НЕЗАЛЕЖНИЙ АНАЛІТИЧНИЙ ЦЕНТР ГЕОПОЛІТИЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

Закерзоння. Частина 3.

Операції проти повстанців

Сили, які використовував польський режим для операцій проти УПА на Закерзонні, складалися з частин регулярної армії, кор­пусу внутрішньої безпеки, прикордонних військ, залізничних служб безпеки, регулярних поліцейських загонів та загонів добровільного гро­мадського міліцейського резерву. В основному ці операції виконували регулярні військові формування.

В період від 1945 до 1948 рр. комуністи обіймали «командні висоти» в органах внутрішньої безпеки, які на той час складалися з Міністерства внутрішньої безпеки (МВБ) та Міністерства національної оборони (МНО). МВБ була всевлад­ною структурою і грізною зброєю в руках комуністичних лідерів. Йому підпорядковувалися всі дер­жавні і місцеві управління з області внутрішньої безпеки. МНО підпорядковувалися всі збройні сили країни. Таким чином, очолюючи сили національної безпеки, комуністи Тимча­сового уряду мали змогу вести бойові дії проти польського збройного підпілля та українських повстанців на власний розсуд і за своєю концепцією, в той час як їхні тимчасові партнери по коаліції — легальна опозиція — не мали прак­тично ніякого впливу на цей процес і майже не втручались до нього.

План Моссора. Першого року ведення бойових дій проти повстанців (1945 р.) у Польщі не було єдиного планово-координаційного центру сил внутрішньої безпеки. Армія та урядові війська діяли наполовину автономно і рапортували кожні своєму міністерству (Міністерству оборони і Міністерству внутрішньої безпеки відповідно), хоча й проводи­ли великомасштабні операції протії повстанців. Але, аналізуючи набутий у 1945 році досвід і оцінюючи перемоги і поразки, генеральний штаб Польської армії розробив у 1946 році єдиний план бойових дій проти УПА. Він дістав назву «План Моссора», (за ім’ям його автора, бригадного генера­ла Стефана Моссора, заступника голови генштабу Польської армії, який згодом очолив операцію «Вісла», успішно проведену проти УПА).

Стефан Моссор, командир оперативної групи "WISLA", дивізійний генерал який командував польськими частинами під час операцій проти Української повстанської армії http://www.kuzmicz.pl/

В плані Моссора кількість повстанців як поль­ських, так і українських, була визначена числом приблизно в 15 000, хоча точної чисельності не було відомо, як зазвичай буває під час повстань. Вказувалось, що більшість з них сконцентрована у смузі завширшки 150 км в східних воєводствах Польщі вздовж польсько-радянського кордону.

Невдача у операції придушення повстання урядовими військами у 1945 році пояснювалась в плані Моссора наступними причинами: відсутність єдиного загального плану бойових операцій проти повстанців; відсутність єдиного активного керівництва однодумців як у центрі, так і на місцях, яке б мало достатньо повноважень для коор­динації та централізованого розподілу необхідних для внутрішньої безпеки ресурсів; низька координація дій армії та невоєнізованих служб, що призвело до утворення так званих «територій без уряду» (тобто, під владою повстанців); нетрадиційний характер дій повстанців.

Тож для придушення повстання план Моссора передбачав наступне:

• проведення одночасних масових операцій на всій території країни;
• використання спеціальної тактики бою, що відповідала б особливому характеру, структурі і тактиці партизанських загонів;
• проведення одночасних та схожих операцій радянськими спецслужбами вздовж польсько-радянського кордону, на території СРСР для запобігання переходу повстанських загонів через кордон;
• налагодження ефективної розвідувальної та комунікаційної мережі на місцях;
• застосування невеликих, але мобільних військових формувань.

План Моссора був ухвалений Тимчасовим уря­дом Польщі і почав впроваджуватись у квітні 1946 року. Було створено єдиний планово-координаційний орган, Комітет державної без­пеки (КДБ), польська версія національного координаційного комітету внутрішньої безпеки, на кшталт британського та американського під час антиповстанських операцій (в Малайзії та В'єтнамі відповідно). Комітет повністю взяв на себе відповідальність за проведення операцій та внутрішню безпеку в країні. До його обов'язків входило:

• визначення завдань для кожної зони бойових операцій;
• координування і перегрупування ланок служб безпеки, армії та спецслужб, які були задіяні в операціях проти повстанців;
• координування планів Тимчасовими комітетами з безпеки на місцях;
• координування всієї розвідувальної діяльності.

До складу Комітету державної безпеки входи­ли: міністр оборони (голова Комітету), міністр безпеки, заступник міністра оборони з політичних питань і питань освіти, начальник генерального штабу, командувач військами держбезпеки, го­ловний комендант поліції.

Кожне воєводство в охопленій повстаннямизоні мало назву «воєводська зона операцій» і мало власний координаційний центр — воєводський Комітет безпеки, який планував і координував операції на терені воєводства. Воєводський комітет безпеки зазвичай складався з представників сил безпеки, які діяли у воєводській зоні операцій: армії, воєнізованих формувань, поліції, а також місцевих відділів управління безпеки (УБП — таємна поліція). Кожне воєводство, у своєю чергою, поділялося на «зони відповідальності, які в основному співпадали з зонами діяльності одного чи більше повстанських загонів. Залежно від інтенсивності повстанської діяльності в таких «зонах відповідальності» туди надсилалися сили безпеки відповідної чисельності. Усвідомлюючи той факт, що повстанський рух у країні на той час (весна 1946 року) поширився так, що вже ні воєнізовані служби, ні регулярні поліцейські формування не могли ефективно протидіяти йому, уряд Польщі поклав основну відповідальність за боротьбу з ними на армію.

Операція «ЖЕШУВ»

Навесні 1946 року польські власті прискорили виселення українців із Закерзоння. Це спричини­ло нову потужну відповідь з боку УПА, яка тепер боролася не тільки за історичну українську .територію, але й за власне існування. В Жешувському воєводстві ситуація надзвичайно ускладни­лась, визрівала анархія. Місцеве управління було розігнано, поліція роззброєна і розпущена. ОУН оподатковувала населення, а в багатьох громадах встановила власне управління та були створені «повстанські округи». Ситуація трохи змінилась під час III етапу (травень 1946 – лютий 1947р.р.).

5 квітня 1946 року польське військове командуван­ня розпочало спеціальну операцію під кодовою назвою «Операція «ЖЕШУВ», спланувавши головний удар по Жешувському воєводству, де сили УПА були найпотужнішими, і де, крім того, також діяли міцні загони польських повстанців.

Новоут­ворений загін особливого призначення «Жешув» дістав завдання: 1) активно боротися і ліквідувати загони УПА в Жешувському воєводстві; 2) забезпечити збройне прикриття плану переселення в Жешувській зоні операцій.

Передбачалося, що операція «ЖЕШУВ» триватиме до трьох місяців. Насправді вона затягнулася на сім, до 31 жовтня 1946 року. На початок операції сили УПА оцінювалися в 18–25 загонів, чисельністю по 60–120 повстанців кожен. Крім того, на цій території одночасно діяло близько десяти поодиноких фор­мувань польських повстанців.

Вище командування Польської армії передислокувало чотири «операційні групи» чисельністю до 200 чоловік кожна. Їх підтримував полк легкої артилерії. У воєводстві також діяли підрозділи військ внутрішньої безпеки, прикордонників та поліції. На відміну від попередніх операцій, була добре налагоджена координація дій служб безпеки та армійських підрозділів.

Одночасно з проведенням операції в Жешувському воєводстві армія та служби безпеки проводи­ли ударні операції проти загонів УПА і польського підпілля в інших східних воєводствах. Війська, що мали вже досвід ведення бойових дій проти повстанців, проводили інтенсивні артилерійські обстріли сіл і постійні військові операції. Наслідки не забарилися: 1) загони УПА повинні були знаходитися в постійному русі, вони дробили­ся на малі автономні підрозділи і були практично ізольовані від місцевого населення; 2) зросли втра­ти в лавах партизан; 3) урядові війська знищували місця стоянок та криївки; 4) набір новобранців в селах та поповнення припасів стали більш небез­печними; 5) стало важче добувати розвідувальні дані, бо селяни, перебуваючи під тиском урядових служб безпеки, не поспішали погоджуватись на співпрацю.

Деякі повстанські загони перейшли через кордон на територію Радянського Союзу (переховуючись в Західній Україні чи приєднуючись до тамтешніх загонів УПА) або Чехословаччини, тимчасово уникаючи зіткнень з польськими силами безпеки.

Перед вищим командуванням УПА Закерзоння постала необхідність докорінно змінити тактику ведення бойових дій. Було прийнято рішення піти у підпілля: кожен загін чи підрозділ мав облаштувати бункер для своїх бійців, створити запас продоволь­ства та встановити командні пости. Цей період діяльності УПА (з другої половини 1946 року) став відомим під назвою «бункерний період». Один з ветеранів операцій проти повстанців цього періоду, командир полку Польської армії віддає належне УПА за розробку та певний час успішне викорис­тання нової партизанської тактики, «до цього невідомої в партизанській війні: все було сховане буквально під землею, в бункерах — люди, коні, лікарні, припаси, арсенали зброї».

Рішення Вищого Командування УПА піти в підпілля, під землю, стало віхою повстанського руху УПА, що означало втрату свободи пересуван­ня і бази сільського постачання припасів, усклад­нення комунікації і отримання розвідувальної інформації, підвищення вимог до заходів безпеки в самих повстанських загонах та елементах їх інфрас­труктури. Також частіше стали використовувати при­мус щодо цивільного населення.

Перехід у підпілля вимагав часу, зусиль та людських ресурсів, необхідних для обладнання бункерів, вжиття заходів безпеки та створення припасів. Також це рішення означало перехід від наступального етапу ведення повстанської діяльності до оборонного.

Переселення етнічних українців (переважно депортація в СРСР) тривала, незважаючи на опір УПА. У підсумку поступово, але невблаганно вичерпувались сільські ресурси підтримки повстанців продовольством, розвідданими та новобранцями. Тільки з Жешувського воєводства під час операції «ЖЕШУВ» було виселено до Радянського Союзу 249 781 особа (етнічних українців). Даних з інших воєводств за цей період немає.

Елементи інфраструктури були ліквідовані або службами безпеки, або внаслідок переселення. Тоді ж польське збройне підпілля, потенційний спільник УПА, зазнало важких втрат і ослабло, а перспектива закордонної інтервенції з Заходу ставала все більш ілюзорною.

Операція «ЖЕШУВ» завершилась 31 жовтня 1946 року і бойові дії проти УПА протягом наступ­ної зими ослабли. Та попри усі сподівання армія УПА в Жешувському воєводстві не була знищена. Співвідношення вбитих під час операції «ЖЕ­ШУВ» складало приблизно п'ять до одного і було набагато нижчим від такого, коли можна перемогти повстанців і нейтралізувати їх. Та бійці УПА повинні були пройти через складні випробування в умовах зими 1946–1947 років. Не маючи більше змоги розквартируватися в прихильних до них селах і переслідувані по слідах на снігу, вони змушені були переховуватись, практично самоув'язнюватись, у сирих, погано провітрюваних і слабо освітлених бункерах. До фізичних страждань та хвороб (особливо епідемії тифу), що косили ряди повстанців, додався психологічний стрес від сильної депресії та падіння моралі, спричинених низькою активністю та браком інформації.

Під час цих зимових місяців «УПА пережила кризу, що стала прелюдією до її остаточної поразки». З іншого боку. Польська армія та служби внутрішньої безпеки набули надзвичайно цінного досвіду під час ведення бойових дій у 1946 році, та особливо після операції «ЖЕШУВ». Цей досвід був вміло застосований під час наступного вирішального етапу проведення операції проти УПА.

Перебудова сил УПА

Під час зимового періоду (листопад 1946 р. – березень 1947 р.) операції проти УПА були найменш активними. Це можна пояснити трьома основними причинами: по-перше, зимові умови сильно обме­жували операції проти повстанців (труднощі пере­сування, патрулювання та постачання, особливо в гористій місцевості). По-друге, польські урядові структури, схоже, повірили в те, що до зими 1946 року «хребет повстанського руху» було зла­мано, і якщо потрібна подальша боротьба проти повстанців, то переважно в плані застосування заходів безпеки в рамках парамілітарних операцій, які могли ефективно проводити місцеві підрозділи внутрішньої безпеки та регулярні поліцейські сили. По-третє, на грудень 1946-го та січень 1947-го року Тимчасовий уряд відволік великі сили з прове­дення операцій проти повстанців для використан­ня їх в густонаселених районах (переважно у великих містах), явно для гарантування безпеки «виборчим комісіям», що готували краєві вибори до Сейму. Насправді ці сили були використані для забезпечення «перемоги» на виборчих дільницях за допомогою агітаційної кампанії, примусу і теро­ру.

На початку 1947 року підрозділи УПА, чи те, що від них залишилось, дістали змогу відродити і відживити свої сили, в той час як ОУН намагалась врятувати та перебудувати інфраструктуру. Вони почали набирати новобранців з місцевого українського населення, яке ще залишалось на цих теренах і уникло останньої депортації, попов­нювали припаси та перебудовували місця стоянок. Цей процес був полегшений завершенням у грудні1946 року терміну угоди між Польщею та СРСР про обмін населенням. В регіоні все ще залишалося чимало українського населення. Добуван­ня продовольства полегшилось, а потік розвідувальної інформації для загонів УПА збільшився. У своїй новій директиві Вище Коман­дування УПА Закерзоння наказувало розпочати підготовку до відновлення наступу проти урядових сил безпеки. Уся структура УПА в регіоні зазнала значних змін. Складна і традиційна військова організація минулих років була замінена імпровізаційним з'єднанням недоукомплектова­них загонів у сотні (роти). Сотні ж, у свою чергу, стали чотирма куренями, або ж батальйонами особливого призначення чисельністю приблизно 400–800 бійців кожна, а регіон був поділений на чотири головних райони операцій. За оцінкою польських властей, на початок 1947 року загальна чисельність чотирьох куренів УПА становила при­близно 2 500 повстанців та кілька тисяч осіб, задіяних в цивільній мережі інфраструктури ОУН.

Навесні 1947 року УПА розпочала новий на­ступ, влаштовуючи засідки, нападаючи на поліцейські пости, малі армійські підрозділи та війська внутрішньої безпеки. Бойовий дух та сила наступу УПА, очевидно, здивував польську цен­тральну владу. Але найбільше їх шокувала смерть заступника міністра оборони генерала Кароля Свєрчевського, який 28 березня 1947 року потра­пив у засідку загону УПА, інспектуючи на місці бойових дій підрозділи Польської армії, що вели в Жешувському воєводстві операції проти повстанців. Кілька днів по тому вже інший загін УПА, але в тому ж місці влаштував засідку і знищив загін з 34-х польських прикордонників. Засідки призве­ли до збільшення втрат польських сил безпеки. Це все разом з загальним пожвавленням повстансько­го руху ОУН-УПА в Закерзонні змусило польські комуністичні власті «вжити рішучих заходів для остаточного знищення банд (!) УПА». Першим кроком до цього було підписання на початку берез­ня того ж року тристоронньої угоди між урядами Польщі, Радянського Союзу і Чехословаччини щодо співпраці в проведенні операцій проти повстанців в прикордонних зонах. Другим основним кроком було проведення операції «ВІСЛА».

Операція «ВІСЛА»

Карта переселень українців Закерзоння http://lemky.lviv.ua

На інших теренах країни польські комуністи здобули перемогу на виборчих дільницях у виборах до Сейму 19 січня 1947 року і робили кроки, щоб ізолювати та ліквідувати польську легальну політичну опозицію. В той же час польське збройне підпілля зазнало відчутної поразки і було підкошене схвальним відгуком членів підпілля (зокрема, Армії Крайової) на декрет другого Варшавського уряду про амністію (22 лютого 1947 року). Таким чином, нейтралізувавши польську політичну та військову опозицію, урядові служби безпеки змогли сконцентруватись на українських повстанцях.

На тлі вищевказаного польський комуністичний уряд у квітні 1947 року розпочав проти сил ОУН-УПА потужну операцію під кодовою назвою «Операція «ВІСЛА». В порівнянні з усіма попередніми операціями, проведеними військовими і службами безпеки комуністичної Польщі, вона була більш ретельно спланованою, виконаною і координованою з центру.

Загони особливого призначення (ЗОП) «Вісла» отримали подвійне завдання:

1. Ліквідувати залишки українських повстанських загонів в південно-східній Польщі (Закерзонні).
2. Надати підтримку та гарантувати безпеку Агентству переселення в його зусиллях депортації всього українського населення з цього регіону.

Паралельно з операцією «ВІСЛА» прокомуністичні збройні сили Чехословаччини ро­зпочали Операцію «ТЕПЛІЦЕ» вздовж польсько-чехословацького кордону, щоб запобігти переходу заговів УПА на територію Чехословаччини. Ра­дянські війська внутрішньої безпеки (НКВС) так само блокували польсько-радянський кордон.

Лемківщина, 1947 — українські партизани, яких конвоюють польські солдати http://lemky.lviv.ua/

Регіон, охоплений Операцією «ВІСЛА», поділявся на дві головні зони операцій: зону «S» (зі штабом в Сяноку) та зону «R» (зі штабом у Жешуві, де розміщений був також і генеральний штаб ЗОП «Вісла»). Сили безпеки були розділені на 12 полкових операційних груп, що складалися з підрозділів 13-ти армійських дивізій.

Кожний з дивізійних підрозділів мав окреме завдання (різнопланові та залежні від регіону), які в загальному можна сформулювати так:

• ліквідувати (спеціально сформовані) підрозділи УПА, що діють в зоні відповідальності дивізії;
• повністю депортувати українське населення з зони операцій дивізії;
• закрити міжнародні кордони в зоні:координувати операції з сусідніми підрозділами.

Загальна чисельність ЗОП «Вісла» сягала 17 440 офіцерів та солдатів. На північному сході країни діяли інші загони, які до вирішального етапу операції не були включені до числа ЗОП «Вісла». Таким чином, урядові війська мали перевагу сім до одного над армією УПА, чисельність якої на той час була близько 2 500 озброєних повстанців та при­близно стільки ж членів в інфраструктурі та допоміжних ланках (по суті, через нерегулярну повстанську природу повстання реальна чисельність загонів УПА та інфраструктури ніколи не була точно відома).

На початку операції «ВІСЛА» сили УПА складалися з чотирьох куренів, чисельністю від 300 до 600 бійців кожен, а курінь був розбитий на сотні по 60–120 осіб. Зважаючи на те, що ЗОП «Вісла» проводили операцію поетапно, послідовно зона за зоною, перевага урядових сил безпеки над силами УПА в даній зоні була значно більшою, ніж сім до одного.

Далі буде