КЛЮЧОВІ ЧИННИКИ МИНУЛОГО ТИЖНЯ ТА ОСНОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ У РОЗВИТКУ СИТУАЦІЇ ДОВКОЛА УКРАЇНИ НА ПЕРСПЕКТИВУ
(12.09-18.09.2016 р.)
I. Головні резонансні події у розвитку ситуації довкола України
Протягом минулого тижня найбільш важливою подією у розвитку ситуації довкола нашої Держави стала зустрічі Президента України П. Порошенка та міністра закордонних справ України П. Клімкіна з главами зовнішньополітичних відомств ФРН Ф. Штайнмайером та Франції Ж. Еро, а також Державним секретарем з іноземних справ та у Справах Співдружності Великої Британії Б. Джонсоном.
Фактично, зазначені зустрічі стали продовженням чергового раунду переговорного процесу з урегулювання ситуації довкола України, який був розпочатий в рамках окремих переговорів лідерів США, ФРН, Франції та Великої Британії з президентом Росії В. Путіним на полях саміту G20 у КНР (як відомо, В. Путін намагався організувати проведення зустрічі лідерів «Нормандської групи» у форматі «трійки» — без України, однак ця його ініціатива була відкинута ФРН та Францією).
Головними темами переговорів Президента України з представниками ФРН та Франції стали перспективи відновлення «Нормандського формату» переговорів, координація заходів тиску на Росію задля виконання нею безпекової частини Мінських домовленостей, а також звільнення українських заручників і політв’язнів. Крім того, у ході зустрічі міністрів закордонних справ України, ФРН та Франції більш детально обговорювались питання щодо відведення військ від лінії розмежування сторін. Згідно з попередніми планами, угода з даного питання має бути підписана під час засідання Тристоронньої контактної групи 20 вересня ц. р. у Мінську.
В рамках візиту до України Ф. Штайнмайєр, як діючий голова ОБСЄ, а також міністр закордонних справ Франції Ж. Еро відвідали Донбас (м. Краматорськ, де знаходиться командування АТО). Візит мав на меті ознайомлення із ситуацією на місці, а також умовами діяльності Спеціальної спостережної місії ОБСЄ.
Разом з тим, сам контекст підготовки зустрічей у Києві, а також зміст прес-конференцій міністрів закордонних справ ФРН та Франції, дозволяє зробити припущення щодо головної мети їх візиту до України, а саме — здійснення тиску на Україну з метою примушення нашої Держави до врегулювання конфлікту на Донбасі фактично за російським сценарієм.
Зокрема, в інтерв’ю для ЗМІ 13 вересня ц. р., напередодні візиту до Києва, Ф. Штайнмайєр дав зрозуміти, що буде домагатися від Києва поступок та компромісів у Мінському переговорному процесі. Того ж дня міністр закордонних справ Росії С. Лавров виступив з ініціативою щодо розробки Москвою «паралельної дорожньої карти» виконання Мінських домовленостей, яка б передбачала супроводження кожного кроку у зміцненні режиму безпеки — кроком у просуванні політичних реформ на території Донбасу.
По суті, даний план був оприлюднений міністром закордонних справ Франції Ж. Еро після завершення переговорів у Києві. За його словами; розведення військ у трьох місцях на лінії зіткнення сторін має стати першим етапом, який вже нині реалізується; на другому етапі, відразу після розведення військ, Київ має ухвалити закон щодо особливого статусу окупованих територій Донбасу, що начебто відкриє шлях для відведення важких озброєнь та забезпечення доступу спостерігачів ОБСЄ до самопроголошених республік; третім етапом повинно стати ухвалення Верховною Радою України закону про проведення місцевих виборів на Донбасі. При цьому жодним чином не згадувалось про виведення російських військ і озброєння з окупованих територій на сході України і встановлення українського контролю над східною ділянкою державного кордону а також проблема окупації та анексії Росією українського Криму.
Зазначений план (який серед українських експертів уже отримав влучну назву «плану Еро-Медведчука», за аналогією з «планом Медведєва-Саркозі», що у 2008 році силоміць був нав’язаний Європою Грузії під тиском Москви) повністю відповідає планам і намірам режиму В. Путіна щодо «заморожування» конфлікту на Донбасі в рамках формального повернення «ДНР» і «ЛНР» до складу України при збереженні фактичного контролю Росії над ними. З урахуванням цього в експертів створюється враження про банальну здачу Німеччиною та Францією інтересів України на користь Російської Федерації. Вважається, що причинами цього можуть бути як «синдром стомлення» Європи від «українського питання» та бажання Берліну і Парижу будь за що вирішити його до парламентських і президентських виборів в їх країнах, так і суто реальний страх Німеччини та Франції перед військовою потужністю Росії, яка була продемонстрована під час СКШН «Кавказ-2016».
Що буде далі — покажуть зустрічі Президента України з Президентом США Б. Обамою, а також основними кандидатами на президентську посаду в рамках поточної виборчої кампанії — Х. Клінтон та Д. Трампом, які плануються 18-21 вересня ц. р. у рамках 71-ї сесії Генеральної асамблеї ООН у Нью-Йорку.
ІІ. Збройна агресія Росії проти України
2.1. Схід України (зона АТО)
Політичні кроки Росії з примушення нашої Держави до виконання російських умов «врегулювання» конфлікту на Донбасі супроводжується діями Москви з маніпулювання ситуацією в зоні конфлікту на сході України. Так, після оголошеного перемир’я з 1 вересня ц. р., коли інтенсивність бойових дій була тимчасово знижена, Москва знову активізувала збройне протистояння в регіоні напередодні візиту до Києва міністрів закордонних справ ФРН, Франції та Великої Британії.
У подальшому — на фоні переговорів у Києві, російською стороною було анонсовано чергове перемир’я з 15 вересня ц. р. Ряд незалежних експертів звертають увагу саме на це, як на можливе існування певних домовленостей між ФРН та Францією і Росією, а також на наявність російських військ на окупованих територіях України та повну підконтрольність незаконних збройних формувань на Донбасі Російській Федерації.
2.2. Кримський півострів
Поряд з тиском на Україну та західні країни і міжнародні організації шляхом маніпулювання безпековою ситуацією на Донбасі, керівництво РФ продовжувало також і резонансні кроки з демонстрації «російської приналежності» Криму. Зокрема, 15 вересня ц. р. президент РФ В. Путін провів у Керчі виїзне засідання президії Державної ради Росії з питань «…розвитку транспортної системи Півдня Російської Федерації» (головним чином — будівництва мосту через Керченську протоку, яке на сьогодні практично повністю зупинилось через фінансові проблеми РФ, а також введення США додаткових санкцій проти російських компаній, які беруть участь у даному проекті).
Разом з тим, візит В. Путіна до Криму мав також і передвиборчий характер. Так, незважаючи на заперечення України та осуд з боку Заходу, 18 вересня ц. р. в окупованому українському Криму були проведені вибори до Державної думи РФ. Тим самим, режим В. Путіна фактично кинув виклик як Україні, так і США та Європейському Союзу.
2.3. Інші аспекти дій Російської Федерації проти України та Заходу
10 вересня ц. р. в Росії завершився комплекс широкомасштабних військових заходів, об’єднаних в рамках СКШН «Кавказ-2016», яке проводилось у Південному військовому окрузі (ВО) Збройних сил Російської Федерації, за участю з’єднань і частин Західного та Центрального ВО, а також Ракетних військ стратегічного призначення (РВСП), Повітрянодесантних військ (ПДВ), Повітряно-космічних сил (ПКС) та сил Чорноморського, Північного і Балтійського флотів.
Аналіз даних заходів дозволяє зробити висновок про відпрацювання Росією сценарію повномасштабної війни зі США/НАТО та Україною на Південно-Західному стратегічному напрямку РФ, в т. ч. із застосуванням ядерної зброї. В рамках зазначеного сценарію розглядались дві можливі причини виникнення такої війни, а саме:
перша — проведення Росією масштабної операції зі створення сухопутного коридору до Криму та Придністров’я, а за сприятливих умов — захоплення всієї південно-східної України;
друга — реагування Росії на «…дії України, за підтримки США та НАТО, із силового відновлення контролю над Кримом та у відповідь на терористичну діяльність України в Криму».
На цьому фоні також відпрацьовувались завдання щодо захисту критично важливих об’єктів, а також недопущення дестабілізації обстановки у внутрішніх регіонах Російської Федерації як в результаті спеціальних дій противника, так і внаслідок виникнення соціальних заворушень через загострення економічних проблем в країні.
Основні етапи війни Росії зі США/НАТО та Україною включали:
перший — перевірку готовності федеральних органів виконавчої влади та підприємств оборонно-промислового комплексу до дій в умовах військового часу; проведення мобілізації, а також розгортання військ територіальної оборони (ТО). Загалом було призвано із запасу понад 7000 резервістів із різних регіонів РФ. Саме на їх базі були створені підрозділи ТО. Крім того, окремо перевірялись мобілізаційні плани та ресурсні запаси на підприємствах російської промисловості;
другий — створення угруповання ЗС РФ поблизу кордонів України і на Північному Кавказі Росії. До його складу увійшли з’єднання та частини 49-ї та 58-ї загальновійськових Південного ВО, а також 1-ї танкової та 20-ї загальновійськової армій Західного ВО, 2-ї загальновійськової армії Центрального ВО, з’єднання та частини ПДВ і спеціального призначення, а також фронтової і армійської авіації, які були перебазовані на південь Російської Федерації. Крім того, були розгорнуті та підготовлені до бойового застосування ударне і десантне з’єднання кораблів Чорноморського флоту, які посилювались кораблями з Північного та Балтійського флотів ЗС РФ, а також корабельні ударні групи Каспійської флотилії ЗС РФ.
У цілому зазначені угруповання, за різними джерелами, включали до 120 тис. осіб, з них — до 100 тис. осіб були безпосередньо розгорнуті: на окупованих українських територіях — близько 58 тис. осіб /в т. ч. в Криму — до 23 тис.; на окупованій території Донбасу — близько 35 тис./, а також на кордоні з Україною — понад 42 тис. осіб.
На цьому ж етапі здійснювались заходи з прикриття оперативного розгортання своїх військ (сил) та зриву розгортання сил противника шляхом нанесення ракетно-бомбових ударів силами дальньої (стратегічної) бомбардувальної, ударної фронтової та армійської авіації ПКС ЗС РФ по територіях України і її союзників, а також з метою блокування Чорноморських і Балтійських проток;
третій — проведення наступальних/оборонних операцій: в першому випадку — в рамках наступу на Україну, в другому — в ході «захисту Криму». При цьому в другому випадку ключовим моментом СКШН «Кавказ-2016» (за безпосередньої присутності міністра оборони РФ С. Шойгу) стало проведення двосторонніх тактичних навчань бригадного рівня на мисі Опук в Криму з відпрацюванням задач висадки та відбиття морського і повітряного десантів противника з подальшим розвитком наступальних/контрнаступальних дій;
четвертий — розгортання дій Збройних сил Російської Федерації та її союзників у стратегічній глибині території противника на південному фланзі НАТО — на Балканах. Відпрацювання цього етапу планується в ході спільних навчань російських, білоруських та сербських збройних сил «Слов’янське братерство-2016» та російсько-сербських навчань «Барс-2016» в Сербії на межі вересня-жовтня цього року;
п’ятий — нанесення ракетно-ядерних ударів по об’єктам критичної інфраструктури на території противника — з метою утримання стратегічної ініціативи у війні зі США/НАТО та примушення противника до капітуляції на вигідних для Росії умовах. Зокрема, на завершальному етапі проведення КШТ РВСП 9 вересня ц. р. з космодрому «Плесецьк» був проведений реальний успішний пуск МБР «Тополь» у напрямку полігону на Камчатці.
ІІІ. Україна, міжнародні організації та провідні західні країни
Незважаючи на спроби досягнення компромісів з Росією, в т. ч. за рахунок інтересів України, Європейський Союз продовжує дотримуватися послідовної санкційної політики у відношенні Російської Федерації. Зокрема, 15 вересня ц. р. Європейська комісія прийняла офіційне рішення щодо продовження до березня 2017 року індивідуальних санкцій проти фізичних та юридичних осіб Росії, причетних до збройної агресії проти України.
Разом з тим, ситуація в ЄС залишається досить складною, що підриває єдність Європейського Союзу також і з «українського питання». Водночас, суттєвою проблемою для України є загострення передвиборчої боротьби у США, що відволікає увагу Вашингтону від проблем довкола України.
3.1. Міжнародні організації
Європейський Союз. 16 вересня ц. р. у Братиславі був проведений неформальний саміт Європейського Союзу — вперше без Великої Британії. Обговорювались питання економічного розвитку ЄС, а також посилення безпеки організації в умовах підвищення рівня загроз з боку Російської Федерації та «міграційної кризи» в Європі. За результатами зустрічі був прийнятий план заходів щодо вирішення даних проблем. Зокрема передбачається розширення Європейського фонду стратегічних інвестицій, надання допомоги країнам ЄС у боротьбі з безробіттям, введення більш жорсткого режиму охорони кордонів Європейського Союзу, а також поглиблення взаємодії країн-членів організації в галузі безпеки і оборони. Крім того, були підтверджені всі санкції ЄС проти Росії, які будуть діяти до 15 березня 2017 року.
Напередодні саміту, 14 вересня ц. р. зазначені питання порушувались у щорічному виступі голови Європейської комісії Ж. Юнкера перед Європейським парламентом. Поряд з констатацією економічних та безпекових проблем ЄС, він звернув увагу також і на поширення «екзистенційної» кризи в Європейському Союзі, а саме — надання рядом членів організації переваг власним інтересам над спільними європейськими цінностями. З метою посилення безпеки ЄС Ж. Юнкер виступив з пропозицією щодо створення спільних збройних сил Європейського Союзу, які мають зосередити зусилля на захисті Європи у координації з НАТО.
Прикладом ускладнення ситуації в ЄС є поширення євроскептичних та сепаратистських настроїв в окремих країнах організації. Зокрема, 11 вересня ц. р. у Барселоні та ряді інших міст автономної комуни Каталонія відбулись масові мітинги під гаслами відокремлення їх краю від Іспанії. За офіційними даними, у заходах, які підтримав голова провінції К. Пучдемонт, взяли участь 540 тис. осіб. У 2014 році урядом Каталонії було організоване неофіційне опитування, за результатами якого 80 % громадян підтримали незалежність провінції. Разом з тим, влада Іспанії забороняє проведення референдуму з наведеного питання.
Крім того, суттєвою проблемою для ЄС залишається наплив біженців, що призводить до поглиблення розбіжностей між європейськими країнами та підриває єдність Європейського Союзу. Зокрема, 12 вересня ц. р. міністр закордонних справ Люксембургу Ж. Ассельборн виступив з публічною критикою Угорщини та особисто голови угорського уряду В. Орбана за політику щодо біженців. За словами Ж. Ассельборна, така політика дискредитує ЄС перед усім світом. З огляду на це, він закликав виключити Угорщину зі складу цієї організації.
Наведені тенденції активно підтримуються та використовуються Росією у своїх цілях для подальшого послаблення та розколу ЄС.
3.2. Провідні західні країни
США. З наближенням дати проведення (8 листопада ц. р.) президентських виборів у США, які матимуть принципово важливе значення для України з точки зору можливості приходу до влади стійкого противника Росії Х. Клінтон або проросійського кандидата Д. Трампа, передвиборча ситуація у Сполучених Штатах Америки набуває подальшого загострення.
Так, тимчасовий зрив Х. Клінтон на підґрунті її стану здоров’я був у повній мірі використаний у своїх цілях її політичними противниками як всередині США в особі Д. Трампа, так і зовнішніми силами, насамперед Російською Федерацією. На темі хвороби Х. Клінтон була розгорнута масштабна інформаційна кампанія з підриву її передвиборчих позицій. Наслідком цього стало падіння рейтингу Х. Клінтон (41 %), який практично зрівнявся з рейтингом Д. Трампа (40 %).
У свою чергу, правоохоронними органами США, за сприяння політичних сил, прихильних до Х. Клінтон, було розпочато розслідування діяльності так званої Організації (Фонду) Д. Трампа. В результаті були виявлені достатньо усталені зв’язки зазначеної структури з іноземними політиками та навіть кримінальними особами.
ІV. Інші важливі тенденції та події, які стосуються національних інтересів України
Вирішення «українського питання», як головної передумови скасування західних санкцій проти Росії (звичайно, на російських умовах), набуває особливого значення для режиму В. Путіна в умовах подальшого погіршення стану російської економіки.
Так, за прогнозом російського Аналітичного кредитного рейтингового агентства (АКРА, створено в РФ як альтернатива міжнародним рейтинговим агентствам Standard&Poor’s, Moody’s та Fitch), рецесія російської економіки, як мінімум, триватиме до 2017 року. При цьому у 2016 році падіння ВВП РФ очікується на рівні 1,5 %, а зниження реальних доходів населення — на 10 %.
Наведені процеси впливають і на ставлення до Росії з боку її найближчих союзників. Незважаючи на стратегічне партнерство між Білоруссю і Росією, білоруська сторона дистанціюється від антизахідної політики Москви та демонструє готовність до поступок США та ЄС з питань демократизації політичної системи країни. Так, за підсумками парламентських виборів в Білорусі 11 вересня ц. р. (фактично контролюються владою країни), до палати представників Національних зборів вперше з середини 90-х років були допущені два опозиційних політика. Зокрема, ними стали Анна Конопацька від Об’єднаної громадянської партії та Єлена Анісім від Спілки білоруської мови.
Разом з тим, вибори в Білорусі викликали неоднозначні оцінки у США та ЄС. Так, Державний департамент США привітав мирний характер голосування в Білорусі, а також відмітив позитивні зміни у виборчому процесі в країні та проходження опозиційних кандидатів до білоруського парламенту. Водночас було наголошено на загальній невідповідності виборів демократичним нормам. Аналогічний висновок був зроблений керівництвом Європейського Союзу, яке закликало Білорусь продовжити реформи виборчої системи країни.
V. Основні тенденції у розвитку ситуації довкола України на перспективу
5.1. Ключові події та тенденції, що матимуть найбільш важливе значення для України
У найближчій перспективі визначальним індикатором дійсного ставлення США та ЄС до збройної агресії Росії проти України стане оцінка західними країнами (як і міжнародними організаціями) результатів парламентських виборів у Російській Федерації 18 вересня ц. р. У цьому зв’язку головною колізією є проведення режимом В. Путіна голосування до Державної думи РФ в окупованому Криму, що абсолютно незаконно як з точки зору України, так і її західних союзників, які демонструють категоричне невизнання законності анексії Росією українського Криму.
Так, невизнання США та Європейським Союзом парламентських виборів в Росії чітко і однозначно підтвердить твердість їх позицій з підтримки України та здійснення тиску на Російську Федерацію. У противному випадку, Захід продемонструє подвійні стандарти у своєму ставленні до нашої Держави та режиму В. Путіна, а також неготовність реально протистояти Москві. При цьому по суті буде легалізована анексія Росією українського Криму.
Все це ставить США та ЄС у досить складне положення. З однієї сторони, вони фактично постають перед перспективою подальшого загострення відносин з Росією до критичного рівня, а з іншої — можуть втратити свій авторитет як дійсно впливових сил світового рівня. З огляду на зазначене, слід очікувати певного «компромісного» кроку Вашингтону та Брюсселю. Зокрема, вони гучно засудять російські вибори в Криму та не визнають їх результати (про це вже заявив Державний департамент США). Разом з тим, загальні вибори до Державної думи РФ будуть де-факто визнані за «мовчазною згодою».
Однак, у любому випадку проведення Росією парламентських виборів у Криму дозволяє опонентам режиму В. Путіна в любий час поставити під сумнів легітимність Державної думи РФ та всі її рішення. Тим самим, Україна та її партнери отримають адекватний механізм реагування на ствердження російської сторони про «незаконність» української влади.
5.2. Перспективи розвитку подій у зонах конфліктів на території України
Протягом певного часу Росія можливо і буде зберігати перемир’я на Донбасі, принаймні щодо зменшення кількості обстрілів позицій українських військ та мирних населених пунктів. У подальшому ж все буде залежати від реакції України на згаданий вище план Москви щодо «врегулювання» конфлікту на сході нашої Держави.
Так, якщо Україна погодиться на вимоги Російської Федерації, бойові дії в основному будуть припинені, а конфлікт «заморожено» на умовах та на користь Москви. У випадку збереження Україною безкомпромісних позицій з відстоювання своїх національних інтересів — Росія знову активізує збройне протистояння на Донбасі до максимально можливого рівня. При цьому цілком можливим стане проведення Росією і локальних, а також більш масштабних наступальних операцій.
Водночас, з метою посилення тиску на Україну та західні країни Росією будуть проводитись чергові «раптові перевірки» та навчання ЗС РФ на українському і європейському напрямках, а також набуватимуть посилення провокації в Чорноморському та Балтійському регіонах.
5.3. Інші важливі події, що матимуть вплив на інтереси і безпеку України
30 жовтня ц. р. в Молдові планується проведення перших з 1996 року прямих президентських виборів (до цього часу проводилися парламентом країни). Результати голосування матимуть визначальне значення з точки зору як зовнішнього, так і внутрішнього курсу Молдови, а також її стосунків з Україною.
На сьогоднішній день висунуті вісім кандидатів на посаду глави Молдовської держави, а саме: Д. Чубашенко — кандидат від Нашої партії; А. Нестасе — кандидат від Партії «Гідність та правда»; М. Гімпу — кандидат від Ліберальної партії; М. Санду — кандидат від партії «Дія та Солідарність»; Ю. Лянке — кандидат від Європейської народної партії Молдови; І. Додон — кандидат від Партії соціалістів Республіки Молдова; М. Корж — незалежний кандидат; М. Лупу — кандидат від Демократичної партії Молдови.
Як мінімум, троє із них — Д. Чубашенко, М. Гімпу та І. Додон безпосередньо підтримуються Російською Федерацією, яка таким чином намагається вплинути на політику Молдови на сьогодні та на перспективу.
