Сергій Польовик
Події, що останнім часом відбуваються в Європі та у США за участю перших осіб США, Франції, Німеччини, привертають увагу аналітиків не лише з огляду на важливі для міжнародної спільноти заяви та рішення. Геополітичні наслідки таких рішень для системи колективної безпеки та стабільності в Європі та інших регіонах світу, що досягнуті на зустрічах президентів Франції та США, наслідки рішень «Великої сімки» (G7) у Торонто, результати візиту канцлера Німеччини до США наприкінці поточного тижня тощо, незабаром знайдуть своє відображення у нових домовленостях, заявах та практичних діях.
Водночас, примітною для продовження міжнародного діалогу можна вважати атмосферу на згаданих самітах, характер особистих стосунків лідерів провідних держав та тенденції їх розвитку, що вже стали публічними.
Фахівці вимушено порівнюють характер та підкреслено урочисту атмосферу триденного державного візиту до США президента Франції Еммануеля Макрона 23–25 квітня ц. р. та короткотерміновий робочий візит канцлера Німеччини Ангели Меркель, для якої у президента США у робочому графіку виділено лише кілька годин.
Візит Е. Макрона проходив у конструктивній урочистій атмосфері, що пояснюється особистою симпатією між Дональдом Трампом та Еммануелем Макроном, та завершився історичною промовою президента Франції у Конгресі США. Спостерігачі зазначають, що не залежно навіть від змісту цієї, безумовно, конструктивної промови, вона увійшла в історію відносин між Францією та США ще до її проголошення. Очевидно, не випадково, власне, і візит президента Франції до США, і згадана промова були підготовлені у терміни, що з точністю до одного дня співпадають з промовою президента Франції Шарля де Голля, проголошеною у Конгресі США 1960 року.
| Візит президента Франції завершився історичною промовою у Конгресі США |
Такий символізм та інші офіційні й неофіційні знаки уваги, виявлені Д. Трампом на адресу Е. Макрона протягом всього візиту, свідчать про особливий характер стосунків, що склалися на сьогодні як між обома державами, так і між їх лідерами.
Очевидно, у подальшому стосунки між обома країнами та країнами ЄС будуть розвиватися з огляду не лише на політичні та економічні чинники та інтереси країн, але й з урахуванням особливостей зв’язків між головними переговірниками. Очевидною стає можливість досягати як інтересів ЄС загалом, так і окремих його країн-учасниць через подальші впливи з боку лідерів інших країн на Е. Макрона. Тим самим підвищується ціна не лише питання досягнення результатів переговорів, але й роль президента Франції, як єдиного поки що в Європі авторитета, який має реальний вплив на Д. Трампа.
Як відомо, основні теми діалогу лідерів США і Франції стосувалися геополітики і світової економіки, глобальної та регіональної безпеки, перспектив їх вирішення. Зокрема, розглядалися:
- ядерна програма Ірану і наміри Штатів вийти з «ядерної угоди»;
- міжнародна торгівля і американські мита на алюміній і сталь;
- ситуація в Сирії;
- відносини США і ЄС, а також США, Європи і Росії.
Спостерігачі відзначають, що Е. Макрону вдалося досягти з усіх питань часткового або значного успіху та прогресу.
Привертає увагу, що у теперішній час Франція, на фоні Брекзіту Великобританії, непевності в європейській політиці Німеччини, що викликана її внутрішньополітичними протистояннями та впливами російського лобі, витіснила зазначених лідерів з кола найбільш впливових партнерів США в Європі. З огляду на це, враховуючи перспективи встановлення та домінування нових політичних пріоритетів у Європі, державний візит президента Франції до США особливо важливим був саме для Е. Макрона. Аналітики зазначають, що на карту були поставлені не тільки глобальні стратегічні цілі безпеки та економіки, але й репутація Е. Макрона в Європі та у Франції. Відомо, що Д. Трамп не користується популярністю серед французів. Отож, якби Е. Макрон не досяг бажаного в домовленостях, то це вдарило б по його іміджу і позначилося на подальшій його кар'єрі глави французької нації, лідерстві Франції в ЄС.
| Підвищується роль президента Франції, як єдиного поки що в Європі авторитета, який має реальний вплив на Д. Трампа |
За оцінками фахівців аналітичного центру Atlantic Council's Future Europe, оприлюдненими напередодні візиту Е. Макрона до США, значення цього державного візиту полягало у наступному: «Французький президент повинен зробити дві речі, які дозволять йому стати на європейській арені тим реальним гравцем, яким протягом останніх років була Меркель, оскільки зараз її роль слабшає. Одна справа економічна політика, інше — дипломатична. Він повинен показати, що його союз з Трампом не тільки в інтересах США і Франції, але і в інтересах Європи».
Водночас спостерігачі визнають, що ставлення Франції до своїх відносин з Вашингтоном прагматичне. З точки зору Парижа, це — альянс, заснований на спільних інтересах, а не на загальному світогляді. Е. Макрону вдалося домовитися з Д. Трампом з ключових питань порядку денного візиту, що, безумовно, закріпить за ним статус впливового світового лідера і нового головного союзника Білого дому, до чого французький лідер прагне з моменту вступу на посаду.
Увагу аналітиків привертає той факт, що практично одночасно з державним візитом президента Франції до США відбувся черговий саміт за участю міністрів закордонних справ найбільш розвинених країн світу G7 у Торонто (Канада). Його перебіг та підсумки свідчать про координованість поглядів лідерів провідних держав з позицією США з питань, що обговорювалися. Зокрема, представники Великої Британії, Німеччини, Італії, Канади, США, Франції та Японії говорили про розбудову безпечного світу.
Примітним є те, що вперше на особисте запрошення міністра закордонних справ Канади Христі Фріланд до роботи саміту долучився міністр закордонних справ України Павло Клімкін.
| Міністри закордонних справ країн G7 у Торонто (Канада) |
На саміті обговорювалося широке коло питань. Серед тих, що відображені у спільному комюніке «Великої сімки» та які найбільше стосуються України, наступні:
- міністри закордонних справ G7 позитивно оцінили економічну реформу в Україні, результати впровадження децентралізації та висловили готовність надавати з цих питань підтримку Україні у подальшому;
- представники «Великої сімки» наголосили, що Україна не повинна звертати зі шляху реформ. Зокрема, необхідно якнайшвидше створити Антикорупційний суд відповідно до рекомендацій Венеційської комісії. Окрім того, зміни мають відбутися у виборчій системі та законі про національну безпеку;
- міністри висловили обурення тим, що Росія продовжує порушувати права людини в окупованому Криму. Зазначено, що «Велика сімка» повністю підтримує Україну та засуджує незаконну анексію Криму Росією. Міністри G7 й надалі відстоюватимуть позицію України щодо Криму та захищатимуть незалежність та територіальну цілісність нашої країни;
- санкції щодо Росії не припинятимуться, допоки вона порушуватиме норми міжнародного права, зазіхатиме на територіальну цілісність України, ухилятиметься від виконання Мінських угод. Якщо ситуація загостриться ще більше, то країни G7 готові розширити санкції. Окрім цього, за повідомленням німецької Deutsche Welle, міністр закордонних справ Німеччини Гайко Маас констатував, що у найближчому майбутньому Росія не повернеться до «Великої сімки»;
- глава МЗС Великої Британії Борис Джонсон заявив, що G7 створить спеціальну робочу групу для аналізу агресивної поведінки Росії, зокрема — щодо ведення кібервійни, поширення «фейків», замахів на вбивство;
- глави МЗС G7 підтримали британську позицію щодо отруєння родини Скрипалів у Солсбері. Вони погодилися, що атаку організувала Росія, альтернативних правдоподібних пояснень цим подіям немає. «Велика сімка» закликала РФ негайно відповісти на всі запитання щодо Скрипалів та надати всю інформацію про нервово-паралітичну отруту «Новачок»;
- міністри G7 підтримали удар США, Великобританії і Франції по Сирії. Міністри погодилися, що удар по об’єктах у Сирії є адекватною відповіддю та хімічну атаку в Думі, вчинену режимом Асада: «Цей крок був необхідним для припинення застосування хімічної зброї. Його вчинили після неможливості вирішення конфлікту дипломатичним шляхом».
| До роботи саміту G7 долучився міністр закордонних справ України Павло Клімкін |
Примітно, що Росія негативно відреагувала на підсумки роботи G7 у Торонто. Зокрема, міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров під час зустрічі з журналістами у Пекіні заявив про наявність протягом перемовин G7 «русофобії». Як відомо, Росію виключили з G7 у 2014 році за окупацію Криму та порушення міжнародних правових норм.
Офіційний візит канцлера Німеччини Ангели Меркель до США, на тлі викладених подій у Вашингтоні і в Торонто, має важливий та складний особисто для лідера уряду Німеччини характер.
Так, на думку старшого наукового співробітника Інституту Брукінга у Вашингтоні Констанції Штелценмюллер, висловлену 24 квітня німецькому виданню Suddeutsche Zeitung, поїздка А. Меркель до США відбувається у той час, коли німецько-американські відносини досягли найнижчої точки. За підсумками цього тижня, вважає аналітик, роль Д. Трампа, як особлива проблема для Європи, буде висвітлена для громадськості у прямому порівнянні двох візитів, — широко розрекламованого триденного державного візиту президента Франції та короткотермінового робочого візиту канцлера Німеччини.
| Американсько-німецькі відносини досягли найнижчого рівня з часів після закінчення Другої світової війни |
Зокрема, Е. Макрон краще за всіх європейських лідерів зрозумів, як адекватно реагувати на феномен Д. Трампа. Париж, на відміну від Берліну, брав участь у вогневих ударах по об’єктах режиму Асада у Сирії. Франція інвестує 1,7 % ВВП у витрати на оборону і має намір досягти 2 % до 2024 року, у відповідності до зобов’язань країн-учасниць НАТО, проголошених ними у 2014 році.
Американсько-німецькі відносини, навпаки, досягли найнижчого рівня з часів після закінчення Другої світової війни. Зокрема, політика уряду ФРН має негативний вигляд, зважаючи на пріоритети адміністрації США в Європі:
- націоналістичні сили у Німеччині звинувачують німецьку щедрість стосовно біженців;
- протекціоністи висловлюють гостру критику стосовно надмірних витрат у торговій політиці Німеччини;
- мілітаристи висловлюють невдоволення тим, що Берлін не брав участі в повітряних ударах коаліції проти Сирії;
- російські лобісти та скептики орієнтуються на реалізацію газового трубопроводу «Північний потік-2»;
- навіть порівняно проєвропейський Пентагон розчарований недостатніми видатками на оборону національних збройних сил ФРН (Бундесверу), які не досягають 1,2 % ВВП.
В якості несприятливих чинників для переговорів напередодні візиту А. Меркель до США зазначається також, що після останньої зміни політичних фігур в уряді США Німеччина втратила важливих партнерів по переговорах, серед них — радника президента Д. Трампа з питань національної безпеки Г. МакМастера. Зазначається, що його наступник Дж. Болтон розкритикував політику А. Меркель стосовно біженців, які загрожують Німеччині та іншим країнам ризиком проявів тероризму.
Зазначається також, що сьогоднішнє прохолодне ставлення Вашингтону до Німеччини має конкретні історичні причини. Зокрема, 2014 року федеральний президент, федеральний міністр закордонних справ і міністр оборони Німеччини в Мюнхені пообіцяли в унісон, що Німеччина, відповідно до зростання її потужності, візьме на себе більшу відповідальність за світ у майбутньому. Сьогодні зовнішня політика Німеччини перевантажена напругою у середині країни, в Європі та навколо Європи. Спроби Берліна замаскувати власну безпорадність та відсутність ідей впливають навіть на тих друзів Німеччини, які ще залишилися у Вашингтоні.
| Е. Макрон краще за всіх європейських лідерів зрозумів, як адекватно реагувати на феномен Д. Трампа |
Гостро ставиться питання щодо якості та змісту зовнішньої політики Німеччини, її здатності реагувати на події та вимоги не пасивно, а на упередження. Ставиться питання, чи усвідомлює Німеччина щодо своєї зовнішньої політики, що, не зважаючи на наслідки глобалізації, ризик конфліктів зріс у всьому світі, навіть серед союзників по ЄС, і що відкрита Європа також має ворогів? Підкреслюється, що намагання політичної самоізоляції та дистанціювання від закордонних проблем спостерігається усюди. Як жодна інша частина світу, Європа живе за рахунок глобальної міграції людей, товарів та інформації. У випадку, якщо США відступляться від підтримки політики Німеччини в Європі, то для німців постане життєво важливе питання захисту основ власного благополуччя та власної безпеки. Отже, робиться висновок напередодні візиту канцлера Німеччини до США, що Німеччині необхідно більше інвестувати в Європу та за її межі. Це може відновити відносини Німеччини зі США.
Висловлюється розуміння того, що особисто у канцлера непроста ситуація у зв’язку з її коаліційними та партійними зобов’язаннями, її політичні перспективи сьогодні дещо переоцінені та що їй не залишається багато часу. Її країна переживає період суттєвих змін, іноді складається враження, що члени її уряду мають відмінну від неї точку зору.
Водночас, на переговорах з президентом США А. Меркель може зазначити (на зразок того, як писав колись попередник Е. Макрона французький генерал Шарль де Голль), що візією ідеальної країни Німеччини можуть стати відкритість, відповідальність, хороше сусідство і зверненість до світу. Німеччина декларує та дотримується власних обіцянок. Лише це може схилити до прихильності президента США, переконати у конструктивності Німеччини та керівника її уряду.
Таким чином, міжнародна та геополітична обстановка у світі, з огляду на події та зустрічі на вищому рівні у Вашингтоні та Торонто, характеризується наступними чинниками.
1. На міжнародній арені з’явився новий політичний партнер президента США Д. Трампа в Європі. Е. Макрон, після успішного візиту до США, виконав як політичні завдання Франції, так і свої особисті, закріпивши за собою роль особливого політичного фаворита Д. Трампа. Великобританія та Німеччина у найближчому майбутньому, хоча й будуть залишатися для США важливими стратегічними партнерами в Європі та у світі, проте їх роль буде зменшуватися у порівнянні із Францією.
| На міжнародній арені з’явився новий політичний партнер президента США Д. Трампа в Європі — Е. Макрон |
2. Позитивне для європейських країн та союзників по ЄС прийняття рішень у переговорах зі США у подальшому, протягом каденції Д. Трампа, доцільно та необхідно буде погоджувати з огляду на точку зору особисто Е. Макрона.
3. Вплив США на політичні процеси, що відбуваються в рамках G7, та зміст остаточних політичних рішень, що ухвалюються на самітах «Великої сімки», залишається визначальним.
4. Включення до роботи в рамках саміту «Великої сімки» (вперше за всю історію її функціонування) міністра закордонних справ України свідчить про бажання міжнародної спільноти бачити Україну серед європейських розвинених країн. Рекомендації саміту стосовно інтенсифікації політичних та економічних процесів в Україні демонструють зацікавленість Європи у розвитку демократії в Україні та побудові в ній сучасного європейського суспільства. Порядок денний саміту у Торонто передбачав розгляд багатьох питань, що мають безпосередній стосунок до України.
| Включення України до роботи саміту G7 свідчить про бажання міжнародної спільноти бачити її серед європейських розвинених країн |
5. Переговори канцлера Німеччини з президентом США на фоні тріумфального візиту до США президента Франції матимуть у короткостроковій перспективі важливе значення для подальшої ролі Німеччини та особисто її канцлера у процесах європейської інтеграції та забезпечення процесів колективної безпеки.
6. Геополітичні перспективи України, з огляду на викладені події, зберігаються значними та мають тенденцію до розвитку, у випадку прийняття Україною необхідних державних рішень та дотримання рекомендацій європейських інституцій.
