17 січня 2014

Особливості розвитку геополітичної ситуації в світі у 2013 році. Частина 2

Особливості розвитку ситуації в інших регіонах світу

Європа

Ситуація в Європі характеризувалася поступовим виходом європейських країн з тривалої фінансово-економічної кризи, що сприяло відновленню позитивної динаміки розвитку ЄС та НАТО.

Відновлювалося економічне зростання ЄС завдяки комплексу цілеспрямованих заходів, до якого вдалося керівництво Європейського Союзу. Зокрема, ці заходи включали подальше структурне реформування в економічній, енергетичній та банківській сферах, реформування ринку праці ЄС, пожвавлення торгівельно-економічної співпраці з іншими країнами (США, КНР, Африкою, Латинською Америкою). До того ж керівні органи Європейського Союзу проводили жорстку політику з економії бюджетних коштів. Наприклад, у порівнянні з бюджетом 2013 року, бюджет ЄС 2014-го скорочений на 9%. Деякі європейські країни цим не задоволені і вимагають для себе більшої самостійності у фінансових питаннях.

http://futurenow.ru/rasshirenie-evropeyskogo-soyuza

Не припинялася реалізація основних програм Європейського Союзу, в т.ч. з розширення ЄС, «Східного партнерства», Спільної безпеки і оборони, енергетичного забезпечення Європи. Виконуючи програму розширення, Європейський Союз опікувався питаннями євроінтеграції країн Західних Балкан — Македонії, Албанії, Хорватії, Сербії, Боснії і Герцеговини та Косово. Важливим досягнення програми ЄС «Східне партнерство» можна вважати парафування угод про асоціацію між Європейським Союзом та Молдовою і Грузією (на Вільнюському саміті в листопаді 2013 року). Щоправда, відмову України та Вірменії підписати таку угоду можна вважати фактичним провалом такої програми.

Дбаючи про надійну безпеку Європейського Союзу, його керівництво чимало уваги приділяло оптимізації військових зусиль країн-членів ЄС (аналогічно до концепції НАТО «Розумна оборона»), поглибленню співпраці з НАТО у питаннях безпеки, врегулюванню криз та конфліктів (в т.ч. у рамках EULEX-Косово, тренувальна місія в Малі, спостережна місія в Грузії тощо), боротьбі з піратством в Індійському океані, розвиткові і зміцненню сил ЄС для захисту національної території та кризового реагування (зокрема, удосконалюючи бойові тактичні групи та залучаючи їх до постійного чергування). 25 листопада 2013 року Рада ЄС ухвалила рішення щодо реалізації окремих пріоритетних програм, за якими створюватиметься багатонаціональний флот літаків-заправників, безпілотних літальних апаратів, налагоджуватиметься система урядового супутникового зв’язку.

Зміцнюючи свою енергетичну безпеку, ЄС визначив основний маршрут транспортування азербайджанського газу до Європи, надавши перевагу проекту «Трансанатолійського» газопроводу (Туреччина — Греція — Албанія — Італія).

В умовах динамічних змін геополітичної ситуації у світі, а також нових викликів і загроз світовій та регіональній безпеці керівництво Північноатлантичного союзу визначило основні напрями своєї діяльності. Це — гарантована безпека національних територій країн-членів Альянсу, врегулювання криз та конфліктів (насамперед, в Афганістані та Косові), боротьба з морським піратством, розвиток взаємовідносин з країнами-партерами.

http://oko-planet.su/first/print:page,1,145625-geopoliticheskiy-razlom-ukraina.html

Реалізуючи концепцію «Розумна оборона», керівництво НАТО поглиблювало спеціалізацію країн-членів Альянсу у військовому будівництві та оборонній промисловості, залучало партнерські країни до багатонаціональних проектів, проводило оптимізацію організаційно-штатної структури робочих органів НАТО. Пріоритет надавався, зокрема, створенню нових автоматизованих систем управління, інформаційному забезпеченню, зв’язку та розвідці; нарощуванню коаліційних можливостей щодо повітряних та морських перевезень; підвищенню захищеності особового складу та техніки від саморобних вибухових пристроїв; створенню європейської системи ПРО; кібернетичній безпеці та вдосконаленню системи тилового забезпечення.

Бойова діяльність НАТО була сконцентрована на завершенні операції в Афганістані та передачі відповідальності за безпекову ситуацію в країні афганським силовим структурам. Це можна вважати передумовою виведення Міжнародних сил ISAF з території Афганістану до кінця 2014 року і створення натомість нової тренувальної та допоміжної місії. Щоправда, для того, щоб вирішити останнє, необхідно укласти нові угоди між США, НАТО та керівництвом Афганістану, що проблематично.

З огляду на те, що обстановка у північних муніципалітетах Косова дещо стабілізувалась, командування НАТО прийняло рішення реорганізувати структури КФОР та поступово скоротити їх чисельність. З вересня 2013 року розпочалося поетапне виведення підрозділів КФОР з контрольно-пропускних пунктів на кордоні між Косовим та Сербією. Крім того, командування ОЗС НАТО в Європі розробило вказівки щодо уточнення планів Місії КФОР на 2014-2018 роки та визначило основні етапи підготовки до завершальної фази операції «Стримуюча присутність».

На обстановці в Європейському регіоні суттєво позначалась ситуація, що склалась в деяких європейських країнах.

Насамперед тут мається на увазі ФРН, яка вважається однією з найбільш впливових та економічно розвинених країн Європейського Союзу. Адже саме завдяки прискоренню темпів економічного зростання ФРН відновилася позитивна динаміка розвитку ЄС. Крім того, ФРН, як основний фінансовий донор Європейського Союзу, по суті, визначала фінансову політику керівних органів ЄС щодо заощадження кредитних та бюджетних коштів.

За оцінкою більшості експертів, подальшому зміцненню лідерських позицій ФРН сприятиме створення нової правлячої коаліції (за підсумками парламентських виборів у вересні 2013 року) у складі союзу ХДС/ХСС та Соціал-демократичної партії Німеччини, а також призначення цією коаліцією в грудні 2013 року нового уряду країни. Посаду федерального канцлера ФРН втретє поспіль обійняла А.Меркель.

Програмою нового уряду ФРН передбачається підвищення уваги до соціально-економічних проблем країни з одночасним зміцненням позицій Німеччини в Європейському Союзі. Отож треба сподіватися, що ФРН активізує свої дії з реалізації національних інтересів як в середині країни, так і на зовнішньополітичній арені. Зокрема, вживатимуться послідовні заходи ФРН з жорсткої фінансової політики в ЄС, посилюватиметься протидія експансіоністській політиці Росії в Європі (що вже ускладнило німецько-російські відносини), а також надаватиметься підтримка демократичним силам України.

Важлива роль в ЄС відводиться також Франції. Згідно з концептуальним документом країни — «Білою книгою 2013 року» — в галузі зовнішньої політики та безпеки керівництво країни намагалося зміцнювати єдність країн-членів ЄС для правильного визначення ними позицій при ухваленні спільних рішень; опікувалося повноцінним використанням наявних можливостей і потенціалу Європейської комісії для управління Європейським Союзом; намагалося покращувати роботу інших керівних органів ЄС, в т.ч. Європейської зовнішньополітичної служби та Європейської оборонної агенції; приділяло увагу зміцненню оборонних можливостей Європейського Союзу. Необхідно зауважити, що досить серйозною проблемою Франції, в т.ч. у справах реалізації її зовнішньої та оборонної політики, була складна фінансово-економічна ситуації в країні.

Аналогічні проблеми мали місце і у Великобританії, темпи економічного розвитку якої були надто низькими. До того ж британське керівництво певним чином дистанціювалось від ЄС та виступало за збереження за собою більших прав у вирішенні економічних та інших проблем країни. Окремою проблемою для Великобританії було поширення сепаратистських настроїв у Шотландії, регіональна влада якої ініціювала проведення референдуму про відокремлення регіону від Британської держави.

У регіоні Центрально-Східної Європи провідна роль належала Польщі. Зміцнюючи її міжнародні позицій та реалізуючи національні інтереси, керівництво країни чітко визначило головні напрями зовнішньої політики: підвищення ролі Польщі в Європейському Союзі та Північноатлантичному Альянсі; поглиблення стратегічного партнерства зі США (в т.ч. у військовій та військово-технічній сферах); розвиток відносин з країнами ЦСЄ як на двосторонній основі, так і в рамках міжнародних організацій (насамперед ЄС, НАТО та «Вишеградська група»); сприяння європейській інтеграції країн колишнього СРСР за програмою «Східне партнерство»; створення сприятливих умов для діяльності польського бізнесу за кордоном. Пріоритетність цих напрямів підтверджувала нова Стратегія національної безпеки Польщі, що ухвалена у жовтні 2013 року.

Попри складну економічну ситуацію, керівництво Польщі активно розвивало та модернізувало національні збройні сили. В зв’язку з цим польський уряд ухвалив «Пріоритетні завдання технічної модернізації ЗС Польщі на період до 2022 року», а також «Програму підтримки розвитку польської оборонної промисловості на 2013-2022 роки», якими передбачається консолідація оборонної промисловості країни в рамках профільних холдингів та концернів.

Восени 2013 року акції протесту польського населення ускладнили внутрішньодержавну ситуацію. Поляки вимагали покращення соціального захисту та відставки уряду на чолі з Д.Туском. Як наслідок, в листопаді 2013 року польський уряд був оновлений, а разом з тим були визначені нові пріоритети його діяльності, які передбачають підвищення рівня заробітної плати, створення нових робочих місць, розвиток міської інфраструктури.

Активну роль в регіоні Південно-Східної Європи намагається відігравати Румунія, яка прагне бути достойною рівня одного з регіональних лідерів. Протягом року керівництво Румунії зміцнювало свої позиції в Чорноморському регіоні, до якого виявляють інтерес США, НАТО та ЄС, а також посилювало свій вплив на Молдову з метою її реінтеграції до складу «великої румунської держави».

Зокрема, згідно з раніше укладеними угодами, в жовтні минулого року на території Румунії розпочалося розгортання протиракетних установок «Іджис» системи ПРО США/НАТО в Європі. Крім того, вирішено надати у розпорядження США румунську авіаційну базу м. Когільнечану для розгортання Центру транзитних перевезень, що забезпечуватиме Міжнародні сили в Афганістані (після закриття у 2014 році такого Центру в Киргизстані).

Якщо порівнювати з попередніми роками, то необхідно зазначити, що через складну внутрішню ситуацію в країні активність зовнішньої політики Румунії дещо знизилася. Так, незважаючи на позачергові парламентські вибори в грудні 2012 року та призначення нового уряду в січні 2013 року, в країні не вдалося уникнути протистояння між президентською та урядовою гілками влади, припинити масові акції протесту румунського населення, які були викликані соціально-економічними проблемами.

Одним із найсерйозніших чинників, що впливав на розвиток ситуації в Чорноморському регіоні, були події в Туреччині. Так, керівництво Туреччини намагалося дотримуватися курсу на зміцнення своїх лідерських позицій в Чорноморському, Кавказькому та Близькосхідному регіонах. Пріоритетними питаннями в зовнішньополітичній діяльності Анкари були наступні: досягнення регіональних паритетів з Росією та Іраном; повалення режиму Б. Асада в Сирії; поглиблення співробітництва з провідними країнами світу, а також Близького Сходу, Кавказу, Західних Балкан, Центральної Азії та Африки. Для Туреччини було важливо поновити переговори щодо свого вступу у ЄС.

Головними напрямами внутрішньої політики уряду Туреччини залишались збереження позитивної динаміки економічного розвитку країни, досягнення стабільності на турецькій території шляхом створення умов для припинення екстремістської діяльності радикальних курдських організацій. Зокрема, було домовлено відвести курдські збройні формування у північні райони Іраку (Іракського Курдистану) в обмін на визнання прав курдів у Туреччині.

Та все ж внутрішня ситуація в країні залишалась складною через те, що посилювалося протистояння між різними політичними силами, які готувалися до президентських виборів 2014 року (передусім між прихильниками та супротивниками чинного прем’єр-міністра Т. Ердогана, як основного кандидата на посаду президента країни), а також через ускладнення соціально-економічної ситуації, викликаної зовнішніми чинниками (насамперед конфліктом в Сирії). Приводом послужили масові виступи турецького населення проти влади влітку минулого року (протестували проти реконструкції парку Ґезі), політичний скандал наприкінці 2013 року, спричинений арештами родичів низки вищих представників турецької влади, причетних до корупції, а також фактичний зрив процесу врегулювання курдської проблеми.

Пострадянський простір

http://www.leonidstorch.ru/putin-foreign-policy-part/

Минулого року Російська Федерація намагалася посилювати свій вплив на країни колишнього СРСР, реалізуючи стратегію з відновлення ролі Росії як «великої світової держави».

До розглянутих вище можна додати такі заходи росіян, як зміцнення інтеграційних структур на пострадянському просторі, насамперед Митного союзу (МС) та Організації Договору про колективну безпеку (ОДКБ). Зокрема, у 2013 році фактично завершився процес розробки та ухвалення внутрішньої законодавчої бази МС. Крім того, було ухвалено принципові рішення щодо приєднання до Митного союзу Киргизстану та Вірменії. Необхідно зазначити також, що робота МС супроводжувалася низкою серйозних проблем. Маються на увазі торгівельні суперечності між країнами-учасницями організації, спроби Росії використовувати Митний союз у своїх політичних цілях, що провокувало негативну реакцію інших країн. До того ж протягом року спостерігалося загальне скорочення обсягів торгівлі всередині МС.

Паралельно вживалися заходи для розвитку військової складової Організації Договору про колективну безпеку. Наприклад, сформувався Інформаційний центр ОДКБ (прообраз розвідувальної структури), досягнуто домовленості про створення авіаційної компоненти організації. Підвищена увага керівництва ОДКБ приділялась також питанням посилення захисту таджицько-афганського кордону та безпеці в Центральній Азії в зв’язку з очікуваним загостренням обстановки в регіоні після виведення Міжнародних сил з Афганістану.

Нарощувалась також військова складова союзної держави Білорусі та самої Росії, передусім в плані розширення російської військової присутності на білоруській території. Зокрема, розпочалося розгортання винищувального підрозділу ВПС РФ в Білорусі, який нестиме бойове чергування у білоруському повітряному просторі.

Перевірка об’єднаних військових можливостей Росії та Білорусі проводилася в рамках стратегічних навчань збройних сил обох країн «Захід-2013» у вересні 2013 року. В цей же час в Білорусі проходили навчання Колективних сил оперативного реагування ОДКБ «Взаємодія-2013» за участю військових підрозділів Росії, Білорусі, Казахстану, Киргизстану та Таджикистану. Згідно з заявленими сценаріями, під час цих навчань опрацьовувалась локалізація та придушення масових заворушень білоруського населення. Необхідно зауважити, що, за деякими оцінками, справжньою метою навчань була демонстрація сили перед НАТО в рамках загальної політики Росії щодо посилення протистояння Заходу.

На такому тлі розвиткові обстановки в країнах СНД були притаманні місцеві особливості, які залежали від національних пріоритетів, розстановки політичних сил та економічної ситуації.

Незважаючи на тісні відносини з Росією, а також на участь Білорусі в роботі Митного союзу, у 2013 році на ситуації в цій країні позначалося подальше погіршення стану білоруської економіки. Наприклад, протягом року скоротилося виробництво практично в усіх економічних галузях, в т.ч. промисловості, сільському господарстві, будівництві та транспорті. Автоматично зростали ціни на основні види товарів, падав курс національної валюти, скорочувався золотовалютний запас країни (більш ніж на 1,5 млрд. дол. США) та підвищився рівень безробіття.

За таких умов уряд Білорусі намагався вирішити економічні проблеми за допомогою Російської Федерації, звертаючись до неї за черговими фінансовими кредитами та торгівельними пільгами. Разом з тим, з огляду на те, що у відносинах з Росією вкотре загострилися стосунки через утиски росіян (в т.ч. із застосуванням енергетичного та торгівельно-економічного чинників), білоруська сторона намагалася знайти інші можливості для вирішення своїх економічних проблем. Зокрема, керівництво Білорусі вдавалося до заходів з диверсифікації своїх зовнішньоекономічних зв’язків (насамперед, за рахунок Китаю та країн Близького Сходу), дозволило приватизацію об’єктів національної економіки, підвищило податки.

Білоруська влада активно намагалася також налагодити відносини з західними країнами та міжнародними організаціями для того, щоб отримати доступ до їх ринків, кредитів та інвестицій. Для цього використовувалася тактика окремих поступок ЄС, зокрема, щодо звільнення ув’язнених лідерів білоруської опозиції.

Складність ситуації в Молдові пояснювалася посиленням протистояння між проєвропейським керівництвом країни та Партією комуністів Республіки Молдова (ПКРМ) та іншими лівими та проросійськими силами. Та незважаючи на загострення політичних та економічних проблем, на спроби ПКРМ спровокувати масові заворушення, на масштабний тиск з боку Росії, керівництву Молдови вдалося перегрупувати правлячу коаліцію, не допустити соціального вибуху в країні та парафувати Угоду про асоціацію з ЄС.

При цьому фактично незмінною залишається ситуація довкола придністровського конфлікту. Керівництво Придністровської Молдавської Республіки (ПМР), як правило, відмовлялося обговорювати політичні аспекти врегулювання придністровської проблеми і погоджувалось на співпрацю з Молдовою лише з окремих економічних питань. Лідери ПМР підтримували тиск Росії на Молдову в питанні її європейської інтеграції, погрожуючи вийти із переговорного процесу формату «5+2» (зокрема, на підставі встановлення Молдовою прикордонно-митних постів на придністровському кордоні, як того вимагав ЄС для покращення охорони кордонів країни). З боку Придністров’я були спроби спровокувати напруженість в Зоні безпеки на кордоні з Молдовою.

Щодо ролі Росії, то вона надавала всебічну допомогу самопроголошеній республіці, посилюючи одночасно свою військову присутність в регіоні та переозброюючи Оперативну групу російських військ в Придністров’ї.

Складний та динамічний характер був притаманний розвиткові ситуації в Грузії. Головною подією в країні стали президентські вибори, де переміг представник нової правлячої коаліції «Грузинська мрія» — Г. Маргвелашвілі.Незважаючи на заміни у керівництві грузинської влади та на його спроби налагодити стосунки з Російською Федерацією, Грузія не відмовилася від обраного курсу на втуп до НАТО та ЄС. Активне співробітництво Грузії з Північноатлантичним Альянсом триває, відбулося парафування Угоди про асоціацією з Європейським Союзом.

Ситуація в зонах конфліктів на території Грузії залишалася відносно стабільною. Однак жодних позитивних зрушень у вирішенні грузинсько-абхазьких та грузинсько-осетинських проблем не сталося. Основним із дестабілізуючих чинників у обставинах довкола Абхазії та Південної Осетії залишалась позиція Росії, яка продовжувала надавати політичну та економічну допомогу самопроголошеним республікам, і відмовлялась підписати з Грузією угоду про ненапад. Крім того, негативне враження справляли провокаційні дії Росії з нарощування російської військової присутності в Абхазії і Південній Осетії та розвитку на їх кордонах системи інженерних загороджень з одночасним порушенням грузинської території.

Давнім і серйозним джерелом напруженості на Кавказі залишається неврегульованість вірменсько-азербайджанського конфлікту за територію Нагірного Карабаху. Як Азербайджан, так і Вірменія не припиняли нарощувати свої збройні сили, виступали зі взаємними погрозами застосувати військову силу для захисту своїх інтересів, що могло спричинити масштабний збройний конфлікт в регіоні. При цьому робота Мінської групи ОБСЄ практично була безрезультатною, що пояснювалося непоступливістю Вірменії, яка відмовлялась звільнити окуповані азербайджанські території.

Російська Федерація це використовувала для збереження своєї військової присутності та впливу в регіоні. Так, з одного боку Росія здійснювала тиск на Вірменію та Азербайджан, а з іншого — пропонувала їм же різні форми економічних преференцій та військово-технічну допомогу в обмін на підтримку російських інтересів на Кавказі.

Фактично, це і стало причиною відмови Вірменії від підписання Угоди про асоціацію з ЄС та її згоди на вступ до Митного союзу з розширенням російської військової бази на своїй території.

З іншого боку, незважаючи на отримання значної кількості російської зброї (на суму близько 2 млрд. дол. США) та на поглиблення співробітництва з РФ в енергетичній галузі, Азербайджан відстоював свої незалежні позиції та продовжував розвивати відносин з ЄС, включно з участю у реалізації європейських проектів щодо створення нових транспортно-енергетичних коридорів в регіоні. Позиція Азербайджану в цьому питанні посилилась після переобрання І. Алієва президентом країни на виборах у вересні 2013 року.

Досить непроста ситуація спостерігалась також і в країнах Центральної Азії. Протягом року ускладнилася безпекова обстановка довкола Таджикистану, на яку впливає ісламський екстремізм Афганістану, зросли акції протесту населення в Киргизстані через падіння його економіки, загострилися суперечності між Узбекистаном та Таджикистаном, що спричинені розподілом водних ресурсів регіону, активізувалися опозиційні сили в Казахстані, викликані погіршенням стану здоров’я президента країни Н. Назарбаєва. Найбільш стабільною країною за таких обставин залишався Туркменістан, який обрав нейтралітет у стосунках зі своїми сусідами та займався диверсифікацією шляхів експорту енергетичних ресурсів.