Юрій Радковець
Сьогодні надзвичайно важливою проблемою довкола Кримського півострова для Російської Федерації залишається питання спорудження стратегічного транспортно-мостового переходу (Керченського моста) з континентальної Росії до окупованого українського Криму, як одного з основних проектів Кремля, що мав би дати можливість встановити повний контроль путінського режиму над Кримським півостровом.
Згідно із задумом проекту, транспортно-мостовий перехід повинен був проходити між Керченським і Таманським півостровами через острів Тузла і Тузлинську косу. Передбачається, що зведення Керченського моста сприятиме економічному розвитку Криму і Краснодарського краю.
Цей масштабний проект планується реалізувати у стислі терміни: вже до кінця 2018 року має відбутися запуск автомобільної частини моста, а в 2019 році — залізничної. Міст і автомобільні підходи до нього повинні стати частиною автостради А-290 «Керч-Новоросійськ».
Разом з тим, через банальну нестачу коштів, фінансування цього проекту зараз повністю припинено. За інформацією обізнаних російських джерел, останній раз гроші на будівництво моста виділялись у грудні 2015 року. Цього року також планувалося виділити 65,4 млрд рублів (майже 1 млрд дол. США), однак у зв’язку з фактичною відсутністю коштів у державному бюджеті Російської Федерації такої можливості у Кремля на сьогодні немає.
Відомо, що компанія «Стройгазмонтаж» (мільярдера з найближчого оточення В. Путіна — Аркадія Ротенберга) у січні 2015 року отримала генеральний підряд на будівництво автомобільного та залізничного моста через Керченську протоку, що з’єднує Крим і Кубань, вартістю близько 230 млрд рублів (3,5 млрд дол. США). У будівництві моста практично задіяно понад 150 компаній, близько 2200 будівельників і більше 220 одиниць спеціальної техніки. Зараз на об’єкт вже поставлено понад 800 тонн металоконструкцій для збірки прогонових секцій. Разом з тим, на сьогоднішній день компанія «Стройгазмонтаж» не може продовжувати будівництво Керченського моста запланованими темпами, а також інвестувати у закупівлю дорогої будівельної техніки та обладнання через затримку оплати виконаних робіт, ну а власні ресурси компанії, за заявою керівництва компанії, — «повністю вичерпані».
Як заявило керівництво «Стройгазмонтаж», раніше виданий незначний аванс вже давно витрачено повністю, а на будівництві як не вистачало, так і зараз не вистачає дорогого обладнання. За оцінками спеціалістів, для нормальної динаміки робіт повинно бути мінімум 30 важких гусеничних кранів (зараз їх близько 10) і мінімум 30 гідромолотів ударною силою в 35 тонн (зараз їх в 2 рази менше, а через проблемні ґрунти вони постійно виходять з ладу). Тепер купити таке обладнання стало взагалі непросто: все воно іноземне і майже все «штучне» (до речі, навесні 2014 року «Стройгазмонтаж» і А. Ротенберг потрапили до санкційних списків США); тим більше, що від замовлення спецобладнання до його поставки має пройти 4-7 місяців.
У той же час головний розпорядник коштів (Міністерство транспорту РФ) і замовник («Росавтодор») не можуть вирішити питання про оплату компанією «Стройгазмонтаж» виконаних робіт ще з лютого 2016 року.
За оцінками незалежних спеціалістів, літо-осінь 2016 року — це крайні терміни для установки опор автомобільної частини моста, а вже у жовтні-листопаді, з початком сезону штормів, робочий час на об’єкті скоротиться мінімум на третину.
Щодо стану практичної реалізації ще одного стратегічного російського проекту (стосується приєднання Криму наприкінці 2015 року до російської електромережі), а саме — спорудження т. зв. «керченського енергетичного моста» (прокладка спеціального потужного електричного кабелю по чорноморському дну), то там ситуація також носить аналогічний характер.
Протягом 2015 року та взимку 2015/2016 років всі ми стали свідками «гарантованого» електропостачання з Росії до окупованого Криму. Таких проблем з електропостачанням місцеві жителі Криму ще жодного разу не мали. Саме тому, з початку 2016 року російські бізнесові кола вже почали вести закулісні переговори з бізнесовими колами в Європі (у Німеччині, Франції, Італії, Чехії та інших країнах), а також Японії та Китаї щодо закупівлі у них потужних дизель-електростанцій, які планують розгорнути на Кримському півострові в наступному холодному сезоні. Як вони це робитимуть в умовах дії санкцій — сказати важко, але впевненості щодо спорудження давно обіцяного та усіма очікуваного «керченського енергетичного моста» у них нема і цього року.
За останніми даними Російської Федерації, цей електричний «суперкабель», у найкращому випадку, могли б прокласти через Керченську протоку до осені цього року. А змонтувати розподільчу мережу від нього (якщо все ж його дотягнуть до берегів Криму) обіцяють лише до кінця 2017 року. Але окрім цього ще мають побудувати й лінію електропередачі (ЛЕП «Ростов-Тамань» на 500 кВ) на російському березі для постачання електроструму на Кримський півострів. Завершення ж будівництва цієї ЛЕП, протяжністю 500 км, передбачається тільки до кінця 2020 року.
Отже і цей стратегічний російський проект виявився, як завжди, черговим блефом путінського Кремля, а точніше — черговою брехнею оточення російського президента.
Таким чином, з будівництвом стратегічних для Росії об’єктів штучно склалася вкрай критична ситуація, яка повністю підтверджує апокрифічну фразу, приписувану різним історичним особистостям: «У Росії дві біди — дурні і дороги».
Але набагато краще та значно відвертіше сказав відомий російський афорист Борис Крутієр: «Окрім дурнів і доріг, в Росії є ще одна біда: дурні, що вказують, якою дорогою йти».
А як вважаєте ви?
