18 вересня 2016

Деокупація — не в планах Заходу

Юрій Радковець

Деокупація тимчасово окупованої території України — не в планах Заходу

З 20 лютого 2014 року і по сьогоднішній день Україна зазнає цинічної агресії з боку держави, яка є одним із гарантів її незалежності й територіальної цілісності у відповідності до положень Меморандуму про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (5 грудня 1994 року, м. Будапешт, Угорська Республіка).

Внаслідок неоголошеної «гібридної війни» Російської Федерації проти України, територія Автономної Республіки Крим, м. Севастополь та окремих районів Донецької і Луганської областей вже 2,5 роки окупована державою-агресором (Росією) і підтримуваними нею проросійськими екстремістсько-сепаратистськими та терористичними угрупованнями.

В силу геополітичних амбіцій США і Європейського Союзу ці 2,5 роки міжнародна спільнота намагалась вирішити російсько-український конфлікт політико-дипломатичним шляхом у рамках «Нормандського формату» переговорів (або у чотиристоронньому форматі переговорів «Нормандської четвірки»: Німеччина-Франція-Україна-Росія), по суті віддаючи питання вирішення збройного конфлікту на сході України на відкуп лідерів Європейського Союзу — ФРН і Франції. Питання повернення Криму Україні ніхто навіть не піднімав. Його залишали «на потім».

За весь час лідери країн «Нормандської четвірки» зустрічалися лише чотири рази (двічі у 2014 році /6 червня у Франції; 16-17 жовтня в Італії/ та двічі у 2015 році /11-12 лютого у Білорусі; 2 жовтня у Франції/), але ці зустрічі так і не ознаменувалися якимись суттєвими результатами, окрім передостанньої (третьої), на якій були досягнуті так звані Мінські домовленості та розроблені кроки по їх імплементації, але які з самого початку російська сторона трактує на свій лад, цинічно відмовляється їх виконувати та постійно порушує. Аналогічна ситуація спостерігалася і за результатами переговорів у рамках «Нормандської четвірки» на рівні міністрів закордонних справ. Тобто, можна стверджувати, що як «Нормандський формат» переговорів, так і Мінські домовленості у питанні врегулювання ситуації на сході України виявилися безсилими та практично непрацездатними.

14-16 вересня ц. р. міністри закордонних справ Німеччини Франк-Вальтер Штайнмаєр та Франції Жан-Марк Еро відвідали Україну, як очікувалось, з метою обговорення можливості повернення до «Нормандського формату» переговорів та пошуку компромісу між Україною і Росією у питанні припинення конфлікту. А фактично вони спробували учинити тиск на офіційний Київ, користуючись тимчасовим затишшям на Донбасі. На їх переконання, відносної тиші на Донбасі вже достатньо, щоб Верховна Рада України прискорила процес прийняття законів про особливий статус Донбасу, повну амністію бойовиків та проведення місцевих виборів на окупованій території, які б дозволили Берліну і Парижу заявити про завершення конфлікту на сході України і пожинати лаври «миротворців». А те, що путінського «троянського коня» (окуповані окремі райони Донбасу) буде «запхано» в Україну — це Захід не хвилює!

При цьому мова про виведення російських військ і озброєння з окупованої території Донбасу, як і про встановлення українського контролю за східною 409-кілометровою ділянкою державного кордону, взагалі з їхнього боку не ведеться. По суті Україні пропонується погодитись на капітуляційний план перед Росією, який вже отримав серед українських експертів влучну назву «плану Еро-Медведчука» (за аналогією з «планом Медведєва-Саркозі», що силоміць був нав’язаний у 2008 році Грузії Європою, під тиском Москви). Тепер теж саме хочуть зробити з Україною.

На всі ці пропозиції (читай — на цей тиск) українська сторона дала зрозуміти, що вона не має наміру прислухатися до прожектів західних партнерів, які фактично транслюють російський сценарій вирішення конфлікту на сході України. Так, офіційний Київ наголосив, що конфлікт на Донбасі є загальноєвропейською проблемою, що Росія веде «гібридну війну» проти усього Західного світу, а Україна фактично є передовим загоном, який на сьогодні поки що єдиний протистоїть цьому феномену.

Київ не має наміру забувати і про Крим, в якому Росія проводить 18 вересня ц. р. вибори в Держдуму РФ. Тут підступний задум Кремля полягає у тому, щоб новообраних думців-кримчан надалі будь-якими способами ввести у різного роду міжнародні організації, зокрема в Парламентську асамблею Ради Європи або Парламентську асамблею ОБСЄ, а самим фактом «активного голосування» в Криму буде підкреслюватися відомий лозунг «Крим — наш». Україна вимагає від світової спільноти не визнавати в цілому результати виборів у нову Держдуму РФ, але слід очікувати, що Захід, як завжди, обмежиться суто загальними деклараціями, бо не захоче сперечатися з Росією, адже боїться її непрогнозованих наступних дій.

Таким чином, як слідує з викладеного вище, питання окупації Росією території Автономної Республіки Крим, м. Севастополь та окремих районів Донецької і Луганської областей на порядку денному у наших західних партнерів не стоїть, як і не стоїть питання її деокупації (звільнення окупованих Росією територій та відновлення суверенітету і територіальної цілісності України). Тобто, урегулювання питань про тимчасово окуповану територію України залишається на сьогодні однією із найважливіших задач. А починати вирішувати її необхідно з розробки відповідної нормативно-правової бази.

Загалом, як свідчить експертний аналіз, на сьогодні Росія всіляко намагається уникнути міжнародно-правової відповідальності за вчинені нею в Україні злочини проти міжнародного миру, безпеки людства та світового правопорядку.

У результаті військової агресії Росії, перед сучасною системою державного управління національною безпекою України постав цілий спектр нових викликів і загроз як у військово-політичній, так і в економічній та соціальній сферах, а мільйони громадян України залишились не лише без будь-яких засобів захисту з боку держави, але й без чітко визначеного правового статусу.

Зазначимо, що на сьогоднішній день, незважаючи на стратегічну потребу в оперативному і ефективному регулюванні правовідносин щодо тимчасово окупованої Росією української території, які мають бути спрямовані на відновлення суверенітету та територіальної цілісності нашої держави, захист прав та інтересів українського народу, зазначені виклики і загрози національній безпеці так і не знайшли належної реакції законодавця в правовій системі України.

Тобто, фактично, у цьому питанні сьогодні існує величезна законодавча (нормативно-правова) «прогалина», яку не тільки доцільно, а й вкрай необхідно якомога швидше ліквідувати.

 

19 липня 2016 року у Верховній Раді України було зареєстровано проект Закону України «Про тимчасово окуповану територію України». Проект законодавчого акту було підготовлено групою народних депутатів України.

Проект Закону України «Про тимчасово окуповану територію України» спрямований на утворення ефективної національної системи державного управління, що має за мету оперативне та ефективне регулювання правовідносин щодо тимчасово окупованої території нашої держави, її якнайшвидшого звільнення, відновлення суверенітету і територіальної цілісності України на всій території та захист прав та інтересів українського народу.

Законопроектом передбачається підвищення ефективності політики національної безпеки держави зі створення правових механізмів відновлення суверенітету та правопорядку на території, звільненій від тимчасової окупації; заходи з адаптації мешканців звільненої території до мирного життя, а також комплексні процеси щодо відновлення справедливості та порозуміння на звільнених від тимчасової окупації українських територіях.

Тимчасово окупована територія України

У цьому контексті, особливо важливою складовою проекту Закону України «Про тимчасово окуповану територію України» є визначення його розробниками дефініції поняття «тимчасово окупована територія України», а також встановлення чітких термінів початку окупації, що є, безумовно законодавчою новелою.

Так, розробниками законопроекту тимчасово окупованою територією України визнається:

1) сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополь, внутрішні води цих територій;

2) внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова;

3) повітряний простір над територіями, зазначеними в пунктах 1 та 2;

4) територія окремих районів і адміністративно-територіальних одиниць Донецької та Луганської областей, що визначена у окремому додатку;

5) внутрішні морські води і територіальне море України вздовж узбережжя окупованої частини Донецької області;

6) повітряний простір над територіями, зазначеними у пунктах 4 та 5.

При цьому, днем початку тимчасової окупації Російською Федерацією території України, визначеної в пунктах 1-3, є 20 лютого 2014 року.

У свою чергу, розробниками законодавчого акту встановлено, що днем початку тимчасової окупації Російською Федерацією окремих районів Донецької області є 7 квітня 2014 року, а окремих районів Луганської області — 27 квітня 2014 року.

Крім того, законодавцем акцентовано увагу на ряді суттєвих прогалин у регулюванні правовідносин із тимчасово окупованими територіями України, а саме:

– на сьогоднішній день відсутнє законодавче регулювання щодо правового статусу тимчасово окупованої території окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської області;

– не має будь-якого нормативно-правового обґрунтування порядку визначення межі тимчасово окупованої території, режиму її перетину особами та порядку перевезення через неї товарів і вантажів;

– прийняті з метою врегулювання статусу тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та м. Севастополь закони України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» і «Про створення вільної економічної зони «Крим» та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України» не спрямовані на вирішення фундаментального завдання із відновлення суверенітету та територіальної цілісності України, а навпаки — спрощують державі-окупанту завдання з утримання своєї окупаційної адміністрації, сприяючи забезпеченню збройних формувань РФ необхідними для його підтримання у високій бойовій готовності ресурсами;

– за сучасних умов, ухвалений Верховною Радою України Закон України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» від 16.09.2014 р., не має дієвих правових механізмів щодо захисту національного суверенітету і територіальної цілісності держави на тимчасово окупованих територіях.

 

На думку експертів, важливим аспектом проекту Закону України «Про тимчасово окуповану територію України» є упровадження чіткої системи державного управління національною безпекою з питань деокупації тимчасово окупованої української території. Тут мова йде: про очищення звільнених тимчасово окупованих територій від залишків ворожих збройних сил, шпигунів, диверсантів та від російської пропаганди; про розмінування, виявлення носіїв пропаганди, вилучення зброї, документів щодо діяльності держави-окупанта і її окупаційних адміністрацій, а також відновлення об’єктів критичної інфраструктури; про забезпечення населення всім необхідним для життя; про відновлення роботи органів державної влади та про особливості правового режиму воєнного стану на території, звільненій від тимчасової окупації.

Законопроектом пропонується цілісна система заходів, спрямованих на відновлення роботи органів державної влади України та місцевого самоврядування, державних та комунальних установ, а також культурних організацій, закладів освіти та охорони здоров’я.

Важливою складовою процесу деокупації є законодавче забезпечення виборчого процесу в місцеві органи державної влади на звільнених від окупації територіях України.

Проектом закону також передбачається утворення Комісії порозуміння, до якої будуть входити на паритетних засадах найвпливовіші моральні авторитети країни та легітимні представники мешканців територій, звільнених від тимчасової окупації. Комісія отримає повноваження застосовувати заборони займати певні посади, займатись певними видами діяльності щодо осіб, які реалізовували окупаційну політику Російської Федерації напряму, через органи окупаційної адміністрації чи через інші незаконні утворення, поширювали в суспільстві ненависть до України та підбурювали до сприяння окупації.

Іншим важливим моментом є те, що через встановлення виключної компетенції цієї Комісії — люди, які фактично були заручниками ситуації та пасивно виконували звичайні громадянські обов’язки в умовах окупації, не зазнаватимуть жодних утисків з боку держави.

 

У якості висновків хотілося б акцентувати увагу на наступному:

по-перше, на думку експертів, підготовлений групою народних депутатів України проект Закону України «Про тимчасово окуповану територію України» є ґрунтовним законодавчим актом, який чітко регулюватиме статус та правовий режим тимчасово окупованої території, сприятиме визволенню території України з-під російської окупації та захисту прав і свобод громадян України, які перебувають на тимчасово окупованій території України;

по-друге,прийняття цього законопроекту дозволить суттєво підвищити ефективність національної системи державного управління України щодо відновлення суверенітету та територіальної цілісності на тимчасово окупованих Російською Федерацією українських територіях;

по-третє, успішна реалізація передбачених у законодавчому акті завдань гарантуватиме відновлення правопорядку на території, звільненій від тимчасової окупації, забезпечуватиме усунення від управління державою та органами місцевого самоврядування осіб, які активно сприяли окупації частини території України, а також прискорюватиме відновлення миру, стабільності, безпеки і демократичного розвитку нашої держави.

 

www.reliablecounter.com