24 вересня 2015

Південнокавказькі хитросплетіння в геополітичних планах Росії

Згідно з останніми оцінками американської приватної розвідувально-аналітичної компанії Stratfor, відносне перемир’я на Донбасі, спроби Кремля створити у Сирії нову кишенькову державу на зразок псевдореспублік ДНР-ЛНР (й аналогічних маріонеткових квазіутворень Південної Осетії, Абазії та Придністров’я) та відновити конфлікт на Кавказі є складовими масштабної геополітичної стратегії Москви. Українсько-сирійсько-кавказьку «стратегію» Росії зі створення маріонеткових воєнізованих анклавів/плацдармів аналітики Stratfor вважають не дешевою, але абсолютно раціональною з геополітичної точки зору в умовах внутрішнього ослаблення Росії та посилення позицій США/Заходу поблизу своїх кордонів. Саме тому американські експерти прогнозують можливу ескалацію ситуації на Кавказі, зокрема через нібито укладання таємної угоди Москви і Баку про зміну статус-кво у Нагірному Карабаху та введення у недалекому майбутньому на територію оспорюваного Азербайджаном і Вірменією регіону російських «миротворців».

 

Якою ж насправді є реальна поточна ситуація на Південному Кавказі за оцінками аналітиків та експертів «Борисфен Інтел»?

 

Південний КавказПравлячі еліти Азербайджану, Вірменії та Грузії змушені балансувати між зовнішніми безпековими (воєнними і терористичними) й економічними загрозами та зростанням потенціалу внутрішньої нестабільності. Йдеться, передусім, про такі негативні чинники, як:

— зниження цін на більшості товарно-сировинних ринків (насамперед нафтовому), загострення економічних проблем в Росії та серпнева девальвація валют ключових країн-членів Євразійського економічного союзу;

— поширення кризових явищ в економіці КНР, що має першочергове значення для Азербайджану та Грузії як реципієнтів китайської ініціативи «Економічний пояс Шовкового шляху»;

— зростання терористичної активності на Північному Кавказі і в Туреччині;

— посилення впливу іранського чинника у Вірменії, що створюватиме нові противаги азербайджансько-турецькому тандему;

— реалізація Росією планів щодо зміцнення власної стратегічної системи оборони в акваторіях Чорного та Каспійського морів, а також використання чинника військово-технічного співробітництва з Вірменією, Азербайджаном і невизнаними республіками Південної Осетії й Абхазії як способу політичного тиску на офіційні Тбілісі, Баку і Єреван в питанні сприяння реалізації інтересів Кремля в регіоні Південного Кавказу.

 

Правлячі еліти Азербайджану, Вірменії та Грузії балансують між зовнішніми загрозами та зростанням внутрішньої нестабільності

За таких умов для керівництва країн регіону актуалізується питання запобігання дестабілізації внутрішньополітичної ситуації унаслідок активізації зовнішніми гравцями таких латентних спускових механізмів, як порушення прав і свобод громадян (для Азербайджану), погіршення якості життя громадян та їх готовність до довготривалих протестних акцій (для Вірменії) або ж консолідація більшості суспільства навколо лідерів опозиції (для Грузії). На противагу цим викликам правлячі еліти використовують чинник заморожених конфліктів для консолідації суспільства на патріотичній основі й протидії внутрішнім «деструктивним» процесам.

 

Дипломатичні «таланти» в умовах можливої ескалації ситуації в регіоні та російсько-українського протистояння змушені демонструвати й так звані «керівники» сепаратистських грузинських регіонів. Так, підконтрольний РФ «лідер Абхазії» Р. Хаджимба дотримується стриманої політики щодо розвитку контактів з «ДНР/ЛНР», намагаючись не форсувати зближення з їх «лідерами» та уникати офіційних заяв з цієї тематики. Водночас «лідер Південної Осетії» Л. Тібілов намагається використати проблематику «ДНР/ЛНР» для доведення Кремлю своєї відданості й готовності інтегруватися у РФ навіть на невигідних для республіки умовах.

Також спостерігається почастішання випадків використання лідерами сепаратистських регіонів т. зв. «московських договорів» про союзництво та інтеграцію із Сухумі та Цхінвалі, тобто використання владою сепаратистських регіонів погроз щодо застосування військових засобів як аргументу в дискусіях з технічних питань (є прямим наслідком укладання Сухумі і Цхінвалі відповідних договорів). Одним із нещодавніх прикладів подібної тактики дій стали переговори про співробітництво стосовно Інгурської ГЕС, під час яких абхазці послалися на можливе застосування РСЗВ «Град» на підтримку своїх вимог.

Разом з тим, у Тбілісі переконані, що події в Україні стали переломним моментом для Цхінвалі та, особливо, Сухумі. Зокрема, влада сепаратистських регіонів усвідомлює, що кошти, які обіцяла Росія для різних інфраструктурних проектів, Абхазія та Південна Осетія не отримуватимуть у необхідних для підтримки їх життєдіяльності обсягах. Саме це, як вважають експерти, стало основною причиною більш виваженого сприйняття абхазцями пропозицій Тбілісі щодо діалогу.

 

Нагірний КарабахУ зоні нагірно-карабаського конфлікту триває стагнація переговорного процесу врегулювання через кардинальні розбіжності у позиціях Єревана та Баку щодо умов його вирішення (декларування сторонами готовності обговорювати «Мадридські принципи» на фоні абсолютної неготовності йти на обопільні поступки через їх несприйняття громадськістю обох країн) та незацікавленість на даному етапі ключових зовнішніх гравців у зміні статус-кво.

На думку аналітиків «Борисфен Інтел», Вірменія продовжуватиме декларувати т. зв. «євразійський вибір», підкреслюючи підтримку своїх кроків з боку РФ, натомість Азербайджан продовжить курс на нарощування своєї військової спроможності та зміцнення дипломатичних механізмів впливу для вирішення конфлікту.

Беззаперечним фактом є незацікавленість Росії у результативності переговорного процесу з нагірно-карабаського врегулювання

За таких умов зберігається ризик відновлення воєнного конфлікту між Вірменією і Азербайджаном, попри пошук зовнішніми гравцями, передусім США та Францією, шляхів розблокування переговорного процесу з врегулювання конфлікту. Сторони звинувачують одна одну в провокуванні перманентних збройних сутичок уздовж лінії протистояння із використанням важкого озброєння, кількість якого останнім часом збільшилась. Водночас збереження статус-кво є необхідною умовою для продовження переговорного процесу між Вірменією та Азербайджаном і роботи Мінської групи ОБСЄ. З огляду на певну активізацію США і Франції у нагірно-карабаському врегулюванні, очікується, що формат Мінської групи ОБСЄ буде збережено попри гостру критику її діяльності з боку Азербайджану та Туреччини.

Й звичайно ж беззаперечним фактом є незацікавленість Росії у результативності переговорного процесу з нагірно-карабаського врегулювання. Експерти «Борисфен Інтел» вважають, що на даному етапі Москва у вирішенні цього конфлікту виходить виключно із власних інтересів, основним з яких є збереження єдиного стратегічного союзника (Вірменії) в цьому регіоні. Для досягнення зазначеної мети Кремль демонструватиме відданість зобов’язанням з гарантування безпеки Вірменії як країни-члена ОДКБ (вказане є головною причиною обрання Єреваном євразійського інтеграційного курсу) та захищатиме свої інвестиції у Вірменії усіма доступними способами, враховуючи при цьому тиск на офіційний Єреван з боку впливової вірменської діаспори у Франції й США. Поза увагою Кремля не залишатиметься й підготовка Вірменії до нового виборчого циклу й триваючі дискусії щодо можливості перетворення країни на парламентсько-президентську республіку.

 

Внутрішньополітична ситуація в Грузії визначається, передусім, збереженням протистояння між урядом І. Гарібашвілі та президентом Г. Маргвелашвілі, яке посилюватиметься із наближенням парламентських виборів (жовтень 2016 року). Цей конфлікт ініційований та підтримується олігархом, екс-прем’єр-міністром країни Б. Іванішвілі, можливе повернення якого в політику наразі активно обговорюється. Останній однією з головних причин розриву своїх стосунків із Г. Маргвелашвілі називає те, що він захищає колишнього президента М. Саакашвілі та підтримує його команду.

Ситуація в країні ускладнюється через збільшення електоральних рейтингів політичних сил проросійської спрямованості, зокрема партії «Демократичний рух — Єдина Грузія» (лідер — Н. Бурджанадзе). У російських ЗМІ заявляють про посилення антиамериканських настроїв, яке нібито фіксується у грузинському суспільстві, а також відсутність будь-якої офіційної реакції з боку представників влади на візит Н. Бурджанадзе до Москви на початку липня ц. р., що подається як свідчення певних змін у ставленні населення до питання нормалізації відносин із Росією.

Одночасно поширюється інформація про зниження рівнів електоральної підтримки політичних сил, що входять до правлячої парламентської коаліції «Грузинська мрія», з нинішнього складу якої нібито лише партія «Грузинська мрія — Демократична Грузія» має гарантовані шанси пройти до нового складу парламенту Грузії у 2016 році, а також про збільшення представництва в уряді Республіканської партії, як спосіб перекладання на «молодшого члена коаліції» відповідальності за можливе суттєве загострення політичної та соціально-економічної ситуації в країні або у разі розпаду правлячої коаліції.

Окрім того офіційний Тбілісі занепокоєний спробами РФ просувати та медійно розвивати у грузинському суспільстві ідеї про неприйнятність членства країни в НАТО. За оцінками міжнародних аналітиків і експертів «Борисфен Інтел», активізація Кремля на грузинському напрямі викликана відсутністю реакції офіційного Тбілісі на нещодавнє «перенесення «кордону» з Південною Осетією вглиб території Грузії на 1 км, після чого ділянка (1,7 км) нафтопроводу Баку-Супса стала підконтрольною сепаратистам, а також інтенсифікацією процесу зближення Грузії з НАТО (27 серпня під час візиту генерального секретаря Альянсу Є. Столтенберга в Грузію було відкрито спільний навчально-тренувальний центр НАТО-Грузія). До того ж ФСБ РФ не реагує на активізацію у районі Панкіської ущелини (східна Грузія, ділянка кордону з Дагестаном) вербувальної роботи з боку радикальних ісламістів, які організовують перетин грузинсько-турецького кордону для громадян Грузії, котрі виявили намір воювати у Сирії та Іраку на боці «Ісламської держави».

 

В Азербайджані влада зберігає повний контроль за підготовкою до парламентських виборів(1 листопада ц. р. до Міллі Меджлісу обиратимуться 125 депутатів у одномандатних виборчих округах). За умови пасивності еліт, вичікувальної позиції опозиційних сил, узгодження із адміністрацією президента АР кандидатур у депутати від влади і «незалежних» кандидатів очікується, що перемогу здобуде суттєво «омолоджена» за вказівкою І. Алієва (без 70-літніх депутатів із досвідом понад 4-х скликань поспіль) правляча пропрезидентська партія «Ені Азербайджан».

З огляду на відсутність належних умов для проведення вільних і демократичних виборів (формування владою складу виборчих комісій, значні законодавчі обмеження щодо проведення будь-яких несанкціонованих акцій протесту /штрафи у розмірі $30 тис./, екзіт-полів /потрібний дозвіл ЦВК/, а також фактичне ігнорування вимог євроінституцій щодо лібералізації виборчого законодавства та звільнення політв’язнів) прогнозується низький рівень присутності напередодні та під час волевиявлення міжнародних спостерігачів, передусім з боку євроінституцій та країн Заходу.

Баку ставить за мету отримати зиски від триваючої конфронтації Росія-Захід

Більше того, у відповідь на резолюцію Європарламенту від 10 вересня ц. р., в якій засуджуються репресії проти громадянського суспільства в країні, міститься вимога звільнити з в'язниці кількох азербайджанських правозахисників і журналістів та висловлена думка щодо необхідності запровадження санкцій по відношенню до деяких офіційних осіб Азербайджану, у тому числі і суддів, парламент Азербайджану почав процедуру призупинення членства у Парламентській асамблеї Східного партнерства «Євронест» і міжпарламентському комітеті співпраці з ЄС. Міллі Меджліс також рекомендував уряду переглянути питання участі у програмі ЄС «Східне партнерство». Азербайджан призупинив також переговори з Європейським союзом про роботу над Угодою про стратегічне партнерство, скасувавши запланований на 14-15 вересня ц. р. візит делегації Єврокомісії до Баку.

Одночасно Баку здійснює політику зовнішньополітичного балансування між інтересами світових (США, ЄС, Росія) і регіональних (Туреччина, Іран) гравців, ставлячи за мету отримати зиски від триваючої конфронтації Росія-Захід, зіграти на існуючих протиріччях між Туреччиною та Іраном, вирішити нагірно-карабаський конфлікт на свою користь і нівелювати зовнішні загрози для довгострокової стабільності правлячого режиму.

На міжнародному рівні азербайджанська влада вдало використовує наявність відповідних резолюцій РБ ООН щодо необхідності звільнення Вірменією окупованих азербайджанських територій, піддає перманентній критиці діяльність Мінської групи ОБСЄ та її співголів — представників США, Франції і Росії. Окрім того, постійно провокуються збройні інциденти на лінії зіткнення для демонстрації населенню країни та іноземним партнерам власної «військової могутності», а також готовності вирішити нагірно-карабаський конфлікт силовим способом.

Вказане формує прохолодне ставлення до азербайджанської політичної еліти з боку ЄС і США, активізує заходи Москви з налагодження більш тісної взаємодії з керівництвом АР та провокує перманентні непорозуміння у азербайджансько-турецьких відносинах попри наявність стратегічного партнерства між двома країнами. З іншого боку, згадані партнери Баку зацікавлені у подальшому співробітництві з Азербайджаном, з огляду на його ключову роль у транспортуванні енергоносіїв та забезпеченні регіональної безпеки. Водночас згадані гравці (окрім Туреччини) чітко демонструють своє небажання підтримувати Баку у нагірно-карабаському врегулюванні.

 

Незважаючи на наявність достатньо активної парламентської і непарламентської опозиції, оточення президента Вірменії шляхом просування конституційної реформи (перехід від президентсько-парламентської до парламентсько-президентської форми правління) формує умови для збереження С. Саргсяном влади після електорального циклу 2017-2018 рр.

Після затухання протестних настроїв («тарифний майдан») і проведення «звірки годинників» із В. Путіним у Ново-Огарьово (7 вересня ц. р.) очільник Вірменії не демонструє намірів змінювати існуючу кланово-олігархічну систему управління країною та спрямовує свої зусилля на впровадження конституційної реформи, яка має на меті збереження за ним владного впливу у ролі лідера правлячої парламентської партії або спікера парламенту із розширеними повноваженнями.

Вірменська влада та державні ЗМІ активно намагалися представити (передусім в очах РФ) акції протесту в Єревані, як антиросійські та інспіровані прозахідними силами

Серед «внутрішніх» планів правлячої верхівки країни експерти також виділяють наміри створення нових псевдо-опозиційних політичних сил і рухів, які мають демпфірувати протесті настрої в суспільстві. Вважається, що таким політпроектом стане рух «Вставай Вірменія», котрий намагається закріпити за собою роль «правонаступника» останніх акцій громадської непокори.

Водночас, зважаючи на протидію вказаним перетворенням з боку частини вірменського політикуму та незначної їх підтримки з боку більшої частини населення, С. Саргсян розраховує на підтримку його позицій та конституційної реформи з боку Москви. За таких умов глава держави активно намагається переконати Кремль в тому, що він є основним гарантом продовження країною курсу на євразійську інтеграцію, забезпечення російських інтересів у Вірменії. У цьому контексті вірменська влада та державні ЗМІ активно намагалися представити (передусім в очах РФ) акції протесту в Єревані, як антиросійські та інспіровані прозахідними силами.

Разом з тим офіційний Єреван має обмежений потенціал для забезпечення сталого економічного і соціального розвитку в умовах дедалі більшого скорочення можливостей Кремля забезпечувати фінансову підтримку республіки, а також девальвації національної валюти та зростання ризику «імпорту» економічної нестабільності з країн-партнерів у рамках ЄАЕС.

Відсутність серйозного економічного потенціалу та природних ресурсів, передусім енергетичних, обмежує інтерес впливових зовнішніх гравців (США і ЄС) до Вірменії. Вказане змушує Єреван рухатись у фарватері зовнішньої політики РФ, як єдиного гаранта безпеки країни. У цьому контексті Єреван стає все більш залежним від політико-безпекових та економічних гарантій з боку Росії та ОДКБ (протягом 2015-2016 років Вірменія головуватиме в цій організації). До того ж С. Саргсян та його оточення розуміють реальне збільшення розриву між воєнними спроможностями національних збройних сил Азербайджану та Вірменії через дедалі більше відставання вірменської армії як технологічно, так і у частині підтримки необхідного рівня мобілізаційного ресурсу.

 

Таким чином, південнокавказькі хитросплетіння займають особливе місце в геополітичних планах Кремля, а враховуючи наявність у Москви достатніх інструментів для впливу і контролю ситуації на Південному Кавказі та обмеженість ресурсів Російської Федерації для ескалації конфлікту у регіоні, важко погодитися із прогнозами аналітиків Stratfor у частині оцінки планів Кремля на цьому напрямі.

Разом з тим, В. Путін продовжуватиме нарощування воєнного потенціалу на українському і сирійському напрямах як основних для реалізації своїх стратегічних задумів зі стримування США, ослаблення Європейського союзу та «примирення» у такий спосіб із Заходом.