Борисфен Інтел

Про плани купувати газ у агресора

8 червня 2016
<p>Про плани купувати газ у агресора</p>

Богдан Соколовський

Останнім часом повторюється думка про те, що минулої зими Україна не використовувала російський газ, а також про те, що найближчим часом ми можемо закуповувати газ у РФ, якщо та продаватиме його нам дешевше, аніж на західних ринках (враховуючи транспортні видатки). У першому випадку, безумовно, йдеться про важливий крок у напрямку ліквідації залежності по газу від агресора.

Однак, у цьому звязку варто відзначити наступне:

По-перше, взимку 2015/2016 рр. російського газу дійсно Україна не закуповувала в Росії, яка є агресором. Але до жовтня 2015 р. ми закуповували російський газ і частину його закачали у підземні сховища газу (ПСГ). А після припинення імпорту з РФ, у період опалювального сезону, окрім власного видобутку та імпорту із Заходу, газ відбирався із ПСГ, де частково був і російський імпортний газ. Окрім вже достатнього річного обсягу газу без російського імпорту (насамперед, за рахунок скорочення споживання), минула «тепла» зима обумовила те, що добовий відбір газу із згаданих трьох джерел був достатнім аби задовольнити усіх споживачів. Обсяги щодобового відбору газу з кожного джерела і сумарно були технічно обмежені. У випадку ж значного похолодання є тільки одна технічна можливість забезпечити усіх споживачів, — на жаль, за рахунок імпорту з РФ. Тому й не дивно, що російська сторона диктувала нам ціну, а ми з нею погоджувалися.

По-друге, більшість газу, імпортованого із Заходу — через Польщу, Угорщину чи Словаччину — у 2015-му році, є газом, в основному, російського походження. Отже, дещо некоректно стверджувати, що минулого опалювального сезону Україна обійшлася без російського газу.

Цього, безумовно, треба реально добиватися і ми в державі Україна маємо такі підстави:

зокрема потрібно скорочувати обсяги споживання, збільшувати обсяги власного видобутку і збільшити до оптимальних обсягів фізичні можливості щодобового відбору газу без російського імпорту — на випадок значного похолодання. Тільки це можна робити лише за теплої пори року. На жаль, ми, здається, втратили щонайменше два місяці — приступати до таких робіт треба вже було в кінці березня — на початку квітня, а розпочинати переговори та підготовку техдокументації — набагато раніше. Залишається сподіватися на те, що такі роботи (підготовка, переговори тощо) успішно ведуться в умовах високої секретності, тобто, перш за все, не висвітлюються у ЗМІ;

ми законтрактували чи тільки готові до підписання контрактів на постачання газу неросійського походження;

чи доводимо добовий відбір газу до оптимального обсягу, який буде достатнім аби задовольнити усіх споживачів (а переговори з РФ ведемо скоріше як відволікаючий маневр і лише для під страховки).

Окремого аналізу вимагає питання: «Чи доцільно взагалі імпортувати газ із Росії під час війни?». Історії відомі різні випадки: коли жертва припиняла будь-яке співробітництво з агресором, а також — коли жертва і агресор співпрацювали в окремих галузях.

Але, коли йдеться про Росію, то, окрім незаперечного твердження, що не варто оплачувати армію агресора, мабуть доцільно керуватися оцінкою Отто фон Бісмарка: «…будь-який договір (угода, контракт і т. д.), укладений з Росією, не вартує паперу, на якому він викладений».

Таким чином, обіцянкам Росії щодо імпорту газу вірити не можна, якою б не була ним задекларована ціна. Особливо — у період війни, адже нема жодних гарантій, що Кремль не використає газ як зброю проти України і не зупинить імпорт саме тоді, коли нам це буде вкрай боляче — а йому це буде політично вигідно.

Крім того, лише у випадку припинення будь-якої співпраці з Росією, Україна може відверто вимагати допомоги від світу, зокрема — введення повноцінних та широкомасштабних політико-економічних санкцій проти Росії.

URL сторінки http://bintel.com.ua/uk/article/print/pokupka_gaza/