«Прийом», влаштований В. Путіним 29 жовтня ц. р. у резиденції в Ново-Огарьово попередньому президентові Франції Н. Саркозі, став черговою демонстрацією активних намагань російської влади у будь-який спосіб прискорити скасування антиросійських санкцій.
Нагадаємо, що, окрім як з екс-президентом Франції, протягом останніх двох тижнів відбулися офіційні та приватні контакти В. Путіна і міністрів з його оточення: з віце-канцлером, міністром економіки та енергетики ФРН З. Габріелем, якого вважають одним із головних лобістів ідеї скасування антиросійських санкцій у федеральному уряді А. Меркель; головою правління російсько-німецької зовнішньоторговельної палати М. Хармсом; генеральним директором Східного комітету німецької економіки Р. Лінднером; міністром екології, сталого розвитку та енергетики Франції С. Руаяль. Відновив також роботу російсько-німецький форум «Петербурзький діалог».
Зустрічі російських офіційних осіб та провладних експертів з представниками політичних та бізнесових кіл ключових країн ЄС та учасників «нормандської четвірки», з одного боку, засвідчили про незмінність позиції офіційних Берліна і Парижа щодо ролі Кремля у подіях на сході України та у контексті виконання Мінських домовленостей, а з іншого — продемонстрували готовність західного істеблішменту до відновлення контактів з Російською Федерацією та пошуку компромісних варіантів «вирішення» українського й сирійського питань.
Яким же постає реальний французький бекграунд? Експерти «Борисфен Інтел» намагалися проаналізувати та оцінити його як зовнішньополітичну, так і внутрішньополітичну та економічну складові.
За оцінками деяких західних і українських аналітиків, Франція, як і ФРН, зацікавлена у якнайшвидшому «заморожуванні» конфлікту в Україні, зниженні у такий спосіб рівня воєнної загрози на кордонах Європи та пожвавленні економіки ЄС завдяки відновленню повноцінної торгівлі з Росією. Серед «особливих» мотивів активізації офіційного Парижа на цьому напрямі експерти звертають увагу також на те, що Ф. Олланд роздратований тим, що його сприймають у Європі таким собі «придатком» А. Меркель, та нібито Франція намагається певним чином «пом'якшити» образу Москви за непоставлені «Містралі».
У внутрішньополітичному плані Ф. Олланд змушений враховувати зміцнення електоральних рейтингів потенційних критиків французьких властей та потенційних союзників Кремля з правої і ультраправої опозиції, які зараз мають значні шанси перемогти на чергових парламентських виборах. Ф. Олланд має також зважати на низький рівень довіри з боку суспільства до його політики, насамперед економічної, а також на поглиблення розколу всередині Соціалістичної партії через підтримку главою держави ліберального економічного курсу прем’єр-міністра країни М. Вальса.
Основною причиною зниження довіри громадян до чинної влади стало те, що, починаючи зі вступу на найвищу посаду в травні 2012 року, Ф. Олланду не вдалося повністю реалізувати жодної із запланованих економічних реформ. Крім того, діяльність уряду ускладнюється внаслідок розбіжностей в оцінках та підходах до реалізації реформи кримінального судочинства, міграційної політики та сфери освіти, а також внесення змін до законодавства про працю.
Внаслідок такого розбалансування в правлячій Соціалістичній партії у населення спостерігається зростання невдоволення політикою чинного уряду, а також розчарування у здатності традиційних партій здійснювати ефективне управління країною в умовах кризи. На цьому тлі у Франції підвищується рівень популярності правих («Союз за народний рух») та ультраправих політичних сил («Національний фронт»), які за підсумками проведених 22–29 березня ц. р. муніципальних виборів дістали більшість у радах 66 департаментів із 101 (до цього «Союз за народний рух» мав більшість у 40 департаментах). Водночас правляча партія зберегла ведучу роль лише у третині департаментів — 34, хоча до цього соціалісти контролювали 61.
Незважаючи на це Ф. Олланд має намір балотуватись на посаду глави держави у 2017 році, сподіваючись на успіхи запроваджуваних реформ у наступному році. Як кандидат на другий термін французький лідер планує формувати образ «соціального президента», а також «борця з тероризмом» (Малі, Сирія) і «успішного модератора у складних міжнародних конфліктах» (Україна). Чинний президент Франції концептуально протиставляє свою політику підходам потенційного конкурента від правих сил Н. Саркозі, який виступає за повне переосмислення соціальної і економічної моделі Франції, скасування 35-годинної тривалості робочого тижня і збільшення пенсійного віку.
У політико-економічному вимірі Ф. Олланд постійно перебуває під тиском бізнес-кіл, орієнтованих на співробітництво з Росією, французьких депутатів — «любителів Росії і Криму» й частини керівників вищої та середньої ланок Збройних сил Франції, серед яких значним є прошарок прибічників правих поглядів, схильних до відновлення контактів із російською стороною й налагодження діалогу з Москвою з українського питання.
У цьому ж контексті показовими стали багатомісячні протести французьких фермерів, під час яких Національний синдикат м’ясної індустрії вимагав від уряду відновити переговори з експорту жиру і субпродуктів свинини до Росії. Тимчасові проблеми французьких фермерів активно використовують опозиційні політичні партії: вони безпосередньо пов’язують поточну кризу в аграрному секторі Франції із санкційною політикою ЄС проти Росії, тим самим намагаючись довести її неефективність. Праві політики вважають, що запроваджені Росією контрсанкції більш негативно впливають на європейські держави, аніж європейські санкції на Росію. Зокрема, на їх переконання, збитки французьких агроекспортерів, начебто, становлять близько € 1 млрд, а Франція загалом нібито зазнає найбільших економічних втрат з усіх країн Європи, що розірвали відносини з Москвою, включно з близьким до нульової позначки зростанням ВВП країни.
Для нейтралізації такого роду негативних трендів офіційний Париж досяг домовленості з Єгиптом про продаж йому двох замовлених Росією вертольотоносців типу «Містраль», а також розробив пакет заходів з підтримки АПК обсягом € 1,2 млрд, який включає податкові пільги та сприяння у просуванні французького експорту на ринки третіх держав.
Разом з тим, зважаючи на рівень присутності французьких компаній та обсяги їх інвестицій у російську економіку, надалі слід сподіватися, що позиція ділових кіл і надалі буде орієнтованою на прискорення стабілізації відносин Франції з РФ. Так, на 12-13 листопада ц. р. вже заплановано візит делегації керівників французьких компаній до Москви, яку очолить генеральний директор фінансової групи Societe Generale Б. Санчес-Інсера. На неофіційному рівні також досягнуто домовленості про відновлення роботи двосторонньої Ради з торговельно-економічних питань.
Крім того, незважаючи на активну політичну позицію офіційного Парижа у врегулюванні ситуації довкола України та узгоджені санкцій ЄС проти Росії, жодне французьке підприємство не пішло з російського ринку. Триває робота французьких компаній і в інфраструктурних проектах з будівництва високошвидкісних залізничних та автомобільних доріг, аерокосмічній сфері, розвитку ІТ-технологій, розробці на морському шельфі запасів вуглеводнів. Корпорація «Total» оголошує про наміри інвестувати в розвиток нафтогазової галузі РФ приблизно $ 15 млрд, виявляючи при цьому особливий інтерес до проекту «Ямал-СПГ». Одна із французьких компаній підписала з холдингом «Вертольоти Росії» меморандум щодо спільної розробки й початку виробництва у 2016 році силової установки для російських цивільних і військових вертольотів.
У зовнішньополітичному контексті ключовими пріоритетами Парижа у найближчій перспективі буде боротьба з загрозою тероризму, зокрема, з діяльністю «Ісламської держави» і «Боко Харам», активна посередницька роль у врегулюванні ситуації на сході України й конфліктів на Близькому Сході (сирійська криза, іранське питання) та в Африці, а також проведення міжнародної конференції з питань зміни клімату.
Дехто з західних аналітиків вважають, що сьогодні у Єлисейському палаці російсько-український конфлікт оцінюють як менш загрозливий для міжнародної безпеки у порівнянні з кризами на Близькому Сході. Звідси формується думка, що коаліція Росії із Заходом у вирішенні близькосхідних проблем вимагатиме від Франції певної толерантності щодо дій Росії на сході України. До того ж, в умовах фактичного заморожування відносин ЄС-РФ, офіційний Париж схильний претендувати на привілейований діалог із Кремлем з урахуванням «історичних зв’язків та низки спільних міжнародних інтересів». У політичних та військових колах Франції негативно сприймають прагнення України якнайшвидше отримати від європейської спільноти гарантії щодо майбутнього вступу нашої держави до ЄС і НАТО, вважаючи розгляд цих питань передчасним.
Сьогодні основною метою свого посередництва офіційний Париж вважає — забезпечення реального та сталого врегулювання конфлікту на Донбасі винятково на базі «Мінських домовленостей» та у «Нормандському форматі» (без залучення інших країн-посередників). Для Ф. Олланда це важливо не лише з огляду на виконання власних обіцянок, демонстрації ефективності роботи вісі «Париж-Берлін», але й з точки зору особистого рейтингу перед президентськими виборами 2017 року.
Таким чином, за вищеописаних умов Франція змушена балансувати на межі політичних (як внутрішніх, так і зовнішніх) та економічних інтересів і міжнародних зобов’язань. Окрім того, сьогодні Париж у певному сенсі намагається перехопити ініціативу у ФРН та грати провідну роль у врегулюванні «українського питання».
Тому у найближчій перспективі французька сторона може налаштовуватися на продовження публічної політико-дипломатичної підтримки України і зберігати економічний тиск на Росію у вигляді секторальних санкцій.
Разом з тим, французьке керівництво прагматично зважає на перспективу подальших економічних збитків від обмеження торгівлі з Росією, у зв’язку з чим французька дипломатія може спробувати внести «більш гнучкі» норми у санкційні обмеження, пов’язані із «прискореним переглядом обмежень у разі позитивного розвитку ситуації».
