Іван Січень, військовий та політичний експерт
28 червня ц. р. Європейський Союз продовжив санкції проти Росії ще на шість місяців — до 31 січня 2017 року. Як завжди, у публічних виступах керівництво Російської Федерації намагається применшити наслідки таких дій ЄС для Росії та заперечує можливість їх впливу на зовнішню і внутрішню політику Москви. Зокрема, висловлюються наміри Кремля продовжити реалізацію обраного курсу, незважаючи на тиск з боку Заходу.
Аналогічні оцінки щодо високої ймовірності непродовження санкцій у 2017 році надають і провладні російські експерти, які взагалі висловлюють впевненість у високій ймовірності припинення дії санкцій ЄС проти Росії ще до згаданого терміну. Причинами цього називаються посилення проросійських настроїв у Європейському Союзі, а також послаблення його єдності внаслідок намірів Великої Британії вийти зі складу організації, що викликає активізацію євроскептичних сил і в інших країнах ЄС.
Разом з тим, всупереч подібним заявам та оцінкам, через західні санкції російська економіка несе реальних збитків, що призводить до ускладнення соціально-політичної ситуації в країні. Так, за оцінками міжнародних консалтингових організацій, які підтверджуються висновками Міністерства економічного розвитку РФ, на відміну від попередніх очікувань щодо відновлення росту економіки Росії, у 2016 році очікується падіння ВВП країни як мінімум на 1,3 %.
Наслідком цього стане подальше зниження доходів населення (лише в травні ц. р. знизились на 5,7 %), зростання цін та підвищення рівня безробіття. За даними соціологічних досліджень, на сьогоднішній день вже 86 % населення Росії визнають перехід країни до стану глибокої економічної кризи. З урахуванням зазначеного можна зробити висновок про ймовірність виникнення масових акцій протестів в РФ у випадку фальсифікації владою результатів чергових парламентських виборів у країні (вибори до Держдуми РФ відбудуться 18 вересня 2016 року).
Все це змушує керівництво Росії шукати нових форм і способів дій з вирішення українського питання на свою користь, оскільки подальше затягування даного процесу створює все більш негативні наслідки для Російської Федерації. Дана проблема набуває особливої актуальності для режиму В. Путіна в умовах розгортання передвиборних перегонів в країні, що вимагає від Москви демонстрації реальних успіхів як у внутрішній, так і в зовнішній сферах.
В той же час на сьогоднішній день Росія не може дозволити собі масштабного застосування заходів силового тиску на Україну з метою примушення її до прийняття російських умов врегулювання конфлікту на Донбасі, оскільки це буде сприйнято країнами ЄС, як загроза власній безпеці. У свою чергу, зазначене стане потужним чинником відновлення консолідації Європейського Союзу на антиросійській основі.
Крім того, Москвою вже фактично використано увесь наявний у неї арсенал засобів «економічної війни» проти України, яка в значній мірі змогла компенсувати втрату економічних зв’язків з Росією за рахунок активізації співробітництва з іншими країнами, у тому числі Європейського Союзу.
Теж саме стосується і енергетичної сфери, яка до останнього часу використовувалась режимом В. Путіна, як основний інструмент економічного тиску на Україну та її європейських союзників. Більш того, внаслідок зниження світових цін на енергоносії та скорочення попиту на російський газ в Європі, Москва вже змушена «нав’язувати» його Україні (правда, з різноманітними засторогами), замість відключень, як це було раніше.
За таких умов Росія зміщує акценти «гібридної війни» проти України переважно у політичну площину, а саме — на розхитування внутрішньополітичної ситуації в Україні та створення передумов для проведення дострокових парламентських виборів у нашій Державі. За рахунок цього Росія сподівається повернути до влади в Україні підконтрольні їй проросійські політичні сили, які зможуть прийняти вигідні для Москви рішення щодо врегулювання ситуації на Донбасі, а також змінити курс зовнішньої та внутрішньої політики нашої Держави. Крім того, отримання проросійськими силами більшості у Верховній Раді України та блокування з іншими противниками діючої влади, дозволить їм ініціювати питання щодо проведення також і дострокових президентських виборів.
В рамках практичної реалізації наведених планів, основні надії Москви покладаються на нинішню опозицію та окремі сили правих націоналістів популістського характеру, а також ультранаціоналістів, які прямо чи опосередковано використовуються Росією у своїх цілях. При цьому очевидним наміром Кремля є провокація політичної кризи в Україні довкола окремих питань щодо внесення Верховною Радою України резонансних змін до Конституції та прийняття ряду інших законів щодо ситуації на Донбасі. Насамперед, це стосується децентралізації влади в Україні та особливих статусів окупованих районів Донецької і Луганської областей, а також об'яви широкої амністії сепаратистам і бойовикам та проведення місцевих виборів у самопроголошених республіках.
Саме вирішення даних питань на умовах Москви (до виведення російських військ з окупованих територій та передачі під контроль Україні її східного кордону) і є основними вимогами режиму В. Путіна до України, які нагло нав’язуються керівництвом РФ та підкріплюються постійними порушеннями режиму припинення вогню на Донбасі.
За розрахунком Росії, згода України з російськими вимогами неминуче викличе антивладні виступи сил правих націоналістів та ультранаціоналістів під гаслами відставки Верховної Ради та проведення дострокових парламентських виборів, які будуть підтримані також і проросійською опозицію. Окрім цього, політична криза в Україні буде провокуватись і на основі загострення соціально-економічних проблем в нашій державі, зокрема у зв’язку з постійними підвищеннями комунальних тарифів та цін на основні товари першої необхідності.
Реалізація зазначеного сценарію буде супроводжуватись також і іншими заходами Москви в рамках «гібридної війни» проти України. Зокрема, слід очікувати продовження дій Росії з блокування доступу українських товарів на російський ринок, маніпулювання питанням вартості російського газу для нашої держави, створення перешкод у транспортному сполученні України з країнами Центральної Азії тощо. Зокрема, свідченням цього стали останні укази президента РФ В. Путіна у червні та на початку липня ц. р. щодо продовження обмежень на ввезення української сільськогосподарської продукції до Росії, а також введення заборони на транзит товарів з України до Казахстану та Киргизстану територією РФ.
Водночас, як крайній засіб вирішення українського питання, Росія зберігатиме готовність і до проведення широкомасштабної наступальної операції вглиб території України. Підтвердженням такої можливості є нарощування Москвою угруповання своїх військ поблизу східного кордону України, а також активізація заходів оперативної і бойової підготовки штабів та військ відверто наступальної спрямованості.
Так, на додаток до нових з’єднань та частин, які були розгорнуті Росією у Західному і Південному військових округах ЗС РФ протягом останніх двох років, в червні-липні ц. р. у Смоленській та Ростовській областях Росії було розпочато формування двох новостворюваних мотострілецьких дивізій (у складі 20-ї гвардійської загальновійськової та 49-ї загальновійськової армії, відповідно).
В червні ж цього року у Західному військовому окрузі ЗС РФ були проведені чергові масштабні навчання з передислокації літаків бойової авіації ВПС РФ на передові аеродроми у Воронезькій області. Загалом, у навчанні взяли участь понад 50 літаків та вертольотів, у т. ч. нові фронтові бомбардувальники Су-34 та винищувачі Су-27 і МіГ-29СМТ.
Крім того, триватимуть дії режиму В. Путіна і на європейському напрямі в плані «переконання» країн ЄС у необхідності скасування санкцій проти Російської Федерації та доцільності відновлення співробітництва з нею, а також здійснення спільного тиску на Україну щодо примушення нашої Держави до виконання російських умов «урегулювання» конфлікту на Донбасі. При цьому основні зусилля Москви будуть спрямовуватись на ФРН, як головного ініціатора та провідника санкційної політики ЄС щодо РФ, а також окремі європейські країни, що найбільш «зав’язані» на Росію у торговельно-економічній та фінансово-інвестиційній сферах.
Зокрема, проявом такої політики Росії стали спроби російської делегації включити до підсумкової резолюції ювілейної 25-ї сесії Парламентської асамблеї ОБСЄ (проходила 1-5 липня ц. р. у Тбілісі) положення про «хибність» введення європейських економічних санкцій у відношенні Російської Федерації.
Водночас Росією здійснюються і заходи тиску на країни Європейського Союзу, а саме: як і у відношенні України, в червні ц. р. президент РФ В. Путін продовжив терміни дії заборони на ввезення продовольчих товарів європейського виробництва до Російської Федерації до 31 серпня 2017 року.
Слід також відмітити і активізацію військових провокацій Росії проти країн Європейського Союзу і НАТО у Чорноморському та Балтійському регіонах, а також на півночі Європи, які можуть призвести до збройних інцидентів з непередбачуваними наслідками.
Загалом, наведені обставини ще раз аргументовано підтверджують фактично повну безперспективність політичних переговорів із сьогоднішнім керівництвом Росії щодо врегулювання конфлікту на Донбасі, не кажучи вже про мирне повернення Москвою Криму Україні.
Дієвими гарантами безпеки та захисту національних інтересів України можуть бути лише Збройні Сили України, політична воля, рішучість і непохитна позиція у відношенні Російської Федерації керівництва нашої Держави, а також збереження у України надійних та сильних союзників, таких як США, Велика Британія, Польща та інших європейських країн, насамперед ФРН, Румунії та країн Балтії.
