Олексій Волович
Воєнно-політична обстановка в березні 2017 року
Впродовж березня в регіоні зберігалася складна, а в ряді країн і нестабільна обстановка. Збройні конфлікти не припиняються в Сирії, Іраку, Лівії, Ємені, Єгипті та в інших країнах регіону. П'ятий раунд міжсирійскіх переговорів в Женеві 23–31 березня з врегулювання конфлікту в Сирії відбувся на тлі загострення бойових дій в цій країні з ініціативи терористичних угруповань. В Іраку тривали позиційні бої за звільнення західного Мосула від бойовиків ІД. У Ємені тривають бойові дії між військами, лояльними президенту Ємену Абд Раббо Мансуру Хаді, і прихильниками екс-президента країни Алі Абдалли Салеха на підступах до порту Ходейда і столиці Ємену — Сани. У Лівії фельдмаршал Х. Хафтар, який представляє Палату представників в Тобруку, за підтримки Росії, Єгипту, ОАЕ і деяких країн Заходу зміцнює свої позиції в конфронтації з бойовиками ІД, місцевими лівійськими угрупованнями і з урядом національної єдності на чолі з Ф. Сараджем у Тріполі.
СИРІЯ
Бойові дії. У березні в цілому по країні урядова армія і формування збройної опозиції дотримувалися режиму припинення вогню. Однак, кількість порушень режиму припинення бойових дій не зменшується, є випадки відкритого зриву існуючого перемир'я.
Урядові війська з союзними силами продовжували наступ на позиції бойовиків ІД на півночі країни в провінції Алеппо і в провінції Хомс. Найбільш складна обстановка складається в районі міста Манбідж на північний схід від Алеппо, де одночасно діють сирійська армія, збройні формування «Сирійської вільної армії» (СВА), що підтримуються турецькими військами, і переважно курдські «Сили демократичної Сирії» (СДС), яким допомагає американський спецназ. Туреччина і далі наполягає, щоб курдські загони покинули це місто. 6 березня сирійська армія за підтримки загонів ополченців повернула контроль над нафтовими свердловинами на родовищі Джезаль на північний схід від Пальміри. 7 березня урядові війська вибили бойовиків ІД із селища аль-Хафса під Алеппо, де розташована найбільша водонапірна станція. Повернення під контроль цього об'єкта дозволить владі налагодити водопостачання Алеппо і його околиць. У провінції Хомс 5 березня сирійські війська оволоділи військовим аеродромом, що знаходиться на південному сході від м. Тадмор (Пальміра). 10 березня сирійські війська захопили авіабазу «аль-Джарра».
В середині березня в центральній частині країни сирійські війська за підтримки російської авіації продовжували успішний наступ проти бойовиків ІД на сході від Пальміри. Запеклі бої велися в місті Дейр-ез-Зор на північному сході САР, де бойовики ІД неодноразово, але безуспішно атакували позиції урядових військ. Курдські формування альянсу СДС за інтенсивної підтримки авіації західної коаліції взяли під контроль передмістя Ракки. Представник СДС заявив, що місто «ізольоване від решти районів Сирії». Бойовики ІД, готуючись до оборони, зводять навколо міста укріплення.
23–24 березня формування СВА вели бої з урядовими військами в кварталах Джобар і Аль-Кабун у Дамаску. У боях також брало участь ісламістське угруповання «Файлак ар-Рахман», представники якого беруть участь в переговорах в Женеві. Чисельність останнього становить 9 тисяч осіб. В ході боїв було знищено до 470 бойовиків.
В цілому наприкінці березня відбулася різка ескалація бойових дій в провінціях Дамаск і Хама за участю різних джихадистських угруповань і загонів «повстанців». Велика кількість терористів постійно атакують урядові війська, що не залишає жодних підстав для сподівань на швидке завершення конфлікту в Сирії.
Ситуація навколо Ракки і Дейр-ез-Зора. На початку березня сили СДС за допомогою американського спецназу взяли під контроль панівні висоти на відносно далеких підступах до Ракки, де планується розміщення позиції американської артилерії. Сирійські курди сподіваються, що після звільнення від бойовиків ІД місто Ракка увійде до складу курдської автономії, яку курди планують створити на півночі Сирії. На думку деяких експертів, адміністрація президента США Д. Трампа швидше за все відкладе проведення операції зі звільнення Ракки від бойовиків ІД як мінімум до середини квітня для того, щоб вирішити питання з наполегливими домаганнями Анкари про участь своїх військ в цих заходах.
Перекидання в район Ракки спецназу і гаубичної артилерії американської морської піхоти свідчить, що Пентагон спробує обійтися без допомоги турецьких військ у визволенні Ракки. Причиною затримки наступу на Ракку є недостатня авіаційна підтримка, оскільки велика частина авіації коаліції зараз задіяна під Мосулом.
За даними правозахисної організації The Syrian Observatory for Human Rights, наприкінці березня десятки представників командування терористичного угрупування «Ісламська держава» і члени їх сімей покинули Ракку. В середині березня місто залишили 300 бойовиків ІД. Частина з них втекла в район Хами, а частина — у провінцію Дейр-ез-Зор.
Забезпечення урядових військ в оточеному бойовиками ІД Дейр-ез-Зорі є основною проблемою після блокування терористами аеродрому. Сирійські і російські літаки скидають продовольство, товари першої необхідності, воду для населення, а також боєприпаси і паливо — для сирійських військ, які поки що безуспішно намагаються прорвати блокаду.
30 березня прем'єр-міністр Туреччини Біналі Йилдирим оголосив про завершення операції «Щит Євфрату». В офіційній заяві повідомляється, що успішно завершилася військова операція, метою якої було «забезпечити безпеку кордонів нашої країни, запобігти загрозі нападу з боку терористичної організації ІД, надати можливість нашим сирійським братам, які залишили місце свого проживання, повернутися в країну». У заяві повідомляється, що в процесі проведення операції 71 турецький військовослужбовець загинув, близько 3 тисяч озброєних терористів було знищено і звільнена територія площею у 2000 кв. км. У заяві особливо наголошується, що підтримка союзниками Туреччини (США і РФ) грішми і зброєю груп, оголошених в Анкарі терористичними (сирійські курди), може зашкодити дружнім відносинам з ними. Слід зазначити, що ця заява була поширена перед зустріччю з держсекретарем США Рексом Тіллерсоном, який 30 березня прибув до Анкари з одноденним офіційним візитом.
На думку деяких експертів, оскільки через протидію США і РФ Туреччині не вдалося реалізувати стратегічне завдання — самостійно захопити Ракку і Манбідж, — то припинення військової операції «Щит Євфрату» стало для Анкари вимушеним заходом. Туреччині також не вдалося перешкодити об'єднанню курдських кантонів, розташованих на захід і схід від Євфрату з метою запобігання створенню курдської автономії на півночі Сирії.
Крім того, «успішне» завершення операції має важливе політичне значення напередодні голосування з питання конституційних поправок, яке відбудеться 16 квітня.
Завершення операції «Щит Євфрату» аж ніяк не означає, що Туреччина виведе свої війська з Сирії. Про це свідчить той факт, що на додаток до вже існуючої військової бази в Актарині турецька армія приступила до створення другої військової бази в районі м. Ель-Баб, після звільнення якого, відповідно до угоди з РФ, турки повинні були передати його сирійській армії, але не зробили цього. До того ж, прем'єр-міністр ТР Б. Йилдирим заявив, що «якщо згодом знадобиться щось зробити в Сирії, то це буде вже інша операція під іншою назвою». Глава МЗС Туреччини М. Чавушоглу заявив, що «турецькі війська залишатимуться в Сирії до тих пір, поки місцеві сили не візьмуть ситуацію під контроль».
Візит Р. Тіллерсона до Туреччини. 30 березня держсекретар США Р. Тіллерсон відвідав Туреччину, де провів «напружені переговори» з президентом Р. Ердоганом та іншими турецькими керівниками. Під час переговорів Р. Тіллерсон заявив, що рішення про долю президента САР Б. Асада має прийняти населення Сирії. Р. Ердоган порушив питання про ситуацію в сирійському місті Манбідж і вказав, що США повинні припинити надання допомоги сирійській курдській партії «Демократичний союз», яку турецька влада вважає терористичною організацією. Обговорювалося також питання можливої видачі Туреччині ісламського проповідника Ф. Ґюлена, який проживає в США і якого Анкара вважає відповідальним за спробу путчу 15 липня 2016 року. Р. Тіллерсон уникнув відповіді на ці турецькі вимоги, зазначивши, що Туреччина залишається «ключовим партнером» Вашингтона по боротьбі з ІД в Сирії.
Протягом останніх місяців неодноразово завдавалися повітряні удари ізраїльської авіації по військовим об'єктам, розташованим на сирійській території. 17 березня військові літаки Ізраїлю вдарили по об'єктам інфраструктури ліванського шиїтського угрупування «Хизбулла» в передмісті сирійського міста Хомс. Під час даної операції сирійські ППО нібито збили один з ізраїльських літаків. Проте Ізраїль заявив, що втрат літаків не було, а випущену сирійським комплексом ППО ракету знешкодила протиракетна система «Хец-3» («Стріла-3») ізраїльських ВПС. Раніше ізраїльський БПЛА, що порушив повітряний простір САР в районі провінції Ель-Кунейтра на окупованих Ізраїлем сирійських Голанських висотах, був збитий урядовими силами ППО. 19 березня міністр оборони Ізраїлю Авігдор Ліберман пригрозив знищувати сирійські системи ППО у тому разі, якщо вони будуть відкривати вогонь по ізраїльських літаках.
Спроби мирного врегулювання. 10 березня РБ ООН у своїй заяві закликала делегації офіційного Дамаска і сирійської опозиції вести діалог конструктивно і без попередніх умов. У заяві Радбезу підкреслюється, що єдине розв’язання кризи в Сирії лежить через всебічний міжсирійський політичний процес, заснований на Женевському комюніке від 30 червня 2012 року і заявах Міжнародної групи підтримки Сирії.
П'ятий раунд міжсирійских переговорів, що відбувся у Женеві 23–31 березня, не мав істотного просування в процесі політичного врегулювання сирійського конфлікту. Учасники дискусій так і не змогли узгодити свої позиції з основних тем (перехідний уряд, конституція, вибори, боротьба з тероризмом). Опозиційний Вищий комітет з переговорів (ВКП) наполягав на першочерговому розгляді питання про перехідний уряд, в той час як представники Дамаска пропонували обговорити питання боротьби з тероризмом.
Представники Курдської національної ради призупинили свою роботу в делегації ВКП, оскільки дані курдам обіцянки про внесення питань національних меншин на обговорення в Женеві не було виконано. Сирійські курди, які взяли участь в переговорах, вимагали автономії для курдських територій у складі майбутньої конфедеративної сирійської держави. Головним позитивним підсумком Женеви–5 став той факт, що сторони погодилися продовжувати переговори. Шостий раунд міжсирійських переговорів у Женеві попередньо планується провести в середині травня, після зустрічі по Сирії в Астані 3–4 травня. Як стало відомо, 30 березня повноваження С. де Містури як спецпосланця ООН по Сирії були продовжені ще на 6 місяців.
14–15 березня в Астані була спроба провести черговий раунд міжсирійських переговорів, але вони були зірвані через неприбуття до Астани протурецької збройної опозиції, представники якої стверджують, що бойкот переговорів вчинено через «невиконання обіцянок Дамаска і Москви про припинення військових дій». Але це формальне пояснення. З огляду на той факт, що турецькі спецслужби повністю контролюють дії протурецької опозиції, рішення про бойкот переговорів в Астані було ухвалене в Анкарі після невдалого візиту Р. Ердогана до Москви 10 березня, під час якого йому не вдалося умовити В. Путіна відмовитися від підтримки сирійських курдів.
Ще одним проявом невдоволення Анкари результатами переговорів у Москві стало припинення поромного сполучення з Кримом. До всього, Туреччина ввела мито на імпорт російської пшениці у зв'язку з тим, що РФ не зняла повністю заборону на постачання турецької сільгосппродукції. 3 квітня в порт Одеси з дружнім візитом прибули кораблі ВМС Турецької Республіки — фрегат TCG «Gaziantep» і корвет TCG «Heybeliada». В цей же день командири кораблів зустрілися з командуванням ВМС ЗС України і керівництвом Одеської обласної державної адміністрації. Навряд чи кремлівські стратеги були у захваті від цього заходу.
Важливим моментом у розвитку сирійського конфлікту на початку 2017 року є розкол серед різних джихадистських угрупувань, що діють в провінції Ідліб, яка на сьогодні є головним осередком джихадистського опору на півночі Сирії. Розкол стався між салафітськими угрупованнями, які користуються підтримкою Саудії з одного боку, і угрупованнями, опікуваними Туреччиною і Катаром, — з іншого, що значною мірою полегшує мирний процес в Сирії. На наш погляд, позитивних результатів мирного процесу в Сирії не буде доти, поки не буде досягнуто взаєморозуміння і взаємодії між зовнішніми гравцями (США, РФ, Туреччиною, Саудією, Катаром та Іраном), у яких на сьогодні протилежні інтереси в Сирії.
ІРАК
Бойові дії. З жовтня минулого року іракська армія за підтримки курдських ополченців і міжнародної коаліції на чолі зі США проводить операцію зі звільнення від бойовиків ІД другого за величиною міста країни — Мосула. У березні угруповання терористів практично без бою здали квартали в західній частині міста, де розташовуються комплекси урядових і адміністративних будівель, і відійшли в квартали старого міста з його вузькими вулицями. Цей маневр терористів унеможливлює використання танків, авіації і артилерії, оскільки це може призвести до великих втрат серед цивільного населення в цій частині міста. З цієї ж причини наступ іракських і американських військ в західному Мосулі значною мірю сповільнився. Бойовики ІД майже на кожному кроці виставляють «живі щити». З початку операції зі звільнення західного Мосула загинуло понад 400 мешканців міста. Тільки 17 березня в результаті одного повітряного рейду коаліції США загинуло від 150 до 200 цивільних осіб. Число жертв серед мирного населення стало критичним і тепер американські військові спішно розробляють варіанти наступу з меншими гуманітарними ризиками для населення міста.
Ніколи раніше війська США в Іраку не наштовхувалися на такий запеклий опір. За словами командувача військами США в Іраку і Сирії генерал-лейтенанта Стівена Таунсенда, він вперше бачить такі «запеклі ближні сутички», які зараз спостерігаються в західних кварталах Мосула. Бойовики ІД, які залишилися в Мосулі, — це практично смертники, які нікуди з міста прориватися не будуть і битимуться до останнього.
Підрозділи іракської армії впритул наблизилися до соборної мечеті ХІІ століття ан-Нурі в старому місті, в якій 29 червня 2014 року ватажок ІД Абу Бакр аль-Багдаді оголосив про створення у Мосулі свого «халіфату». Раніше ватажки терористів і їхні сім'ї залишили Мосул і подалися до провінції Анбар. Вважається, що серед них міг бути і ватажок ІД Абу Бакр аль-Багдаді.
За даними іракського інформаційного порталу Iraq Business News, у другій половині березня в рамках операції зі звільнення західного Мосула іракській армії вдалося взяти під контроль комплекс урядових установ в центрі Мосула. Іракські військові за допомогою американського спецназу контролюють два з п'яти напівзруйнованих мостів через Тигр. За будь-якого варіанта розвитку ситуації, доля Мосула фактично вирішена — найближчими тижнями бойовиків ІД остаточно виженуть з Мосула.
США — Ірак. 20 березня у Вашингтоні пройшли переговори президента США Д. Трампа з прем'єр-міністром Іраку Хайдером аль-Абаді, під час яких обговорювалися двосторонні відносини і питання боротьби з «Ісламським державою». Д. Трамп запевнив прем'єр-міністра Іраку, що його адміністрація і надалі надаватиме допомогу Іраку в боротьбі з ІД. Д. Трамп і Х. аль-Абаді домовилися про зміцнення торговельних зв'язків і розширення співробітництва в сфері енергетики.
Багдад офіційно звернувся до Вашингтона з проханням розглянути можливість розміщення додаткових американських військових частин в провінції Анбар відразу ж після взяття Мосула. За даними іракської розвідки, ватажок ІД Абу Бакр аль-Багдаді разом зі своїми заступниками та основними польовими командирами перебуває в даний час в пустельних районах провінції Анбар на сході Іраку. У цю провінцію, де вже створені тилові бази, терористи ІД також виходять з Сирії, зокрема, з Ракки.
За даними іракських спецслужб, в гірських районах сунітських провінцій бойовики ІД вже змогли створити опорні пункти з розгалуженою системою підземних тунелів і бункерів. У зв'язку з цим іракське керівництво звернулося до Пентагона з проханням перекинути туди додаткові американські частини, що мають досвід бойових дій в гірських районах Афганістану. У Вашингтоні на це прохання відреагували позитивно, оскільки розміщення американських військ безпосередньо в зонах бойових дій проти ІД відповідає нинішній антитерористичній стратегії Пентагона, яка полягає в тому, що адміністрація Д. Трампа схильна вирішувати бойові завдання на Близькому Сході переважно власними силами, не зв'язуючи себе особливо з місцевими силами, лояльними до США.
При цьому головним пріоритетом для Багдада і Вашингтона є умиротворення сунітських племен в провінції Анбар. Пошук компромісу з племінною верхівкою провінції є основним завданням іракського керівництва на сьогоднішній день. В якості першої умови початку діалогу про розподіл влади племінна сунітська еліта вимагає виведення шиїтських сил з провінції. На даний час представники основних племен в провінції Анбар (дулеймі, зоба і шаммар) лобіюють у Вашингтоні розміщення в провінції американських військ замість іракських.
Зараз в Пентагоні опрацьовуються питання про умови перебування американських сил в провінції Анбар, включно з питаннями їх безпеки і взаємодії з місцевою племінної верхівкою. Все це наштовхує на думку, що американці ризикують в черговий раз зав’язнути в Іраку всерйоз і надовго. І це зовсім не те, до чого закликав Д. Трамп у своїй передвиборній кампанії. А закликав він, як відомо, якомога менше втручатися США в локальні конфлікти на Близькому Сході. Однак реалії диктують свої правила дій, що далекі від умоглядних і абстрактних декларацій.
ООН — Ірак. 30–31 березня Ірак відвідав генеральний секретар ООН Антоніу Гутерріш. Під час зустрічі з президентом Іраку Фуадом Маасумом обговорювалися гуманітарні аспекти ситуації в країні, особливо в північних районах, де ведуться активні бойові дії. А. Гутерріш закликав іракське керівництво сприяти якнайшвидшому поверненню біженців у звільнені провінції, а також забезпечити їх усім необхідним, обіцявши при цьому незмінну підтримку з боку ООН. Прем'єр-міністр Іраку Хайдер аль-Абаді звернув увагу генсека ООН на те, «що іракський народ зміг розвінчати міф про непереможність «Ісламської держави». Іракський прем'єр закликав ООН посилити допомогу і сприяння Іраку у вирішенні гуманітарних проблем.
Після зустрічі зі спікером іракського парламенту С. аль-Джібурі А. Гутерріш провів робочу нараду з керівництвом місії ООН в країні (UNAMI). Потім він відбув до столиці Іракського Курдистану м. Ербіль, де провів переговори з президентом курдської автономії Масудом Барзані. Генсек ООН високо оцінив дії курдського ополчення «Пешмерга» у боротьбі з терористами і підтвердив намір ООН надалі надавати всю необхідну матеріальну і моральну підтримку іракським курдам. М. Барзані поінформував генсека ООН про намір провести найближчим часом референдум з питання про державний суверенітет Іракського Курдистану. На думку деяких експертів, це рішення радикальних сил курдської автономії Іраку, впевнених в підтримці США, Євросоюзу і Туреччини, може вилитися в майбутньому у військові зіткнення між курдськими збройними формуваннями та іракською армією, оскільки центральний уряд у Багдаді категорично не сприймає відділення Іракського Курдистану від Іраку.
ЄМЕН
Бойові дії. Впродовж березня військові зіткнення в Ємені були незначними і ситуація в цілому залишалася без особливих змін і активних дій протиборчих сторін. В цілому єменський конфлікт дедалі більше перетворюється на позиційну війну. Ні хусити, ані аравійська коаліція не можуть похвалитися серйозними перемогами. Така ситуація повністю влаштовує «Аль-Каїду», яка дедалі більше поширює свій вплив на півдні Ємену.
9 березня урядова армія наблизилася до захопленої повстанцями-хуситами столиці Сани, встановивши контроль над низкою стратегічно важливих позицій в її передмісті. У відповідь на низку успішних наступальних операцій хуситів у північній провінції Саада, саудівці відповіли масованими бомбардуваннями в цьому районі.
В середині березня хусити завдали чергового ракетного удару по військово-повітряній базі імені короля Сальмана на території Саудівської Аравії. В результаті цього удару 10 саудівських військових загинули і кілька десятків дістали поранення. Для цієї акції були використані іранські ракети — Ghader. Американські комплекси ППО MIM-104 Patriot, які захищали базу від повітряних атак, не змогли знешкодити іранські ракети.
На даний час аравійська коаліція готує наступ на останній морський порт Ходейда, що залишається під контролем хуситів. Зараз війська коаліції дислоковані за 120 км на південь від нього. За деякими даними, у відповідь на прохання КСА і ОАЕ США погодилися взяти активну участь в цій операції, надавши матеріально-технічну допомогу. Взяття порту Ходейда означатиме практично повну продовольчу блокаду хуситів, оскільки через цей порт в країну надходить близько 80 % всього продовольства.
Суданські найманці в Ємені. Як вважають експерти, за домовленістю Хартума з Абу-Дабі в Аден доставлено близько 6 тисяч «джанджавідів» (привидів) — іррегулярних воєнізованих загонів арабської племінної міліції із суданської провінції Дарфур, які настільки «ефективно» проявили себе у війні з дарфурськими повстанцями, що потрапили в розряд військових злочинців за вердиктом Міжнародного кримінального суду в Гаазі. Основу суданського експедиційного корпусу становитимуть бійці з племені «резейгат». КСА і ОАЕ фінансуватимуть підготовку та екіпіровку бійців. Передбачається, що «джанджавіди» будуть в основному охороняти кордони між КСА і Єменом, а також колишній кордон між НДРЄ і ЄР. Видається, що використання суданських головорізів в громадянській війні в Ємені явно не дуже позитивно позначиться на міжнародному реноме ОАЕ і в цілому аравійської коаліції.
Направлення «джанджавідів» до Ємену свідчить, що еміратці і саудівці мають намір мінімізувати участь в єменському конфлікті своїх військ. Направленням «джанджавідів» до Ємену президент Судану Омар аль-Башир має намір зміцнити союзницькі відносини з КСА і ОАЕ, що полегшить йому отримання фінансової та дипломатичної допомоги аравійських монархій для підтримки економічної стабільності Судану і зняття економічних санкцій з боку США та ЄС. До цього часу в Ємені були присутні регулярні суданські сили у складі 3 тисяч військовослужбовців, які в активних бойових діях участі не брали.
Гуманітарна катастрофа. За даними ООН, протягом останніх двох років Ємен у стані гуманітарної катастрофи. За 2016 рік кількість голодуючих у Ємені сягнула 7 мільйонів чоловік. З моменту втручання Саудівської Аравії і ОАЕ в єменський конфлікт загинуло близько 6 тисяч чоловік, половина з яких — мирне населення. За деякими даними, при бомбардуваннях саудівська авіація використовує кластерні бомби, що придбані у Великій Британії. Особливість кластерних бомб в тому, що не завжди вибухають всі боєприпаси, в результаті чого після закінчення боїв можуть постраждати мирні жителі. Тому у 2010 році набула чинності міжнародна угода, що забороняє використання, передачу і накопичення кластерних боєприпасів.
В Ємені близько 14 мільйонів людей не мають гарантованого доступу до продовольства, кожен 10-й змушений був покинути свій дім. Наприкінці березня в країні сталося кілька терактів, які забрали життя кількох десятків єменців. На думку британського експерта Ендрю Мітчелла, Саудівська Аравія, фактично захоплюючи суверенну країну і ставлячи людей на межу виживання, домоглася тільки того, що доведені до відчаю єменці починають об'єднуватися проти зовнішнього ворога.
Роль США в єменському конфлікті. Контртерористичні операції США в Ємені проходять в координації з аравійською коаліцією на чолі з КСА. Спільний оперативний штаб, до якого увійшли представники США, Саудівської Аравії та ОАЕ, розташований у місті Шарура на півдні Саудівської Аравії.
14 березня міністр оборони Саудівської Аравії і заступник наслідного принца Мухаммед бен Сальман аль-Сауд зустрівся у Білому домі з президентом США Дональдом Трампом. (Перша зустріч Д. Трампа з принцом М. бен Сальманом відбулася відразу після інавгурації президента США 20 січня). Тема переговорів — економічні взаємини між двома країнами, війна в Ємені і в Сирії. Головна мета візиту принца М. бен Сальмана до Вашингтона — заручитися підтримкою і допомогою США під час проведення аравійською коаліцією наступу на порт Ходейда. І після того, як така допомога (в рамках логістичних операцій підтримки, передачі даних космічної розвідки і наведення авіації на цілі) була твердо обіцяна, керівництва КСА і ОАЕ остаточно вирішили провести операцію захоплення порту Ходейда, початок якої призначено в перших числах квітня. Крім саудівських і еміратських військ в операції братимуть участь підконтрольні ОАЕ південно-єменські «харакат» і вищезгадані суданські «джанджавіди». Формально командувати операцією буде екс-міністр оборони НДРЄ у 1986–90 рр. генерал Гейсам Касем. Як вважає саудівське командування, взяття останнього великого морського порту Ходейда заблокує основний канал доставки матеріально-технічної допомоги хуситам і дозволить обложити столицю країни — Сану.
Перспективи мирного врегулювання. 29 березня Спеціальний посланець генерального секретаря ООН по Ємену Ісмаїл ульд Шейх Ахмед звернувся до Ради Безпеки ООН з проханням здійснити тиск на уряд країни і заколотників, щоб змусити їх піти на укладення мирної угоди. В середині березня спецпосланець надав протиборчим сторонам план врегулювання, що передбачає виведення воєнізованих формувань з населених пунктів, а також формування перехідного уряду. Однак все говорить про те, що на сьогодні ні президент Ємену А. Хаді, за яким стоїть КСА, ані проіранські хусити в союзі з колишнім президентом країни А. Салехом не збираються ні про що домовлятися.
Хусити закликали генерального секретаря ООН Антоніу Гутерріша замінити спецпосланця організації по Ємену Ісмаїла ульд Шейх Ахмеда на більш прийнятного кандидата. Хуситів не влаштував черговий план врегулювання, який розроблений Шейхом Ахмедом, і яким практично передбачається капітуляція хуситів — здача зброї і розпуск їх загонів.
ЛІВІЯ
Бойові дії. В середині березня в столиці Лівії Тріполі сталися збройні сутички між прихильниками екс-прем'єра Халіфи аль-Гвейля (місуратівський клан) і загонами, що підпорядковуються Президентській раді під головуванням глави уряду національної згоди Фаїза Сараджа, (тріполійський клан). У зіткненнях сторони задіяли танки й артилерію. Один зі снарядів влучив у будівлю посольства України в Тріполі. Приводом для вуличних боїв стало викрадення місцевих жителів з метою викупу і розбійні напади. Через кілька днів між ворогуючими кланами за алжирського посередництва було досягнуто згоди про перемир'я, що передбачає виведення всієї бойової техніки і збройних груп із Тріполі, а також звільнення полонених бійців ворогуючих фракцій. Сутички в Тріполі ще раз продемонстрували політичну і військову слабкість уряду Ф. Сараджа, життєздатність якого значною мірою залежить від різнопланової допомоги Алжиру.
На початку березня ісламісти із «Бригади захисників Бенгазі» захопили лівійські міста ас-Сідр і Рас-Лануф, де знаходяться найбільші нафтові термінали країни. Лівійська національна армія фельдмаршала Х. Хафтара завдала по «бенгазійських бригадах» ударів з суші, повітря і моря, змусивши їх до 15 березня залишити практичні всі захоплені ними об'єкти. Х. Хафтар звинувачує Катар і Туреччину в підтримці «бенгазійських бригад» та інших ісламістських угруповань в Лівії. І дійсно, схоже, що на даний час в Лівії виконується спільна операція Дохи, Ер-Ріяда і Анкари з метою кардинально змінити баланс сил в країні на свою користь, і головне — встановити контроль над нафтовими потоками в Лівії. Успіх цієї операції буде означати провал спроб Брюсселя і Алжиру з досягнення компромісу у сфері розподілу влади між Тобруком і Тріполі.
Наприкінці березня Лівійська національна армія під командуванням фельдмаршала Х. Хафтара розпочала операцію «Сипучі піски» зі звільнення південного регіону країни від бойовиків екстремістських угруповань. В рамках операції район від оазису Ель-Джуфра до головного міста регіону Себха оголошений закритою військовою зоною.
Російський фактор у Лівії. Активність Росії в Лівії стає дедалі помітнішою. В геополітичному плані Кремль намагається закріпитися на півночі Африки, щоб поряд з Сирією посилити свою присутність в Середземномор'ї. У Лівії Москва шукає можливості для відновлення багатомільярдних контрактів як в сфері поставок озброєнь, так і в розвитку нафтовидобувної інфраструктури. 2 березня голова уряду національної згоди Лівії Фаїз Сарадж побував у Москві з офіційним візитом.
Цьому візиту лівійського прем'єра передували контакти Москви з представником конкуруючої Палати представників в Тобруку на сході Лівії — фельдмаршалом Х. Хафтаром, який протягом 2016 року тричі (у червні, листопаді та грудні) перебував у Москві. 11 січня Х. Хафтар побував на борту російського авіаносного крейсера «Адмірал Кузнєцов», де під час відеоконференції поспілкувався з міністром оборони Росії С. Шойгу.
Фельдмаршал тоді заявив, що готовий надати свою територію російським військовим для боротьби проти «Ісламської держави» в Лівії. Якщо візит Ф. Сараджа до Москви був формально протокольним, то контакти з Х. Хафтаром для Кремля більш важливі, оскільки на даний момент, на відміну від Ф. Сараджа, фельдмаршал має реальну владу в Лівії.
Хоча Х. Хафтар після конфлікту з М. Каддафі наприкінці 80-х рр. минулого століття і прожив в США близько 20 років, Росія також не є для нього чужою. Він двічі навчався в СРСР — у 1977–1978 роках закінчив курси «Выстрел» під Москвою, а в 1983 році навчався у Військовій академії імені М. Фрунзе. 73-річний Х. Хафтар непогано володіє російською. Його фігура привернула увагу кремлівських стратегів з кількох причин: він контролює найбільшу площу на території країни, командує найбільшими військовими формуваннями, і найголовніше — під його контролем основні родовища нафти в країні і порти, через які здійснюється її експорт.
За даними агенції Reuters, у березні ц. р. Росія направила підрозділ свого спецназу на авіабазу в Сіді-Баррані в західній частині Єгипту за 100 км від кордону з Лівією нібито для подальшого його перекидання до цієї країни для підтримки «національної армії» Х. Хафтара. Там же розмістилися оператори безпілотних літальних апаратів. За повідомленнями агенції, російські військовослужбовці також знаходяться на єгипетській військовій базі в Мерса-Матрух за 200 км від кордону з Лівією. Міноборони РФ заперечує цю інформацію. За деякими даними, російська приватна охоронна компанія RSB Group О. Криніцина послала десятки фахівців в контрольовані Х. Хафтаром сектори для розмінування нафтової інфраструктури.
У Лівії чітко вбачається елемент суперництва Росії із Заходом. Далеко не всі європейські країни вітають присутність Росії в Лівії. Очевидно НАТО не для того скинуло режим М. Каддафі, щоб Лівія знову стала проросійською. Так, міністр оборони Великої Британії Майкл Феллон на нещодавній Мюнхенській конференції з безпеки заявив: «Ми не хочемо, щоб російський ведмідь знову пхав туди свої лапи», на що С. Шойгу відповів, що «у британському зоопарку ще не завелося такої тварини, яка могла б здолати російського ведмедя».
24 березня у своїй доповіді в Пентагоні командувач Африканського командування ЗС США (АFRICOM) генерал Томас Вальдхаузер, заявив, що стурбований зростаючим впливом РФ в Лівії. За його словами, Росія прагне змінити хід подій в Лівії на свою користь, і це викликає занепокоєння. Командувач збройних сил США в Африці також підтвердив перебування російських військових підрозділів в Єгипті поблизу єгипетсько-лівійського кордону. Т. Вальдхаузер повідомив представників ЗМІ, що США розмістять в Лівії військовий контингент з розвідувальною метою і будуть співпрацювати з підтримуваним ООН урядом Ф. Сараджа в Тріполі. Таким чином, США і РФ, як в Сирії, так і в Лівії розташувалися по різні боки барикад.
