24 січня 2013

Курдська держава — бути чи не бути? Так в чому суть запитання?

Якось по-іншому ми почали сприймати революції. Навіть назви їм вигадуємо романтичні, так би мовити, «садово-ягідні», що не мають прямого стосунку до насильства. «Революція троянд» в Грузії (листопад 2003 р.), «Революція тюльпанів» в Киргизії (березень 2005 р.), «Фінікова революція» в Єгипті (січень 2011 р.). Неначе так можна уникнути розгулу вакханалії, запобігти її негативу, який обов'язково вихлюпнеться разом з революційними гаслами.
Не буде винятком і «арабська весна», що розквітла в країнах Близького і Середнього Сходу в грудні 2010 і не скидає своїх пелюсток до сьогоднішнього дня. Отже, весна затяжна і непередбачувана?
«Флористичні» революції висували конкретні вимоги — від проведення економічних і політичних перетворень до повної зміни влади. А ось щодо «врожаю» такої «весни», то вона виявилася, на превеликий жаль, трагічною — загинуло від 80 до 120 тисяч чоловік. Міжнародний валютний фонд (МВФ) на свій лад визначав ціну «арабської весни», в звичних для себе доларах. І з’ясувалося, що втрати основних країн складають понад 55 мільярдів доларів США. А ось заступник генерального секретаря Ліги арабських держав (ЛАГ) з економічних питань Мухаммед аль-Таваджирі поспішив уточнити, що лише прямі фінансові збитки від революційних потрясінь коштували арабським державам, як мінімум, 75 мільярдів доларів!

…«Арабська весна» розпочалася в Тунісі 18 грудня 2010 року після самоспалення-протесту Мухаммеда Буазізі проти поліцейської корупції і жорстокого ставлення до арештованих. Охопивши Туніс, хвиля протестів накрила Алжир, Йорданію, Єгипет і Ємен, а потім поширилася і на інші країни арабського світу. До речі, наймасовіші і найбільш організовані демонстрації часто відбувалися у п'ятницю, після полуденного намазу.

Намагаючись уникнути нових потрясінь і не втратити владу, арабські правителі один за одним кинулися спішно проводити соціально-політичні реформи (Кувейт, Йорданія, Оман, Алжир, Катар). У низці країн (Єгипет, Лівія, Туніс, Ємен) уряди було повалено або відправлено у відставку. У Саудівській Аравії і Бахрейні протести жорстоко придушувалися, а в Сирії досі триває справжня війна. До речі, в Єгипті, Сирії, Лівії і Ємені значно зміцнив свої позиції радикальний ісламізм.

Під час безладів у регіонах деякі лідери оголосили про свої наміри піти у відставку після закінчення їхніх термінів повноважень. Так, президент Судану Омар аль-Башир оголосив, що не хоче бути переобраним в 2015 році. Так само як і прем'єр-міністр Іраку Нурі Аль-Малікі, термін повноважень якого закінчується в 2014 році, хоча в країні неодноразово і з агресивно опозиція вимагала його негайної відставки. Масові протести у Йорданії стали причиною розпуску королем Абдаллой двох урядів.

Лідер «Аль-Каїди» Айман аз-Завахірі

Лідер «Аль-Каїди» Айман аз-Завахірі.
Джерело dp.ru

Геополітичні наслідки революцій не могли не привернути загальної уваги. Декого з лідерів «весни» висунули лауреатами на здобуття Нобелівської премії миру. Дуже красномовно заявив про підтримку «арабської весни» лідер «Аль-Каїди» Айман аз-Завахірі: «Ми на боці арабської весни, яка принесе з собою справжній іслам».

До речі, переможно-руйнівна хода революційної весни триває. Зараз вже можна казати, що «арабська весна» увійшла і в Іракський Курдистан.

А хто ж такі курди? Як писалася історія курдського народу?

Це не араби і не турки. У етнічному плані курди — індоєвропейський іранськомовний народ. Назва «арабська весна» за своєю, так би мовити, семантикою курдам якось не личить. Якщо режисер революцій не зрадить своїй пристрасті до метафор, то може так статися, що революція в Курдистані дістане назву, наприклад, «курдський світанок» або знову ж таки «курдська весна».

На сьогоднішній день курди — один з багаточисельних народів цього регіону — 30–40 мільйонів, тобто 4-й за величиною етнос, після арабів, персів і турків. Їх чисельність можна порівнювати з населенням таких країн, як Афганістан, Алжир або Канада. Крім того, це добре організована, ідейно монолітна община з багаторічним досвідом підпільної і збройної боротьби.

Курдистан - район компактного проживання курдів у прикордонні Туреччини, Іраку, Ірану і Сирії
Курдистан - район компактного проживання курдів у прикордонні Туреччини, Іраку, Ірану і Сирії.
Джерело 11pr.net/2012/09/07/tureckaya-armiya-nachala-nastuplenie-na-povstancev-kurdov

Курди — це і найбільший народ у світі без своєї державності. І, нарешті, курди — це розділений, змушений жити на стику кордонів чотирьох держав народ. У Туреччині їх 15–17 млн. чоловік, в Іраку — 4–4.5 млн., Сирії і Ірані — близько 7.5 млн. Близько 2,5 мільйонів курдів розпорошено по багатьох країнах Європи і Америки. Територія їх компактного мешкання складає 450 тисяч квадратних кілометрів, тобто, перевищує за площею чимало європейських країн, наприклад, таких як Швеція, Італія чи Великобританія.

Коріння курдської проблеми глибоко йдуть у далекі 20-роки минулого століття: у 1920 році між країнами Антанти і Туреччиною підписаний Севрський договір, що розділив Османську імперію. У договорі передбачалося, що курди, разом з іншими народами регіону, зможуть, отримавши незалежність, створити свою державу. Проте, всього лише після трьох років укладення договору він був змінений, тому що Великобританія і Туреччина з ним не погодилися. Аби легко було контролювати нафту в районі курдського міста Кіркук, Лондон включив ці і інші населені курдами землі до складу королівства Ірак, що був у васальній залежності від англійців. У підсумку, за Лозаннським договором 1923 року, курдські землі розподіляються між чотирма державами. Думка самих курдів, зрозуміло, нікого не цікавила. У таких умовах у курдів залишався вибір — або асимілювати, або піти зі зброєю в руках в гори на партизанські бази. І з гаслом «Курдистан або смерть!» ось вже 90 років курди б'ються за створення Великого Курдистану.

Ось так і виникла курдська проблема.

Досі курди, прагнучи відновити історичну справедливість, добиваються рівноправ'я з арабами, турками і персами. Вони розділені між державами, в основу політики яких був покладений турецький, перський, арабський націоналізм з ідеєю створення «єдиної нації», що зовсім не залишало місця для національного розвитку курдів. Це і вилилося в найбільшу національну катастрофу. Але, не зважаючи на відсутність власної державності, курди зберегли свої національні традиції, культуру і мову.
Правду кажучи, в різні часи курдам вдавалося досягати успіху. Так, у 20-і роки минулого століття на території Турецького Курдистану 3 роки проіснувала самопроголошена Араратська Курдська Республіка. У 1946 р. на території Іранського Курдистану на короткий час була проголошена Мехабадська республіка. Серед курдів дуже популярною залишається ідея створення «Великого Курдистану», тобто, незалежної держави на всій території етнічного Курдистану, а як перший етап розглядається можливість здобуття іншими частинами Курдистану того ж статусу, який нині у Іракського Курдистану, який має широку автономію. Але став він таким нещодавно.

Ось лише запитання: чи реально створити Курдистан найближчим часом? Нехай не Великий Курдистан, про що мріють всі курди, а лише на території окремої держави?..

Якої з чотирьох?

В Ірані курди мають можливість вчитися в школах рідною мовою. У них є невелика квота в університетах, видаються курдські книжки, національні газети. Працює наукове товариство. Але курдський національний рух переслідується, а його лідери, як і колись, в глибокому підпіллі.

Після перемоги ісламської революції в Ірані в 1979 році аятола Рухолла Мусаві Хомейні оголосив, що концепція етнічних меншин протирічить ісламському ученню, тому в Ірані вважають, що іранські курди — це спочатку громадяни Ірану, а потім вже курди. До речі, курди в шиїтському Ірані є прихильниками ісламу сунітського напрямку, тому проти них ведеться ще й релігійна війна. Але Іран не може остаточно придушити як військовий опір, що очолює і направляє «Партія вільного життя» (PJAK), так і політичний. Сьогодні є безліч свідчень того, що в Ірані курдські партії активізувалися, створюючи єдиний фронт для ухвалення рішень, пов'язаних з майбутнім Східного (Іранського) Курдистану.

Міністр закордонних справ Ірану Алі Акбар Салехі
Міністр закордонних справ Ірану Алі Акбар Салехі.
Джерело news.headline.kz, inforos.ru

Міністр закордонних справ Ірану Алі Акбар Салехи під час своєї недавньої поїздки до Анкари заявив, що курдські бойовики створюють «загальні проблеми» як для Туреччини, так і для Ірану. Може це і так, якщо йдеться про PJAK, але сирійських курдів президент ІРІ Махмуд Ахмадінежад підтримує і «в змові з Асадом організував повстання «Курдської робочої партії» (РКК) в східній прикордонній з Іраном провінції Семдінлі», цитують «The Telegraph» турецькі ЗМІ. Вони ж повідомили, що «в Туреччині активізувалося більше ста іранських агентів, що діють від імені РКК». Не буде великою помилкою в передбаченні, що курдську карту в Ірані активно намагаються розіграти як США, так і ізраїльський «Мосад».

«Партія вільного життя» (PJAK)
«Партія вільного життя» (PJAK).

Іранська розвідка стверджує, що фінансується PJAK по лінії «Мосаду». Бойовики PJAK протягом останніх кількох років здійснили на території Ірану декілька збройних нападів на іранські військові частини (переважно на офіцерів і підрозділи КСІР) і терактів.

Корпус вартових вимушений був провести проти PJAK контртерористичні операції. Частина бойовиків PJAK втекла до Іракського Курдистану, де через їхнє переслідування іранськими військовими підрозділами навіть виникла певна напруженість на кордоні Ірану і Іракського Курдистану.

Бойовики PJAK на тренуванні
Бойовики PJAK на тренуванні.
Джерело presstv.ir

До речі, PJAK в Ірані і в Туреччині отримує чималі доходи від наркоторгівлі і контрабанди, тому іранські курди сприймають бойовиків PJAK як звичайних бандитів.
Навряд чи з Ірану розпочнеться відродження Великого Курдистану.

У Туреччині саме слово «курд» було заборонене. Турецька влада визнала за необхідне офіційно іменувати курдів «гірськими турками». Лише у 1982 році в Туреччині визнають курдів, і лише в 1991 році ті отримали офіційний дозвіл спілкуватися своєю рідною мовою, а в 2001 році — співати курдські пісні. У 2004 році був відкритий перший курдський телеканал TRT 6, знімається заборона на приватні теле- і радіоканали. Такі свободи Туреччина надала курдам зовсім не через любов до них. Просто рішення курдського питання є однією з умов вступу Туреччини до ЄС. Але і зараз в країні, як і колись, немає курдських шкіл, заборонена курдська мова в офіційних установах. Курдам відмовляють в реєстрації імен, записаних курдською латиницею, а в кримінальному кодексі Туреччини — члена НАТО, потенційного члена ЄС — є стаття, що передбачає покарання за «курдизм». Так, кілька років тому було заведено справу на мера міста лише за те, що він дозволив надрукувати афіші фестивалю курдської культури курдською. Судили, щоправда, за порушення «Закону про турецькі букви і правила їх вживання».

Емблема Курдської робітничої партії
Емблема Курдської робітничої партії

Боротьбу за незалежність курдів в Туреччині очолює Курдська робітнича партія. У 1985 році вона оголосила про початок збройної боротьби за створення незалежного Курдистану. За це вона потрапила в розряд терористичної організації. Партія має свої філії або бази в усіх суміжних країнах. В Ірані це «Партія вільного життя Курдистану (PJAK)», а в Сирії — «Партія Демократичний союз» (PYD).

Прем'єр-міністр Туреччини Реджеп Тайїп Ердоган неодноразово намагався примиритися з курдами. Він почав офіційні розслідування масового знищення курдів у 90-і роки минулого століття, відкрив державний телеканал курдською мовою.

Прем'єр Туреччини Реджеп Тайіп Ердоган за примирення з курдами...
Прем'єр Туреччини Реджеп Тайіп Ердоган за примирення з курдами...
Джерело topwar.ru

У червні минулого року прем'єр-міністр Туреччини якось заявив, що курдська мова може бути включена до навчальних планів і стане другою додатковою мовою за умови, що кількість студентів, які виявили бажання її вивчати, буде достатньою.

З 2008 року уряд Туреччини змінив політику бойкоту Іракського Курдистану на політику його повної економічної інтеграції. Під тиском внутрішніх проблем Туреччина продовжує розвивати свої стосунки з ним, маючи намір розширити їх і в політичній сфері. Курди вірять, що Туреччина незабаром розірве свої зв’язки з Аль-Малікі — зокрема, і з режимом шиїтів — взагалі, і розпочне розвивати стосунки з двома іншими силами в Іраку, що руйнується, — арабами-сунітами і курдами. У своїх обіцянках Ердоган зайшов так далеко, що навіть заявив М. Барзані про підтримку Туреччини в разі нападу іракської армії на його потенційну державу.

Аналітики вважають, що Анкара може спокусити незалежний Курдистан роллю потенційного і стабільно-насиченого джерела вкрай необхідної Туреччині нафти. Крім того, Туреччина бачить Курдистан в ролі надійного і стабільного буфера між собою і ворожими Іраком і Іраном. Анкара, можливо, візьме Курдистан в союзники і проти такого ворога, як Робітнича партія Курдистану. До речі, Анкара, встановивши свою присутність в «звільнених» районах Сирійського Курдистану, має намір розвивати зв'язки і з сирійськими курдами. РКК, своєю чергою, також прагне перетворити цю територію на плацдарм для активізації боротьби курдів в самій Туреччині.

В той же час в перегонах за регіональну гегемонію Туреччини, Ердоган, як вважають аналітики, припустився стратегічного прорахунку, зрадивши президента Сирії Башара Асада, з яким щодо курдської проблеми дотримувався єдиної позиції. У підсумку війна наблизилася до кордонів Туреччини. Цим скористалася РКК, оголосивши в липні Ердогану нову війну. Бойовики РКК відновили напади на турецьку поліцію і прикордонні гарнізони. А Башар Асад, опинившись у важкому стані, відповів йому наданням додаткових прав своїм курдам. Бойовики з Курдської Робітничої Партії в Туреччині тут же посилили свою активність. Придусити РКК Ердоган не спроможний навіть за допомогою Ірану, спецслужби якого тісно співпрацюють з турецькими колегами в цьому питанні.

Сирія до останнього часу наполегливо заперечувала саме існування курдів в країні, більшість яких навіть не були громадянами Сирії і позбавлені елементарних прав: обіймати державні посади, мати курдські школи, культурні центри. Курдські партії на нелегальному положенні, сотні активістів курдського руху ув'язнені. І лише під впливом «арабської весни» і триваючих ось вже котрий місяць масових протестів сирійських мусульман-сунітів президент Башар Асад, бажаючи переманити курдів на свій бік, вирішив-таки надати їм громадянство. Навіть більше, він дозволив їм формувати збройні загони «для захисту своїх одвічних територій», які зараз воюють проти «повстанців» поблизу турецького кордону, що дуже не подобається Анкарі.

За даними «Trend News Agency», в липні 2012 року бойові загони Вільної курдської армії під керівництвом Партії «Демократичний союз» взяли під свій контроль сирійські курдські міста Амоуда, Афрін, Камишли і низку інших, що на півночі Сирії. Ці міста утворили з південними турецькими курдськими поселеннями єдиний район, що може дати початок фактичному об'єднанню курдів Туреччини і Сирії. Звичайно, до реального об'єднання і створення Курдистану, будь то Сирійського чи Турецького, ще далеко, але турецька газета «Hurriyet» писала наприкінці липня 2012 року: «Всього тиждень тому у нас був 400-кілометровий кордон з курдами, а тепер до нього можна спокійно долучити ще 800 кілометрів».

Невгамовний біль курдів — Халабджа
Невгамовний біль курдів — Халабджа.
Джерело nasha.lv

В Іраку курдів визнавали. Навіть більше, з 1970 року існувала курдська автономія, що мала школи, університети і радіо. Але в помсту за підтримку курдами Ірану в ірансько-іракській війні (1980–1988 рр.) Саддам Хусейн зруйнував близько 4 тисяч курдських сіл і селищ, використовуючи проти мирного населення ще й хімічну зброю (лише у Халабджі загинуло понад 5 тис. чоловік, а десятки тисяч було покалічено). За межами країни опинилося близько 200 тисяч курдів. Аби не допустити їх повернення, вирубувалися сади, засипалися колодязі, зрівнювалися із землею курдські будинки і кладовища. Всіх курдських службовців замінили на арабів, вулиці перейменували на арабський лад тощо. Майже половина населення Іракського Курдистану була примусово переселена подалі від кордону, до так званих «зразкових селищ», а фактично — резервацій.

Іракська Курдська автономія, що була утворена в 1991 році після першої війни в Перській затоці, знову-таки лише номінально була суб'єктом іракської держави. Широку і реальну автономію курди отримали тільки після вторгнення США до Іраку в березні 2003 року. Американці спочатку планували створити «багатоетнічну іракську націю» за своїм зразком і подібністю, але курдський президент Масуд Барзані відмовився підписувати нову конституцію Іраку, тому що там не було обумовлено про широкі автономні права курдів. І свого домігся! Іракський Курдистан у 2003 році отримав власний парламент, уряд, створив збройні сили Peshmerga,(«ті,що йдуть на смерть»), що нараховують сьогодні близько 90 тис. чоловік, службу безпеки, (організовану, до речі, за допомогою ізраїльських інструкторів), отримав право виходу зі складу Іраку, користується податковими канікулами протягом 10 років та ін.

Сьогодні спостерігається стійка тенденція об'єднання курдських засобів масової інформації (більше десятка супутникових теле- і радіоканалів), що активно займаються підвищенням національної самосвідомості курдів. У 2005 році в Ербілі був побудований аеропорт міжнародного класу, що забезпечує зв'язок Іракського Курдистану з зовнішнім світом.

Таким чином, курди опинилися вже практично в одному кроці від незалежності. Реально Іракський Курдистан став не лише прикладом, але і оплотом для всіх курдів, зразком держави, про яку вони мріють. Це держава де-факто, яка:

  • інтенсивно розвиває товарообіг суміжних частин Курдистану, будує єдину інфраструктуру, забезпечуючи швидке і стійке зростання його економіки;
  • всі нові родовища нафти і газу на курдських землях перетворює на реальний чинник світової економіки, що забезпечує стабільне наповнення бюджету;
  • закладає основи національної освіти в чотирьох своїх університетах, де навчається курдська молодь зі всіх куточків Курдистану;
  • відкриває консульства і дипломатичні представництва іноземних держав, перетворюючись на суб'єкт міжнародного права;
  • забезпечує бурхливий підйом курдської культури і літератури;
  • реалізує соціальну програму, спрямовану на підвищення народжуваності курдів, яка веде до неухильного зростання їх частки в етнічному балансі країн, що розділяють Курдистан, чим закладається своєрідна демографічна бомба для всього Близького Сходу.

Зайве стверджувати, що утворення незалежної курдської держави активізує аналогічні прагнення курдів Туреччини, Сирії і Ірану.

На думку аналітиків, і не лише західних, оголошення про створення незалежної і самостійної Курдської держави цілком імовірне. Вони вважають, що наступною найгострішою проблемою Близького Сходу найближчим часом (місяців чи пари років, але не десятка) можуть стати політичні ігрища довкола створення незалежного Великого Курдистану. Це може статися не так скоро, але це не буде «подією на вічному горизонті». Створення курдської держави може радикально позначитися на:

  • політичній карті Близького Сходу, де виникнуть нові осередки напруженості і прикордонних конфліктів;
  • ринку нафти і газу, оскільки території курдів багаті їх покладами;
  • туристичному бізнесі в Туреччині, оскільки курди відкрито загрожують турецькій владі посиленням збройної боротьби за свою незалежність.

Повертаючись до питання створення держави Курдистан на території Іраку, запитаємо себе: наскільки це реально?

З моменту здобуття широкої автономії конфлікт між Іракським Курдистаном і центральним урядом в Багдаді неухильно загострюється. Боротьба триває за сфери впливу і за нафтоносну провінцію Кіркук.

Президент Іракського Курдистану Масуд Барзані — Масуд-об'єднувач!
Президент Іракського Курдистану Масуд Барзані — Масуд-об'єднувач!
Джерело en.wikipedia.org

Масуд Барзані нещодавно попередив, що добиватиметься незалежності, якщо розбіжності з Багдадом не вирішаться на його користь. Курдські газети пишуть про можливий кривавий воєнний конфлікт, якщо врахувати, що в Барзані є відмінно підготовлена армія. «Все! Досить!» все частіше звучить з його вуст. Напевне, лише одна перешкода залишилася на шляху курдів до незалежності. І вона зникне або з розпадом Сирії, або зі здобуттям сирійськими курдами автономії. І тоді все геополітичне оточення зміниться на користь курдів!

Узяти під контроль курдів у мирний спосіб прем'єр-міністр Іраку Нурі Аль-Малікі не в змозі. На думку аналітиків, сьогодні у курдів з'явився останній шанс здобути власні території і справжню незалежність. Вони не сумніваються у створенні Великого Курдистану, а лише запитують: хто ж стане «головним у домі»? І тут же відповідають: Іракський Курдистан. Якщо президент М. Барзані поведе себе правильно і обережно, чим він і відомий у світі політиків, то увійде до історії як творець Великого Курдистану, як Барзані-Об’єднувач. Аналітики переконані, що він має дбати не лише про владу в Іракському Курдистані, але і повинен зуміти грамотно керувати суперечливими устремліннями курдів в Сирії, Ірані і Туреччині.

Що вже точно відомо, так це те, що і Вашингтон, і Тель-Авів, як мовиться, знаходяться з ним в одному човні. Це означає, що і Брюссель рано чи пізно рушить тим же курсом.

США — за Великий Курдистан, бо це означає розкол всього Близького Сходу і послаблення всіх тих держав, які Вашингтон прагне розвалити або послабити, — Сирії, Ірану, Іраку. Та і гегемоничні намагання Туреччини в регіоні Білому дому теж не до вподоби. У світі лише однин має право бути сильним, решті відведена роль слабких. У цьому вся сіль вашингтонської геополітики.

Серйозно оновлений склад Держдепартаменту під керівництвом переобраного президента США, мабуть, скоро приступить до завершального етапу переговорного процесу з Туреччиною на предмет остаточного узгодження позицій сторін з курдського питання. Можливо, не за горами початок реалізації вже затвердженого військово-політичного плану короткострокових і середньострокових заходів щодо врегулювання кризових ситуацій в Сирії і Іраку, в рамках загальної стратегії НАТО на Близькому Сході.

Погоджується з Вашингтоном зацікавлений у послабленні вищеназваних країн і Тель-Авів: адже «курдська карта» серйозно може нашкодити ядерному Ірану. З Туреччиною Ізраїль теж не в кращих стосунках, хоча «на людях» вони демонструють свою дружбу.

У підсумку, при зацікавленості двох таких потужних союзників, як Ізраїль і США, і при сьогоднішніх процесах в Іракському Курдистані, прагненні курдів Сирії і Туреччини об'єднатися і добитися незалежності, Великий Курдистан може стати реальністю. Росія і Китай навряд чи будуть категорично проти.

Таким чином, якщо Іракський Курдистан здобуде незалежність, а салафіти в Сирії не захоплять владу, курди отримають реальний шанс для свого об'єднання в рамках давно очікуваного і гаряче бажаного Великого Курдистану.

Далі буде.