20 вересня 2018

Метаморфози великої політики в Сирії та навколо неї

Шановні читачі, як на вашу думку: 19 днів в історії — це мало чи багато? Еге ж, все залежить від того, з якого боку дивитись. Тоді погляньмо з боку Сирії.

29 серпня 2018 року міністр закордонних справ Росії С. Лавров заявив, що «гнійник» в Ідлібі (Сирія) потрібно ліквідувати. І вже 7 вересня на зустрічі президентів Ірану, Росії та Туреччини було ухвалено з певними зауваженнями рішення про проведення операції. Однак, 11 вересня Рада безпеки ООН, засідання якої скликали на вимогу Росії, одностайно проголосувала про неприпустимість проведення військової операції в провінції Ідліб.

17 вересня на своїй зустрічі в Сочі президент РФ В. Путін і президент Туреччини Р. Ердоган домовились про створення 15–20 кілометрової демілітаризованої зони до 15 жовтня ц. р. До слова, загальний розмовний тон Р. Ердогана стає дедалі більш жорстким. Ось і на цій зустрічі він заявив, що Москва невтомно повторює, що дістала запрошення від сирійського уряду, який вважається Анкарою нелегітимним, а турецькі війська вводяться на територію Сирії на прохання сирійського народу. Головним завданням Р. Ердогана на переговорах було донести до Москви ультиматум США та змусити В. Путіна відмовитись від проведення операції в Ідлібі.

Головним завданням Р. Ердогана було донести до Москви ультиматум США
Головним завданням Р. Ердогана було донести
до Москви ультиматум США

Сьогодні вірогідність початку операції досить невелика. Рішення про її відміну було викликане жорсткою позицією США, ряду західних країн та Туреччини, яка, з огляду на свої національні інтереси, першою з трійки союзників (РФ, Туреччина, Іран) виступила проти операції в Ідлібі. Вашингтон підсилив свою позицію, пригрозивши діями у відповідь, військового характеру в тому числі.

 

Зараз доречно більш детально розглянути позиції «трійці» та їх вірогідні дії в близькій перспективі. Не будемо зосереджуватись на їх гаслах про боротьбу із тероризмом, боротьбу за мир, спокій та територіальну цілісність Сирії. Все це робиться на загал. Йдеться про інше, а саме про те, на що кожна із сторін розраховувала.

Як ми вже повідомляли в матеріалах про Сирію, Туреччина для досягнення своїх національних інтересів завжди вправно використовувала інтереси і протиріччя протиборчих сторін. Немає сенсу зайвий раз повторювати, що Анкара відмовилась від операції з причин «вірогідних великих втрат серед мирного населення Ідлібу». Зачистка прикордонної зони на турецько-сирійському кордоні, операції «Щит Євфрату» та «Оливкова гілка» переконують нас у зворотному.

Співголова Сирійської Демократичної Ради Ільхам Ахмед
Співголова Сирійської Демократичної Ради Ільхам Ахмед

Анкара боїться втратити контроль над ситуацію в Сирії, особливо в курдських анклавах, після закінчення війни. Її непокоїть намагання курдів домовитись із Дамаском щодо своєї автономії в обмін на їх приєднання до антитерористичної операції. За наявними даними, співголова Сирійської Демократичної Ради (політичне крило Сирійських демократичних сил, SDF), Ільхам Ахмед вже проводила переговори із представниками сирійського уряду з цього питання.

Тим часом Туреччина значно посилила свою військову присутність на всій півночі Сирії і наказала загонам зі складу Вільної сирійської армії (FSA), що базуються в Афріні, Азазі, Джарабуле, аль-Бабі та аль-Раї, готуватися до бойового розгортання. Станом на 15 вересня загальна чисельність турецьких військ складала біля 80 тис. військовослужбовців, також значно зросла кількість бронетехніки та артилерії різних систем.

Крім турецьких військ, в північних районах Сирії дислокуються загони підконтрольних Туреччині різних партій та організацій, загальною чисельністю біля 90 тис. бійців. Анкара також прискореними темпами формує та озброює загони «Національної армії Сирії», кістяк якої складають протурецькі бойовики та бійці FSA.

Туреччина значно посилила свою військову присутність на півночі Сирії Туреччина значно посилила свою військову присутність на півночі Сирії
Туреччина значно посилила свою військову присутність на півночі Сирії

В самій провінції Ідліб Анкара розпочала процес формування під своїм патронатом державного сунітського утворення. Передбачається, що коли режим Асада впаде, то саме ця «сунітська держава» стане центром нової Сирії. Саме для цього Анкара виграла час, фактично скасувавши операцію в Ідлібі.

Озброєні формування опозиції та терористів в Ідлібі
Озброєні формування опозиції та терористів в Ідлібі

А у Росії часу майже не залишилось. І навіть більше, для неї нескінченна війна в Сирії починає нагадувати «афганський сценарій» з усіма відповідними наслідками. У Москви для продовження війни немає ресурсів, як і немає сенсу входити у пряму конфронтацію із Вашингтоном та західними країнами. Також немає жодного аргументу на користь своєї присутності в Сирії. Їй залишається тільки готуватись до евакуації, одночасно розгортаючи пропагандистську кампанію про «нові перемоги на фронті боротьби з тероризмом на далеких підступах до Росії».

Військова ситуація навколо провінції Ідліб після зустрічі в Сочі 17 вересня ц. р.
Військова ситуація навколо провінції Ідліб
після зустрічі в Сочі 17 вересня ц. р.

Президент Росії змушений погодитися з ситуацією, що склалася, так як вдіяти він нічого не в змозі. Питання виходу на сирійсько-турецький кордон для Росії закрите, вихід до Ідлібу — неможливий. Це означає повну поразку у сирійській кампанії. На даний час Москва не має терористів, з якими треба воювати, вона опинилася віч-на-віч із зовнішніми супротивниками. У В. Путіна досі немає політичного рішення, як немає і чіткого плану. Таке враження, що Москва в очікуванні кроків Анкари або Вашингтону, і реагуватиме на них скоріш за все хаотично.

Однак, це не означає, що Москва вже завтра виводитиме свої війська. Вона зволікатиме до останнього, поки залишатиметься хоча б якийсь шанс для впливу на ситуацію.

 

15 вересня ц. р. міністр закордонних справ Ірану Мохаммад Джавад Заріф офіційно оголосив, що Іран завжди був проти військової операції в Ідлібі і вітатиме політичний спосіб розв’язання проблеми цієї провінції. Без Росії у Ірану немає жодних шансів на проведення військової операції. Залишається вести переговори, консультуватися та домовлятись з Москвою і Б. Асадом про подальші дії. Тим часом проіранські шиїтські формування виводяться з Іраку на територію сирійського Курдистану.

Тегеран офіційно привітав рішення зустрічі в Сочі, але готується до захисту своїх «напрацювань» в Сирії, на що було витрачено багато зусиль, коштів та «людського матеріалу». Тисячі іранців та проіранських проксі осіли на сирійських територіях вздовж «шиїтського коридору», отримавши у власність за свою роботу майно і будинки сирійських біженців.

На цих територіях зусиллями КВІР створена відповідна інфраструктура. Побудовані табори для підготовки бойовиків, бази для зберігання спорядження та боєприпасів, і навіть зведено та «заховано» під парасольку ППО Росії, переважно в Латакії, виробництво озброєння та ракет для ХАМАСу та «Хизбулли». Тегеран не має наміру все це покинути, він за це продовжуватиме боротьбу. Який це матиме вигляд — час покаже, але у Ірану величезний досвід виживання в дуже непростих умовах.

 

Таке потужне угруповання не стоятиме біля берегів Сирії «без роботи»
Таке потужне угруповання не стоятиме
біля берегів Сирії «без роботи»

Розглядаючи позиції «трійки», не можна оминути увагою США і їх союзників в Сирії, не буде зайвим розглянути їх позиції та прагнення. Сьогоднішнє нарощування силового компоненту в Сирії є частиною нового плану, нової стратегії США як в Сирії, так і на всьому Близькому Сході. Мета: усунення Ірану і руху «Хизбулла» зі всієї сирійської території, руйнування «шиїтського коридору» і примушення Тегерану до переговорів з ядерної проблематики на нових умовах. Війська США розгорталися під приводом боротьби з «Ісламською державою» винятково у східній частині Сирії. Після оголошення перемоги над «Ісламською державою», п’ять місяців тому Вашингтон повідомив про повне виведення своїх військ з території Сирії. Однак, не так давно адміністрація Білого дому переглянула свої плани на майбутнє, після чого ухвалила рішення про посилення свого угруповання «для створення стабільного уряду в Сирії». На сьогодні суть нової стратегії США полягає в присутності у цій арабській країні, допоки іранські війська та шиїтські збройні формування там перебуватимуть.

Останнього місяця війська коаліції не припиняли активного нарощування своєї потужності навколо Сирії. Так, 18 вересня ц. р. у акваторію Середземного моря увійшов авіаносець ВМС США «Гаррі Трумен». Його супроводжують ракетний крейсер «Нормандія» та кілька есмінців. Разом з ними зайшов фрегат ВМС Німеччини «Ольденбург», який увійде в групу ракетних есмінців ВМС США («Карні», «Росс» та «Уїнстон Черчилль»). Там вже несуть бойове чергування три підводних човни класу «Лос-Анджелес» ВМС США, а нещодавно до складу цієї групи долучився підводний човен ВМС Великої Британії «Телент».

З високим ступенем вірогідності можна сказати, що таке потужне угруповання не стоятиме біля берегів Сирії «без роботи», воно може бути задіяне як проти військ режиму Асада, так і проти іранських формувань вздовж Євфрату та інфраструктури КВІР в районі Латакії.

Таким чином, американські війська та їх союзники будуть знаходитись на сході Сирії, в незалежності від того, як домовляться курди з режимом Асада. І якщо американці увійдуть в провінцію Ідліб, що має дуже високий ступінь вірогідності, то вони перекриють південний кордон Туреччини майже по всій його довжині і ані Москва, а ані Дамаск нічого зробити не зможуть.

 

Жорстка позиція Вашингтону щодо Росії, Туреччини та Ірану спонукала їх створити ситуативний союз
Жорстка позиція Вашингтону
щодо Росії, Туреччини та Ірану спонукала їх створити ситуативний союз

Є ще один фактор, який бажано було б брати до уваги при розгляді ситуації в Сирії та навколо неї. Це — фактор «трійки».

Жорстка позиція Вашингтону щодо Росії, Туреччини та Ірану спонукала їх створити союз, який здебільшого є ситуативним, для розв’язання тактичних завдань. Зараз важко передбачити, чи залишиться він у теперішньому вигляді, чи розвиватиметься до рівня стратегічного партнерства. У країнах цього альянсу є багато спільного, але і чимало протирічь, недовіри одна до одної. Вони переслідують, в першу чергу, свої національні або бізнесові (як у випадку із Росією) інтереси, і навіть зраджують своїх союзників (як на це пішла знову ж таки Москва по відношенню як до Туреччини, так і Ірану).

Такий альянс спроможний змінити баланс сил в регіоні Близького Сходу. Іранське видання Shabestan наводить точку зору іранського експерта Хасана Хані-заде, який впевнений, що Іран, Туреччина та РФ, що знаходяться під тиском санкцій США, мають йти далі і створити «єдиний економічний, геополітичний і воєнний простір, сформувати такі сили в регіоні, які б могли протистояти інтересам США». Теоретично це можливо, але все залежатиме від подальших кроків Вашингтону, Анкари і Росії, яка все глибше поринає у глибоку кризу.

 

free hit counter for blogger