31 березня 2014

Агонія Імперії

Незалежний аналітичний центр геополітичних досліджень "Борисфен Інтел" надає можливість аналітикам висловити свою точку зору стосовно конкретної політичної, економічної, безпекової, інформаційної ситуації в Україні та в світі в цілому, на основі особистих геополітичних досліджень та аналізу.

 

Зауважимо, що точка зору авторів
може не співпадати з редакційною

Олексій Волович

 

В історії народів бувають революційні періоди, коли час так спресовується і ситуація так блискавично змінюється, що навіть ті люди, які перебувають у епіцентрі подій, не встигають все збагнути, усвідомити і тим більше — щось передбачити. Нам ще потрібно буде чимало часу для того, щоб збагнути те, що відбувалося в нашій країні протягом останніх трьох місяців, що відбувається сьогодні і відбуватиметься найближчим часом.

21-го лютого в Києві підписано угоду «Про врегулювання кризи в Україні»
21-го лютого в Києві підписано угоду «Про врегулювання кризи в Україні».
Угоду підписали Президент України Віктор Янукович, три лідера опозиції Арсеній Яценюк, Віталій Кличко та Олег Тягнибок, міністри закордонних справ Німеччини і Польщі Франк-Вальтер Штайнмайер і Радослав Сікорський, керівник департаменту континентальної Європи МЗС Франції Ерік Фурньє.
Текст угоди http://www.unian.net/

Ще 21-го лютого, коли екс-президент України В.Янукович і троє лідерів опозиції підписали угоду «Про врегулювання кризи в Україні», мало хто міг передбачити, що правлячий режим так швидко розвалиться і В. Янукович утікатиме з Києва. Мало хто міг передбачити, що народна революція зможе повалити режим, який спирався на півторамільйонну Партію регіонів, десятки тисяч провладних чиновників, міліцію і СБУ з їх різноманітними загонами спецпризначення, Внутрішні війська і Збройні сили України.

До ганебної втечі з Києва екс-президента В. Януковича Москва заявляла, що не втручатиметься у внутрішній конфлікт в Україні і звинувачувала в такому втручанні США та європейські країни, які насправді виявляли солідарність з українським народом в його євроінтеграційних прагненнях і його конфронтації зі злочинним режимом. Москва сподівалася, що Януковичу вдасться поновити свій контроль над країною. Але цього не сталося. Мало хто сумнівався в тому, що повалення антинародного режиму В. Януковича в Україні «не сподобається» Кремлю, та навіть більше — викличе шалену істерику.

І дійсно, використовуючи нестабільну ситуацію в Україні, Кремль вдався до реалізації заздалегідь спланованих різноманітних політичних та економічних важелів шантажу і тиску на нову українську владу, щоб і надалі диктувати їй свою волю, як це робилося протягом усіх років незалежності України. Але мало хто міг передбачити, що відразу після формування нового уряду в Україні Кремль вдасться до брутальної і нічим не спровокованої збройної інтервенції.

Загальновідомо, що офіційна Москва сприймала і сприймає незалежність України як щось аномальне і тимчасове. Вже давно не приховує цього і Путін. Так, на зустрічі в Сочі, після саміту НАТО в Бухаресті на початку квітня 2008 року, В. Путін казав президенту США Дж. Бушу наступне: «Ти ж розумієш, Джордже, що Україна — це навіть не держава! Що таке Україна? Частина її території — це Східна Європа, а частина, і чимала, подарована нами!».

Протягом усіх років незалежності, і особливо в період правління В. Путіна, велася цілеспрямована політика з метою перетворити незалежність України у фікцію. І це Москві значною мірою вдалося.

Міноборони України: стан підготовки особового складу збройних сил - гнітючий
Міноборони України: стан підготовки особового складу збройних сил - гнітючий

http://itar-tass.com/

Сьогодні до 70% української економіки контролюється російським капіталом. Останніми роками Збройні сили України практично не розвивалися. Талановиті українські офіцери-патріоти звільнялися або втрачали будь-яку перспективу просування по службі. Силові структури — Міноборони, СБУ, МВС та ВВ МВС, Генеральна прокуратура — очолювали вкрай корумповані проросійські очільники. Російська агентурна мережа, як ракова пухлина, пронизала всі державні структури України, зокрема, СЗРУ, ГУР МО, СБУ, «Укроборонпром» та його дочірні підприємства. В Україні створювалися пропутінські українофобські організації, які формували п’яту колону. В «незалежній» Україні русифікація значно посилилася навіть у порівнянні з радянським періодом.

Закон «Ківалова-Колесніченка» гарантує використання в Україні «регіональних мов»
Закон «Ківалова-Колесніченка» гарантує використання в Україні «регіональних мов», тобто мов, які, згідно з даними перепису населення, вважають рідними більше 10% населення відповідного регіону)
. У межах такого регіону регіональна мова може використовуватися в законодавчо встановлених сферах нарівні з державною українською мовою. До таких мов віднесені: російська, білоруська, болгарська, вірменська, гагаузька, ідиш, кримськотатарська, молдавська, німецька, новогрецька, польська, ромська, румунська, словацька, угорська, русинська, караїмська і кримчацька
http://ru.wikipedia.org/

Сьогодні газет і журналів російською мовою в Україні видається в 10 разів більше, ніж українською. Теле- і радіоефір на 80 % заполонені російськомовною продукцією. 8 серпня 2012 р. В. Янукович підписав ухвалений у шахрайський спосіб більшістю Верховної Ради антиукраїнський мовний «закон Ківалова-Колісниченка», який завдав глибокої і болючої травми гідності українцям. (Див. «Наша мова — наша зброя у боротьбі за Україну» — http://chornomorka.com/archive/r-195.html).

Щойно в Кремлі збагнули, що Україна може вирватися з тенет путінської неоімперії, як в хід було запущено увесь арсенал тиску з метою ще більше дестабілізувати ситуацію в Україні. Насамперед було оголошено, що в Україні нібито відбулося антиконституційне збройне захоплення влади, хоча, обрана ще у жовтні 2012 року, Верховна Рада залишилася у повному складі. Росія також не визнала новий, сформований новою парламентською коаліцією Уряд А. Яценюка.

Новий уряд України
Новий уряд України

http://nbnews.com.ua/

 

Звідки родом члени уряду
Звідки родом члени уряду

http://nbnews.com.ua/

Сьогодні ми схиляємо голови і віддаємо шану героям «Небесної сотні» і сотням тисяч українців, які на майданах по всій країні відчайдушно боролися зі злочинним режимом Януковича і здобули над ним історичну перемогу. Але якщо ми прагнемо бути чесними перед самими собою, то маємо визнати, що до лав мільйонів борців за свободу затесалися явні провокатори і недолугі отамани-анархісти, в тому числі серед Правого сектору на київському Майдані, які своїми провокаційними, безглуздими, а інколи і злочинними вчинками паплюжать імідж Української Революції, викликаючи невдоволення і занепокоєння не тільки проросійського населення на Півдні, Сході і в Криму, а й в західних і центральних регіонах країни, не кажучи вже про європейські країни.

Саме вони значною мірою дали підстави кремлівській пропагандистській машині розгорнути у світі широкомасштабну інформаційно-пропагандистську кампанію, стверджуючи про наявність загрози щодо російськомовних громадян з боку якихось «націонал-фашистів». Саме це дало Путіну формальний привід ввести свої війська до Криму і оголосити війну всій Україні (хоча, звісно, якби не було цього приводу, то він обов’язково знайшов би інший). Про це, зокрема, свідчить прес-конференція В. Путіна 4 березня, де він добалакався до того, що снайперів, які вбивали на Майдані у Києві учасників акції протесту, міг виставити не хто інший, як одна із опозиційних партій… Таким інсинуаціям позаздрив би сам Гебельс. Тепер не варто дивуватися, коли російські ЗМІ всі події в Україні відображають кривим дзеркалом путінської пропаганди.

Я був і залишаюсь прихильником ненасильницького народного спротиву злочинним правлячим режимам. Про це писав у своїй статті «Кривава Водохреща» (http://chornomorka.com/archive/a-3393.html). Масовий мирний спротив має великі моральні переваги честі, стійкості, сили духу, ясного розуму і патріотизму над грубою і аморальною фізичною силою. Саме ці якості сьогодні демонструють тисячі наших славних солдат, матросів і офіцерів в Криму, які залишаються вірними присязі українському народу і не піддаються на провокації російських агресорів і місцевих озброєних бандформувань та маріонеткового незаконного «уряду» С. Аксьонова.

Адмірал Кабаненко: Збройні сили України в змозі захистити державу
Адмірал Кабаненко: Збройні сили України в змозі захистити державу

http://gordonua.com/

Але якщо буде перейдена червона лінія і окупанти застосують зброю, наші вояки будуть змушені дати достойну відсіч переважаючим силам окупантів. Здійснюючи неймовірно брутальний психологічний і фізичний тиск на наших вояків, загарбники намагаються змусити їх першими відкрити вогонь. Саме на це розраховує кремлівська камарилья, оскільки початок бойових дій відкриває можливість повномасштабної російської інтервенції і посилення псевдопатріотичної істерії серед російських громадян, що розцінюватиметься як підтримка режиму В. Путіна.

Але сьогодні, дякувати Богу, Україна не залишається сам на сам з внутрішніми і зовнішніми ворогами у своїй боротьбі за краще майбутнє. Сьогодні жодна країна світу не підтримує дії Путіна. Сьогодні всі ми і світова спільнота маємо зробити все можливе і неможливе, щоб не пролилася кров двох братніх народів — українців і росіян. Передусім хотілося б сподіватися, що братній російський народ виявить з нами солідарність і не дозволить божевільним кремлівським стратегам реалізувати свої братовбивчі плани.

Незважаючи на вкрай драматичну ситуацію в країні, пов’язану з російською інтервенцією в Криму і підривні акції російських спецслужб на Сході і Півдні України, ми не повинні пускати лють і ненависть у свої серця до братнього російського народу, якби цього не прагнули ті, хто сіє між нами розбрат. Ми не повинні принижувати себе шельмуванням Путіна. Він від цього не стане кращий, а нам — не буде легше. Хай агресію Путіна проти України оцінює російський народ, який обрав його на високу і відповідальну посаду глави російської держави.

В. Путіну і його придворним борзописцям-політологам все ж не вдалося заразити увесь російський народ отруйним вірусом великодержавності і українофобії. І сьогодні ми дедалі більше відчуваємо підтримку і солідарність з боку як простих російських громадян, так і відомих російських політиків і діячів культури. Для прикладу процитую відомого російського журналіста Олександра Невзорова:

«Украина и Россия расходятся в разные стороны, причем вина за нежелание украинцев вместе с россиянами оставаться лежит, я думаю, на России.… Быть добрым соседом моя страна не умеет: способна быть только жандармом, а когда ей пытаются объяснить, что жандармские функции — это не очень по-дружески, и, вообще, подобный стиль поведения устарел, начинает хамить. С мыслью, что давно уже не великая держава, Россия ещё не свыклась — как-то не может она от искуса имперского, от вековых привычек своих избавиться, все равно пытается вести себя как старшая, главная, хотя, если честно, почти никаких оснований для этого у неё нет». (Джерело: «Бульвар Гордона», січень 2014 р., № 4, С. 14).

І дійсно, чи все так добре в самій Росії, що Путін кидає свою армію рятувати російськомовне населення в Україні? На жаль, в Росії народ бідує не менше, якщо не більше в порівнянні з українським народом. Щоб переконатися в цьому достатньо ознайомитися з доповіддю російського Агентства РиФ (http://www.rf-agency.ru/acn/stat_ru.htm).

Наведу лише деякі цифри із цієї доповіді:

«З 1991 р. по 2008 р. населення Росії зменшилося з 148,5 млн до 132 млн. Щорічно корінне населення зменшується на 0,7 відсотка, тобто приблизно на 1 мільйон. Якщо така тенденція до зменшення населення зберігатиметься, то до середини нинішнього століття воно наблизиться до 100 млн, а через 80 років російський етнос перейде поріг, після якого його відтворення стане неможливим.

Росія посідає друге місце в Європі за кількістю абортів після Румунії. Щорічно в Росії робиться 1,6-1,7 млн. абортів, тобто 7 з 10 вагітностей. У Москві проживає понад 12 млн мешканців, з них росіян всього 3,7 млн, приблизно 30 %. У Москві азербайджанців живе більше, ніж у Баку, а татар — більше, ніж у Казані.

У Росії налічується понад 9 млн безробітних і понад 4 млн безхатченків. Кількість безпритульних дітей становить щонайменше 4 млн, без батьківського догляду — 8-10 млн. Понад 2 млн підлітків неграмотні, більше 2 млн — сироти. У Росії видатки з охорони здоров’я на одну особу становлять в середньому 40 дол., тоді як у США ця сума становить 2400 дол. Щорічно від лікарських помилок в Росії помирає 50,000 чоловік.

З причин кримінального характеру щорічно гине понад 150 000 осіб. Щонайменше 40 000 громадян щорічно вмирає від вживання неякісного алкоголю. Щорічно від вживання героїну вмирає 30 000 осіб, без вісті пропадає до 50 000 громадян. У Росії налічується 12 млн інвалідів (майже 10 % населення!), приблизно 5 млн алкоголіків (реально до 15 млн) та 3 млн наркоманів, 1 млн психічно хворих, 1 млн хворих на туберкульоз, 2,5 млн ВІЛ інфікованих (перше місце у світі)».

Хотілося б поцікавитися у пана Путіна: хто захистить росіян у Росії? Чому велика і найзаможніша у світі за природними ресурсами Росія за рівнем ВВП посідає сьоме місце у світі після США, Китаю, Японії, Німеччини, Франції та Великої Британії? Хто сьогодні стримує економічний і технологічний розвиток Росії? Американці? Китайці? Чи, може, все ж «внутрішні турки»?

Ось такі підсумки 13-річного правління пана В. Путіна, статки якого, за деякими даними, становлять 40 млрд дол. Як у такій бідній країні може бути такий заможний президент? Як така бідна країна посідає друге місце у світі за кількістю мільярдерів — 95? Можливо, саме тому вона така бідна, що у ній так багато мільярдерів на чолі з президентом Путіним? Можливо, саме тому ми в Україні такі злиденні, що у нас аж 22 мільярдери на чолі з екс-президентом В. Януковичем, який, за підтримки російської армії, мріє в’їхати у Київ на білому коні? Чи не тому польський ВВП втричі більший, ніж український, а польський бюджет більший від нашого вдвічі, що у Польщі немає жодного мільярдера?

І Росія, і Україна стали жертвами нічим неприборканого олігархічного капіталу, який зрісся з владою. Порятунок Росії та України полягає в заміні існуючих, м'яко кажучи, неефективних політичних та економічних систем на більш життєздатні. Такі, як у Японії, Німеччині, Франції, Великій Британії, Польщі та інших розвинених країнах світу. Чи не варто було б пану Путіну відмовитися від непосильних для Росії геополітичних амбіцій і зайнятися наведенням ладу у власному домі?

Хотілося б сподіватися, що пан Путін нарешті отямиться від великодержавного угару і, поки не пізно, погодиться, хоча б через інстинкт самозбереження, на рівноправний діалог з новою українською владою.

Сьогодні ми є свідками агонії Російської імперії, яка навіть у цьому стані все ще небезпечна і може принести чимало лиха як українському, так і російському народам. Хотілося б, щоб у Кремлі якомога швидше усвідомили, що українців вже не залякати, що спроби посадити у Києві нову маріонетку, навіть у ранзі кума Путіна, вже ніколи не пройдуть. Як би не біснувалися внутрішні і зовнішні вороги України, але їм не вдасться посіяти отруйні зерна ворожнечі між українським і російським народами, позбавити їх перспективи жити в дружбі і злагоді в своїх миролюбних і суверенних державах.

 «Чорноморські новини», № 018-019, 6 березня 2014 р.,
http://chornomorka.com/archive/a-3619.html