27 листопада 2014

Російський газ замість перепрофілювання української економіки

Богдан Соколовський

Війна — це не форс-мажор?

Україна до кінця поточного року погодилася виплатити Російській Федерації, тобто агресору, 3,1 мільярди доларів США і таким чином покрити борги за газ. Сплату «боргу» аргументують тим, що його потрібно покрити в обов’язковому порядку, адже, мовляв, ми отримували газ із РФ. Виходить, що газові відносини між Україною і РФ розглядаються окремо від інших, які відбуваються між країнами, процесів. Це, безперечно, тішить Кремль.

Що цікаво, на другий план відходить те, що контракт на імпорт газу укладався в той момент, коли ще не було російської агресії в Україні, тобто, за абсолютно інших умов — мирних. А борги гасимо під час війни! Хоча у самому контракті прописано, що у разі виникнення форс-мажорних обставин його умови переглядаються. Отож логічно було б призупинити співпрацю з агресором і не перераховувати йому коштів за борговими зобов’язаннями. Припинила ж РФ постачання газу! А наше призупинення можна цілком пояснити виникненням форс-мажорної ситуації…

 

Негайна «інвентаризація» всіх стосунків між Україною і Росією.

Дивно, що наші представники на переговорах навіть не нагадують представникам РФ про необхідність повної «інвентаризації» українсько-російських відносин за весь період їх існування з метою з’ясування хто кому і скільки має сплатити і т. д., і т. п. (Чомусь автору цих рядків здається, що цифри боргів були б іншими. І навіть більше, невідомо хто постане тоді боржником — Україна, чи РФ?). Однак, навіть якщо боргові зобов’язання залишаться за нами, все одно категорично не можна перераховувати гроші країні-агресору. А якщо РФ винна Україні? Хтось повірить, що Москва розрахується з нами грішми? Однозначно — ні, ніколи! Виходить, що борг ми можемо лише забрати. І вже не доведеться вибирати у вигляді чого. Отже, за всіх обставин, аби розвивати у майбутньому якусь співпрацю, спочатку необхідно провести інвентаризацію.

 

«Акредитивна оплата» — один з варіантів вирішення газового питання.

Аби показати, що Україна — відповідальний платник, можна скористатись, наприклад, так званим «акредитивним» платежем. Покупець перераховує кошти нейтральному банку, якому довіряють обидві сторони, наприклад, якомусь швейцарському, а той у визначений термін перераховує кошти продавцеві після виконання ним умови покупця. Такий варіант варто публічно запропонувати Москві, принаймні, для того, щоб позитивно зарекомендувати себе у світі.

Безумовно, для реалізації цієї схеми має бути укладена відповідна тристороння угода. І умова з нашого боку може бути лише одна — припинення агресії, чим передбачається виведення всіх військ, озброєнь, звільнення території, визнання обсягів нанесених збитків і т. д. Очевидно, що все це вимагає високопрофесійних міжнародних переговорів. Можна з впевненістю передбачити, що РФ буде надзвичайно складним переговорщиком і не захоче підписувати жодних угод. В цьому контексті можна апелювати до інших країн, зокрема, до гарантів Будапештського меморандуму США і, насамперед, до Великої Британії, як до члена ЄС. Ці країни знають, як вплинути на РФ, зокрема, за допомогою санкцій.

 

Інформаційна робота за кордоном.

Звичайно, що будь-які механізми вдасться реалізувати за умови, коли країни отримуватимуть інформацію не лише від своїх спецслужб. Інформування мають здійснювати, насамперед, українці. Причому, комунікацію потрібно направити як на представників влади, так і на суспільство. У демократичних державах, як відомо, суспільна думка у значній мірі визначає позицію влади. Можливо, після проведення ефективної інформаційної кампанії у деяких європейських країнах нарешті перестануть балакати про громадянську війну та зрозуміють, що Україна потерпає від зовнішньої агресії.

Ймовірно, і єврокомісар з питань енергетики став би на український бік у газових переговорах з РФ, якщо був би більш поінформований про Україну, в т. ч. і про те, що Москва ще в 1992 році вкрала в українських громадян близько 140 мільярдів доларів США через Сбербанк СРСР. А сьогодні ситуація склалася по-іншому, на користь Москви, зокрема, тому, що тривалий час РФ вела і веде вигідну їй пропаганду за кордоном, не шкодуючи, в т. ч. і коштів. Представники РФ також всебічно сприяють своєму бізнесу і т. д. А ми їм завжди у цьому програвали і програємо — ми вміємо «пишатися нашою незалежністю і щирістю» та продовжуємо дотримуватися гірших радянських традицій за кордоном, не переймаючись, інколи, знаннями місцевих умов. Очевидно, що настав час це практично змінювати, відповідно до вимог держави України.

 

Кошти за російський газ можна було використати для реформування української економіки.

Навіть з поверхового аналізу газової проблематики випливає, що в жодному разі не можна було погоджуватися сплачувати газові борги агресору в обсязі 3,1 млрд доларів ні тепер, ні раніше — майже 800 млн доларів США. І НАК «Нафтогаз України» у цьому ланцюжку лише одна з українських інстанцій, причетних до фінансування російської агресії в Україні. І не таємниця й те, що сьогодні у розпорядженні цієї компанії таких коштів немає. У неї — лише борги. Йдеться ж про гроші української держави. Навіть якщо зараз борги вдасться сплатити за рахунок кредитів МВФ, то обов’язково настане час, коли їх повертатиме український народ.

Грубо кажучи, виходить так, що українці самі фінансують вбивство своїх співвітчизників. Адже ж ніхто не може пообіцяти, що кошти для сплачення боргу росіянам не підуть на придбання зброї, ракети, танків і т. д., не використовуватимуться на бойові схеми і для вбивства. І хто в усьому світі після цього мав би нас зрозуміти? Чому демократичний світ має терпіти збитки, запроваджуючи санкції проти РФ, в той час, як ми фінансуємо агресію? Хто буде нам серйозно допомагати?

 

Інвестиції у реформи.

Краще було б, якби ці мільярди за газ використали для фінансування початку системного реформування української економіки. Це той процес, який потрібно було розпочати ще з першого дня незалежності. Колись, ще у 1992 році, проекти таких реформ розроблялися групою патріотів на чолі з народним депутатом І. Р. Юхновським. Їх підтримували, зокрема, В. Чорновіл і С. Хмара, Л. Лук’яненко. Йшлося про перепрофілювання технологічно застарілої економіки УРСР в економіку незалежної України.

4 млрд доларів США цілком достатньо, щоб перепрофілювати майже півмільйона людей з виплатою компенсації (стипендії) за втрачене робоче місце протягом 0,5-2 років (у залежності від складності перепрофілювання) в розмірі середньої зарплати. А це, щонайменше, 15 % всіх зайнятих в промисловості. При тому, що вже «вчора» нам обов’язково треба перепрофільовувати приблизно 33 % зайнятих у промисловості. І при цьому передбачається формування умов для серйозних інвестицій у створення і розвиток нових, сучасних, високотехнологічних виробництв — за прикладом багатьох держав.

Лише тоді нас зрозуміють, зокрема, й на Заході, де мають гроші і вміють їх рахувати. У такий спосіб можна утвердити свій імідж держави-реформатора, підкріпивши його конкретними діями, а не лише галасливими заявами і планами на майбутнє. Лише тоді можна сподіватися, що Україні допоможуть, в тому числі і фінансово, країни Заходу і міжнародні організації. А так ми обрали найпростіший варіант — просто позбулися грошей і «законсервували» ситуацію. А далі … якось воно має бути. Але так вже не вийде!