13 лютого 2015

Хто вбив Шарлі?

7 січня 2015 року до редакції французького тижневика Charlie Hebdo вдерлося двоє зі зброєю і відкрили вогонь по працівниках видання. Загинуло 12 осіб, поранено 11. Правоохоронними органами Франції подія кваліфікована як теракт, відповідальними за який, згідно з циркулюючою в ЗМІ інформацією, є Аль-Каїда і Ісламська держава.

Але що більше вникаєш в подробиці цього злочину, що з'явилися в пресі, то частіше себе запитуєш, зокрема, — чому вказані терористичні організації зважилися на теракт саме у Франції і саме в цей час? І чи дійсно декларована мета (помста ісламістів карикатуристам) виправдовує засоби, а головне — наслідки (активізація боротьби з радикальним ісламом і підвищена увага спецслужб і суспільства до усіх мусульман)?

Можливо, подія в Парижі стане спусковим гачком в подіях більш масштабніших, які відповідають більш прагматичним інтересам, аніж всесвітній джихад, і, очевидно, — абсолютно інших міжнародних гравців.

Щоб зрозуміти, чому в експертному середовищі сьогодні виникають такі несподівані запитання з приводу масштабності теракту, звернімося до фактів.

Факти — річ уперта

Аналізуючи події, пов'язані з трагедією в редакції Charlie Hebdo, багато експертів констатують високий рівень «професіоналізму» терористів при організації і проведенні заходу. Зокрема, привертають до себе увагу:

брати Шериф і Саїд Куашітаємна доставка на територію Франції нелегальної зброї і її зберігання. Згідно з опублікованими в пресі даними, гранатомет і автомати Калашникова придбані в Брюсселі. Давайте замислимося на хвильку: чи легко провезти на територію іншої європейської країни два автомати Калашникова і, не багато, не мало — гранатомет?! Це ж не пістолет, який легко носити з собою і зручно ховати серед особистих речей. Це — бойова зброя чималих розмірів, а також з боєкомплектом. До того ж, за деякими даними, звинувачувані в здійсненні теракту брати Шериф і Саїд Куаші понад 10 років співпрацювали з французькими спецслужбами як інформатори і навіть встигли з'їздити повоювати до Сирії. Як пишуть певні джерела, Шериф вперше потрапив у поле зору французьких спецслужб, коли створив одну з найбільш ефективних у Франції організацій з вербування добровольців до Іраку для боротьби проти американців. Інший ісламістський представник, який захопив разом зі спільниками 9 січня ц. р. кошерний магазин, Ахмеді Кулібалі, був членом мережі з продажу наркотиків, і ще в 2010 році був звинувачений в зберіганні автоматичної зброї. Здавалося б, діяльність таких персон має бути під посиленою увагою правоохоронних і спеціальних органів, а враховуючи всюдисущі системи контролю і відеоспостереження, дуже сумнівною виглядає версія про доставку зброї просто ідейним ісламістом, що не має ані спеціальної підготовки, ані сприяння з боку спецслужб;

безперешкодне проникнення в приміщення редакції Charlie Hebdo. За версією слідства, дістатися до приміщення редакції терористам вдалося завдяки співробітниці Charlie Hebdo Корінн Рей. Вона щодня в цей час вирушала за дочкою до дитячого садка. Причому, саме в цей час в редакції проводилася планерка і усі працівники збиралися в одному місці. Це наводить на думку, що нападникам необхідно було досить тривалий час вести спостереження за об'єктом нападу, аби вибрати максимально вигідні умови для нападу і при цьому бути упевненими в їх практичному виконанні. Варто зазначити, що а ні працівники видання (яким неодноразово погрожували), ні охоронці порядку біля офісу Charlie Hebdo, що патрулюють район, ніякої підозрілої активності не помічали, що ще раз підтверджує високий професіоналізм терористів;

швидкість проведення теракту. Весь теракт разом з фазою відходу тривав не більше 15 хвилин, причому, терористам вдалося легко відірватися від переслідування, буквально на ходу розстрілявши поліцейську машину і добивши пораненого поліцейського. Вийти на їхній слід поліцейським допомогла якась безглузда випадковість. За повідомленнями ЗМІ, у автомобілі, спочатку викраденому терористами, а після нападу на Charlie Hebdo покинутому в передмісті Парижу, було знайдено посвідчення на ім'я Саїда Куаші. Як тут не згадати про теракти 11 вересня 2001 року, коли також «випадково» були знайдені незіпсовані документи передбачуваних «терористів Аль-Каїди». Погодьтеся, якось дивно: терористи, йдучи на злочин, ховаються під масками, але при цьому свої справжні паспорти «забувають» в покинутому автомобілі.

Виходячи з цих обставин, багато незалежних експертів з різних країн фактично доходять єдиного висновку, що теракт міг бути спеціально спланованою акцією невстановлених спецслужб. Причому, це навіть не теракт, а майже бездоганна спецоперація, виконана професіоналами. Єдиною невідомою залишається відповідь на запитання — спецслужби якої країни?

Оскільки доступ до усіх фактів, речдоків і обставин досконалого теракту має тільки слідство, нам залишається підійти до питання з точки зору комплексного аналізу наслідків теракту щодо основних міжнародних гравців. Інакше кажучи, на підставі аналізу інформації з відкритих джерел, а також геополітичних інтересів конкретних країн в міжнародній ситуації, що склалася, ми спробуємо відповісти на питання: кому з тих, хто мав можливість провести подібну спецоперацію, це було б найбільш вигідно?

«Кому це вигідно»? або «Основні «підозрювані»

1. Аль-Каїда, Ісламська держава й інші ісламісти

Аль-КаїдаАль-Каїда. Перший офіційний підозрюваний. Особливо після відеозвернення лідера Аль-Каїди в Ємені Нассера бен Алі аль-Ансі, в якому він узяв на себе відповідальність за теракти в Парижі. За його словами, підконтрольне йому відділення організації фінансувало операцію нападу на редакцію. Уряд Ємену вже розпочав слідство щодо встановлення причетності радикального угрупування до терористичних актів на території Франції. Тут же телеканал ABC з посиланням на неназвані джерела повідомив, що представники того ж єменського осередку Аль-Каїди три роки тому начебто передали $20 тисяч одному з тих, хто напав на редакцію французького сатиричного журналу Charlie Hebdo.

Ісламська державаІсламська держава. Підозрюваний під номером два. А може і під номером один, — це залежить від політичних інтересів Франції і змін світової кон'юнктури. На можливу причетність цієї терористичної організації до теракту в Парижі вказують: зізнання Ахмеді Кулібалі, зроблене в ході переговорів зі звільнення заручників із захопленого ними кошерного магазину; заява т. зв. «глави імамів Ісламської держави» шейха Абу Саад аль-Ансарі під час проповіді в іракському місті Мосул, де він зазначив, що бойовики розпочали «вилазки» у Франції, а незабаром «...дійде черга до Великобританії, США і усіх інших». При цьому він назвав виконаний в Парижі теракт посланням усім країнам-учасницям міжнародної коаліції, що веде боротьбу з Ісламською державою, а також відповіддю на загибель десятків моджахедів через бомбардування.

Начебто все ясно, але тоді логічне запитання: який мотив для такого теракту у терористів Аль-Каїди і Ісламської держави?

Помста за карикатури? Але навіщо тоді для здійснення такої помсти треба було чекати стільки років? Хіба Аль-Каїді не була відома адреса редакції журналу чи адреса проживання його журналістів? До того ж, дуже сумнівною виглядає сама причина помсти — розстріл за карикатури трирічної давнини на пророка Мухамеда чи на лідера Ісламської держави. На Усаму Бен-Ладена карикатур було намальовано силу-силенну, і Аль-Каїда за це нікого не знищила. Та і наскільки сильно впливають на мусульманський світ карикатури одного сатиричного видання, яке до 2006 року, коли реакція мусульман на карикатури Мухаммеда привернула загальну увагу до нього, в Європі не дуже й було відоме? Скільки мусульман у світі, зокрема, в тому ж Ємені, підписалися на Charlie Hebdo і володіють французькою мовою? Звичайно, можна розвивати цю тему і в дусі «Якщо зображень Мухаммеда немає, то що тоді можна вважати карикатурою на нього»? і «Якщо іслам забороняє зображення людей і тварин, то чому мусульмани читають сатиричні журнали»?, але і без того очевидно, що помста за карикатури — це не досить вагома причина для стількох зусиль і ризиків для організації і виконання теракту.

Поширення ісламістами паніки на європейському континенті?

Європа згуртувалася траурним маршемТобто, редакція Charlie Hebdo стала просто символічною жертвою, а справжня «політична» мета теракту — «струс» розслабленої Європи. Швидше за все, так це і було б, але.. Теракт не того масштабу. Європа навпаки згуртувалася і траурним маршем на чолі зі світовими лідерами продемонструвала символічне послання про готовність об'єднати зусилля для протидії тероризму в усіх його проявах. Розглядати його як тригер для серйозних політичних зрушень в європейському середовищі можна винятково за умови, що ці зрушення і так планувалися, під них було підготовлене підґрунтя, а теракт просто став приводом. Але тоді чи дійсно цей злочин – ісламістська ініціатива? Адже насправді, теракти в Парижі менш за все потрібні саме ісламському світу, оскільки роблять його уразливим до звинувачень з боку західних країн, створюють умови для ідеологічного обґрунтування чергової агресії проти будь-якої мусульманської країни, а також дають формальні підстави і громадську підтримку для утисків ісламу усередині країн ЄС і США.

Усі ці гучні заяви єменського осередку Аль-Каїди і шейха Абу Саад аль-Ансарі мають вигляд не більше, ніж дешевої спроби використовувати резонансний привід у своїх іміджевих цілях. Чи (а цього теж не можна виключати) відвернути увагу світової громадськості від істинних організаторів, направивши слідство по хибному (але комусь дуже вигідному) сліду. Фактично — це гонитва за примарами. Тим більше, згадуючи Аль-Каїду, не кажучи вже про інші, менш відомі терористичні організації, слід враховувати певний шлейф причетності до їх діяльності американських і британських спецслужб. Та і, відверто кажучи, у сучасних ісламістських організацій немає сьогодні достатньо сил і ресурсів для того, щоб провернути таку комбінацію самотужки, без сторонньої допомоги. Чи ви дійсно думаєте, що отримані три роки тому $20 тисяч (інші свідчення причетності поки що не оприлюднені) — достатньо для такого теракту? До того ж, навіть якщо і буде доведена причетність Аль-Каїди до цього теракту, мислячій громадськості відразу ж варто поставити собі питання щодо ролі й інтересів тих, хто міг допомагати їй у виконанні цього теракту. І, передусім, у зв'язку з Аль-Каїдою на думку спадають спецслужби США.

2. США.

Так вже склалося, що усі підозрілі події обов'язково проходять у аналітиків перевірку на причетність до них Вашингтона. Таке, на перший погляд, упереджене ставлення сформувалося на основі дійсно дуже активної роботи американських спецслужб, окремі епізоди якої, ставши відомими внаслідок витоків, не раз справляли враження на міжнародне співтовариство своєю масштабністю і проявленим при цьому цинізмом.

Отже, можливі мотиви для США:

протидія приходу до керівництва антиамериканських сил в ЄС. Останнім часом все чіткіше проявляється тенденція до посилення в країнах Європи позиції євроскептиків і антиамериканських сил, що виступають за проведення їх країнами незалежної від «міжнародного інтернаціоналу» і «світового жандарма» політики. І навіть більше, представники таких сил не просто представлені в загальноєвропейських і національних законодавчих органах, але і деякі з них очолюють свої країни (наприклад, В. Орбан в Угорщині або М. Земан в Чехії). У Франції ж все очевидніше збільшується популярність ультраправого «Національного фронту», очолюваного Марін Ле Пен, націленою на президентське крісло. При цьому з кожним роком її шанси, як і рейтинги, тільки зростають. Офіційний Вашингтон чудово розуміє, що, у разі приходу до влади у Франції такого одіозного політика, якій до того ж властиві відверто проросійські, а точніше, пропутінські, погляди, США можуть остаточно втратити свої позиції в ЄС. До того ж, під загрозою буде і угода про зону вільної торгівлі, якої так наполегливо домагається Вашингтон. Украй негативні процеси для США.

Як їм протидіяти? «Підірвати» ситуацію в країні, і, використовуючи її як привід для посилення заходів щодо боротьби з тероризмом, — зміцнити позиції нинішніх проамериканських політиків, «закрутити гайки» небажаним, а то і звинуватити їх в підтримці тероризму, усунувши антиамериканські кола з політичного процесу. Крім того, на цій хвилі теракт можна використовувати і для активного повернення до життя ЄС. Зокрема, звертає на себе увагу той факт, що теракти прозвучали майже одразу після заяви Франсуа Олланда про відсутність необхідності подальших економічних санкцій проти Росії, блокуючи тим самим зміщення, що фактично намітилися, у бік російсько-французького зближення;

посилення американського впливу в Європі. Природно, під гаслом поглиблення міжнародної співпраці для боротьби з тероризмом. Звичайно ж, для того, щоб поділитися безцінним досвідом, набутим американцями під час протистояння тероризму в усьому світі. Особливо в тих його осередках, де є багато нафти;

створення умов для залучення ЄС до чергової війни на Сході. Власне, знайшовши (або навіть створивши) підтвердження причетності терористів до Аль-Каїди або Ісламської держави, можна за наїждженою схемою розгорнути інформаційну кампанію для втягування Європи в черговий конфлікт на Сході. Щоб ніхто не наважився звинуватити американців в прихильності до агресивної політики. Держдеп після трагедії тут же почав волати про «ісламський тероризм», під приводом боротьби з яким США завоювали Ірак (хоча згодом визнали, що немає доказів участі Саддама Хусейна в організації терактів 11 вересня). Цього разу громадяни не лише Франції, але й інших європейських країн, будуть прихильніші до американської пропаганди.

В цілому, вищевикладені мотиви досить переконливі, особливо з урахуванням колосального досвіду американських спецслужб у виконанні таких операцій. Але за нинішньої міжнародної ситуації все ж є кілька вагомих аргументів, що вказують на другорядний характер описаних вище питань для США на сьогодні, а саме:

найпотужніше з часів холодної війни загострення відносин з РФ, що вимагає від США не лише забезпечення обороноздатності своєї і своїх союзників, але також і зосередження зусиль на зміцненні власної економіки. Тут явно не до колонізації Сходу, коли нависає загроза удару «російського ведмедя»

економічна втома США від тривалих воєн в Іраку і Афганістані (не рахуючи постійної присутності військових контингентів по всьому світу для забезпечення інтересів США);

необхідність зосередити зусилля на вирішенні внутрішньополітичних і внутрішньо-економічних питань, що останніми роками вже призвело до послаблення активності США на міжнародній арені.

3. Росія.

Ще півтори роки тому версію про можливу причетність Росії до теракту серйозно розглядали б хіба що тільки переконані експерти-антирашисти, чиї оцінки в основному сприймаються громадськістю через призму пропаганди, а не аналітики.

Але протягом 2014 року Росія зробила стільки неоднозначних і різких кроків, після яких (хоч і не без участі західної пропагандистської машини) за нею міцно закріпилася репутація країни «Спонсора тероризму». Сьогодні стало трендом шукати «руку Москви» в різних антизахідних акціях і діяльності політичних сил. Світові ЗМІ цілеспрямовано формують у громадськості європейських країн і США почуття очікування чергових «порцій зла» від РФ. Але, в той же час, якось незручно заперечувати вирішальну роль Росії в кримських подіях, в підтримці сепаратистів і ескалації ситуації на Донбасі. Сьогодні Росія робить спроби відстояти своє право великої держави, яка визначає хід світових подій.

І, виходячи з цього, у Кремля мотивів вистачає:

відвернути увагу світової громадськості від подій в Україні. І, власне, від безпосередньої участі РФ в конфлікті на сході України. Від російських артилерійських і ракетних систем, танків, бронетехніки, систем радіоелектронної розвідки і придушення, підрозділів спецназу, піхоти, а також сотень російських «двохсотих». Відвернути увагу від тих, кого ніби в Україні й немає. Як не було і в Криму. Не було, поки президента Путіна якось настільки не розперло від нарциського самоекстазу, що він все ж раптом вирішив похизуватися російським походженням «ввічливих людей». Напевно, навіть не усвідомлюючи в той момент, що таким визнанням не Європу злякав своєю всемогутністю, а в черговий раз знецінив вагу своїх слів і завірень. При чому, не лише вже озвучених, але і, що важливо, майбутніх. Тому що до людини, яка після місяців заперечення очевидних речей візьме та й раптом приголомшить усіх своїм визнанням постфактум, при чому, позиціонуючи це як досягнення, — до такої людини довіри бути не може.

Проте, можуть бути дуже навіть великі підозри в причетності до тероризму. Особливо після трагедії з пасажирським літаком малазійських авіаліній рейсу МН 17, збитому в українському небі сепаратистами, що підтримуються Росією, із зенітно-ракетного комплексу «Бук-М2», за свідченням недавнього розслідування німецьких журналістів, російської прописки. Людина військова скаже, що, швидше за все, — і з таким же екіпажем, оскільки відразу опанувати стрільбу з цієї складної зброї вчорашній шахтар навряд чи зможе — на це потрібно місяці часу. Місяці тренувань і навчань.

вбивство Ганни ПолітковськоїВтім, поганий душок причетності до організації терактів тягнеться за Путіним з моменту його приходу до влади. Вибухи житлових будинків в Москві, Буйнакську і Волгодонську, вбивство Ганни Політковської і Олександра Литвиненка, катастрофа президентського літака Ту-154 польських ВПС в Смоленську, що забрала життя вищого державного і військового керівництва Польщі — це тільки перелік резонансних подій, що все частіше асоціюються з прізвищем Путіна. Та і жорстокість та цинізм, виявлені як під час другої чеченської кампанії, так і в методах тиску на політичних опонентів усередині країни, — відмінні путінські риси, які зайвий раз підтверджують, що їх власник почуває себе досить комфортно, переступаючи через бар'єри людяності під приводом всепоглинаючої «політичної необхідності».

Таким чином, теракт в одній з лідируючих країн Європи, до того ж учасниці «нормандського формату», є досить дієвим способом, за допомогою якого привертається увага європейських лідерів і, що важливо, — спецслужб країн-членів ЄС, до питань зміцнення внутрішньої безпеки, а не відстеження незаконної діяльності РФ в Україні. У цю логіку цілком вписується подальше, протягом тижня після паризького теракту, загострення ситуації на сході України, викликане, зокрема, спробою проросійських сепаратистів, за підтримки російських підрозділів, захопити підконтрольний з кінця травня 2014 року українським силам Донецький аеропорт;

поступово дестабілізувати ситуацію в Європі. Ця мета масштабніша, ніж просто абстрагування від української кризи. Це вже спроба дроблення єдиної Європи на окремі ідеологічно чужі групи, частина з яких, за задумом, оформиться до сфери впливу РФ в ЄС. Розрахунок простий: європейські мультикультуралізм і бюрократія ЄС не можуть швидко розв'язати проблему міжетнічних конфліктів (свідками чого ми є вже упродовж понад 10 років).

Відповідно, по один бік розташована непомірна для Європи кількість представників культур, чужих європейській, що не бажають асимілюватися, і національно-культурних гетто, що формують подібність. А по інший бік — усе зростаюча маса прихильників правих поглядів і радикальних підходів щодо «чужаків», які заполонили Європу. Жахливими зусиллями владі європейських країн вдається утримувати баланс в стосунках цих двох груп. При цьому головним стабілізуючим чинником є те, що більшість європейського населення у своїх поглядах дотримується середини, і основну увагу приділяє соціально-економічним проблемам, а не міжетнічним. Але уся ця конструкція дуже непевна і чутлива до дії ззовні. Досить серії терактів на релігійному/етнічному підґрунті, то проти мусульман, то проти християн, що підштовхують їх до взаємного винищування, щоб в цій стабілізуючій «серединній» масі запустилася ланцюгова реакція ділення на «свій-чужий». І тоді Європа ризикує зануритися в нове «середньовіччя», зі своїми «хрестовими походами». У такій ситуації Росія виявиться значно ближчим партнером ідеологічно, притому що вже має свій досвід боротьби зі «вселенським злом» радикального ісламізму;

ослабити/відмінити санкції проти Росії через розвиток співпраці у сфері боротьби з тероризмом. Це та соломинка, вхопившись за яку Росія розраховує без особливих переміщень в «українському питанні» знову налагодити відносини з ЄС. Власне, для цього їй просто досить не ламати дров на Донбасі й імітувати активне виконання Мінських домовленостей. Усе. А ось у відповідь на «незрівнянний внесок» РФ в питання забезпечення міжнародної безпеки і боротьби з тероризмом частину санкцій зняти можуть, пояснивши це необхідністю забезпечення ефективної кооперації. Але, як це властиво для ЄС, для годиться підкресливши «глибоку заклопотаність» ситуацією на Донбасі. Повної відміни санкцій з боку ЄС чекати не випадає, принаймні, не за нинішнього керівництва, але про Крим, швидше за все, тимчасово забудуть;

підтримати праві сили, євроскептиків і націоналістів. Не лише політичним аналітикам, але і читачам, які просто цікавляться міжнародною політикою, добре відомо про активну підтримку Росією в ЄС усіх опозиційних «єдиній Європі» сил і рухів, що традиційно належать до крайніх правих. І теракти в Парижі можуть цілком обґрунтовано розглядатися як спецоперація Кремля з метою радикалізації ситуації у Франції і Європі, підсобити правим націоналістам.

Марін Ле ПенТим паче, що одна з найвпливовіших на сьогодні європейських ультраправих партій знаходиться саме у Франції — «Національний фронт» Марін Ле Пен. Вона, до речі, є постійним кандидатом на пост президента Франції (на виборах у 2012 році Марін Ле Пен дістала 17,9 % голосів і посіла третє місце). Сьогодні «Національний фронт» має досить високий рівень підтримки у французькому суспільстві. Так, 25 травня 2014 року ця ультраправа політична сила святкувала перемогу на виборах до Європейського парламенту у Франції, набравши 25,4 % голосів виборців! І ось тепер Францію струшують теракти на національному і релігійному підґрунті, що збуджують расову неприязнь, а у разі повторення подібних інцидентів (навіть у інших країнах ЄС) — і відверту расову ненависть. Марін Ле Пен відразу ж скористалася «інформаційним приводом» і вже розпочала свою передвиборчу кампанію, звинувативши соціалістів в недооцінці загрози терактів Парижу, пообіцявши, у разі приходу до влади, збільшити видатки на армію і поліцію, а заразом підкресливши, що її нібито підтримує 30 % французів. Враховуючи той факт, що наступні президентські вибори у Франції заплановані на 2017 рік, у Марін Ле Пен є ресурс не часу, але потужна підтримка Кремля, як політична, так і фінансова (у вигляді безстрокового кредиту у розмірі 9 мільйонів євро, виданого Першим Чесько-російським банком).

Характерно, що сім'ю Ле Пен зв'язують довгі роки теплих стосунків з певними колами російської влади. Сама ж лідер французьких ультраправих неодноразово захоплювалася президентом Росії В. Путіним і вважає, що Франція і Росія мають бути союзниками у спільній боротьбі проти диктату США. При цьому вона не раз висловлювалася, що Франції потрібна така ж сильна рука, яку має Росія в особі Путіна. У світлі останніх подій примітно, що представники «Національного фронту» були спостерігачами на «референдумах» в Криму і на Донбасі, підтверджуючи їх «легітимність», а сама Марін Ле Пен дотримується думки, що «...в українській кризі Путін повівся хитро і уміло, тоді як європейці дозволили американцям собою маніпулювати».

Вище перелічені мотиви посилюються ще одним, особистим мотивом:

помста Путіна Олланду. І тут з відомого — цілий комплекс причин: за позицію Франції щодо України; за введені санкції і відсутність підтримки в ЄС і ООН; за принизливе для Путіна використання обіцяних Росії «Містралів». Звичайно, виключно один цей чинник не настільки вагомий для організації теракту, але з урахуванням усіх попередніх — він міг зіграти роль вирішальної «останньої краплі».

І навіть більше, Росія — єдина з «підозрюваних», щодо якого у нас не знаходиться реалістичної відповіді на запитання: «А які аргументи проти проведення теракту»? Моральні принципи у випадку з Путіним — не обмеження, репутаційні ризики, якщо раптом докази про причетність будуть знайдені — потенційно великі (на фоні і так неабияк підмоченої репутації країни), але з урахуванням фактичної неможливості виявлення подібних доказів — не так вже і значні, в порівнянні з очікуваними вигодами. А зовнішньополітичні інтереси РФ тільки у черговий раз підтверджують зацікавленість в подібному інциденті.

Отже, виходячи з вищевикладеного, наявність комплексу вагомих мотивів важко заперечувати.

Але чи була можливість у Росії організувати цей теракт?     

Теоретично, так. У відкритих джерелах періодично з'являється інформація про причетність російських спецслужб і до Ісламської держави (у тому числі участі в бойових діях на боці Ісламської держави російського спецназу), і до окремих осередків Аль-Каїди, до інших ісламістських організацій, у тому числі через канали підконтрольного Путіну Рамзана Кадирова. Ті ж представники силових структур РФ не заперечують, що Шаміль Басаєв, Руслан Гелаєв і деякі інші майбутні ватажки чеченських терористів проходили свого часу спецпідготовку під крилом Головного розвідувального управління ГШ ЗС РФ. Не виключено, що в терористичному ісламістському підпіллі продовжують свою роботу інші, більш віддані Росії, випускники таких «спецкурсів», які готові так само, як і Кадиров, «виконати будь-який наказ Верховного Головнокомандувача». У цьому контексті дуже примітною є інформація про затримання у французькому місті Безьє п'ятьох росіян чеченського походження, підозрюваних в підготовці теракту. Не менш примітною в цьому випадку стала і практично повна відсутність подальшої інформації про цей інцидент.

А той факт, що конкретні виконавці (хоча, відверто кажучи, не відомо, чи були убиті терористи саме тими, хто провів теракт в Charlie Hebdo?) є уродженцями Франції і начебто не пов'язані з Росією, насправді не доводить нічого: використання «наосліп» завжди було одним з традиційних методів роботи спецслужб.

4. Інші можливі «підозрювані»

Аналіз інших можливих причетних до теракту сторін наближений до конспірології, проте ці версії є можливими до розгляду, хоч би для формування більш зваженого бачення чинників, які могли впливати на ситуацію.

Франція. Саме Президент Франції, маючи невисоку популярність в суспільстві, вирішив таким чином підняти свої рейтинги, а також під приводом посилення заходів безпеки — отримати додаткові інструменти впливу на опонентів. Завдяки цим терактам, спецслужби Франції і ЄС отримають додаткові фінансові ресурси і повноваження. Відповідно, і влада відчує себе більш упевненою. Цікаво, що Франсуа Олланд досить таки швидко прибув на місце теракту (щонайменше за 10 хвилин), незважаючи на високі ризики його безпеки в такій ситуації: поруч могли знаходитися вибухові пристрої або інші терористи.

Великобританія. Можлива мета — перешкода створенню зони вільної торгівлі між ЄС і США, що робить неможливою ідею про альтернативні долару валютні зони і визначальну роль британської фінансової системи в них. Це несе в собі ризик падіння значущості Лондона як світового фінансового центру що, власне, завдає удару по британській фінансовій системі.

Ізраїль. Навіщо? Щоб дістати підтримку в боротьбі з «всесвітнім ісламським тероризмом», частина якого, традиційно для Тель-Авіва, розташовується на палестинських територіях. Слід врахувати, що у Франції були досить сильні пропалестинські настрої. На цьому фоні символічним виглядає додатковий теракт в кошерному магазині.

Китай. У відповідь на втягування України в Європу. І чергове витіснення Китаю європейцями з важливих для нього проектів (як це було в країнах «Арабської весни»). І навіть більше, «відведення» європейцями України від Китаю може розцінюватися як дії, спрямовані проти випестуваного китайським керівництвом проекту побудови нового Шовкового шляху.

Україна. Щоб потім в усьому звинуватити ненависну Росію.

ЗАМІСТЬ ВИСНОВКІВ

У ситуації обмеженої офіційної інформації вибудовувати висновки — справа дуже невдячна, оскільки будь-який новоявлений у відповідний час світові доказ може перекреслити навіть найстрункішу теорію. Врешті-решт, ця стаття не претендує на розслідування, а значить — і не стверджує, хто винен.

Мета цієї публікації — проаналізувати можливі мотиви і ризики для основних гравців міжнародної політики і таким чином сформувати основу для оцінки нових деталей досконалих терактів, що подаються нам, у Франції, а також — подальших змін в політиці згаданих країн. Адже більшість оцінок трагічних подій в Парижі виходять виключно з крихітного набору розмножених фактів і, частенько, зводяться до вказівки пальцем — той винен, або той. В той же час неможливо розглядати подібні події, що призвели до такого значного міжнародного резонансу, поза контекстом поточної міжнародної ситуації та її мейнстрімів.

Пропонована стаття — лише підґрунтя для глибшого аналізу і експертних дискусій, результатом яких, можливо, стане масштабніше і в той же час глибше бачення нової, що щойно зароджується світової політики.