18 січня 2013

Куди далі: зона вільної торгівлі з ЄС чи Митний союз?

Незалежний аналітичний центр геополітичних досліджень "Борисфен Інтел" надає можливість молодому поколінню аналітиків висловити свою точку зору стосовно конкретної політичної, економічної, безпекової, інформаційної ситуації в Україні та в світі в цілому, на основі особистих геополітичних досліджень та аналізу.

 

Зауважимо, що точка зору авторів
може не співпадати з редакційною

ХОМЕЙ Оксана Дмитрівна,
1990 р. н.

Випускниця Львівського національного університету ім. І.Франка (факультет міжнародних відносин). Навчалась також в Близькосхідному технічному університеті (Туреччина), університеті м. Тарту (Естонія). Вільно володіє  українською, російською і англійською мовами.

Куди далі: зона вільної  торгівлі з ЄС чи Митний союз?

Питання членства України у Митному союзі набуло особливої актуальності. Схоже, що Україна постала перед вибором: ЄС або ж зближення з країнами колишнього Радянського Союзу, і насамперед — з Росією. Дехто з експертів, політиків та інших суб’єктів громадянського суспільства — неурядові організації, наукові інституції, тощо — просувають ідею підписання договору про Митний союз. Хто за цим стоїть і кому це вигідно — розглянемо нижче.

Очевидним є те, що народ України прагне рухатись на Захід, а не на Схід. За результатами загальнонаціонального опитування, проведеного Фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва спільно з соціологічною службою Центру Разумкова у грудні 2012 року, 48% громадян вважають, що Україні слід вступати в Європейський Союз. Тоді як вступ до Митного союзу з Росією, Білоруссю та Казахстаном підтримують 40% опитаних. Можна говорити про розкол українського суспільства, оскільки традиційно Захід та Центр України підтримують вступ до ЄС, а Південь і Схід — до Митного союзу. Водночас більшість у нашому суспільстві все ж переконана, що Україні слід рухатись в бік Європи.

Попри те, що ЗМІ, особливо телебачення, позитивно оцінюють наслідки від можливого приєднання України до Митного союзу, однак щодо цього є і певні підстави для сумнівів. В Україні більшість високопосадовців в Уряді Януковича та членів Партії Регіонів не відверті прихильники приєднання до Митного союзу. Провідні ж аналітичні центри та неурядові громадські організації виступають за євроінтеграцію України.

Однак є і політики, які не приховують свого захвату від Митного союзу з Росією, Білоруссю та Казахстаном. За приєднання до Митного союзу неодноразово виступали, зокрема, Валерій Монтіян — урядовий уповноважений з питань співробітництва з Російською Федерацією, СНД і ЄврАзЕс, та регіонал Олександр Єфремов. Про можливість адаптації до норм цього союзу заявляв і В.Янукович[1].

Серед аналітичних центрів, які виступали частково або повністю за приєднання до Митного союзу, варто згадати центр «Правова держава» Віктора Медведчука, Київський центр політичних досліджень та конфліктології Михайла Погребинського, Центр міжнародних та порівняльних досліджень Анатолія Орла, Інститут економіки та прогнозування НАН України, який очолює Валерій Геєць. Причина такого активного просування ідеї приєднання до Митного союзу згаданими інституціями є або фінансування з Москви, або ідеологічна близькість до російських панівних ідей.

Наведемо найпоширеніші аргументи прихильників зближення з Митним союзом а також і контраргументи.

Аргумент перший. Україна та країни СНД мають багато спільного: приблизно однаковий рівень економічного розвитку, технології, спільне минуле, отож буде легше порозумітися в ключових питаннях та отримати в подальшому соціально-економічні вигоди.

Почнімо з того, що економіка Росії, Білорусі та Казахстану не конкурентоспроможна на світовому ринку. Продукція не підлягає належній перевірці, у підприємств немає достатньої матеріально-технічної бази для виготовлення якісних товарів, а інвестиційний клімат, м’яко кажучи, не привабливий. Тож маємо замкнене коло. Економіка України у приблизно такій же ситуації. Однак, завдяки приєднанню до зони вільної торгівлі з Європейським Союзом, Україна отримала б низку вигод: з’явились би інвестиції з Заходу; запрацювала б система перевірки якості продукції, виготовленої на нашій території; до ринку збуту додалось би майже 500 млн. споживачів; у довготерміновій перспективі на світовому ринку українська економіка стала б конкурентоспроможною.

Для Уряду Януковича процес обрання Митного союзу порівняно простіший. Адже Росія не вимагає реформувати правосуддя, контролювати якість продукції, тощо. До того ж, не потрібно виправдовуватися щодо усунення головних політичних опонентів шляхом ув’язнення…

Проте, для панівної олігархічної еліти України приєднання до Митного союзу небезпечне через поступове поглинання великого бізнесу російськими олігархами. Це і стримує теперішніх політичних верхів від кидання в обійми старшого брата. Адже є ризик втратити все.

Аргумент другий. Україна розташована на перехресті Заходу і Сходу, й повинна це використовувати максимально.

Намагання балансувати між Європою та Росією, до якого Україна вдавалась від початку проголошення незалежності, провалилось. Україна програла як з політичної, так і з економічної точки зору, адже не змогла використати своє направду вигідне розташування. Єдиний порятунок для її майбутнього — поступова і цілковита інтеграція у європейські структури.

Імплементація Україною вже парафованої Угоди про ЗВТ Україна — ЄС (УВТ між Україною та ЄС), який є частиною Договору про асоціацію, означатиме, що євроамбіції українців є не лише багатослівною риторикою, а й стратегічним баченням своєї держави в колисці європейських народів. Місце України — у Європі. І не лише на фізичній, а й на політичній карті світу. Історія, культура та географічне розташування вже визначили нашу європейську приналежність.

Уряд В.Януковича повинен підтвердити послідовність у поступовій інтеграції України до європейських структур. Якщо Уряд обере своїм пріоритетом підписання договору про зону вільної торгівлі з Європейським Союзом, то це позитивно позначиться на іміджі України. Не може тривати вічно перебування у сірій зоні невизначеності між Європою та Росією. Завдяки договору про ЗВТ з ЄС Україна голосно заявить про обрання західного шляху розвитку. Постулати європейського вектору набудуть практичного втілення і перестануть бути лише прописаною статтею Конституції.

Окрім очевидних економічних вигод, УВТ між Україною та ЄС, як частина Договору пор асоціацію з Євросоюзом, в перспективі може стати двигуном для внутрішньополітичних змін. Є підстави сподіватися на покращення ситуації з дотриманням прав людини, звільнення політичних в’язнів, вдосконалення діяльності судів. Адже до своїх найближчих партнерів ЄС ставить високі вимоги. А невідповідність українських політичних стандартів європейським може потягти за собою економічні та торгівельні санкції.

Аргумент третій. Україна не відмовиться від своїх національних інтересів і зможе вести свою торгівельно-економічну політику.

На погляд В. Монтіяна, урядового уповноваженого з питань співробітництва з Російською Федерацією, СНД і ЄврАзЕс, який неодноразово висловлювався на підтримку приєднання до Митного союзу, «Росія зацікавлена ​​в нас як у рівноправному партнері»[2].

Але ж чи коли-небудь Росія розглядала Україну з позиції рівності? Вона завжди бачила Україну своєю імперською часткою, окраїною «рускава міра». Вона активно лобіює приєднання України до Митного союзу, вважаючи, що має на це вагомі причини. Це приєднання посилить її позиції як у стосунках з Європейським Союзом, так і на міжнародній арені, передовсім — на євразійському просторі. Внаслідок такого зміцнення Росія матиме більше важелів впливу на ситуацію у регіоні та збільшить свої козирі у перемовинах з ЄС як у політичних, так і в економічних питаннях.

Україну ж спіткають втрати. Правду кажучи, росіяни ніколи не дотримуються своїх обіцянок. Обіцянки дешевого газу, економічної підтримки та навіть сплати штрафів України членам СОТ після підняття тарифних ставок на експорт, як частину взятих на себе зобов’язань приєднання до Митного союзу, швидше за все обіцянками й залишаться. Інакше кажучи, щойно Росія отримає те, до чого вона прагне (контроль над економікою України і торгівельними операціями), вона забуде про свої обіцянки.

Аргумент четвертий: Україна може стати спочатку членом Митного союзу, а потім підписати Угоду про зону вільної торгівлі з ЄС

Таку тезу сформулював народний депутат від фракції Партія регіонів Михайло Чечетов, заявивши, що «світ йде шляхом глобалізації. Так може, ми об'єднаємо і Митний союз, і Європейський Союз? І Україні випаде честь об'єднати два найпотужніші мегаполіси"[3].

Офіційні представники ЄС слушно зауважили, що Україна не може інтегруватись одночасно до двох структур. Адже ЄС і Митний союз відрізняються не лише за веденням фінансових розрахунків, тарифною ставкою і обсягом товарообігу. Насамперед у підвалинах ЄС і Митного союзу різні за суттю фундаментальні цінності.

Інтереси Європейського Союзу стосовно підписання Угоди про зону вільної торгівлі з Україною

Європейський Союз також зацікавлений у приєднанні України до ЗВТ. Якщо з економічної точки зору це було б частково сумнівно для ЄС, то з політичної мало б вагоме значення. Адже якщо Україна обере Митний союз, це означатиме те, що ЄС настільки ослаб від кризи, що не спроможний навіть утримати свого чи не найважливішого сусіда зі Східного партнерства у зоні політичного впливу. Це, зрозуміло, послабить позицію ЄС на міжнародній арені як регіонального впливового гравця і натомість посилить позицію його конкурента — Росії. Означатиме це і те, що ЄС втрачає в очах сусідніх держав свою економічну та політичну привабливість.

Мета Митного союзу в завершеному варіанті для російського президента В.Путіна, який активно пропагує об’єднання, — відродити СНД з цілковитим домінуванням Росії. Геополітичної ваги на кшталт Радянського Союзу це об’єднання набрати не може, однак змусить світ заговорити про посилення Росії на противагу Заходу. Зрозуміло, що Європі такий розвиток подій на тлі затяжної кризи є небажаним.

Сіра зона: як довго це може тривати?

Найвигідніше для олігархів та прибічників Януковича утримувати Україну в сірій зоні зі звичними для себе правилами гри на ринку та в політиці. Будь-які рухи чи то до Європи, чи то до Росії болісно сприймаються українськими магнатами. Проте тривати так далі не може. Адже з одного боку Росія, а з іншого ЄС тиснуть на українських урядовців, вимагаючи врешті-решт визначитись.

Висновки

Для України дилема « ЄС — Росія» є радше цивілізаційним вибором. Цей вибір визначить на довготермінову перспективу місце України у світі: європейська рівноправність або ж середньоазіатська третьосортність.

Приєднання до ЗВТ з Євросоюзом означатиме високі зарплати та покращення стандартів життя, освіти, медицини; підвищення конкурентоспроможності українських підприємств та поступове вироблення власної якісної продукції, а не лише торгівля сировиною, як це відбувається наразі; демократизація у політичному житті та поступове втілення принципів верховенства права.

Вступ до Митного союзу означатиме відмову майже від усіх національних інтересів країни; низьку зарплатню та відсталу, побудовану на використанні сировинних ресурсів економіку; ще більшу корупцію в освіті, медицині; повернення радянських вже оновлених ідеології, способу мислення, догм про братні народи; деградацію залишків здобутих демократичних процесів та погіршення і не без того невтішної ситуації з правосуддям, опозицією, дотриманням прав громадян.



[1] Україна може адаптувати свої закони до норм МС, заявив Янукович. — 4 січня 2013 р. — http://tsn.ua/groshi

[2] Валерий Мунтиян.Зона свободной торговли с СНГ дает нам спасительные возможности. — http://m.kp.ua/kiev/pda/articles/310812/354225/

[3] Чечетов замахнувся об'єднати Європейський союз із Митним. — 8 січня 2013р. — http://tsn.ua/politika/