15 грудня 2014

«Придністровський сценарій» на Сході України як стратегія подальших дій Росії проти нашої держави. Заходи у відповідь

Останнім часом реалізація геополітичних планів Росії щодо нашої держави починає сповільнюватися через низку певних подій, пов’язаних з реальним станом справ у світі. Це виливається в негативні наслідки для Російської Федерації та, зокрема, особисто для президента РФ В. Путіна.

Так, саміт «Великої двадцятки» в Австралії в листопаді ц. р. підтвердив повну міжнародну ізоляцію В. Путіна. Світова спільнота вже не вірить, що «Москва не причетна до подій в Україні». Лідери G20 не вірять і особисто президенту РФ, тому будуть збільшувати тиск на Росію доти, допоки вона не дасть спокій Україні.

До речі, попри твердження В. Путіна що Росія готова до протистояння із Заходом та може дозволити собі ігнорувати санкції США і ЄС, тиск західних країн та міжнародних організацій вже має для неї негативні наслідки. Зокрема, російська економіка та, відповідно, діючий режим країни у критичному стані.

Це вже визнають представники уряду РФ та близьке оточення В. Путіна, зокрема, міністр фінансів Росії А. Сілуанов та радник російського президента С. Глазьєв. За їх оцінками, протягом 2014 року Росія втратила щонайменше 40 млрд. дол. США через геополітичні санкції та ще до 100 млрд. дол. США внаслідок падіння світових цін на нафту. Крім того, за підсумками 2014 року, відтік капіталів з Росії становитиме до 130 млрд. дол. США. Причому, економічні негаразди вже відчуваються не тільки на макроекономічному рівні РФ, але й у реальному житті: зупиняється робота підприємств, зростає інфляція, затримується виплата заробітної платні та скорочується соціальна допомога.

Внаслідок цього спостерігається розкол в путінському оточенні (на прихильників та тих, хто проти військової агресії в Україні); зростає невдоволення окремих олігархічних груп політикою конфронтації Росії з Заходом; посилюються антивоєнні настрої в країні; активізується опозиція, а також зростають сепаратистські настрої в низці регіонів Російської Федерації, що супроводжується акціями протесту громадян.

На цьому тлі погіршується стан справ на окупованих Росією територіях України. Насамперед, це стосується т. зв. Донецької та Луганської народних республік (ДНР і ЛНР), де, фактично, зупинена робота місцевої промисловості, зруйнована комунальна та транспортна інфраструктура, не виплачуються зарплатня та пенсії, а також поширюються масові безчинства бойовиків та найманців.

Все це, а також непрості умови зимового періоду та нестача продовольства, наближає регіон до гуманітарної катастрофи. Вже зафіксовані виступи та бунти місцевого населення проти сепаратистів, посилюється негативне сприйняття жителями Донбасу (та загалом і всієї України) т. зв. «Новоросії» та Російської Федерації, її ідей побудови «русского мира».

Рішення українського керівництва припинити фінансування окупованих територій поставило Росію у вкрай незручне становище, яка позиціонує себе «захисником російськомовного населення сходу України», однак не може зробити цього через брак необхідних ресурсів.

Окремою серйозною проблемою є збільшення числа жертв серед російських військовослужбовців та найманців, які беруть участь у бойових діях на сході України. Після оголошення перемир’я ця чисельність не тільки не зменшується, але і набуває тенденції до подальшого зростання. Причина — продовження бойових дій сепаратистами, а також посилення протистояння між місцевими «ополченцями» та російськими бойовиками і регулярними підрозділами ЗС РФ на українській території.

Україна, своєю чергою, всупереч діям Росії, змогла запобігти виникненню тотального хаосу на своїй території, провести президентські та парламентські вибори, відродити свої Збройні Сили, а також чітко визначитися з позицією щодо своєї європейської інтеграції. І навіть більше, новим українським керівництвом порушене питання про відміну позаблокового курсу та повернення України на шлях до НАТО.

При цьому допомога Україні з боку західних партнерів та міжнародних організацій відкриває реальні перспективи для відновлення і зміцнення її економічного розвитку, посилює її можливості у протистоянні Російській Федерації.

Незважаючи на зазначені проблеми, які мають вкрай негативні наслідки для Російської Федерації, режим В. Путіна не відмовляється від продовження агресії проти України. Він лише змінює, в залежності від ситуації, форми та методи своїх дій. Так, сьогодні найбільш важливо для Москви зберегти свій вплив на Україну (насамперед, не допустити її європейської та євроатлантичної інтеграції, зруйнувати українську економіку, якомога глибше розколоти країну), створивши одночасно умови для скасування проти себе західних санкцій та відновлення її міжнародного іміджу.

Наиболее подходящий для Кремля метод — «замораживание» по примеру «приднестровского варианта» конфликта на Востоке УкраиныНайбільше в цьому Кремлю сприяє «заморожування» за «придністровським варіантом» конфлікту на Сході України, що, з одного боку, надасть росіянам потужні важелі впливу на нашу державу, а з іншого — дозволить їм виступити у ролі «миротворців» у «внутрішньоукраїнському» протистоянні.

Для реалізації такого сценарію Росія посилює тиск на Україну, змушуючи її вступити у прямі переговори з терористами як з «офіційною стороною конфлікту», визнати ДНР та ЛНР, а також відновити їх фінансування за рахунок українського державного бюджету. Для цього Москва застосовує весь свій арсенал впливу на Україну у політичній, економічній, військовій, спеціальній та інформаційній сферах. Вживаються, зокрема, наступні заходи: не припиняються збройні провокації в зоні антитерористичної операції; активізуються дії для розширення масштабів військового вторгнення РФ на територію нашої держави; ударні угруповання збройних сил Росії перебувають поблизу українського кордону та на окупованих українських територіях; посилюються «торгівельні» та «енергетичні» війни проти України (включно зі зволіканням вирішення питання щодо постачання газу до України та припинення поставок їй енергетичного вугілля в умовах фактичного блокування Росією вуглевидобутку на Донбасі).

Водночас Росія продовжує зміцнювати ДНР і ЛНР, збільшувати російську військову присутність на їх території. З цією метою створюються «органи влади» самопроголошених республік та їх «силові структури», підтримується життєдіяльність окупованих районів Донецької та Луганської областей (в т. ч. створюються ланки банківської системи і частково відновлюється економіка), в ДНР і ЛНР розгортається міжвидове угруповання військ ЗС РФ. Як вважає Москва, все це має сприяти як закріпленню російських позицій на окупованих територіях України, так і попередженню поширення антиросійських настроїв серед місцевого населення.

Російська Федерація не припиняє свої спроби з реалізації проекту щодо створення т. зв. «Новоросії», вважаючи, що для цього необхідно дестабілізувати обстановку у східних та південних регіонах України. Так, РФ підтримує різного роду проросійські, антиукраїнські та інші екстремістські організації, що діють за вже відпрацьованими сценаріями в Криму і на Донбасі. Робляться також спроби розхитати ситуацію на Заході України у спосіб провокування конфлікту у Закарпатській області. Для цього використовуються угорські та русинські націоналістичні рухи.

Намагаючись дискредитувати Україну, росіяни ще вдаються до активної інформаційної кампанії. Вони намагаються виставити Україну «фашистською» та «нежиттєздатною» державою, від якої «треба захистити російськомовне населення». При цьому росіяни категорично відмовляються визнавати себе стороною конфлікту і, всупереч очевидним фактам, заперечують присутність своїх військовослужбовців на українській території.

Крім того, Москва намагається розколоти США та ЄС, а також протиставити інтереси окремих країн-членів Європейського Союзу у питанні їх ставлення до Російської Федерації та прийняття санкцій проти неї. З цією метою використовується економічна залежність окремих європейських країн від РФ, а також ведеться послідовна робота по дипломатичній лінії та через канали російських спецслужб.

Концентруючи свої армійські частини біля українського кордону, Росія тим самим намагається продемонструвати свою готовність до розширення військового вторгнення до України http://www.vedomosti.md/Концентруючи свої армійські частини біля українського кордону, Росія тим самим намагається продемонструвати свою готовність до розширення військового вторгнення до України. Воно може бути різне за масштабом, починаючи від розширення кордонів ДНР та ЛНР (в т. ч. захоплення окремих важливих об’єктів і районів або всієї території Донецької та Луганської областей), і закінчуючи спробами створити сухопутний коридор до Криму.

В цілому такі провокаційні та експансіоністські дії Росії мають вкрай небезпечний характер та потребують від України зосередити свої зусилля на активному стримуванні РФ як на стратегічному, так і оперативно-тактичному рівнях. Щодо стримуючих чинників, то вони можуть бути наступними:

у політичній сфері — поглиблення відносин стратегічного партнерства зі США, НАТО та ЄС, зокрема, в плані отримання Україною статусу союзника США поза межами Північноатлантичного союзу, відміни позаблокового статусу України та відновлення її руху до НАТО, а також реалізації угод про асоціацію та створення зони вільної торгівлі України з Європейським Союзом;

в економічній сфері — забезпечення реальної економічної та енергетичної незалежності України від Росії, в т. ч. за рахунок переорієнтації торговельно-економічних зв’язків на інші країни (в першу чергу ЄС, США та КНР), а також отримання альтернативних джерел енергоносіїв (шляхом організації реверсних поставок газу з Європи та побудови терміналу для прийняття скрапленого газу);

у військовій та безпековій сферах — недопущення подальшого розширення масштабів військового вторгнення Росії до України шляхом створення потужної та ешелонованої системи оборони довкола зони конфлікту на Сході нашої держави, посилення охорони українсько-російського кордону (в т. ч. за рахунок його інженерного обладнання), підвищення бойових можливостей Збройних Сил України (включно зі збільшенням їх чисельності, передислокацією основних угруповань з західного на східний напрямок, покращенням рівня підготовки особового складу та технічного переоснащення військ), а також рішуче припинення підривної діяльності Росії на всій українській території.

Крім того, за будь-яких умов Україна має зберігати принципову позицію щодо неможливості прямих переговорів із терористами, а також визнання ДНР і ЛНР та «російської приналежності» Криму.

Це дасть змогу виграти час для зміцнення України та її Збройних Сил, проведення необхідних реформ, а також забезпечення незворотності процесів її європейської і євроатлантичної інтеграції. А санкції США і ЄС й надалі послаблюватимуть Росію та знижуватимуть її можливості щодо продовження агресії проти України, і поставлять під сумнів саме існування Російської Федерації. Таким чином з’являться передумови для врегулювання ситуації на Сході України, а також для повернення до її складу Криму.

Аналогічним чином будуть вирішені й інші «заморожені» конфлікти на пострадянському просторі, що, безумовно, потребуватиме тісної координації дій України, Грузії, Азербайджану та Молдови як безпосередньо між ними (передусім в рамках відродженого ГУАМ), так і в міжнародному масштабі. Однак, це вже тема окремих досліджень в рамках наступних публікацій.