2 грудня 2014

Замісна терапія Кремля

Аналітичний центр «Борисфен Інтел» постійно відслідковує та аналізує дії В. Путіна і його оточення щодо пошуку компенсаційних заходів проти санкцій ЄС і США (див.:«Рятівні кола путінського режиму», 11 серпня; «Російський бекграунд санкцій ЄС, США та України», 19 вересня; «Наслідки від санкцій для Росії та путінського режиму», 5 листопада), а також «географічні особливості» (в середині ЄС, у Центральній і Східній Європі, Причорномор’ї тощо) цих зусиль держави-агресора, що мають врятувати російську економіку від деградації, а режим — від соціального вибуху (про політичний крах В. Путіна поки що не йдеться). Настала черга розглянути азійський та інші вектори кремлівської «замісної терапії».

Сєчин запропонував Путіну «план нападу» на Захід 
Сєчин запропонував Путіну «план нападу» на Захід
http://mstrok.ru/

Інсайдери з Білокам’яної повідомляють, що російський лідер усвідомлює безперспективність з економічної точки зору опору санкціям для себе особисто й свого найближчого оточення. Тому «консультується» з усіма главами держав і урядів, які готові до фінансових вливань і «торгів» з Росією. І навіть звільнення редактора «Коммерсанта», який оприлюднив таємні плани І. Сєчіна — В. Путіна з протидії санкціям, є зайвим підтвердженням страхів «господаря Кремля і всієї Росії» перед єдністю міжнародної спільноти.

Тому агресивна «валдайсько-сочинська» промова, історичні ремінісценції перед російськими істориками і географами та провокативна поведінка президента РФ на саміті АТЕС у Пекіні, що мають заспокоїти російського обивателя-патріота, насправді є прихованим сигналом про готовність розміняти українське питання на іміджеві поступки Росії. Такий обмін уже мав місце в історії, коли РФ погодилася розблокувати розширення НАТО на Схід взамін на членство у «Великій вісімці».

Однак під час таких «переговорів» В. Путін не припинятиме пошук окремих країн і сфер, здатних стати донорами економіки РФ на найближчу і середньострокову перспективу. Прогнозований нами «Поворот на Схід», про який йшлося у попередніх публікаціях щодо планів російського очільника, дістав свій подальший розвиток у вояжах його та російських урядовців протягом останніх шести місяців. І в цьому контексті передусім йдеться про Азійсько-Тихоокеанський регіон (саміти БРІКС, ШОС, АСЕМ і АТЕС), Центральну Азію, Південний Кавказ і «Каспійську п’ятірку» як своєрідні підпори РФ і створюваний Кремлем Євразійський економічний союз.

Президент Росії Володимир Путін і голова Китайської Народної Республіки Сі Цзіньпін 
Президент Росії Володимир Путін і голова Китайської Народної Республіки Сі Цзіньпін підняли чарки за підписання історичного газового контракту.
За 30 років «Газпром» поставить до Китаю 38 мільярдів кубометрів блакитного палива на 400 мільярдів доларів.
http://www.ruscur.ru/

З травня ц. р. російський президент тричі зустрічався з головою КНР Сі Цзіньпіном (офіційний візит, на самітах БРІКС і АТЕС), завдяки чому підписано низку документів (меморандумів, рамкових і технічних угод, контрактів між суб’єктами господарювання) про співпрацю у сфері енергетики, банківську та інвестиційну діяльності з «ключовим російським партнером в АТР». Зрозуміло, що В. Путіну довелося піти на поступки китайській стороні щодо західного напрямку постачання російського газу та ціни на нього, але й вони кремлівською пропагандою все одно будуть зараховуватись до переліку «вигідних». Об’єктивною ж реальністю є те, що в умовах закриття західних ринків капіталу заради показового прогресу на переговорах про додаткове постачання газу в КНР по західному маршруту, «Газпром» відмовився від авансу у розмірі 25 млрд. дол. США для будівництва газогону «Сила Сибіру», а заявлена пріоритетність китайського напряму зашкодить іншим проектам — газопроводу South Stream і заводам СПГ.

Росія і Китай зробили величезний крок на шляху зміцнення своїх економічних і політичних зв'язків 
Аналітики журналу Foreign Policy вважають, що Росія і Китай зробили величезний крок на шляху зміцнення своїх економічних і політичних зв'язків.
Фото http://www.foreignpolicy.com/

Разом з тим, аналітики заснованого автором теорії «зіткнення цивілізацій» С. Хантінгтоном авторитетного журналу Foreign Policy вважають, що Росія та Китай зробили велетенський крок до зміцнення своїх економічних і політичних зв'язків, уклавши 400-мільярдну угоду про постачання енергоресурсів, яка є відображенням зміни балансу сил в Азії. За їхньою оцінкою, це свого роду шлюб за розрахунком: Росії треба вирватися з ізоляції, в якій вона, через приєднання Криму, опинилася за допомогою Заходу, а Китаю потрібні надійні і доступні за ціною джерела енергії. Окрім того, варіант з постачанням газу по трубопроводах з Росії також співпадає із бажаннями Москви завадити експорту американського скрапленого природного газу в Азію, а Пекіна — зменшити залежність країни від уразливих для військово-морських сил США постачань нафти і газу по морю.

Підписання нового великого контракту з Москвою дасть змогу також пом’якшити напруженість у російсько-китайських відносинах, пов’язану з проникненням Китаю до Центральної Азії, включно з діючими енергетичними контрактами і готовністю інвестувати 40 млрд. дол США у транспортну інфраструктуру центрально-азійських держав як основу нового економічного проекту під назвою «Шовковий шлях», оскільки Росія здавна вважає цей регіон своєю вотчиною.

Не слід також забувати про візит В. Путіна до Монголії, російсько-китайсько-монгольські домовленості на найвищому рівні і початок тристоронніх переговорів про транзитні коридори, у ході яких монгольська сторона просуватиме пропозицію щодо прокладання газогону в КНР по західному маршруту не через Алтайські гори, а монгольськими степами.

Загалом, всупереч сподіванням путінських соратників, «українська криза» й «антисанкційні пошуки» Кремля надають реальні переваги для Китаю на російському, енергетичному і центрально-азійському напрямах, залишаючи за ним, Китаєм, право відмовлятися від невигідних міжнародних і двосторонніх проектів, як це, для прикладу, сталося нещодавно з московським «заводом ім. Ліхачова.

Окрім АТР, увага кремлівських стратегів прикута також до традиційних регіонів своєї стратегічної зацікавленості, зокрема Південного Кавказу. Політика Кремля на Кавказі спрямована на використання внутрішніх ризиків для стабільності правлячих еліт у країнах регіону та їхніх бізнес-інтересів для отримання політичних та економічних дивідендів від вигідних В. Путіну зближення з президентом Азербайджану, вступу Вірменії до ЄАЕС і розколу грузинського істеблішменту на проєвропейську та проросійську групи.

Зокрема, стримана реакція Азербайджану на події в Україні пов’язана не лише з політичним фактором можливого погіршення відносин з РФ та наявними у Кремля можливостями для ескалації ситуації навколо нагірно-карабаського конфлікту, але й прагненням І. Алієва не перешкодити у такий спосіб реалізації масштабних енергетичних проектів, убезпечити від можливих негативних наслідків антиросійських санкцій великий азербайджанський бізнес, пов’язаний з Росією, зберегти існуючі умови перебування азербайджанських гастарбайтерів в РФ (3 млн. осіб).

 Можна констатувати інтенсифікацію контактів між Росією і Азербайджаном
Можна констатувати інтенсифікацію контактів між Росією і Азербайджаном на різних рівнях.
Фото http://www.newsazerbaijan.ru/

Маємо констатувати інтенсифікацію з червня ц. р. політичних контактів на президентському (І. Алієв двічі відвідав РФ, де провів зустрічі з В. Путіним у Сочі та Астрахані на саміті глав Прикаспійських держав), урядовому, парламентському і міністерському (МЗС, міноборони) рівнях. Як наслідок, Москва підтримала азербайджанську пропозицію щодо створення двосторонньої групи високого рівня з питань розширення співпраці в енергетичній сфері, сторони узгодили програми співробітництва у військовій та військово-технічній сферах на 2015-2016 роки, досягли домовленостей щодо збільшення Азербайджаном поставок продовольчих товарів до РФ у зв’язку з обмеженням Росією імпорту продукції сільського господарства і харчової промисловості з країн ЄС. Передбачається, зокрема, створення в різних регіонах Росії, включно з Московською областю, сучасних логістичних дистриб’юторських центрів для азербайджанської плодоовочевої продукції, а також спільних підприємств в агропромисловій сфері. Зрозуміло, що дешевий сир буває тільки у мишоловці: в обмін на звільнення Вірменією під тиском Москви семи окупованих азербайджанських районів від Баку вимагатимуть інтеграції Азербайджана в Євразійський економічний союз.

 Б. Іванішвілі
Грузія схильна розширити торгово-економічне співробітництво з РФ через потужний тиск з боку Б. Іванішвілі.
Фото http://www.vestikavkaza.ru/

Попри дотримання президентом Грузії Г. Маргвелашвілі і парламентом республіки позиції відкритої підтримки української влади й жорсткого засудження російської агресії в Україні, прем’єр-міністр І. Гарібашвілі схиляється до розширення торговельно-економічної співпраці з РФ через потужний вплив з боку Б. Іванішвілі та бізнесменів грузинського походження в РФ. У цьому ж контексті слід розглядати й відмову уряду Грузії підтримати санкції щодо РФ під приводом того, що Грузія нібито вже застосувала значно більш жорсткі санкції, розірвавши дипломатичні відносини з Росією.

У Вірменії Кремль робить ставку на неспроможність президента С. Саргсяна, за наявних внутрішньополітичних умов, вирішити питання наступництва і пролонгації своєї влади після 2018 року (у середньостроковій перспективі це може призвести до втрати довіри навіть у середовищі найближчих соратників і представників місцевого та закордонного вірменського олігархату), а також повну економічну залежність країни від Росії.

Товарообіг Росії та Вірменії 
Кремль робить ставку на повну економічну залежність Вірменії від Росії.
Товарообіг Росії та Вірменії.
Інфографіка http://inpress.ua/

За підсумками 2013 року, товарообіг Вірменії з країнами МС/ЄЕП склав 1,39 млрд. дол. США, з яких на РФ припадало 1,34 млрд. дол. США (96,5 %). Росія є найбільшим інвестором економіки Вірменії (42 % від загальних іноземних інвестицій) із акцентом на енергетичні проекти з будівництва нових енергоблоків на Вірменській АЕС, Разданській та Єреванській ТЕС (потужністю 100, 440 і 200 МВт відповідно) та спорудження гідроелектростанцій. 100 % акцій компанії-монополіста у сфері транспортування, зберігання і реалізація природного газу ЗАТ «Газпром Вірменія» належать російському «Газпрому». При цьому ще до офіційного приєднання до ЄАЕС Вірменія у рамках двостороннього договору з РФ отримала відчутні знижки щодо постачання до країни російського газу та нафтопродуктів. Передачу та розподіл електроенергії всередині країни монопольно забезпечує ЗАТ «Електричні мережі Вірменії» — стовідсоткова дочірня структура російського ВАТ «Інтер РАО ЄЕС».

Більше того, частка РФ у структурі грошових переказів населення з-за кордону, які формують до 15 % ВВП й 60 % доходів бюджету, становить понад 85 %. Вірменія внесена РФ до переліку основних партнерів для заміщення забороненої до ввезення на російську територію плодово-овочевої продукції та продуктів харчування з країн Заходу.

Тому в обмін на ефемерні переваги від членства Вірменії в ЄАЕС (включно з «представленістю» країни в Колегії ЄЕК аж трьома членами, які матимуть один голос без закріплення за ними сфер діяльності) офіційна Москва вимагатиме беззастережної «слухняності» С. Саргсяна, готовності Єревана до геополітичних розмінів територіями і збереження російської присутності в країні.

Підсумовуючи викладене, за економічними розрахунками очевидними є катастрофічні наслідки геополітичної та регіональної (китайської, кавказької, каспійської, центрально-азійської) «терапії В. Путіна» для російських громадян. Взамін вони отримають право пишатися досягненнями свого улюбленого президента та відновленням імперського прапора на частині пострадянського простору. До того ж до порятунку національної економіки вже підключилася Руська православна церква, яка рекомендує своїм прихожанам не вірити іноземним оцінкам, створити власні критерії стану російської економіки на основі етичних правил та систему православного банкінгу!

У такій ситуації, як вважає добре обізнаний із російською дійсністю Глєб Павловський, доречним був би здоровий ізоляціонізм, який дозволяє «переключитися з питань української конституції на внутрішні проблеми, зайнятися своїми справами і спробувати вийти з-під-санкцій». Щиро сподіватимемося, що власники державного і церковного макрохолдингів Володимир Путін і Володимир Гундяєв краще за інших знають рецепти порятунку «низхідної економіки».