18 січня 2018

Близький Схід та Північна Африка. Аналітичний огляд 12/2017

 

Олексій Волович

Воєнно-політична обстановка у грудні 2017 року. Частина 2

Воєнно-політична обстановка у грудні 2017 року.  Частина 1

ІРАК

Поточна ситуація в країні. До 9 грудня урядові війська встановили повний контроль над іраксько-сирійським кордоном, вибивши звідти бойовиків ІДІЛ. Крім того, за інформацією іракського командування, від бандформувань було зачищено більш ніж 90 населених пунктів в провінціях Нейнава і Анбар. У другій половині грудня урядові війська завершили операції з очищення від бойовиків ІДІЛ кордону між провінціями Салах-ед-Дін і Діяла. 28 грудня міноборони Іраку повідомило, що розпочинається наступальна військова операція з ліквідації підпільних груп ІДІЛ в горах Хамрін в провінції Салах-ед-Дін.

9 грудня прем'єр-міністр Хайдер аль-Абаді оголосив про закінчення в Іраку війни проти ІДІЛ. 10 грудня в Багдаді пройшов парад перемоги над ІДІЛ, який приймав Х. аль-Абаді, а присутніми були спікер парламенту Салім аль-Джабурі, інші офіційні особи та представники західної коаліції. Однак, на думку багатьох спостерігачів, святкувати остаточну перемогу над ІДІЛ передчасно. Терористи не припиняють нападів на різні військові об'єкти і вдаються до терактів по всій країні. Не намагаючись, як раніше, захоплювати і утримувати під своїм контролем окремі території, терористи здійснюють напади на автомобільних дорогах і в селищах в центральній і східній частинах Іраку. Командування ІДІЛ як і раніше керує загонами бойовиків, значна частина яких після взяття Мосула урядовими військами перемістилася до інших районів Іраку, де перейшла до партизанських форм ведення бойових дій і навіть частково була легалізована, увійшовши до місцевих органів влади в провінціях з більшістю сунітського населення — Анбар, Нейнава і Салах-ед-Дін. Протягом грудня в Іраку прокотилася хвиля терористичних актів, в яких загинуло кілька десятків іракців.

В інтерв'ю телеканалу CBC News командувач Силами спеціальних операцій Канади генерал-майор Майк Руло заявив, що, незважаючи на те, що «Ісламська держава» зазнала поразки в Іраку, вона не розгромлена, а просто пішла в підпілля. Тому, за його словами, іракцям і курдам потрібно навчитися вести контртерористичну війну, яка є більш «делікатним» видом війни, і для її ведення необхідний інший набір навичок. На думку деяких експертів, бойовиків ІДІЛ та інших терористів можна частково знищити і загнати в підпілля, але позбавити їх соціальної бази і значної матеріальної підтримки з боку місцевого населення можна, лише привернувши на бік уряду сунітські племена в північних провінціях Іраку. А для цього необхідно провести повноцінну політичну реформу влади, в результаті якої сунітське населення було б значно ширше представлене в державницьких структурах і отримувало б більше дивідендів від реалізації енергетичних ресурсів країни.

Уряд Іраку оцінив збитки, завдані терористами ІДІЛ тільки державній інфраструктурі країни без урахування приватного сектора, в 47 млрд дол. США. Уряд вже підготував 10-річний план відбудови Іраку, на реалізацію якого знадобиться кілька сотень мільярдів доларів. Західноєвропейські країни заявляють, що готові надати допомогу у справі відновлення Іраку, але за певних умов. Так, міністр закордонних справ Німеччини З. Габріель заявив 18 грудня, що Берлін готовий фінансувати відбудову Іраку в лише тому випадку, коли там будуть вирішені у мирний спосіб внутрішні конфлікти, зокрема між Багдадом і Ербілем.

У грудні 2017 року іракський уряд продовжив вживати заходів зі зміцнення боєздатності армії, поліції та інших силових структур. Особлива увага приділяється оснащенню військ новою технікою, сучасними зразками озброєння. Разом з тим, на думку багатьох експертів, боєздатність іракської армії і шиїтських добровольчих формувань, а також курдських збройних формувань «Пешмерга» все ще невисока.

Найбільш значну військову допомогу Іраку надають США. Американські збройні сили мають у своєму розпорядженні на іракській території декілька військових баз з інструкторами з бойової підготовки та радниками, які консультують іракські урядові сили. За даними Пентагону, на території Іраку в даний час знаходиться близько 5,2 тис. американських військових. Станом на 1 січня 2018 року міжнародна коаліція на чолі зі США підготувала близько 125 тис. іракських силовиків. 12 грудня парламент Німеччини санкціонував подальшу підготовку курдських сил «Пешмерга» до квітня 2018 року, виділивши для цього 6,9 млн євро. На сьогодні сили «Пешмерга» в Іракському Курдистані тренують близько 150 німецьких офіцерів. З 2015 року вони підготували понад 16 тис. курдських бійців. Крім того, 21 грудня помічник президента Росії з питань військово-технічного співробітництва В. Кожин повідомив, що у 2017 році Ірак придбав боєприпаси, протитанкові комплекси та велику партію російського озброєння, в основному танкове, артилерійське і стрілецьке.

 

ЄМЕН

За деякими даними, після вбивства екс-президента Ємену Алі Абдалли Салеха колишні союзники хуситів, збройні загони колишньої Республіканської гвардії, вирішили переметнутися до своїх колишніх ворогів — аравійської коаліції. При цьому слід зазначити, що ці загони самі по собі не становлять серйозної військової сили, отож вони навряд чи зможуть реально підсилити аравійську коаліцію. До того ж просаудівські єменські політичні партії та рухи з великою підозрою ставляться до прихильників покійного А. А. Салеха. Інакше кажучи, загони Республіканської гвардії вирішили реалізувати план свого колишнього лідера, А. А. Салеха — розірвати союз з хуситами і перейти під покровительство аравійської коаліції на чолі з КСА і ОАЕ.

Після вбивства А. А. Салеха еміратівці намагаються висунути на пост президента його сина Ахмеда, який протягом тривалого часу виконував обов'язки посла Ємену в ОАЕ. Першим кроком на шляху обрання Ахмеда Салеха президентом Ємену передбачається його призначення на пост голови партії «Загальний народний конгрес» (ЗНК) на позачерговому з'їзді в Абу-Дабі найближчим часом. Рішення визначити Ахмеда Салеха основним кандидатом на посаду нового президента Ємену ухвалив на початку грудня особисто наслідний принц Абу-Дабі Мухаммед Заєд аль-Нахаян. Найближчим часом він планує обговорити це питання з наслідним принцом КСА Мухаммедом бен Сальманом. На наш погляд, ці переговори будуть дуже непростими, через те, що в Ер-Ріяді, як і раніше, роблять ставку на свою креатуру і «законного президента» Ємену Абд Раббо Мансура Хаді, якого визнає також світова спільнота. Слід зазначити, що контрольований хуситами суд міста Сана заочно засудив президента А. М. Хаді до смертної кари за звинуваченням в «державній зраді, яка проявилася в наданні допомоги агресорам — Саудівській Аравії і її союзникам».

Як повідомив 20 грудня офіційний представник аравійської коаліції Туркі аль-Малікі, з весни 2015 року на території Ємену в ході збройних зіткнень військами коаліції було знищено близько 11 тис. хуситів — прихильників руху «Ансар Аллах» («Соратники Аллаха»). За словами Т. аль-Малікі, за цей період хусити і прихильники екс-президента А. А. Салеха випустили з території Ємену по Саудівській Аравії понад 80 балістичних ракет. Однак, на думку російського експерта П. Рябова, ці дані суттєво завищені. Втрати ж серед мирного єменського населення внаслідок повітряних бомбардувань авіації КСА і ОАЕ дійсно дуже значні, що викликає обурення і осуд з боку американських і європейських неурядових організацій.

На думку деяких експертів, саме ця обставина, а також гуманітарна криза в Ємені (голод і епідемія холери) змусили нинішню адміністрацію США утриматися від прямого військового втручання в єменський конфлікт, а також від постачання ВПС КСА деяких видів боєприпасів. Однак це твердження не зовсім відповідає дійсності. Так, за іншими даними, на даний час Пентагон готує операцію з десантування з моря значних сил арабської коаліції і відповідно заздалегідь веде розвідку єменського узбережжя. Крім цього, за останні два роки США продали КСА велику кількість авіаційних засобів ураження на суму 1,29 млрд дол. США, що дозволяє ВПС КСА виконувати операції з ліквідації повстанського руху хуситів в Ємені. За даними американських джерел, за 31 місяць військової операції в Ємені від бомбових ударів ВПС аравійської коаліції і США загинуло понад 10 тис. єменців, з яких 3,2 тис. — внаслідок помилкових бомбардувань ВПС США. За іншими даними, протягом 2016–2017 рр. літаки-заправники 340-ї експедиційної ескадрильї ВПС США поставили для дозаправки в повітрі саудівських винищувачів-бомбардувальників F-15SA 1,5 тис. тонн авіаційного гасу, причому дві третини цього палива було поставлено у 2017 році.

Розпочатий навесні 2017 року наступ проеміратівських південно-єменських загонів на порт Ходейда за підтримки ВПС ОАЕ сильно затягнувся у часі. Значною мірою це викликано протиріччями між КСА і ОАЕ у визначенні пріоритетів військових дій у Ємені. Якщо для Абу-Дабі головною метою є наступ на Ходейду, то в Ер-Ріяді першочерговим завданням вважають захоплення Сани — столиці країни, яка на даний час знаходиться під повним контролем хуситів. Однак найближчим часом саудівці навряд чи зможуть організувати наступ на Сану, підступи до якої добре укріплені хуситами. Справа в тому, що у саудівців на даний час немає достатніх наземних сил для такого наступу. До того ж у них виникли ускладнення у залученні на свій бік місцевих племен, які поки що не поспішають штурмувати Сану, незважаючи на щедре фінансове стимулювання з боку Ер-Ріяда. Так, племінне ополчення «хашид», яким практично командує віце-президент Алі Мохсен аль-Ахмар, ніякої військової активності не виявляє, незважаючи на отриману саудівську зброю. Деякі експерти вважають, що в справі організації наступу на Сану «палиці в колеса» саудівцям вставляють саме їх союзники еміратівці, які не зацікавлені, щоб саудівці захопили Сану. Ось така вона «аравійська коаліція»…

У грудні 2017 року посилилися розбіжності і протиріччя в позиціях основних учасників «аравійської коаліції» — КСА і ОАЕ також з питання майбутнього державного устрою Ємену. Так, керівництво ОАЕ активізує заходи з метою відокремлення Південного Ємену. Це, зокрема, проявляється в діях ОАЕ, спрямованих на створення еміратівських військових баз як на червономорському узбережжі Ємену, так і в регіоні Африканського Рогу. У 2016 році ОАЕ розпочали створення своєї першої військово-морської бази за межами країни — на півдні Еритреї неподалік від порту Ассаб, розташованого менш ніж за 60 км від узбережжя Ємену. Крім того, за деякими даними, ОАЕ планують відкрити другу військово-морську базу в Бербері в Сомаліленді і третю — на єменському острові Сокотра з метою заблокувати постачання іранського озброєння хуситам, а також для контролю Аденської затоки в цілому. На даний час ОАЕ сформували на Сокотрі місцевий військовий спецназ чисельністю 5 тис. бійців, встановили контроль над усіма аеро- і морськими портами. Крім цього, еміратівці планують звести на архіпелазі фешенебельний морський курорт.

 

ЛІВІЯ

Перспективи політичного врегулювання. 17 грудня командувач Лівійської національної армії маршал Халіфа Хафтар у своєму зверненні до народу заявив, що термін дії Схіратської угоди з врегулювання лівійської кризи (підписаної 17 грудня 2015 року в марокканському місті Схірат) закінчився, тому «всі органи, що створені на основі цієї угоди, автоматично втратили свою легітимність». У вищезгаданому зверненні Х. Хафтар також заявив, що лівійська армія не буде підконтрольною жодній політичній структурі, яка не має законної підтримки з боку лівійського народу. Практично маршал Х. Хафтар вирішив торпедувати «дорожну карту» мирного врегулювання в Лівії, якою передбачене проведення президентських і парламентських виборів у березні 2018 року.

Ще одним кроком Х. Хафтара на шляху блокування укладення нової угоди з політичного врегулювання стало проведене 19 грудня «голосування» в Палаті представників в Тобруці по виборам лояльного Х. Хафтару Мухаммеда аш-Шукрі на пост глави національного Центробанку. Це «голосування» проводилося під тиском озброєних бойовиків якогось «Народного мандатного комітету», які захопили напередодні будівлю парламенту в Тобруці і вимагали від депутатів гарантій того, що «національна політична угода і конституційна декларація не будуть обговорюватися на цій сесії». Представники Уряду національної згоди (УНЗ) в Тріполі розцінили такі дії Х. Хафтара і парламенту в Тобруці як «крок, що поглиблює політичний хаос».

Таким чином, Х. Хафтар практично відмовився від участі в будь-яких угодах з очільником УНЗ Фаїзом Сараджем, за яким, крім Італії та Франції, стоїть ще й спецпредставник ООН по Лівії Гассан Салямі. На думку деяких експертів, Х. Хафтар може погодитися на нову угоду лише за умови, якщо отримає пост міністра оборони в уряді Ф. Сараджа. За деякими даними, такий сценарій врегулювання лівійського конфлікту підтримують Франція, Єгипет, ОАЕ і РФ. Однак, Ф. Сарадж поза сумнівом розуміє, що у разі призначення Х. Хафтара на пост міністра оборони перспективи його перебування на посаді прем'єр-міністра виявляться вельми непевними. Тому Ф. Сарадж шукає альтернативний варіант формування майбутнього загальнолівійського уряду без Х. Хафтара.

Вважається, що такою альтернативою є «самовисування» сина Муамара Каддафі Сейфа аль-Іслама у якості кандидата на майбутніх президентських виборах в середині 2018 року. Про це стало відомо 17 грудня із публікації в англомовному єгипетському журналі Egypt Today. Як повідомив адвокат сім'ї Каддафі, 45-річний С. аль-Іслам бере участь в житті лівійського суспільства, підтримує контакти з громадськими діячами та лідерами лівійських племен з метою формування передвиборної програми. За словами адвоката, С. аль-Іслам розглядався батьком в якості ймовірного спадкоємця. Він закінчив Лондонську школу економіки та політичних наук, де отримав ступінь доктора філософії. Нагадаємо, що у листопаді 2011 року С. аль-Іслама заарештували ополченці при спробі втекти з Лівії до Нігеру. Потім він був переведений в тюрму міста Зінтан. 24 липня 2015 року апеляційний суд в Тріполі заочно виніс йому смертний вирок, звинувативши в «злочинах проти лівійського народу». Однак ополченці відмовилися передати його урядові в Тріполі. На початку червня 2017 року С. аль-Іслама було звільнено з в'язниці Зінтана. На думку деяких аналітиків, повернення С. аль-Іслама до активного політичного життя є ініціативою політичних угруповань в Зінтані з метою створити політичну і військову противагу Х. Хафтару. Кандидатура С. аль-Іслама висувається на президентські вибори ще й тому, що він до цього часу контролює великі закордонні авуари колишнього лівійського лідера М. Каддафі, а також користується підтримкою свого племені «каддафа». До всього, на тлі тривалої розрухи і нескінченної боротьби різних угруповань за владу і економічні ресурси, більшість лівійців згадують роки правління М. Каддафі як найкращі в їхньому житті і мріють про повернення «епохи Каддафі».

Наприкінці грудня маршал Х. Хафтар виступив з низкою заяв, що свідчать про його небажання домовлятися з главою УНЗ Ф. Сараджем і про намір стати одноосібним диктатором Лівії. Про це свідчить організована маршалом зачистка східної частини країни від залишків опозиції. Так, 30–31 грудня війська Х. Хафтара під час бойових дій вибили бойовиків з міста Бенгазі. Активізуючи бойові дії, Х.Хафтар намагається створити несприятливу обстановку для проведення президентських і парламентських виборів на підконтрольній йому території країни. Ці дії Х. Хафтара викликали стурбованість у європейських лідерів, які намагаються переконати його відмовитися від намірів «торпедувати мирний план по Лівії і зірвати проведення виборів». Зокрема, міністр закордонних справ Франції Жан-Ів Ле Дріан зажадав від Х. Хафтара «не допустити провалу схвалених в ООН домовленостей щодо стабілізації країни», досягнутих у липні 2017 року під час зустрічі Х. Хафтара з Ф. Сараджем у Парижі.

30 грудня у своєму виступі на телеканалі Libya al Hadath Х. Хафтар відкинув звинувачення в тому, що він «виступає проти політичного рішення в Лівії і планує переворот для встановлення військової диктатури». І навіть більше, Х. Хафтар заявив, що підтримує проведення загальних виборів в Лівії у 2018 році. Разом з тим, він прозоро натякнув, що у разі, якщо політичний процес зірветься, то влітку 2018 року він має намір оголосити себе президентом Лівії відповідно до нібито вже отриманого ним «народного мандату» — зібраних 1,291 млн підписів лівійців, які виступають за передачу йому влади без проведення виборів у 2018 році. Таким чином, все йде до того, що боротьба за владу у Лівії в 2018 році буде вирішуватися не на виборчих дільницях, а на полі бою. Це занурить країну в новий виток хаосу, вихід з якого буде важким і тривалим, що лише посилить трагедію лівійського народу, інспіровану зовнішніми силами у 2011 році.

 

ІЗРАЇЛЬ

Рішення Д. Трампа по Єрусалиму. 6 грудня президент США Д. Трамп підписав указ про те, що Сполучені Штати визнають Єрусалим столицею Ізраїлю. У своїй промові після підписання цього указу Д. Трамп зазначив, що «два десятиліття відкладання американськими президентами виконання правильного і справедливого рішення Конгресу ні на йоту не наблизили Ізраїль і палестинців до міцного миру». І тому, на його думку, вирішення питання про переміщення в Єрусалим американського посольства усуває перешкоду для просування в бік врегулювання, оскільки воно не дозволяє палестинцям і надалі саботувати нормальний переговорний процес, пов'язуючи його з питанням про статус Єрусалима. Д. Трамп також підкреслив, що перенесення американського посольства з Тель-Авіва до Єрусалиму відбудеться не відразу, а через деякий час.

Про свій намір визнати Єрусалим столицею Ізраїлю Д. Трамп заявляв ще в ході передвиборної президентської кампанії у 2016 році. Цю ідею Д. Трампу «підказали» його радники з числа американських сіоністів, зокрема Девід Фрідман, який на початку 2017 року був призначений послом США в Ізраїлі. На початку жовтня 2017 року Д. Фрідман заявив, що «питання полягає не в тому чи перенесе Трамп посольство США в Єрусалим, а в тому — коли він це зробить». Відчутно впливав на формування проізраїльських поглядів Д. Трампа також його зять і старший радник Джаред Кушнер, який відповідає в адміністрації Д. Трампа за врегулювання палестинсько-ізраїльського конфлікту і має дружні стосунки з прем'єр-міністром Ізраїлю Біньяміном Нетаньяху.

На сьогодні рішення Д. Трампа про визнання всього Єрусалиму столицею Ізраїлю практично не підтримала жодна країна, крім Ізраїлю. Прем'єр-міністр Ізраїлю Б. Нетаньяху закликав світових лідерів «зрозуміти неможливість миру без визнання Єрусалиму столицею Ізраїлю, негайно взяти за приклад американців і перенести до Єрусалиму посольства своїх країн». Наміри Д. Трампа перенести посольство США до Єрусалиму викликали хвилю обурення і протестів «арабської вулиці» в деяких арабських країнах і, перш за все, на палестинських територіях.

7 грудня глава уряду в секторі Газа і лідер Ісламського руху опору (ХАМАС) Ісмаїл Ханія висловив свою незгоду з форматом «дві держави для двох народів» і з поділом Єрусалиму, і закликав палестинців до терору і збройної боротьби. В той же день в Ізраїлі розпочалися масові акції протесту палестинців і зіткнення демонстрантів з ізраїльськими солдатами і поліцейськими. 8 грудня із сектора Газа по Ізраїлю було запущено ракети. У відповідь на це ізраїльська авіація бомбардувала військові об'єкти в секторі. Але згодом ситуація певною мірою нормалізувалася. Напевно палестинцям вже набридли «інтифади» (повстання), які крім загибелі сотень людей не дають бажаних результатів.

Серед усіх лідерів мусульманських країн президент Туреччини Р. Ердоган обрав найбільш жорстку і безкомпромісну позицію щодо рішення Д. Трампа про статус Єрусалиму. 15 грудня він заявив, що його країна зробить все можливе, щоб «анулювати це незаконне рішення, спочатку в Раді Безпеки ООН, а якщо там його заветують США, то в Генеральній Асамблеї ООН». Верховний лідер Ірану аятолла Алі Хаменеї заявив, що мусульманський світ протистоятиме «американській змові» щодо оголошення Єрусалиму столицею Ізраїлю. Президент ІРІ Х. Роухані закликав мусульман всього світу «повстати всі як один проти оголошення Єрусалиму столицею сіоністських територій». Саудівська Аравія вважає рішення президента США «безвідповідальним». Катар розглядає таке рішення, як «смертний вирок для всіх напрямків близькосхідного мирного процесу». Ліга арабських держав закликала США скасувати прийняте Д. Трампом рішення, назвавши його недійсним і таким, що суперечить міжнародному законодавству.

13 грудня у Стамбулі за ініціативою президента Туреччини Р. Ердогана пройшов позачерговий саміт Організації ісламського співробітництва (ОІС), в роботі якого брали участь представники 48 держав з 57 членів ОІС. Учасники саміту закликали всі країни світу «утриматися від підтримки рішення США і не переносити дипломатичні місії до Єрусалиму». У своєму виступі на саміті Р. Ердоган заявив: «Розтоптавши міжнародні норми, США визнали Єрусалим столицею Ізраїлю — терористичної держави. Рішення президента США Дональда Трампа — незаконне і є спробою покарати палестинський народ, який десятиліттями протистоїть окупаційній політиці Ізраїлю».

На саміті звучали також заклики чинити тиск на Вашингтон і навіть застосувати санкції проти США, проте в підсумковому документі вони не були відображені. На думку багатьох експертів, незважаючи на досить жорстку риторику представників деяких мусульманських країн, і, перш за все, Туреччини та Ірану, не слід очікувати від ОІС будь-яких практичних кроків з метою чинення тиску на адміністрацію Д. Трампа, оскільки для багатьох мусульманських країн хороші відносини зі США мають більше значення, ніж проблема Палестини. Разом з тим, на нашу думку, позачерговий саміт ОІС у Стамбулі все ж продемонстрував значні репутаційні втрати для США в мусульманському світі. І це після того, як півроку тому, перебуваючи в Ер-Ріяді, Д. Трамп виступив з промовою на саміті «США — Ісламський світ», на якому були присутні 55 глав держав і урядів мусульманських країн. Тоді лідери мусульманських країн слухали Д. Трампа з надією на посилення промусульманскої спрямованості зовнішньої політики США, проте ця надія не виправдалася. Крихітний Ізраїль був і залишається головним союзником США у мусульманському океані.

Лідери провідних країн Євросоюзу — президент Франції Е. Макрон, канцлер ФРН А. Меркель, прем'єр-міністр Великої Британії Т. Мей, а також глава МЗС Італії А. Альфано висловили жаль з приводу рішення Д. Трампа щодо статусу Єрусалима. За словами глави європейської дипломатії Ф. Могеріні, Євросоюз серйозно стурбований рішенням Д. Трампа і закликає сторони конфлікту проявляти стриманість. Позиція України в питанні про статус Єрусалиму відповідає позиції більшості європейських країн. У коментарі українського МЗС підкреслюється, що Україна виступає за дотримання норм міжнародного права і необхідність виконання відповідних рішень РБ ООН про статус Єрусалима. Коментар містить заклик до сторін конфлікту негайно відновити переговорний процес з близькосхідного мирного врегулювання.

8 грудня 14 членів РБ ООН, у тому числі й делегація України, висловилися проти рішення президента США Д. Трампа визнати Єрусалим столицею Ізраїлю. Навіть союзники США (Велика Британія, Франція, Швеція, Італія та Японія) піддали критиці рішення Д. Трампа, наполягаючи на тому, що статус Єрусалима має визначатися в рамках ізраїльсько-палестинських переговорів. У спільній заяві цих країн йдеться, що рішення Д. Трампа не відповідає попереднім резолюціям РБ ООН, а тому не має жодної юридичної сили і не служить встановленню миру в близькосхідному регіоні. Як і очікувалося, постпред США в ООН Н. Хейлі наклала вето на згадану резолюцію.

21 грудня Генасамблея ООН все ж схвалила практично такий самий проект резолюції про невизнання рішення США щодо статусу Єрусалима. У проекті резолюції, представленому Єгиптом, не згадуються Сполучені Штати, проте висловлюється «глибокий жаль у зв'язку з нещодавніми рішеннями, що стосуються статусу Єрусалима». За невизнання Єрусалима ізраїльською столицею проголосували представники 128 країн, проти висловилися 9 країн, ще 35 держав утрималися. У числі 20 країн-членів ООН Україна і Грузія взагалі не брали участі у голосуванні за цю резолюцію, оскільки розраховують на допомогу США в протистоянні російській агресії. Раніше президент США Д. Трамп заявив, що Вашингтон може зменшити фінансову допомогу тим країнам, які проголосують за резолюцію Генасамблеї ООН про статус Єрусалима.

До прийняття цього вельми провокативного рішення Д. Трампа проблема палестинсько-ізраїльського конфлікту на тлі «арабських революцій» 2011 року і наступних за ними громадянських воєн в поєднанні із загостренням проблеми тероризму в кількох арабських країнах почала поступово втрачати свою актуальність і відсуватися на задній план в переліку близькосхідних проблем. З пояснень самого Д. Трампа, приймаючи досить ризиковане рішення по Єрусалиму, він намагався стимулювати ізраїльтян і палестинців до досягнення угоди про створення однієї ізраїльсько-палестинської держави або «двох держав для двох народів». Втім, багато експертів сумніваються в результативності такого кроку Д. Трампа і вважають, що своїми діями він, з одного боку, загнав близькосхідний мирний процес в глухий кут, а з іншого — послабив позиції США на Близькому Сході. Однак, на наш погляд, передчасно робити висновки про ефективність близькосхідної політики адміністрації Д. Трампа. У президента США і його команди ще є час, щоб її скорегувати, остаточно сформулювати і спробувати реалізувати із залученням основних близькосхідних країн.

 

Reliable Counter