7 лютого 2013

Перші кроки українського головування в ОБСЄ. Що заважає Україні реалізовувати свої плани?

Під час українського головування в ОБСЄ знаковою подією у процесі  врегулювання придністровського конфлікту став візит в січні ц. р. міністра закордонних справ України — чинного Голови ОБСЄ Л. Кожари до Кишинева та Тирасполя, який дає змогу зробити певні висновки з діяльності України на одній із ключових посад в системі європейської колективної безпеки.

Як і прогнозував «Борисфен Інтел» у своїх попередніх публікаціях, попри свою цілком позитивну та прагматичну позицію щодо придністровської проблеми, Україна відчула відверту протидію своїм миротворчим зусиллям з боку Російської Федерації та її сателітного режиму — самопроголошеної Придністровської Молдавської Республіки (ПМР).

Підтверджується цей висновок цілеспрямованою масштабною кампанією з дискредитації українського головування в ОБСЄ, організованою керівництвом Росії та лідерами ПМР. Зокрема, про це свідчать  виступи так званих «президента» Придністровської Молдавської Республіки Є. Шевчука та «глави зовнішньополітичного відомства» ПМР Н. Штанскі, в яких  спростовується заява міністра закордонних України про готовність Придністров’я обговорювати питання політичного врегулювання ситуації, яка склалася довкола ПМР.

Ця заява оприлюднювалася російськими ЗМІ, які у своїх коментарях твердили про «некомпетентність керівництва України», яке, мовляв, «видає бажане за дійсне». На основі цього робились і неприховано упереджені висновки про «безперспективність українських зусиль з врегулювання придністровського конфлікту».

Підриваючи українську політику щодо молдовсько-придністровського напряму, Росія та ПМР намагаються одночасно розколоти  відносини між Україною та Молдовою.  Зокрема,  російські та придністровські засоби масової інформації у своїх публікаціях розповідають про «повну підтримку Україною планів Росії з вирішення придністровської проблеми» (якими передбачається федералізація Молдови, що жодним чином не влаштовує Кишинів), та про  «наміри України встановити контроль над Придністров’ям» (аж до його повного приєднання до Одеської області) в контексті програми регіональної  співпраці в економіці.

Восени 2012 року, напередодні українського головування в ОБСЄ, російська сторона  вдалася до провокації, коли, без узгодження з Молдовою, ніби то запланувала переозброєння російських військ в Придністров’ї, в т. ч. з  використанням в ході цього процесу української території та повітряного простору.  Реакція Молдови була вкрай негативною і погрожувала суттєвим ускладненням українсько-молдовських стосунків.

Всі такі факти підтверджують цілеспрямоване намагання Росії повернути Україну на орбіту свого геополітичного впливу, послабити  її міжнародні позиції, в тому числі і під час  головування нашої держави в ОБСЄ.

Специфіка такої політики на пострадянському просторі підтверджується, наприклад, ставленням росіян до Казахстану, який, на відміну від України,  повністю підтримує як російські позиції в ОБСЄ, так і російські інтеграційні ініціативи. Тому під час головування Казахстану в ОБСЄ у 2011 році Росія не перешкоджала його діяльності, та ще й допомагала  провести самміт Організації в казахстанській столиці Астані.

Отже, виходячи з наведених фактів, можна передбачити, що РФ  і надалі перешкоджатиме Україні у виконанні її обов‘язків на посаді головуючої в ОБСЄ. Не виключено, що виникатимуть проблеми під час чергового раунду переговорів щодо вирішення придністровської проблеми у форматі «5+2»,  запланованих на лютий ц. р. у Львові. Очевидно, Росія та керівництво ПМР намагатимуться не допусти будь-яких реальних зрушень у процесі врегулювання Україною ситуації довкола Придністров’я. Сьогодні як Росія, так і ПМР відверто демонструють такі свої наміри, заявляючи про небажання обговорювати питання статусу самопроголошеної республіки, що  принципово  у вирішенні конфлікту.

Перешкоджатиме Росія і іншим українським ініціативам з врегулювання «заморожених» конфліктів на пострадянському просторі, в т.ч. стосовно Нагірного Карабаху. Так, напередодні візиту міністра закордонних справ України до регіону в якості голови ОБСЄ не виключається можливість  чергового скандалу, коли росіяни, «за звичкою»,  звинувачуватимуть нашу державу у «незаконному постачанні зброї» до Вірменії чи Азербайджану. Аби такий скандал набув більш  резонансного характеру  його організатори, не виключено, подбають про збройні інциденти на лінії сутички учасників нагірнокарабаського конфлікту.

Крім того, під час та після візиту голови ОБСЄ,  можлива російська інформаційна кампанія з повідомленнями про «черговий провал миротворчих зусиль України» та «неефективність дій української сторони на посту головуючої в ОБСЄ». Повідомлення підкріплюватимуться заявами лідерів Нагірного Карабаху та, ймовірно, Вірменії щодо «обов‘язкового отримання незалежності самопроголошеною республікою» та «відсутності жодних перспектив її повернення у склад Азербайджану».

Все це робитиметься для подальшої дискредитації України як головуючої в ОБСЄ, для недопущення передумов у вирішенні нагірнокарабаського конфлікту, що служить Росії  одним з найбільш дієвих інструментів у досягнення її інтересів на Кавказі, а також вносить недовіру у відносинах між Україною та Азербайджаном щодо реалізації українсько-азербайджанських проектів в енергетичній галузі.

З урахуванням зазначеного вище, Україні навряд чи можна сподіватись на конструктивну співпрацю з Росією, яка є однією зі співголів Мінської групи ОБСЄ з врегулювання конфлікту довкола Нагірного Карабаху.

Та попри все, головування в ОБСЄ  стратегічно важливе  для України з точки зору зміцнення її міжнародних позицій. Воно також сприятиме процесам її європейської інтеграції. З огляду на це, «Борисфен Інтел» запрошує до широкої дискусії з наступних питань:

  • роль та місце України, як головуючої в ОБСЄ, у виконані основних завдань організації;
  • шляхи досягнення основних цілей українського головування в ОБСЄ в питанні урегулювання «заморожених» конфліктів на пострадянському просторі;
  • проблеми головування України в ОБСЄ, насамперед, в контексті її відносин з Росією в сфері європейської безпеки;
  • перспективи розвитку ситуації в зонах «заморожених» конфліктів на пострадянському просторі та вплив на них інших країн та міжнародних організацій.