відзначають, що всі зони деескалації, які були визначені 14–15 вересня на шостому раунді переговорів в Астані, не функціонують. Як приклад неефективності таких зон вони наводять нещодавній наступ прихильників «Джабхат ан-Нусра» в провінції Ідліб.

На думку російського аналітика Ю. Щегловіна, Вашингтон вживає всіх можливих засобів тиску на підконтрольну йому сирійську збройну опозицію щоб втягнути Москву в тривалий партизанський конфлікт з метою змусити її розпочати переговори з американцями з питання майбутнього устрою Сирії на умовах США. Російський аналітик вважає, що «влазити в Сирію та Ірак по повній США змусили саме військові успіхи Росії і Ірану в Сирії». За його словами, до появи в Сирії російських ПКС у жовтні 2015 року американці нібито з ІДІЛ реально не боролися, «завдаючи нечасті повітряні удари по малозначущих цілях, що не зупиняло бойових дій ІДІЛ в Іраку і Сирії». Однак Ю. Щегловін чомусь «забуває», що Міжнародна коаліція з боротьби з ІДІЛ в Сирії та Іраку була створена в серпні 2014 року, і її авіація до кінця грудня 2015 року завдала в Сирії 3 149 і в Іраку 6 147 авіаударів по об'єктах ІДІЛ. Це зовсім не «нечасті повітряні удари». Інші російські аналітики вважають, що Вашингтон навмисно зволікає з розв’язанням конфлікту в Сирії, намагаючись виснажити військові і фінансові ресурси РФ аби змусити її відмовитися від підтримки Б. Асада.

Російські ЗМІ рясніють заголовками статей конфронтаційного характеру: «США готові до війни з Росією в Сирії»; «Захід реально планує відкрите протистояння з нашими військами в Сирії»; «США закриють повітряний простір Сирії для Росії». У заявах російських офіційних осіб постійно підкреслюється, що російські війська перебувають в Сирії на законних підставах — на запрошення сирійської влади, в той час як війська США не мають легальних підстав для перебування на території цієї країни.

Схоже, що після розгрому ІДІЛ в Сирії новою метою міжнародної коаліції і союзних з нею повстанських формувань стане усунення режиму Башара Асада. В цьому випадку не уникнути загострення конфлікту між США і РФ на території Сирії. США навряд чи допустять поширення влади Б. Асада на території, яка контролюється спецназом США і їх сирійськими союзниками, що в свою чергу таїть в собі якщо не загрозу прямого зіткнення між США і РФ, то, у будь-якому разі, подальше загострення відносин між ними. Хоча не варто виключати, що завдяки певним компромісним домовленостям між РФ і США Москва може «здати» Б. Асада.

ІРАК

Фіаско курдської незалежності в Іраку. У ніч на 16 жовтня частини іракської урядової армії, федеральної поліції і збройні формування шиїтського ополчення «Хашд аль-Шаабі» розпочали операцію з оволодіння провінцією Кіркук і низкою інших районів на півночі Іраку. Ці території перебували під контролем курдських сил «Пешмерга», що керуються Патріотичним союзом Курдистану (ПСК), лідером якого був померлий 3 жовтня ц. р. екс-президент Іраку (2005–2014 рр.) Джаляль Талабані. За досягнутою з Багдадом домовленістю, загони «Пешмерга» почали відходити зі своїх позицій, відкриваючи шлях для просування федеральних сил. В результаті вже 16 жовтня урядові сили повернули під свій повний контроль місто Кіркук — адміністративний центр однойменної провінції. Повідомляється, що від 60 до 100 тис. курдів, які проживали в Кіркуці, покинули місто. 17 жовтня іракські війська і шиїтські формування зайняли ряд населених пунктів в провінції Кіркук, а також в сусідніх провінціях Нейнава, Салах-ед-Дін і Діяла, які були залишені формуваннями «Пешмерга» практично без опору. Таким чином, федеральна влада Іраку встановила повний контроль над нафтогазовою інфраструктурою в провінції Кіркук. В цілому урядові сили Іраку вийшли на лінію, яку займали курдські формування «Пешмерга» на 17 жовтня 2016 року, коли розпочалася операція зі звільнення Мосула від бойовиків ІДІЛ. Командування курдських сил «Пешмерга» звинуватило керівництво ПСК в зраді і співпраці з Багдадом.

17 жовтня прем'єр-міністр Іраку Хайдер аль-Абаді заявив, що проведений в Іракському Курдистані 25 вересня референдум про незалежність є «пройденим етапом» і закликав курдське керівництво до «діалогу на конституційній основі». Деякі експерти вважають, що успішна операція з встановлення контролю урядових військ над провінцією Кіркук підвищила рейтинг Х. аль-Абаді, який після звільнення Мосула сприймається більшістю іракців як переможець над ІДІЛ, а після повернення Кіркука — як гарант територіальної цілісності країни. Дії федеральної влади Іраку з відновлення контролю Багдада над Кіркуком дістали повну міжнародну підтримку. США і країни Євросоюзу закликали Багдад до діалогу з Ербілем і зниження протистояння на спірних територіях. В результаті наступу іракської армії і шиїтського ополчення «Хашд аль-Шаабі» курди втратили 30 % території, підконтрольної їм на момент проведення референдуму про незалежність, більше 175 тис. курдів залишили свої будинки.

Перебуваючи 23 жовтня в Багдаді з неоголошеним візитом, держсекретар США Рекс Тіллерсон заявив «про необхідність виходу шиїтської міліції з Кіркука», що викликало обурення в іракському уряді. Зокрема, прем'єр-міністр Іраку Х. аль-Абаді заявив, що «це питання не входить до компетенції Вашингтона». За його словами, «бійці народного ополчення Хашд аль-Шаабі є громадянами Іраку, які захищають свою країну і іракський народ і підпорядковуються іракському керівництву, тому ніхто не має права втручатися в справи Іраку і вирішувати, що повинні робити іракці».

25 жовтня курдське керівництво заявило про свою готовність заморозити підсумки референдуму про незалежність і розпочати діалог з Багдадом на основі іракської конституції. 29 жовтня у своєму зверненні до народу Масуд Барзані заявив про своє рішення піти у відставку з поста президента Іракського Курдистану, який він обіймав з 2005 року. З натяком на клан Талабані і ПСК він назвав «зрадою» здачу Кіркука іракським військам, що «деморалізувало бійців Пешмерга і курдську націю», а також зірвало плани уряду з реалізації підсумків референдуму за незалежність Іракського Курдистану. М. Барзані також заявив, що США залишалися байдужими і бездіяльними, коли іракські шиїтські ополченці атакували курдські позиції американською зброєю. За його словами, здача Кіркука була ініційована «одним із угрупувань всередині Курдистану», і запевнив, що курди «рано чи пізно досягнуть своєї мети — власної держави».

29 жовтня прихильники М. Барзані намагалися прорватися до будівлі курдського парламенту в Ербілі, щоб розправитися з депутатами, які звинуватили їх лідера в неспроможності. В результаті в стінах парламенту виникла перестрілка. Після тривалих і бурхливих дебатів парламент Іракського Курдистану ухвалив рішення про відставку уряду М. Барзані і про передачу його повноважень «відповідним організаціям і установам регіону». Представники різних політичних сил по-різному оцінюють діяльність М. Барзані на посаді президента Іракського Курдистану протягом останніх 12 років. Так, голова фракції Демократичної партії Курдистану (ДПК) в парламенті Омед Хашнау заявив, що екс-президент М. Барзані «вище всяких формальних постів і залишатиметься на сторожі інтересів курдського народу, не зважаючи на позицію або посаду, яку б він обіймав». Керівник Ісламського союзу Курдистану Осман Карвані, заявив, що «епоха незаконного правління Барзані закінчилася, він і його ставленики провалили всі починання і зробили все для того, щоб розколоти і ослабити курдський народ і зіпсувати його стосунки з сусідами». До виборів нового глави курдської автономії, намічених на липень 2018 року, верховна влада зосереджується у голови парламенту Юсуфа Садика.

Тим часом в курдському парламенті тривають відцентрові процеси. Колишній член ПСК Бархам Саліх оголосив про створення нової партії «Коаліція за демократію та справедливість». Він закликав утворити коаліційний уряд і розслідувати втечу загонів «Пешмерга» з Кіркука. Рух «Горран» закликав всі сили, що опозиційні до колишнього режиму, взяти участь у формуванні уряду «національного порятунку».

ТУРЕЧЧИНА

Політика Туреччини на сирійському напрямі. На думку аналітиків, для Анкари зараз важливо мінімізувати вплив курдів на півночі Сирії. 10 жовтня міністр оборони Туреччини Нуреттін Джаніклі заявив, що турецькі війська будуть присутніми в північній Сирії до того часу, поки звідти буде виходити загроза для національної безпеки Туреччини. Перше зіткнення між джихадистами і турецькими військами сталося 8 жовтня на кордоні провінції Ідліб, значна частина якої знаходиться під контролем непримиренної опозиції, переважно «Джабхат ан-Нусри» і союзних з нею угруповань опозиції. 9 жовтня за погодженням з Росією та Іраном турецькі війська увійшли до провінції Ідліб з тим, щоб формально створити там зону деескалації. Вони приступили до облаштування укріплених блокпостів, а до 22 жовтня створили 8 польових укріплених баз. На думку деяких експертів, в цій провінції спостерігається процес боротьби за домінування між Туреччиною і Саудією, яка підтримує «Джабхат ан-Нусру». У цьому суперництві між ТР і КСА Анкару підтримує Москва, що надто болісно сприймається в Ер-Ріяді. 17 жовтня в провінції Ідліб бойовики угруповання «Тахрір аш-Шам» без бою залишили авіабазу «Тафтназ», яку відразу ж зайняли турецькі війська. Судячи з усього, Анкара спільно з протурецькими формуваннями готує в цьому регіоні операцію проти курдів. Дамаск зажадав, щоб Анкара негайно вивела свої війська з провінції Ідліб.

За деякими даними, співробітники турецької Національної розвідувальної організації (МІТ) завершили формування міліції з числа лояльних до Туреччини сирійців і туркоманів, які мають заповнити деякі райони на сирійсько-турецькому кордоні, а також по периметру Ідлібу з метою встановлення «санітарного кордону» проти сирійських курдів. Крім того, Анкара, використовуючи формування Сирійської вільної армії (СВА), намагається підпорядкувати собі різні угруповання сирійської опозиції, що знаходяться в Ідлібі. Лояльність до Туреччини цих угруповань в основному досягається за рахунок їх матеріально-технічного забезпечення через єдиний центр в Анкарі. Все це відбувається на тлі загострення протистояння між КСА і Туреччиною за домінування в північно-західній Сирії. При цьому, основними цілями майбутньої військової операції Туреччини є зачистка провінції Ідліб від бойовиків просаудівскої «Джабхат ан-Нусри». На думку деяких аналітиків, після ліквідації «Джабхат ан-Нусри» відбудеться різке ослаблення саудівського впливу в Сирії, що своєю чергою може полегшити процес мирного врегулювання сирійського конфлікту.

Початок нової військової операції турецьких військ в провінції Ідліб за сприяння російської бойової авіації викликає у Вашингтона стурбованість. І найбільшу стурбованість у зв'язку з цим викликає той факт, що турецькі війська на території Сирії значно активніше взаємодіють з російськими військами, ніж з американськими союзниками по НАТО. Однак, на наш погляд, цього слід було очікувати, після того як США відмовилися задіяти турецькі війська і підконтрольні їм групи сирійської опозиції для захоплення Ракки і натомість зробили ставку на взаємодію з сирійськими курдами, що природно викликало неприховане обурення в Анкарі.

Американські аналітики вважають, що основними причинами початку нинішньої військової операції турецьких військ в провінції Ідліб є наступні: по-перше, встановлення турецького військового домінування в провінції з метою збереження впливу Туреччини на північному заході Сирії; по-друге, різке посилення просаудівської «Джабхат ан-Нусри», яка поглинула значну частину протурецьких груп сирійської опозиції в Ідлібі; по-третє, встановлення турецького контролю над Ідлібом є важливою умовою початку військової операції проти сусіднього курдського кантону Афрін. Разом з тим, американські військові аналітики вважають, що нова турецька операція в Ідлібі буде нелегкою для Анкари, оскільки турецькі війська, швидше за все, відчують сильний опір з боку просаудовских ісламістів, особливо якщо російська авіація не братиме участі в цій операції. Але якщо ж російська авіація надасть допомогу турецьким військам у встановленні контролю в Ідлібі, завдаючи ударів по позиціях угрупування «Джабхат ан-Нусра», то це, без сумніву, викличе обурення з боку Ер-Ріяда і практично «обнулить» всі вигідні для Москви домовленості з Саудівською Аравією, досягнуті в рамках «історичного візиту» короля Сальмана до Москви на початку жовтня ц. р.

САУДІВСЬКА АРАВІЯ

Офіційний візит короля Сальмана до Москви. 4–7 жовтня відбувся офіційний візит короля Саудівської Аравії Сальмана бен Абдель-Азіза ас-Сауда до Москви. Це був перший візит саудівського монарха в Росію за всю історію відносин між двома країнами. Разом з королем до Москви прибули близько 200 чиновників і 85 керівників великих саудівських компаній. В результаті переговорів було підписано 12 двосторонніх документів, з них 5 угод, 3 програми, 3 меморандуми і одна дорожня карта у сфері освоєння космосу, атомної енергії, ВТС, НТС, енергетики, транспорту, сільськогосподарського співробітництва, інформаційно-комунікаційних технологій, а також у сфері культури.

Після російсько-саудівських переговорів глава МЗС РФ С. Лавров заявив, що Ер-Ріяд позитивно оцінює російські зусилля з врегулювання сирійської кризи, а Москва підтримує зусилля саудівської сторони щодо об'єднання сирійської опозиції до наступного раунду переговорів у Женеві. Однак, на наш погляд, не зважаючи на антураж Москви, досягнення цієї мети є досить сумнівним, оскільки Ер-Ріяд намагатиметься об'єднати різні угруповання сирійської опозиції на принципах, абсолютно неприйнятних для Москви, Дамаска і Тегерана, а саме: виведення іранських військ з Сирії (в цьому позиція КСА збігається з позицією Ізраїлю); безумовна відставка Б. Асада; внесення поправок до майбутньої конституції Сирії з метою обмеження статусу «світської держави». На наш погляд, формування Саудією єдиної сирійської опозиції таке ж ефемерне, як і деякі інші її проекти, такі, як ісламська військова коаліція у складі 41-ї ісламської держави або створення в Ер-Ріяді міжнародного центру з боротьби з екстремістською ідеологією.

За деякими даними, король Сальман намагався домовитися з В. Путіним про деяке пом'якшення силового тиску на «Джабхат ан-Нусру» в Сирії, проте, судячи з усього, це йому не вдалося. Проблемним питанням є відносини Москви і Ер-Ріяда з Іраном, оскільки для Росії Іран — стратегічний партнер, а для Саудів — стратегічний противник. Ер-Ріяд прагне виключити участь Тегерана в процесі врегулювання ситуації в Сирії, Іраку та Ємені, а також сподівається на певне дистанціювання Росії від Ірану. Однак, поза всяким сумнівом, Москва не піде на це і, більше того, їй вигідно співпрацювати з обома супротивниками, і вона готова поставляти тим і іншим свої ОВТ, зокрема, ЗРК С-400 «Тріумф». В результаті переговорів було підписано контракт між «Рособоронекспортом» і Саудівською військово-промисловою компанією про ліцензійне виробництво в КСА автоматів Калашникова АК-103 і патронів різного призначення до нього. Однак, на думку керівника Центру Близького і Середнього Сходу Російського інституту стратегічних досліджень В. Фітіна, не варто серйозно розглядати перспективи ВТС Росії з КСА «через потужну американську присутність на саудівському ринку ОВТ та повну сумісність системи оборони королівства з американськими стандартами». З іншого боку, масштаби економічних зв'язків між КСА і США не йдуть ні в яке порівняння зі зв'язками королівства з РФ. Зокрема, це було продемонстровано під час візиту президента США Д. Трампа в Ер-Ріяд у травні ц. р., в рамках якого були підписані документи на суму 350 млрд доларів. У порівнянні з цими величезними обсягами американсько-саудівської ВТС, обсяг домовленостей між КСА і РФ в кілька мільярдів доларів виглядає вельми скромним. Разючий контраст також складає товарообіг КСА з США і РФ. Так, якщо у 2016 році товарообіг Росії з Саудівською Аравією склав 491,6 млн дол., то у 2015 році товарообіг між США і КСА склав 41,7 млрд дол., тобто більше ніж у 80 разів. Навіть товарообіг між Україною і КСА у 2016 році (732,3 млн дол.) був більшим, ніж між РФ і КСА. До всього, так звані горизонтальні зв'язки між саудівцями і росіянами в рамках культурних, освітніх і туристичних обмінів на досить низькому рівні. Якщо в США на даний час навчається близько 50 тис. студентів з КСА, то в Росії всього кілька сотень. Взагалі з усіх країн Африки та Близького Сходу в Росії навчається всього близько 18 тис. студентів.

Традиційно саудівці супроводжують свої політичні вимоги деклараціями про наміри брати участь в реалізації крупномасштабних інвестиційних проектів, але часто далі декларацій справа не рухається, оскільки Москва, як правило, не може або не хоче задовольняти вимоги Ер-Ріяда. Так, 22 липня 2016 року, перебуваючи в Брюсселі, міністр закордонних справ Саудівської Аравії Адель аль-Джубейр обіцяв забезпечити Росії домінування на Близькому Сході в обмін на «здачу» президента Сирії Б. Асада. Але за це Кремль може зажадати дуже велику політично-економічну плату, яку Саудія не зможе, або Вашингтон «порадить» не робити.

Дипломатичне балансування Москви між двома ворогуючими найбільшими близькосхідними країнами — КСА і ІРІ є досить складним завданням. Зближення Росії з однією з цих країн може викликати невдоволення і протидію іншої. 11 жовтня в рамках політики балансування Москви між Ер-Ріядом і Тегераном, заступник міністра закордонних справ Росії і спецпредставник президента РФ на Близькому Сході М. Богданов оприлюднив нову дипломатичну ініціативу РФ про посередництво у відносинах між КСА і ІРІ. Однак, на нашу думку, в нинішніх умовах навряд чи така ініціатива здійсненна.

Нафтогазова промисловість представляє спільний інтерес і сферу співробітництва між РФ і КСА, які обидві сидять на вуглеводневій голці. Дві країни взаємодіють в рамках угоди про зниження видобутку нафти «ОПЕК плюс», укладеної у травні 2017 року і продовженої до березня 2018 року. Саудівська Аравія має намір скоротити рівень експорту нафти на 560 тис. барелів на добу, що дозволить підтримувати ціни на нафту на світовому ринку на нинішньому рівні 55–60 доларів за барель. У першому півріччі 2017 року Росія також знизила добовий обсяг видобутої нафти в межах 300 тис. барелів. За словами російського міністра енергетики О. Новака, виконання цієї угоди сприяло зростанню цін на нафту приблизно на третину з початку 2016 року, в результаті чого російський бюджет отримав додатково близько 1 трлн рублів. Повідомлялося, що Саудівська Аравія готова інвестувати в російські проекти до 10 млрд дол. через саудівський фонд Public Investment Fund (PIF), який до теперішнього часу вже вклав понад 1 млрд дол. в російські компанії в галузі нафтохімії, енергетики та інфраструктури.

ІРАН

Нова стратегія США щодо Ірану. 13 жовтня президент США Дональд Трамп оприлюднив основні положення нової стратегії своєї адміністрації щодо Ірану і міжнародної угоди стосовно його ядерної програми, досягнутої в липні 2015 року. Нова стратегія США щодо Ірану спрямована «на нейтралізацію дестабілізуючого впливу уряду Ірану і стримування його агресії, особливо це стосується підтримки тероризму». З цією метою США мають намір «активізувати свої традиційні альянси і регіональні партнерства як оплотів проти підривної діяльності Ірану, а також для відновлення балансу сил в регіоні». Зокрема, США мають намір протидіяти іранському Корпусу вартових ісламської революції (КВІР). Крім цього, Вашингтон протидіятиме загрозі США і їх союзникам з боку іранських балістичних ракет, а також «блокуватиме іранському режиму будь-які шляхи до розробки ядерної зброї».

Д. Трамп доручив своїй адміністрації разом з Конгресом опрацювати можливість виправлення «недоробок» в угоді щодо ядерної програми Ірану (Спільний всеохоплюючий план дій, СВПД). Розривати СВПД з ІРІ Вашингтон не може в односторонньому порядку, оскільки ця угода є колективною, а інші підписанти (чотири постійні члени РБ ООН і Німеччина) не збираються цього робити. Однак Д. Трамп залишає за собою право не виконувати деякі умови угоди, хоча Конгрес США регулярно надає для підпису Д. Трампу документи, які підтверджують, що Іран виконує свої зобов'язання по СВПД. Д. Трамп двічі підписував такі документи, але відмовився зробити це втретє і тим самим передав вирішення питання про вихід з СВПД Конгресу, який в цьому випадку зобов'язаний протягом 60 днів розглянути питання про припинення участі США в СВПД. Те, що Д. Трамп не прийняв рішення про вихід з СВПД і передав право рішення цього питання Конгресові, вважається компромісом: з одного боку він чітко роз'яснив свою негативну позицію до цієї угоди, однак з іншого — сам не анулював його. На наш погляд, Конгрес може внести певні поправки в СВПД, не виходячи з нього. Це буде одностороння позиція США, яка в цілому не вплине на дієздатність СВПД, оскільки інші члени «шістки» не поділяють позицію адміністрації Д. Трампа. Ядерна угода з Іраном стала результатом 10-річних колективних зусиль семи країн, ООН і ЄС, тому ніхто не хоче, щоб ці зусилля виявилися марними.

20 жовтня за підсумками саміту в Брюсселі лідери Євросоюзу заявили про свою прихильність до СВПД за іранською ядерною програмою. Більш того, президент Франції Е. Макрон навіть запропонував розширити взаємодію з Іраном, «залучаючи Тегеран до діалогу з інших актуальних світових проблем». Верховний представник ЄС із закордонних справ і політики безпеки Ф. Могеріні також підтримує збереження дії СВПД. 22 жовтня президент США Д. Трамп заявив, що Вашингтону не потрібна підтримка Євросоюзу для посилення санкцій проти Ірану і що європейці можуть «продовжувати заробляти» на торгівлі з Іраном. Україна також зацікавлена заробляти на торгівлі з Іраном.

Довідка:

У 2016 році, у порівнянні з 2015 роком, експорт з України до Ірану збільшився на 32 %, а імпорт з Ірану виріс на 30 %. Товарообіг між Україною та Іраном в 2016 році склав 745 млн доларів США. Очікується, що до кінця 2017 року Україна продасть Ірану тільки сільськогосподарської продукції на суму до 1 млрд доларів США. За сім місяців 2017 року, Іран посів 8-е місце серед імпортерів української сільськогосподарської продукції. Міністр закордонних справ Ірану Мохаммад Джавад Заріф заявив, що є хороші можливості для більш тісної торгової взаємодії між іранськими та українськими компаніями в багатьох сферах, включно з вищою освітою, науково-технічним співробітництвом, енергетикою, електростанціями, поновлюваними джерелами енергії, сільським господарством, культурними програмами і туризмом.

За словами гендиректора МАГАТЕ Ю. Амано, Іран виконує зобов'язання, які він поклав на себе в рамках СВПД. Експерти підкреслюють: союзники США в Азійсько-Тихоокеанському регіоні також виступили за збереження СВПД. Країни ЄС, Японія, Південна Корея і Китай дуже зацікавлені в розвитку торгівельно-економічних зв'язків з Іраном і їм абсолютно невигідна нова антиіранська кампанія адміністрації Д. Трампа, що має на меті припинити дію СВПД і запровадити нові санкції проти Ірану. Нову стратегію США щодо Ірану підтримали лише Ізраїль, Саудівська Аравія, ОАЕ, Єгипет і Бахрейн. Держсекретар США Р. Тіллерсон заявив, що Вашингтон має намір продовжувати роботу з партнерами і Іраном по СВПД.

Президент Ірану Хасан Роухані заявив, що СВПД не підлягає перегляду. При цьому ІРІ продовжить співпрацю з МАГАТЕ. Разом з тим, Тегеран може розглянути варіант виходу з СВПД, якщо США спробують відновити санкції проти Ірану, ослаблення яких передбачено досягнутою у 2015 році угодою. Верховний лідер ІРІ аятола Алі Хаменеї заявив 18 жовтня, що його країна не вийде з ядерної угоди, якщо інші учасники угоди будуть дотримуватися її умов.

26 жовтня Палата представників Конгресу США переважною більшістю голосів схвалила законопроект про нові санкції щодо Ірану через розробку Тегераном балістичних ракет. Після цього законопроект має схвалити Сенат, і потім його підпише президент США Д. Трамп. При цьому наголошується, що закон про нові санкції проти Ірану не порушує умови СВПД. У відповідь на це 29 жовтня президент Ірану Х. Роухані заявив, що Іран продовжить виготовляти балістичні ракети для своєї оборони і не вважає це порушенням міжнародних угод. Х. Роухані також піддав критиці відмову Д. Трампа офіційно підтвердити, що Тегеран дотримується СВПД і закликав МАГАТЕ оприлюднити звіт, який в черговий раз підтвердить «мирну природу ядерної програми Ірану».