4 лютого 2013

Адже ж як може приватний власник — відключив місто від ТЕЦ, від тепла — «завалив» мера...

До кінця 2013-го Кабмін планує завершити приватизацію усіх теплоелектростанцій і обленерго. Також зміниться система купівлі електрики — це дозволяє нещодавно ухвалений закон «Про особливості функціонування ринку електроенергії». Незабаром майже усі виробники електрики, що працюють на органічному паливі (газі, вугіллі) і розподільники електроенергії (обленерго) підуть у приватні руки. Про те, що з цього виходить, і як такі глобальні зміни можуть позначитися на приватних споживачах, міркує експерт центру «Борисфен-Інтел» Сергій Дяченко.

ОБЛЕНЕРГО ВЖЕ РОЗПОДІЛЕНІ — МІЖ АХМЕТОВИМ, ГРИГОРИШИНИМ, БРАТАМИ СУРКІСАМИ І БАБАКОВИМ

—  Якщо вірити статистиці, сьогодні увесь електричний струм України виробляється в двох місцях: на атомних станціях, які поки що  належать державі, чи на теплоелекростанціях, які — майже усі — належать компанії ДТЕК. Чим така ситуація погана-добра для споживача?

—  ДТЕК дійсно виробляє 67,1 % від електроенергії, яку дає уся теплова генерація, а разом з НАК «Енергоатом» — 86,1 % усієї електроенергії в країні. В принципі, паливно-енергетичні комплекс — і електроенергетика, і газова галузь — галузі, які схильні до концентрації. Це дуже капіталомісткі галузі, які для нормального розвитку вимагають величезних інвестиційних проектів, і їх легше реалізовують великі кампанії. І в невеликих країнах об'єктивно немає місця для великої кількості компаній-виробників. Через цю схильність до концентрації демонополізація, яку намагаються проводити в ЄС (в першу чергу, через політику розподілу сфер діяльності), проходить дуже болюче.  Тим паче, що у вертикально-інтегрованих структурах (якщо говорити про ДТЕК) теж є багато плюсів. Проте, усьому є межа — і такий рівень монопольного домінування (який ми маємо в нашій країні) — неприпустимий, особливо, якщо ми хочемо перейти до ліберальніших моделей ринку. За такої структури виробництва не працюватиме модель енергоринку, яку намагається впровадити новий уряд.

—  А в чому полягатиме нова модель розподілу електроенергії?

— Уряд намагається впровадити модель двосторонніх контрактів.

Зараз у нас працює модель т.з. «пулу». Усі виробники продають електроенергію на єдиний майданчик — Оптовий ринок електроенергії (ОРЕ). Тут її купують постачальники, наприклад, ті ж обленерго.

Після запровадження нової моделі знімаються усі обмеження на пошук споживачем постачальника. Хочеш — приїжджай на станцію, укладай договір безпосередньо. Хочеш — вибирай посередника, компанію-постачальника. Населення, швидше за все, купуватиме у посередника, тому що пенсіонери не стануть їхати на станцію і укладати безпосередньо договір. Швидше за все, і об'єкти бюджетної сфери і дрібні підприємства користуватимуться послугами постачальників. А ось підприємства укладатимуть угоди з електростанціями і шукатимуть енергію більш дешеву. У цьому сенсі стосунки між виробництвом і споживанням — це крок до свободи і лібералізації.

Але свобода передбачає  вибір. А який  може бути вибір, якщо у нас, по суті, є всього два виробники електроенергії? Конкуренція — це рушійна сила ринку, яка мотивує виробника мінімізувати витрати, щоб перемогти в конкурентній боротьбі. Конкуренція створює мотивацію до зниження ціни. Якщо ми без конкурентних механізмів запровадимо ліберальну модель розподілу, то отримаємо класичний монопольний ринок з тенденцією зростання ціни. При цьому втрати для національної економіки можуть становити до мільярда доларів за рік. І тут просто необхідно буде запроваджувати держрегулювання. Проте, при усьому цьому, наше антимонопольне законодавство не класифікує ДТЕК як монополіста — тобто, не буде формальних підстав вводити якісь механізми обмеження монопольної поведінки цієї компанії. У цьому і є і проблема, і загроза : фактично ринок  контролюватимуть  дві структури, які, швидше за все, проводитимуть узгоджену цінову політику. І у них між собою  буде більше мотивів для координації цінових позицій, ніж для конкуренції, яка тягне за собою витрати. Зате у них  будуть мотиви для заборони постачань, щоб утримувати високі ціни.

Тобто, за нинішньої структури власності дуже небезпечно запроваджувати ринок двосторонніх контрактів в чистому вигляді. Там є ще одна проблема: різна структура собівартості у різних видів генерації, атомної і теплової. Атомна ж енергетика  відчутно дешевша. І різні види генерації складно між собою конкурують. Електроенергію треба не просто виробляти, її треба генерувати і поставляти за спеціальним графіком, який повинен відповідати змінам попиту. Атомний енергоблок включили — і він постійно виробляє встановлену кількість електроенергії. А теплові електростанції краще маневрують, швидше запускаються, вони міняють характеристики роботи протягом доби, коли змінюється попит на електрику, і вони постачають таку кількість енергії, яка потрібна в тій чи іншій частині країни. Вдень — менше, увечері — пік, для покриття якого підключаються ще й гідроелектростанції.

При цьому собівартість електроенергії на теплових електростанціях вища, ніж на атомних. І цю проблему треба якимсь чином вирішувати. Але те, що пропонується в проекті Закону «Про засади функціонування ринку електричної енергії України», який розглядається у Верховній Раді — Фонд цінових диспропорцій — це абсолютно не прозоро. Тобто, пропонується створити фонд. Основний мотив і критерій роботи фонду — боротьба з «несправедливими прибутками»: де-факто, у одних забрати,  іншим віддати. Нескладно припустити, що це буде механізм, який стимулюватиме зловживання.

—  Реформа електроенергетики і приватизація здійснюється тільки заради того, щоб ввести якусь ринкову компоненту і віддати розподіл електроенергії новому власникові, або, щоб все ж таки поліпшити ведення електроенергетичного господарства?

—  В принципі, основна приватизація обленерго вже була проведена десять-п’ятнадцать років тому.  Коло власників відоме, обленерго вже розподілені між Ахметовим, Григоришиним, братами Суркісами, Бабаковим.

Попередня приватизація, традиційно для нас, проводилася з метою наповнення бюджету. Але ані питання наповнення бюджету (конкурси не були прозорими), ані питання приходу стратегічного інвестора так і не були до пуття вирішені. Хоча в 2000-му році іноземні інвестори ще до нашої генерації і розподільних компаній придивлялися — французи, іспанці і американці виявляли цікавість — але ажіотажу навколо обленерго не було. Правда, американці тоді купили Київобленерго і  Рівнообленерго. Отже, одна західна компанія на ринку все ж  присутня. А усе інше проходило за давньою українською традицією: не в один, так в інший спосіб  у цей сектор протискувався власник. Словацька компанія купила тоді низку обленерго, потім виявилось, що вона не зовсім словацька, її  штаб-квартира, де ухвалюються  рішення,  знаходилася в Москві. Згодом з'ясувалося, що це Бабаков таким чином зайшов у наш енергетичний сектор.

На сьогодні активів у держави в енергетиці залишилося не так вже й багато: сім обленерго і дві генеруючі компанії (виробники електрики) — Центренерго і Донбасенерго. Найцікавіше з енергетичних активів вже продано.  Отож можу припустити, що при продажі решти пакетів обленерго на них в першу чергу претендуватимуть міноритарні акціонери цих підприємств. У деяких конкурсах може взяти участь і ДТЕК, якщо визнає об'єкт цікавим. Наприклад,  за умови, якщо розподіл буде в регіоні, де у компанії є генеруючі потужності, і вона захоче поставляти електроенергію по своїх мережах.

—  Обленерго, які мають приватизовувати до кінця року, це старі трансформаторні станції, лінії електропередач і лічильники, вірно? Я читала про досвід приватизації Луганськобленерго. Ця кампанію належала Григоришину. Після дев'яти років господарювання підприємство було доведене до банкрутства. Споживачі скаржаться на низьку якість послуг, що надаються. Де гарантія, що усі інші обленерго не спіткає та ж доля? Мовляв, прибуток — собі, збитки — державі, і ніякої  модернізації.

—  У Луганськобленерго особлива ситуація. У власника Луганськобленерго відібрали електромережі і за дуже хитрим конкурсом віддали їх підприємству «Луганське енергетичне об'єднання», яке зараз належить іншому власникові. Тому Луганськобленерго — мертвий багато років. Але я не думаю, що ця схема якось відтворюватиметься. Хазяї обленерго теж не гроблять їх за схемою «прийшов — вичавив усе, що можна — пішов», адже це — стабільний і хороший бізнес: аби що ти робиш, а тобі крапає копійка. Повз тебе ніхто не пройде — усім потрібна електроенергія. Я думаю, що обленерго підтримуватимуть свої електромережі на безаварійному рівні,  ремонтуватимуть їх, але при цьому, скажімо, копіткої роботи в плані модернізації теж чекати не випадає. Монопольне домінування дає можливість почувати себе спокійно. Конкурентів немає. Працює все якось, і хай працює.

Ну, а як працює? За цим потрібний держконтроль і з боку НКРЕ, і з боку Антимонопольного комітету. Так би я оцінила підприємства по транспортуванню електрики.

А якщо говорити про підприємства-виробників енергії, то тут проблеми стоять дуже гостро, зношення устаткування  колосальне. 82 % устаткування теплових електростанцій перетнуло межу фізичного зношення. В принципі, якщо зараз не розпочати їх модернізацію, то протягом найближчих років від 30 до 40 % електростанцій цього типу потрібно закривати. Ми, по суті, вже проїли свою енергетику. Десятиліттями нічого не робили, не вкладали в модернізацію. Зараз я бачу можливість серйозної модернізації, тільки якщо запустити державний механізм — механізм гарантій «інвестицій в потужність». Він припускає виплати інвесторам через механізм гарантій. Тобто, на підставі довгострокових контрактів забудовникам гарантують, що вони відіб'ють свої інвестиції. А існуючим старим електростанціям (які потрапляють в список об'єктів, необхідних для енергозабезпечення) гарантують мінімальний об'єм проплат, який їм забезпечить існування, навіть якщо вони простоюватимуть.

Механізм гарантії інвестиції в потужність дозволив би вирішити питання цінових диспропорцій, розв'язати проблему формування нової генерації. Він  дозволить галузі гармонійно розвиватися. Тобто, це б допускало, що замовлення на інвестиції робиться таким чином, що гармонійно працювала б уся енергосистема, а не тільки один вид генерації.

Цей механізм запровадили Польща і Росія, таку можливість вивчають і інші країни, наприклад — Великобританія.

НЕПРОЗОРІ ПРОЦЕДУРИ СТВОРЮЮТЬ ПРЕКРАСНІ ПІДСТАВИ ДЛЯ ЗЛОВЖИВАНЬ В ОБЛЕНЕРГО

—  Багато писалося про те, як можна вкрасти на постачаннях газу і його розподілі. А як можна нелегально збагачуватися на продажі і розподілі електрики? Крадійство електричного струму — така ж прибуткова штука, як і крадійство газу?

—  Щоб красти в енергетиці серйозні ресурсні об'єми, потрібно кілька чинників: монопольне положення, контроль вимірювальних функцій, непрозора система розподілу і ціноутворення, включаючи цінові диспропорції (різницю цін у різних категорій споживачів), контроль  системи обліку.

Монопольне положення у облгазів і обленерго абсолютно однакові. У обленерго воно ще більше монопольне, ніж у облгазів. Обленерго постачають енергію 80 % споживачів. Обленерго і облгази  повністю контролює облік, по суті, формуючи регіональні баланси. Непрозора система ціноутворення з перехресним субсидуванням і ціновими диспропорціями між різними промисловими і побутовими споживачами, для яких регулювальник встановлює дуже дискусійні тарифи, властива і обленерго, і облгазам.

Звідси ключова схема — що для електроенергетики, що для газу:  можливість завищити об'єм споживання тими, хто бере електрику дешевше, щоб надлишки продати тим, хто купує його за вищою ціною. Але в електроенергетиці реалізовувати цю схему складніше, тому що там жорсткіший контроль —  усі мають лічильники. Зараз через механізм дотаційних сертифікатів розподіляється близько 30 мільярдів гривень. При цьому, навіть в звітах НКРЕ іноді вигулькує інформація про покарання деяких підприємств за спотворення даних про об'єми споживання електроенергії населенням.

Тобто, там, де непрозорі економічно необґрунтовані  цінові механізми — там і годівниця для несумлінних чиновників і дирекції підприємств. Але газ, звичайно, надає більше можливостей для таких речей. За оцінками, які свого часу робилися в Раді Нацбезпеки, на території України щорічно «гуляє» контрафактних об'ємів енергоресурсів на три мільярди кубів газу і вісімсот тисяч тонн нафти. Цифра стара, десь ми об'єм зменшили, десь наростили. Принаймні, на сьогодні в неформальних дискусіях досвідчені газівники погоджуються, що такий газ нікуди не подівся.

КОЛИ ГОВОРЯТЬ ПРО ПРИВАТИЗАЦІЮ АТОМКИ, Я ЗГАДУЮ «ТИТАНІК»

—  Мені випадало спілкуватися із західною дослідницею, яка вивчає ринок електроенергетики Росії. І вона розповідала, що її куратори були вражені від того, що крива попиту і пропозиції електроенергії російського ринку іноді поводилася дуже дивно. На піку споживання крива пропозиції могла відскочити в сторону або зчезнути. І коли вони цікавилися, в чому справа, вона  пояснювала, що при зміні губернатора новому чиновникові потрібно перемкнути на себе грошові потоки в галузі, і це вимагає якогось часу. Нам не загрожує повторення цього досвіду Росії?

—  Ще як! Монополізм дозволяє регулювати пропозицію «як належить». Якщо припустити, що у монопольного виробника виникає потреба примусити промислове підприємства або певну територію, то і списки — виробництва і споживання —  у нас можуть не співпасти. І у будь-який момент на пікові попиту може бути обмежене енергопостачання.

Я упевнений, що губернатори в Росії тоді змусили для того, щоб нагнути підприємства, що цікавили їх, і змусити виявити лояльність. У нас влада так не давитиме, а ось монопольні виробники можуть цілком. Електроенергія настільки стала основою життя, що обмеженням енергопостачання можна домагатися усього. Там, де монополізм, має бути серйозний держконтроль. Вже зараз в регулюючих органах скаржаться, що деякі станції відмовляються брати участь в енергозабезпеченні регіонів країни. А у нас, незважаючи на формальний профіцит потужностей, реально життєздатних енергоблоків — не так багато, і без модернізації надлишки працювати не будуть.

Наприклад, у нас теплоелектроцентралі приватизовують. Але вони за своїм стратегічним положенням в житті країни не поступаються атомникам. Це в нашому кліматі питання ключове. Адже, приватний власник як може — відключив місто від ТЕЦ, від тепла — і «завалив» мера.

—  Зараз розкручується нова-стара міфологема, що держава не може бути ефективним власником. Але ж насправді прибутковість підприємства залежить не від ефективності власника, а від ефективності менеджменту. Чому державі не залишитися власником таких важливих потужностей і просто не знайти ефективних управлінців? Важко повірити, що в Україні і Європі на знайшлося б фахівців, здатних налагодити ефективне управління такими унікальними монопольними підприємствами.

—  — Чому вважається, що приватний власник ефективніший: він прудкіший в ухваленні рішень. Вважається, що державна процедура ухвалення рішень набагато складніша. Скажімо, якщо попався неефективний менеджер на держпідприємстві, його один управлінець хоче зняти, другий чиновник — аж ніяк. Пам'ятайте, як говорив Штирлиць? «Зараз розпочнеться звичайна склока між розвідкою і контррозвідкою». Тут — те ж саме. Менеджер знайде підтримку. Питання затягнеться. А приватний власник неефективний менеджмент змінює легше і швидше. Приватна власність вправніша і в реалізації фінансових схем. Хоча і зловживань там більше, і оптимізації оподаткування більше. Але  приватні підприємства легше притягають до себе інвестиції. Держава серйозні інвестиції доки не може акумулювати: західні корпорації неохоче інвестують в державу, вони хочуть, щоб підприємство було в приватній власності. Але з точки зору відповідальності і безпеки в таких підприємствах, як атомні і теплоелектроцентралі, я б надавав перевагу державному менеджменту.

Хоч застрілися, але атомна галузь — це місце, де питання безпеки  домінують над питаннями економічної ефективності. Атомне виробництво має бути в державних руках. Вважаю, що теплоелектроцентралі теж — взимку питання теплозабезпеченння стратегічне і політичне.

Зараз зняли заборону з приватизації атомних підприємств, а тепловиків приватизовують повним ходом. Коли говорять про приватизацію атомки, я згадую «Титанік». Чому там було стільки жертв? Був некомплект рятувальних засобів, особливо — шлюпок. Як показав аналіз, судно було зроблене з металу не кращої якості. Корабель йшов зі швидкістю, неприпустимою для тих широт. Приватники завжди випробовуватимуть спокусу заощадити на безпеці. Безпека — це витратна частина, це вкладення в те, що в 99,9 % випадках взагалі не знадобиться.

Та що там казати! Бурхливій історії України відомі випадки, коли на АЕС намагалися закуповувати вживане устаткування навіть призначені державою директори! Адже у приватника мотивація і можливості для такої «економії» вищі. І надія на держконтроль слабка. Особливо в такій корумпованій державі, в якій ми живемо.

Розмовляла Лана Самохвалова

>Публікація Інформаційного агенства "УНІАН" 20.12.2012 р.