Головною подією минулого тижня в зоні конфлікту на Донбасі став військовий переворот в «ЛНР», в наслідок якого було відсторонено від влади ватажка самопроголошеної республіки І. Плотницького. Як відомо, переворот був здійснений руками т. зв. міністра внутрішніх справ «ЛНР» І. Корнета за підтримки спецназу «ДНР» та російських військових. При цьому влада на окупованій Росією території Луганської області перейшла до Л. Пасечника — керівника т. зв. міністерства державної безпеки «ЛНР», яке є місцевою філією ФСБ РФ.
Українські, російські та західні експерти вже надали широкий спектр оцінок причин цієї події — від банальних «розбірок» кримінальних угруповань в «ЛНР» та спроб Москви і її приспішників на Донбасі таки створити «Новоросію» шляхом об’єднання двох самопроголошених республік — до проекції на регіон суперечностей у керівництві Росії.
Все це дійсно може бути саме так, в т. ч. як сукупність взаємопов’язаних чинників. Разом з тим, військовий переворот в «ЛНР» має більш серйозне підґрунтя і об’єктивно пов’язаний з посиленням розколу у правлячій верхівці РФ, що вже безпосередньо стосується самого В. Путіна та підриває основи його влади. Як раніше вже зазначалося аналітичним центром «Борисфен Інтел», каталізатором даного процесу стало запровадження США нових санкцій проти Росії, що передбачають не тільки створення критичних перешкод у роботі провідних галузей російської економіки, але й виявлення та можливість блокування західних активів російського істеблішменту (в т. ч. родичів та підставних осіб дійсних власників рахунків і майна).
Свідченням рішучості таких намірів став арешт депутата Ради Федерації Росії від Дагестану, мільярдера С. Керімова, якого затримали у французькому аеропорту Ніцца 20 листопада ц. р. Не зважаючи на дипломатичну недоторканість С. Керімова, його утримують під вартою, звинувачуючи у податкових махінаціях при отриманні у власність нерухомості у Франції. Зокрема, це стосується вілли Hier на Лазурному березі, яку номінально придбав швейцарський бізнесмен. За даними поліції, офіційно вілла була продана за 35 млн євро, однак продавцю було перераховано 60 млн євро, що дало йому змогу ухилитися від сплати повного обсягу податку.
Очевидно, що такі ж заходи можуть бути застосовані і проти інших російських можновладців, що саме і було продемонстровано на прикладі С. Керімова. Більше того, було дано чіткий сигнал щодо наявності у західних спецслужб всієї інформації про іноземні активи російських правлячих кіл, а також стосовно твердої підтримки санкцій США провідними європейськими країнами.
Подібна ситуація викликає цілком передбачувану паніку у керівництві РФ та, відповідно, призводить до загострення протистояння між тими, хто хотів би зміни політику країни, та прихильниками продовження її нинішнього курсу. Зрозуміло, що до першої з цих груп входять представники великого бізнесу Росії, які саме і є головними об’єктами санкцій США та ЄС, а до другої — силовики, яким немає що втрачати.
У наведеному контексті досить показовий характер мали здійсненні протягом останнього часу кроки Кремля, які засвідчили про готовність В. Путіна до певних компромісів із Заходом з українського питання. При цьому ключове значення мала перша особиста телефонна розмова президента РФ 15 листопада ц. р. з очільниками «ДНР» і «ЛНР» О. Захарченком та І. Плотницьким, яка показала вихід проблеми збройного конфлікту на Донбасі на якісно новий рівень державного значення для Росії.
Виходячи з даної обставини, військовий переворот в «ЛНР» є зовсім не відображенням суперечностей між радником президента Росії В. Сурковим — куратором І. Плотницького та генерал-полковником ФСБ С. Беседою — куратором І. Корнета та Л. Пасечника (і всього силового блоку самопроголошених республік), як це стверджується низкою ЗМІ, а особистим викликом В. Путіну з боку російських силовиків. Тим самим він ставиться перед фактом неможливості корегування курсу країни. Крім того, усунення від влади І. Плотницького, який був учасником Мінських домовленостей (хоча і у неформальному статусі), фактично створює передумови для остаточного зриву процесу мирного вирішення конфлікту на сході України.
Водночас ФСБ РФ, яка до цього часу була основою влади В. Путіна, по суті переходить в опозицію до нього, що принципово змінює ситуацію в країні. Фактично Кремль втрачає контроль над основною спецслужбою країни, що для нього стає особливо небезпечним в умовах посилення розбіжностей у правлячій верхівці Росії, а також поширення настроїв протесту серед російського населення. По мірі наближення президентських виборів у Російській Федерації в березні 2018 року дана проблема загострюватиметься з тенденцією переростання у внутрішнє протистояння в країні.
Не будемо поки що робити далекосяжних висновків, однак звернемо увагу на ще кілька показових фактів. Протягом поточного року В. Путін змінив понад 20 губернаторів російських регіонів, що мало на меті зміцнити вертикаль його влади. На цьому фоні були здійснені заходи з розширення прав та посилення Федеральної служби військ національної гвардії як за рахунок збільшення чисельності її особового складу, так і прийняття на озброєння важкої бойової техніки (в т. ч. бронетранспортерів, танків, ствольної та реактивної артилерії), літаків та кораблів. Крім того, розглядається питання щодо передачі Росгвардії сил та функцій Міністерства з надзвичайних ситуації, внаслідок чого вона за своєю чисельністю зрівняється із сухопутними військами збройних сил Росії.
Тим самим В. Путін фактично формує власну альтернативну армію — віддану особисто йому. До речі, Росгвардії планується передати і функції охорони губернаторів країни, а по суті — нагляду за ними.
Що ж, все це в повній мірі відповідає поглядам деяких експертів, які сприймають військовий переворот в «ЛНР» як «репетицію громадянської війни в Росії».
