Частина 5 «За крок до війни...»

Частина 4. «Севастополь – Крим – Росія»

Частина 3. «Як ділився Чорноморський флот «по-братерськи»

Частина 2. «Чорноморський флот на терезах політичного торгу

Частина 1. «Чорноморський флот Російської Федерації і національна безпека України

 

Частина 6. «На піку загальнофлотського психозу»

 

Як і було заплановано, вибори до Верховної ради Криму пройшли в два етапи 27 березня і 11 квітня 1994 року. Незважаючи на заборону Президента України, паралельно з першим туром виборів все ж була зроблена спроба поцікавитися у кримчан «про їхнє ставлення до України». Підсумки опитування хоча і не мали юридичної сили, однак Ю. Мєшков і його команда трактували їх як «перемогу російської ідеї в Криму» і, за великим рахунком, як «підставу для створення своєї державності на півострові».

Але більш важливими були підсумки другого туру виборів, коли переміг блок «Росія», отримавши 54 з 94 мандатів парламенту Криму. До речі, враховуючи, що кримчан голосувало трохи більше 50 % від тих, що мали на це право, таку перемогу не можна вважати переконливою.

Однак, користуючись своєю перевагою, парламентська фракція блоку «Росія» тут же внесла до порядку денного першого засідання Верховної Ради автономії питання про відновлення конституції Криму 1992 року. Тобто, вона спробувала юридично обгрунтувати відокремлення Криму від України.

«Севастополь-Крим-Росія» закликає кримчан бойкотувати будь-які вибори http://news.allcrimea.net/

В цей же час активізувалися і проросійські сили Севастополя. Так, буквально наступного дня після парламентських виборів на півострові, в Севастополі з'являється новий політичний блок ультраправих проросійських партій «Севастополь-Росія». Лідери блоку, який орудував під патронажем Чорноморського флоту, мали намір обрати своїх представників на посади мера міста та голови міськради і таким чином створити абсолютну більшість.

Сам же Ю. Мєшков захопився створенням своїх силових структур, які нібито повинні захищати його від «посягань України». Зокрема, у квітні 1994 року він видав указ про кадрові перестановки в силових структурах півострова. Міністром внутрішніх справ Криму був призначений колишній командувач 32-м армійським корпусом В. Кузнєцов, а начальником Служби безпеки України по Криму — колишній начальник штабу корпусу В. Лєпєхов. Щоправда, усвідомлюючи умовну законність свого указу і побоюючись адекватної реакції українського керівництва, Ю. Мєшков попросив активістів блоку «Росія» охороняти його сімферопольську резиденцію. Йдучи назустріч цьому проханню, в цей же день блок «Росія» провів мітинг на підтримку «президента».

Ю. Мєшков активно відстоював також ідею проходження військової служби жителями Криму тільки на території півострова, що, на його погляд, повинно було підвищити лояльність у ставленні до нього дислокованих в автономії військових частин України.

 

***

 

У той момент між Росією і Україною виник конфлікт через гідрографічне судно «Челекен». Запобігаючи незаконному вивезенню флотського майна до Росії, керівництво України цілком обґрунтовано блокувало окремі тилові підрозділи ЧФ, які перебувають поза межами Криму. Увечері 10 квітня 1994 спецназом Збройних Сил України був узятий під контроль район дислокації 130-го окремого дивізіону консервації кораблів Чорноморського флоту в Одесі. Операцією керував командувач ВМС України віце-адмірал В. Безкоровайний, який перебував у Одесі на кораблі управління «Славутич». Під час цього заходу було заарештовано кілька військовослужбовців ЧФ, які намагалися чинити опір українським спецпризначенцям.

У відповідь на ці дії командування Чорноморського флоту, за традицією, підвищило бойову готовність 810 окремої бригади морської піхоти. Всі бойові кораблі ЧФ РФ отримали розпорядження повернутися до головної севастопольської бази. Одночасно, за наказом командувача ЧФ, припиняється подача електроенергії на командний пункт 174-ї зенітно-ракетної бригади військ ППО України.

Не залишилося осторонь і військово-політичне керівництво Російської Федерації. Вже 11 квітня 1994 лідер фракції Державної думи Росії «Партія російського єдності» С. Шахрай оголосив про наміри російської сторони «дати адекватну відповідь на події в Одесі». А головне командування ВМФ Росії виступило з рішучим протестом у зв'язку з «нападом українських спецпризначенців на дивізіон кораблів консервації Чорноморського флоту у місті Одеса». За оцінкою прес-центру ВМФ РФ, «...ці провокаційні за своєю суттю та змістом дії української сторони були прямим порушенням досягнутих домовленостей і створювали вибухонебезпечну обстановку навколо Чорноморського флоту». Від себе особисто перший заступник головнокомандувача ВМФ РФ адмірал І. Касатонов додав, що «...одностороннє рішення України про включення бази Чорноморського флоту в Одесі до складу її військово-морських сил є актом спланованого державного тероризму».

Переконуючи підлеглий особовий склад у правильності своїх дій, командування ЧФ РФ підключило до цієї справи флотські політичні структури і офіцерські збори, які почали нагнітати черговий антиукраїнський психоз загальнофлотского масштабу.

Так, 13 березня 1994 року в матроському клубі ЧФ відбулося офіцерське зібрання за участю понад 300 представників від військових частин, установ і служб головної бази флоту в Севастополі. На порядку денному стояло питання «Про події в Одесі», що викликало у присутніх «загальне обурення». Відповідною була й резолюція цього зібрання про недовіру Міністерству оборони України і особисто командувачу ВМС України віце-адміралу В. Безкоровайному. А новому складу Верховної ради Криму безапеляційно пропонувалося розглянути «доцільність перебування на території півострова Збройних Сил України». І вже зовсім мала непристойний вигляд рекомендація офіцерів ЧФ депутатам міських рад Одеси, Очакова, Ізмаїла і Миколаєва розглянути одеські події і дати їм свою оцінку. Не обійшлося і без обіцянок застосувати «відповідні адекватні дії з боку Чорноморського флоту».

Згодом такі офіцерські збори пройшли в частинах Чорноморського флоту, де були присутні представники Верховної ради Криму, проросійських організацій півострова. На цьому  зібранні голова координаційної ради офіцерських зборів ЧФ капітан 1 рангу В. Володін, за підтримки командуванням флоту і деяких депутатів кримського парламенту, намагався виправдати дії «Челекена», всіляко інспіруючи антиукраїнські настрої у особового складу Чорноморського флоту.

Незабаром цей психоз вийшов за межі загальнофлотського масштабу, охопивши, як метастазами, весь півострів та, насамперед, — Севастополь. Свою особливу роль у цій справі, як завжди, грав сумнозвісний «Флаг Родіни». Коментуючи події навколо 310-го дивізіону ЧФ, газета звинувачувала українських спецпризначенців у злочинному захопленні російських військовослужбовців, членів їх сімей, які нібито піддавалися «моральним і фізичним знущанням». Оприлюднювалися обіцянки, що, в разі «повторних нападів українських бандформувань», Чорноморський флот дасть відповідь усією своєю збройною міццю.

 

***

 

Незважаючи на можливість збройного конфлікту між Україною і Росією через гідрографічне судно «Челекен», у цих подіях все ж був і позитивний фактор. Зокрема, він примусив керівництво РФ продовжити переговори з Україною про розподіл Чорноморського флоту в практичному руслі.

Л. Д. Кравчук (ліворуч), Президент України (1991-1994) і Б. М. Єльцин, Президент Російської Федерації (1991-1999). Підписання Договору про поетапне врегулювання проблем Чорноморського флоту. 15.4.1994 р. http://ursa-tm.ru/forum/

15 квітня 1994 року, після тривалих зволікань з боку росіян, президент Російської Федерації Б. Єльцин і президент України Л. Кравчук підписали угоду про поетапне врегулювання проблем Чорноморського флоту. За цією угодою Україна отримувала від 15 до 20 % корабельного складу флоту. Передбачалося, що базування підрозділів Чорноморського флоту Росії і Військово-Морських Сил України буде в різних місцях.

На перших порах командування Чорноморського флоту начебто приступило до виконання угоди. Принаймні, командири частин і підрозділів флоту отримали розпорядження підготувати дані про наявність озброєння, технічних засобів та матеріальних запасів у рамках підготовки до майбутнього розподілу ЧФ.

У дійсності ж все було зовсім інакше. Демонструючи свою готовність виконувати угоду, Росія відчайдушно опиралася процесові розподілу флоту, використовуючи при цьому проросійські організації Криму і Севастополя.

Так, за мовчазної підтримки командування Чорноморського флоту, керівництво Севастополя шалено включилися в боротьбу за «російський статус» міста як «головної бази ЧФ». Зокрема, 19 квітня 1994 року, під час чергової сесії міськради, разом з оцінкою ситуації навколо одеського інциденту розглядалося також питання і про проведення опитування севастопольців про статус міста.

По першому питанню, під тиском проросійських депутатів, було прийнято постанову, в якій ВМС України засуджувалися за їх протистояння Чорноморському флоту. Крім того, у зв'язку з рішенням президентів України і Росії про окреме базування двох флотів, Військово-Морським Силам України пропонувалося покинути межі Севастополя.

На думку депутатів міської ради Севастополя, найкращим рішенням проблеми Чорноморського флоту були «масандрівські угоди», що нібито передбачали «збереження його єдності під юрисдикцією Росії з головною базою у Севастополі». Крім цього було ухвалене рішення звернутися до президентів Росії і України з проханням допустити севастопольську делегацію до участі в російсько-українських переговорах з проблем розподілу ЧФ.

Примітка. У вересні того ж року в кримській Масандрі відбулася ще одна зустріч на вищому рівні. Підписаний там Протокол про врегулювання проблем Чорноморського флоту доручав «державним делегаціям Російської Федерації та України в місячний термін опрацювати всі питання, пов'язані з розробкою Угоди, відповідно якої весь Чорноморський флот з усією його інфраструктурою в Криму використовується Росією і отримує російську символіку в тому розумінні, що російська сторона буде робити відповідні розрахунки за ту половину Чорноморського флоту, включаючи інфраструктуру, яка в силу попередніх домовленостей повинна була б перейти до України»

 

 

Примітка. «Масандрівський саміт». Несподівані повороти Наступна зустріч президентів з приводу проблеми флоту відбулася 3 серпня в кримському містечку Масандра (Ялта). Напередодні зустрічі більшість оглядачів, що займалися темою україно-російських відносин, не очікували чогось принципово нового від Масандрівської зустрічі: «... Позачергова зустріч виглядає не більш ніж пересічним побаченням, - писав в Незалежній Газеті В. Портніков, - і ніхто не очікує від неї вражаючих результатів ». Дійсно, не тільки для спостерігачів, але і для багатьох учасників переговорів їх результати виявилися несподіваними. Як зазначав у своїх мемуарах тодішній спікер кримського парламенту М. Багров, який незмінно брав участь у російсько-українських переговорах по ЧФ: «... все почалося не з проблеми флоту, а з боргів України за нафту і газ. Оскільки тоді переконливі відповіді українському керівництву дати було важко, виникла ідея - заплатити за борги частиною флоту. Ми всі, - пише далі М. Багров, - до цього виявилися не готові, і Л. Кучма, який очолював делегацію, заявив В. Черномирдіну, що таке питання він без президента не уповноважений вирішувати. Запросили президентів, і тоді Б. Єльцин сказав, що готовий купувати Чорноморський Флот, а Л. Кравчук - що продавати ... ». Сторони досягли угоди про те, що велика частина української половини ЧФ буде «викуплена» Росією (близько 30% української частини). Цей викуп пов'язувався з постачанням енергоносіїв Україні, проте, ні про порядок, ні про терміни «викупу» мова не йшла. Було досягнута лише попередня угода, яка підлягала не тільки уточненню, але й ратифікації двома парламентами. На зустрічі обговорювалося також питання про ядерну зброю, що знаходилася на території України. Було вирішено, що Україна передасть усю ядерну зброю, що знаходиться на її території, Росії для подальшого її знищення за компенсацію у вигляді палива для українських атомних станцій. Угода викликала бурхливу реакцію як в Росії і Україні, так і в світі і породила безліч суперечливих інтерпретацій. Б. Єльцин повідомив пресі про угоду, як про основоположну домовленість,  що вирішує всі основні проблеми. Міністр оборони РФ Павло Грачов на прес-конференції назвав масандрівські угоди «доленосними». Він заявив, що досягнуто фундаментальне рішення з проблеми ЧФ, відповідно до якого флот, як сказав Грачов, «з усією своєю інфраструктурою у Криму буде використовуватися Росією, кораблі будуть нести російський прапор». Прес-секретар російського президента В. Костіков дав зрозуміти, що «тріумфальні» інтерпретації підсумків Масандрівської зустрічі мали багато в чому внутрішньополітичний сенс. Ця зустріч, сказав Костіков, продемонструвала, що Єльцин більшою мірою, ніж націоналісти і консервативна опозиція, здатний «реалістично і ефективно відстоювати інтереси ... Росії». Українські офіційні особи малювали дещо іншу картину події. Як вказує Богдан Нахайло: «За словами Л. Кравчука, не відбулося фундаментальної зміни української позиції: вона все ще розглядає себе як власника її частини флоту і ядерної зброї, що знаходиться на її території. Одночасно, на прес-конференції 6 вересня Л. Кравчук сказав, що українській стороні на переговорах фактично був поставлений ультиматум: або Україна знаходить шлях і починає погашення свого боргу, що нараховував близько 2 млрд. доларів, або Росія зменшує поставки нафти і газу, від яких залежить Україна ». Деякі українські оглядачі звинувачували російську сторону в залякуванні і «економічному диктаті», що йде «поза цивілізованих методів». Ряд націоналістичних і націонал-демократичних організацій, зокрема Рух, інкримінували Л. Кравчуку навіть «зраду» національних інтересів. Багато українських політиків висловлювалися в тому сенсі, що масандрівські домовленості ніколи не будуть ратифіковані парламентом України. Західні аналітики також вельми жваво відгукнулися на результати чергової зустрічі двох президентів. Так Богдан Нахайло оцінив угоди як можливо «історичну подію, що означає зміну балансу сил у Східній Європі на користь Росії і повернення Росією регіональної зверхності, яка може мати міжнародні наслідки ...». Що стосується України, то, як російські, так і західні ЗМІ,  за словами того ж автора, її положення оцінювали як «капітуляцію» перед сильнішим північним сусідом. Як показали подальші події, відомий скепсис щодо подібних висновків  був не безпідставним. Якщо для України результати Масандри і виглядали як «капітуляція», то Росія зі свого боку не отримувала реальних переваг. Де-факто Чорноморський флот і без того залишався російським, будучи скоріше тягарем, а ніж цінністю, тим більше, що вирішення проблеми його базування нітрохи не зрушилось з мертвої точки, а значить, попереду всіх учасників цих процесів чекали нові труднощі. Як би не виглядали результати Масандрівської зустрічі в очах міжнародного співтовариства, в Севастополі та на ЧФ їх оцінили з урахуванням уроків Дагомису, Ялти і Москви. Згідно з проведеним серед військовослужбовців ЧФ соціологічним опитуванням, 65% відповіли, що не вважають, що нові угоди поставлять крапку в питанні про флот. Так в дійсності і сталося, хоча спочатку здавалося, що Масандра додасть конструктивізму у взаємини командування ЧФ і ВМС України. Через наполегливі вимоги, українська сторона змушена була змінити командувача своїх ВМС.  І 7 жовтня 1993 ним став контр-адмірал Б. Кожин, подібно до того, як колись його суперник адмірал І. Касатонов, «пішов на підвищення» до Києва, а його місце зайняв адмірал В. Безкоровайний, товариш по службі Е. Балтіна по Північному Флоту (були проведені також і інші заміни). З його призначенням обидві сторони сподівалися на те, що конфронтація зміниться співпрацею. А. В. Малигін. Кримський вузол http://lib.rus.ec/b/300997/read

По другому питанню міськрада вирішила створити спеціальну комісію з числа своїх депутатів для підготовки опитування жителів Севастополя. Опитування було призначене на 26 червня 1994 року, а для вирішення фінансових проблем цього заходу передбачалося звернутися за допомогою до керівництва міста, директорів провідних фінансових структур, банків та організацій.

І так, пристрасть до всілякого роду опитувань була не лише у Ю. Мєшкова. Щоправда, це закономірно, якщо враховувати загальний «дах» «президента» і його севастопольських прибічників. Тим більше, що був присутнім на сесії севастопольської міськради представник Ю. Мєшкова, закликаючи депутатів підтримати його патрона.

Сам же «президент» Криму несподівано виявив інтерес до розподілу флоту, вимагаючи участі свого представництва на переговорах в якості повноважної сторони. І по-справжньому засмутився, діставши відмову. За словами Ю. Мєшкова, така відмова була «абсолютно неадекватною реакцією Міністра оборони України на його законні права як президента Кримської автономії».

Намагаючись помститися, він знову порушив питання про українську військову присутність у Криму. Тим більше, що, у відповідь на сепаратистські дії кримської влади керівництво України дійсно розмістило на півострові додаткові військові підрозділи.

По-справжньому злякавшись цієї обставини, прихильники Ю. Мєшкова дружно почали звинувачувати Україну в «мілітаризації півострова». А головну скрипку в цьому «оркестрі» грав бутафорський «Комітет підтримки президента Криму», який виступив зі спеціальним зверненням, де особливо відзначив «нарощування Україною своїх військ у Криму з метою силового тиску на керівництво півострова». На думку активістів комітету, «чисельність угрупування Збройних Сил України в Криму значно перевищувала необхідний максимум мирного часу». Тому висловлювався протест з приводу таких заходів української сторони.

Підспівував комітетові і командувач Чорноморським флотом Е. Балтін, що використав в якості рупора флотську військову газету «Флаг Родіни» — справжню інформаційну зброю в негласному двобої з Україною.

Зокрема, у своєму інтерв'ю цій газеті від 19 квітня 1994 року він звинуватив Україну в триразовому збільшенні чисельності своїх військ на півострові Крим, а також заявив про підтримку політичного курсу Ю. Мєшкова. За словами Е. Балтіна, на цих регулярних зустрічах обговорювалося широке коло питань, у тому числі і розподіл Чорноморського флоту.

Е. Балтін традиційно звинуватив українців у спробах захопити берегову інфраструктуру, одночасно чомусь вимагаючи збільшити виділення коштів з бюджету України на утримання Чорноморського флоту, що виглядало абсолютним нахабством  підчас його відвертого ігнорування української держави. Така ж вимога висувалася і щодо гідрографічних систем Чорноморського флоту (до речі, які жваво розкрадалися Росією).

П. С. Грачов (1948-2012), Міністр оборони РФ в 1992-1996 рр., генерал армії. 20 квітня 1994 для врегулювання технічних аспектів в Севастополь прибув міністр оборони Російської Федерації П. Грачов http://www.agregator.pro/

Тим часом розподіл ЧФ таки тривав. 20 квітня 1994 року для врегулювання технічних аспектів до Севастополя прибув міністр оборони Російської Федерації П. Грачов.

Втім, як з’ясувалося, метою даного приїзду був зовсім не пошук компромісів з Україною. Це стало ясно вже наступного дня після виступу глави військового відомства Росії перед командуванням флоту. Як заявив П. Грачов, «...Росія зробить все від неї залежне для того, щоб зберегти Чорноморський флот для Росії в числі найбільш боєздатних і повнокровних об'єднань Збройних сил Російської Федерації. Крім цього Москва вимагатиме збереження Севастополя як головної військової бази Росії на Чорному морі».

З виступу П. Грачова випливало також, що Росія претендуватиме на всю інфраструктуру Чорноморського флоту.

Тут же російський міністр присвоїв позачергові військові звання військовослужбовцям ЧФ, заохотивши таким чином найбільш відданих. Серед них були і члени екіпажу гідрографічного судна «Челекен». А це вже не залишало ніяких сумнівів в істинному ставленні росіян до України.

Звичайно, така позиція міністерства оборони Росії не могла не дістати підтримки командування ЧФ. І воно з готовністю підспівувало своєму міністру. Зокрема, виступаючи від імені ВПС Чорноморського флоту, полковник С. Лобов висловив намір льотчиків «не залишити Україні жодного літака і самочинно перелетіти на російські аеродроми».

Настрій російської сторони на жорстку конфронтацію з Україною безпосередньо впливав на хід переговорного процесу з розподілу Чорноморського флоту, не залишаючи жодних шансів для досягнення позитивних результатів у вирішенні нагального питання.

У першому ж раунді переговорів 21 квітня 1994 року з'ясувалося, що у сторін абсолютно різні підходи до визначення кількості кораблів у складі ЧФ. На думку Росії, їх було значно менше, ніж зафіксовано у списках України. Отож були відверті спроби російської сторони частину кораблів не включати в процес розподілу флоту.

З першого разу не вдалося вирішити питання і про тимчасове базування російської частки кораблів. Делегація Російської Федерації не погодилася з пропозицією української сторони про базування двох корабельних угруповань в різних бухтах Севастополя.

Вирішення цих питань відкладалося на наступний день, а поки що, по команді з Москви, проросійські організації Криму намагалися гуртом тиснути на українську делегацію і схилити її до прийняття пропозиції РФ про параметри і умови розподілу флоту.

В. Г. Радецький, Міністр оборони України в 1993-1994 рр.., генерал армії України http://www.kvoku.org

З першого ж дня переговорів севастопольське телебачення закликало жителів міста вийти на площу Нахімова на «народний мітинг» з метою «захисту майбутньої долі Чорноморського флоту». До моменту прибуття на переговори міністра оборони України В. Радецького і міністра оборони Росії П. Грачова біля штабу ЧФ під керівництвом депутата кримського парламенту А. Круглова зібралося до 200 представників проросійських організацій Севастополя. Вони виставили пікети під гаслами єдності Чорноморського флоту з головною базою у Севастополі. Були там і плакати з відвертими образами керівництва України.

Знайшлася робота на мітингу і «президентові» Криму Ю. Мєшкову, який наполягав на своєму допуск до переговорів. Однак, незважаючи на шалену підтримку цієї ідеї А. Кругловим і його командою, Ю. Мєшков так і не потрапив до штабу Чорноморського флоту.

22 квітня 1994 року у супроводі чергового мітингування «кругловців» біля штабу ЧФ учасники переговорів продовжили свою роботу по розподілу флоту. Після обговорення була досягнута принципова домовленість про кількісні параметри розподілу флоту. З 883 кораблів і суден Росії мало відійти 669 (85 %), а Україні — 164 (15 %) одиниць. При цьому за 255 кораблів і суден ЧФ Росія повинна була заплатити відповідну компенсацію Україні.

Але так і не було вирішено питання про базування двох флотів. Україна наполягала на розміщенні у Севастополі штабу Військово-Морських Сил, а також не виключала базування там своїх кораблів. Делегація Росії наполягала на базуванні у Севастополі до 70 % сил російського Чорноморського флоту, а також на повному виведенні звідти тих бойових кораблів, які призначалися Україні. Крім того, Росія претендувала і на інші пункти базування ЧФ, де планувалося розмістити решту 30 % сил флоту, що відійшли до Росії.

Зокрема, до 7 % російської частини флоту передбачалося залишити в Донузлаві, 7 % — у Феодосії та 5 % — у Керчі.

Словом, апетит Росії був великим, що практично не залишало для України місця на півострові. Щоправда, тверда позиція української делегації на переговорах зірвала ці плани, що викликало у росіян вкрай гнівну реакцію. Виступаючи перед журналістами після закінчення переговорів, міністр оборони Росії П.Грачов в різкому тоні звинуватив Україну в «фактичному зриві переговорного процесу».

З обвинуваченнями проти України виступив і президент Російської Федерації Б. Єльцин. Вустами свого прес-секретаря В. Костікова він висловив стурбованість про те, що «Україна відверто продемонструвала своє небажання суворо керуватися положеннями угод, які були досягнуті в Москві, про роздільне базування Чорноморського флоту Росії і ВМС України». У зв'язку з цими обставинами Б.Єльцин пообіцяв провести відповідні консультації з «компетентними відомствами Росії».

 

***

 

Окрилені успіхом на виборах, депутати нового складу Верховної ради Криму формують керівний склад найвищого законодавчого органу півострова. До речі, цілком «очікуваною несподіванкою» став розкол у лавах виборчого блоку «Росія» через особисті амбіції його політичних лідерів. Як раніше і передбачалося, частина з них змінила свою позицію, ледь переступивши поріг Верховної ради автономії.

С. Цеков, лідер «Російської партії Криму». 10 травня 1994 спікером кримського парламенту був обраний С. Цеков http://russ-edin.org/

Головним чином це стосувалося виборів глави кримського парламенту, з урахуванням висунутих від колись єдиного блоку «Росія» кількох кандидатур. Зокрема, цими кандидатурами були лідер «Російської партії Криму» С. Цеков, а також А. Круглов і В. Клічніков. Серйозну конкуренцію цим кандидатам створював лідер кримських комуністів А. Грач.

Завдяки підтримці депутатів від Севастополя, 10 травня 1994 року спікером кримського парламенту був обраний С. Цеков. Він одразу ж включився у масштабну, спрямовану проти України кампанію. У першому ж своєму виступі перед депутатами парламенту С. Цеков закликав відновити конституцію Криму в редакції 6 травня 1992 року, запровадити інститут кримського і подвійного громадянства, а також демілітаризувати півострів. Останнє стосувалося винятково силових структур України на кримській території. В економічній сфері С. Цеков виступав за проведення Кримом самостійної фінансової та митної політики, а також за передачу у власність автономії земельних угідь і засобів виробництва.

С. Цеков на мітингу 19.04.2012p. на честь 229-річчя входження Криму до складу Росії

Наступного дня, 11 травня Верховна рада Криму продовжила свою роботу. Були обрані заступники голови парламенту, голови 12 комісій, 8 з яких дісталися прихильникам Ю. Мєшкова. Зокрема, головою комісії з військових питань був обраний полковник військово-повітряних сил Чорноморського флоту М. Кукушкін, який відразу ж оголосив про свій намір найближчим часом розглянути питання створення Національної гвардії Криму.

Не відставали від нього й інші депутати від виборчого блоку «Росія», наполегливо вимагаючи внесення до порядку денного сесії Верховної ради питання про «державну незалежність Кримської автономії».

З урахуванням цих вимог був сформований перелік питань наступного пленарного засідання парламенту. Як і очікувалося, головними з них стали «відновлення дії конституції Криму від 6 травня 1991 року», «встановлення громадянства автономії », а також «розмежування повноважень між Кримом і Україною». Все це мало на меті сформувати законодавчу базу для виходу Криму зі складу України.

Порушувалося також питання про перенесення столиці Криму з Сімферополя до Севастополя, де позиції проросійських організацій були особливо міцними, і який, на відміну від центральної частини півострова, перебував під загальним контролем Чорноморського флоту.

Мітинг Російської громади Криму біля стін кримського парламенту, 2005 р. http://ru.wikipedia.org/

Звичайно, такі заходи кримського парламенту не могли не отримати схвалення його московських покровителів. Присутній на сесії депутат Державної думи Росії В. Затулін пообіцяв «повну підтримку народу Криму та його президентові», а також поділився планами щодо створення з депутатів кримського та російського парламентів двосторонньої парламентської комісії. Про характер цієї підтримки можна було судити за словами заступника голови Ради Федерації Росії Р. Абдулатіпова після повернення до Москви зі Севастополя, де він брав участь у святкуванні Дня перемоги 9 травня 1994 року. Так, у своєму інтерв'ю засобам масової інформації Росії він відверто заявив про можливість серйозного конфлікту між Україною і Росією через Крим і Чорноморський флот.

 

***

 

Тим часом у самій Верховній раді півострова назрівав конфлікт. В його основі, як і раніше, був банальний розподіл посад у керівництві кримського парламенту. У зв'язку з протиріччями, які виникли, деякі депутати вийшли з фракції блоку «Росія», мотивуючи своє рішення «аморальною закулісною боротьбою між різними угрупованнями в її складі».

«Президенту» Криму Ю. Мєшкову також не вдавалося сформувати адміністрацію, яка б забезпечувала ефективну роботу з реалізації сепаратистського політичного курсу керівництва півострова. Формування президентської гілки влади Криму гальмувалося фінансовими проблемами, а також браком кваліфікованих кадрів.

В цей же час тривала підготовка до виборів мера Севастополя. Головну роль у цьому процесі відігравав політичний блок ультрашовіністичної спрямованості «Севастополь — Росія», який намагався захопити більшість ключових постів в органах місцевої влади «міста російської слави». І мав усі шанси досягти своєї мети, тим більше, що розбіжності в блоці «Росія» чітко вимальовувалися і в його севастопольському відділенні. Частина його представників наполягала на висуванні мером Севастополя полковника ВПС ЧФ, депутата Верховної ради Криму нового скликання А. Мельнікова. Противників же цієї кандидатури не задовольняла його проєльцінська позиція, а також активна співпраця з А. Кругловим, який підтримував А. Руцького і Р. Хазбулатова.

А командування Чорноморського флоту висувало кандидатом у мери Севастополя відомого контр-адмірала А. Пєнкіна. Як видно, і в самому флотському середовищі не було одностайності щодо того, хто має представляти інтереси ЧФ в органах влади міста. Хоча кандидатура контр-адмірала, безсумнівно, була більш доречною. Саме на користь А. Пєнкіна був організований збір підписів у частинах і підрозділах флоту. Підтримували А. Пєнкіна і блок «Севастополь-Росія» разом з комітетом ветеранів війни, а також колективом 13-го судноремонтного заводу.

 

***

 

Тим часом набирав обертів процес підготовки другого раунду переговорів про розподіл Чорноморського флоту. У контексті подій, що відбувалися, привертала увагу нова тактика російської сторони, в якій явно вгадувалися рекомендації «компетентних відомств Росії».

Зокрема, до справи розподілу флоту залучалися військові колективи ЧФ, що повинно було продемонструвати Україні єдність флотського командування зі своїми підлеглими. І, звичайно ж, сприяти вирішенню проблеми на вигідних для Росії умовах.

Одним із прикладів такого підходу російської сторони стало «звернення військовослужбовців 116-ї бригади річкових катерів» до Президента Російської Федерації Б. Єльцина, міністра оборони Росії П. Грачова, а також командування ВМФ РФ і безпосередньо Чорноморського флоту про необхідність зберегти єдність ЧФ. У разі ж передачі бригади до складу ВМС України її особовий склад обіцяв покинути на бойових катерах місце її дислокації в Ізмаїлі.

Іншою складовою нової тактики Москви стала спроба обґрунтувати доцільність базування ВМС України в будь-якому іншому місці, але тільки не в Криму і Севастополі. 29 квітня 1994 року в штабі ЧФ проводиться нарада керівного складу флоту з метою опрацювання принципів підготовки документів до майбутніх переговорів про розподіл флотської інфраструктури. Начальники управлінь і відділів штабу Чорноморського флоту отримали наказ розробити формуляри пунктів базування в Ізмаїлі, Одесі, Очакові, Миколаєві та Херсоні для подання їх як найкращих місць для базування ВМС України з точки зору «відповідності пропорціям розподілу ЧФ». При цьому був вигаданий абсолютно «шулерський» хід, коли в залік розподілу Чорноморського флоту Україні пропонувалося передати її ж власні склади, що знаходяться в цих населених пунктах. На тій простій підставі, що на цих складах (до речі, що належать іншим видам Збройних сил України) зберігалася частина флотського майна.

Крім того, явно страждаючи на «вибірковий склероз», командування Чорноморського флоту чомусь «забуло» внести до плану розподілу деякі військові бази в Криму, зокрема, пункт базування підводних човнів у Севастополі. Це ж стосувалося і пункту базування надводних кораблів у Керчі, формуляр по якому взагалі не розроблявся. З іншого боку, при складанні формулярів вузлів зв'язку ЧФ враховувалося все, в тому числі і списане устаткування, яке в основному і планувалося передати Україні.

Ту-22, дальній надзвуковий бомбардувальник. На початку травня 1994 р., російська сторона спробувала перегнати в Росію під виглядом льотно-тактичних навчань близько 20 бомбардувальником Ту-22 зі складу 5-го і 942-го полків морської ракетоносної авіації http://militaryrussia.ru/

Широко використовувалися і перевірені методи відправки до Росії найбільш цінного майна Чорноморського флоту. На початку травня 1994 року російська сторона спробувала перегнати до Росії під виглядом льотно-тактичних навчань близько 20 бомбардувальників Ту-22 зі складу 5-го і 942-го полків морської ракетоносної авіації. Тільки своєчасна реакція України не дозволила цього зробити.

До речі, саме майно флоту стало головною «монетою», якою командування ЧФ розраховувалося з севастопольською міськрадою (а, по суті, його окремими представниками) за підтримку своєї позиції на переговорах з Україною. Один з таких «ласих шматків» — причали 14-ї дивізії підводних човнів Чорноморського флоту.

Цікавим ходом у цій так званій флотській грі стало збільшення грошового утримання моряків ЧФ, що повинно було продемонструвати переваги їх служби перед ВМС України. З квітня 1994 року грошове забезпечення військовослужбовців ЧФ почалося нараховуватися за нормами, встановленими законодавством РФ з перерахунком на національну валюту України. Оскільки на ті часи ці норми були в 3–4 рази вищими, ніж в Збройних Силах України, подібний підхід дійсно був вагомим чинником у підкріпленні російської ідеї єдиного Чорноморського флоту.

 

***

 

Великий протичовновий корабель «Керч». Китайські гості відвідали великий протичовновий корабель «Керч» http://flot.sevastopol.info/

Поступово ставали очевидними деякі «специфічні» інтереси Росії щодо Чорноморського флоту. Перш за все це стосувалося комерційного використання його окремих об'єктів.

Так, 16–19 квітня 1994 року в Криму перебувала делегація міністерства оборони Китайської Народної Республіки в складі 24 осіб. Вони вивчали питання організації навчального процесу та навчальної бази аеродрому Кача. Гості також відвідали великий протичовновий корабель «Керч», де ознайомилися з протичовновими вертольотами К-25ПЛ. Розглядалася можливість підписання договору між Росією і Китаєм про підготовку китайських вертолітників на аеродромі Кача, а також придбанняпротичовнових вертольотів зазначеного типу для ВМС КНР.

При цьому і Росія, і Китай якось не брали до уваги той факт, що аеродром розташований на території України. А навіть за правилами хорошого тону потрібно з нею узгоджувати  всі питання. Мимоволі спливала з історичних надр якась аналогія про китайських «добровольців», які служили в частинах Червоної армії під час громадянської війни в Росії. І, до речі, брали участь у бойових діях проти України на території того ж таки Криму...

Протичовновий вертоліт Ка-25ПЛ. Китайська делегація ознайомилася з протичовновими вертольотами К-25ПЛ http://www.rusarmy.com/

***

 

На цьому тлі засоби масової інформації ЧФ РФ продовжували широко коментувати питання розподілу флоту, природно, підтримуючи позицію російської сторони. На початку травня 1994 року газета «Флаг Родіни» опублікувала чергове інтерв'ю із заступником командувача ЧФ віце-адміралом А. Фроловим, де той особливо підкреслював «тимчасовий характер подвійного підпорядкування флоту». На його думку, саме Чорноморський флот Росії має бути «головною гарантією миру і стабільності в Криму». У зв'язку з цим, як депутат парламенту Криму, А. Фролов обіцяв сформувати необхідну законодавчу базу у Верховній раді автономії. Зокрема, подібне «законодавство» повинно було регулювати питання перебування в Криму російських і українських військ, а в подальшому й, власне, кримських збройних формувань під якими вбачалась так звана «національна гвардія Криму».

При цьому А. Фролов обгрунтовував подібну позицію «слабкістю України», а також її «нежиттєздатністю як незалежної держави», про що свідчив «повний розвал суднобудівної промисловості Криму за два роки української незалежності».

Виходячи з цього, найкращим варіантом вирішення питання Чорноморського флоту А. Фролов вважав його умовний розподіл 50 на 50 % з подальшою передачею української частини ЧФ російській стороні в якості компенсації українських боргів за газ. За твердженням російського адмірала, подібний підхід дозволяв уникнути низки фактично нерозв'язаних проблем, які виникли через неможливість розподілу військової інфраструктури ЧФ, в тому числі систем зв'язку, оповіщення, спостереження, збору, обробки і використання інформації.

Торкнувся А. Фролов і питання базування силових структур України на території Криму. За його словами, «...більшість дій Міністерства оборони України викликали зайву напруженість на півострові». Однак особливе занепокоєння у заступника командувача ЧФ викликала «мілітаризація Україною Криму». На підтвердження цього він наводив дані про те, що на території Криму вже знаходилося близько 60 тисяч українських військовослужбовців, а батальйони морської піхоти України були розосереджені по всьому півострову.

Крім виступів власних командирів, «Флаг Родіни» публікував і заклики військових колективів інших флотів Російської Федерації,  «не на жарт стурбованих» майбутнім Чорноморського флоту.

Зокрема, однією з таких публікацій стало звернення військовослужбовців Північного флоту Росії, в якому вони в образливій формі звинувачували командувача ВМС України в «політичній кон'юнктурі», «провокаціях», а також «братовбивстві» і «кровопролитті».