За матеріалами німецьких видань
Сергій Польовик
Європейські аналітики все ще уважно аналізують підсумки візиту канцлера Німеччини Ангели Меркель до Росії, де вона зустрічалася з президентом Володимиром Путіним.
Зустріч, що відбулася 18 травня ц. р. у курортному Сочі, свідчить про нові тенденції європейського сприйняття ролі і місця Німеччини, Росії та України у майбутній Європі. Зокрема, у німецькому виданні Die Welt 20 травня ц. р. повідомляється, що візит А. Меркель до Росії демонструє: європейські аналітики розуміють важливість ролі України для майбутнього всієї Європи.
|
|
…Путін у своїй політиці орієнтується на погляди, сформульовані ще Леніним — «хто володіє Німеччиною, той володіє Європою»…
Зазначається, що президент Росії В. Путін у своїй теперішній політиці орієнтується на погляди, сформульовані ще Володимиром Леніним — «хто володіє Німеччиною, той володіє Європою». А ось нинішня загальновідома позиція В. Путіна стосовно будівництва газопроводу «Північний потік-2» дістала підтримку від канцлера Німеччини. Водночас, наполегливість Росії щодо реалізації проекту газопроводу та поступливість Німеччини, яка сподівається отримати від цього геополітичні дивіденди в Європі, можуть мати небезпечні наслідки. Зокрема, як для Європи загалом, так і для України — зокрема.
Видання нагадує, що через загострення конфлікту між очолюваними нині президентом Дональдом Трампом Сполученими Штатами Америки та Євросоюзом виникла цілком реальна загроза зближення Європи з Росією та одночасного віддалення від України. Ключова роль у цьому процесі належатиме Німеччині, яка зробить все можливе для підтримки прагнень Росії.
Щоправда, під час візиту А. Меркель підтвердила президенту Росії, що Німеччина дотримується позиції ЄС, який засуджує російську агресію в Україні та надає пріоритет трансатлантичним стосункам, що формуються за участі США. Та у німецькому середовищі, зазначає видання, відчувається збільшення тиску прокремлівських лобістів, що належать різним політичним силам, з вимогою нормалізувати врешті решт стосунки Німеччини з автократичним режимом Путіна.
Аналітики зазначають, що саме зараз вирішується питання про цілісність Європи загалом. Головна проблема полягає у суперечливому баченні майбутнього трубопроводу «Північний потік-2», завдяки якому відчутно збільшиться енергетична залежність Європи від російського енергетичного концерну «Газпром». У виданні зазначається, що канцлер Німеччини, намагаючись дещо прикрасити негативні перспективи німецької політики з цього питання, вимагає від Москви гарантувати, що будівництво трубопроводу не призведе до економічних втрат України.
Відповідь В. Путіна з цього приводу демонструє цинічну політику російського лідера. Він заявив, що Росія буде постачати газ Україні до того часу, допоки це «буде доцільно з економічної точки зору». Німецькі аналітики пояснюють, що мається на увазі: лише Кремль вирішуватиме отримуватиме Україна газ чи ні, а якщо отримуватиме, то у якій кількості.
|
|
Аналітики констатують також, що В. Путін жодним чином не думає про якісь поступки у війні в Україні. Адже навіть під час візиту канцлера Німеччини до Росії російські гібридні війська продовжували обстріли українських територій, від яких загинуло кілька місцевих жителів.
Підкреслюється також, що ЄС ніяк не відреагував на відкриття В. Путіним Керченського мосту, яким демонстративно зафіксовано анексію українських територій.
Будівництво трубопроводу «Північний потік-2», зазначається у виданні, викликало в Європі певні суперечки. Такі східні країни-члени ЄС, як Польща, категорично проти його будівництва, застерігаючи, що від Росії в такий спосіб збільшиться залежність Європи в газовому питанні.
Проте, зазначають аналітики, стурбованість європейських країн зовсім не хвилює В. Путіна. Це підтверджується, зокрема, візитом президента-диктатора Сирії Башара Асада, що відбувся напередодні зустрічі В. Путіна з А. Меркель. Аналітики переконані, що у контексті своєї демонстративної зустрічі з Б. Асадом російський президент прагне не лише поставити Європу перед доконаними фактами участі Росії проблемах в Сирії, але й примусити ЄС відбудовувати зруйновану Сирію під керівництвом її нинішнього диктатора.
Як відомо, Європа опинилася у складній ситуації після проголошення Д. Трампом виходу США з «ядерної угоди» з Іраном. З одного боку, ЄС розуміє, до чого насправді прагнуть режим Ірану та керівництво США у своєму протистоянні. З іншого боку, тут спостерігається прояв національних економічних інтересів європейських країн та загроза економічних втрат внаслідок запровадження оголошених санкцій щодо Ірану. У такій ситуації, зазначається у виданні, деякі європейці «переконують себе в ідентичності власних інтересів та інтересів Росії». Насправді ж Росія є найбільш важливим союзником іранського режиму, з яким приховано та узгоджено діє також Сирія. На тлі цього світового політичного конфлікту, зазначає видання Die Welt, Європа може втратити інтерес до України, яка бореться за право приєднатися до Європи та сповідувати європейські цінності.
Та насамперед, підкреслює видання, при цьому вирішуватиметься майбутнє всієї європейської демократії. Якщо Європа відмовиться підтримувати Україну в обмін на своє благополуччя, то згодом вона обов’язково сама потрапить в обійми путінського неоімперського свавілля. Загрози для єдності Європи зростають, констатують аналітики. Той факт, що в Італії зараз вже дві прокремлівські партії прийшли до влади, є ознакою ворожого повзучого перебирання до рук всієї Європи.
|
|
У виданні підкреслюється, що не м’який підхід та наближення до путінського режиму збереже ЄС, а лише твердість та непохитна солідарність з друзями Євросоюзу. У цьому контексті зупинка проекту «Північний потік-2» може бути першим сигналом того, що Європа серйозно ставиться до таких перспектив. Отже, в Європі накопичуються та вже висловлюються полярні думки стосовно майбутнього ЄС та ролі окремих країн.
Найбільш вірогідно, що В. Путін таки змусить європейських партнерів погодитися з будівництвом «Північного потоку-2» і, не зважаючи на гостру протидію з боку США та окремих їх прихильників з ЄС, до кінця поточного року отримає всі необхідні дозвільні документи від країн, територією яких пролягатиме трубопровід. Інтересами України, найбільш вірогідно, пожертвують на користь Німеччини та країн ЄС, що перебувають в її орбіті. Франція та Великобританія, як найбільш авторитетні на європейському континенті держави, не зацікавлені у погіршенні своїх відносин з Росією заради порятунку України. Збільшення залежності європейських країн від енергопостачань з Росії неминуче призведе до її тиску на політику ЄС, до внутрішніх протиріч в ЄС та формування ізоляціоністьких позицій окремих країн-членів Євросоюзу. У перспективі за 5–10 років Європейський Союз може припинити своє існування у теперішній формі.
|
|
Спроби продовжувати консолідовану в рамках ЄС політику, найбільш вірогідно, приречені. Євросоюз у стислий термін протягом кількох місяців ц. р., вочевидь, ще до літніх відпусток, повинен ухвалити рішення стосовно намірів та планів свого подальшого існування. Для ЄС, як і для України, як ніколи раніше є актуальним принцип еволюційного розвитку «Змінися або помри». Для Європи Україна стала тягарем, яким пожертвують заради власного порятунку та забезпечення національних інтересів. Геополітичні переваги України та перспективи її залучення до спільних європейських та трансатлантичних проектів у майбутньому відходять на другий план. Вони поступаються політичній брутальності та грубій силі путінської політики зі знищення європейської цивілізації. Ефективних інструментів з протидії політиці Кремля поки що ні в ЄС, ні у США не віднайдено.
І навіть більше, очевидно, що США та Росія досягають своїх геополітичних інтересів на європейському континенті, балансуючи між намірами вести скоординовану політику сильних гравців «ядерного клубу» та бажанням знищити однин одного, як газового конкурента в Європі. Специфічні особисті якості обох президентів з яскравими домінантними рисами лідерів-диктаторів сприяють їх порозумінню. Порозуміння досягається також на фоні демонстративної зневаги інтересами партнерів та укладеними раніше домовленостями. Протидії цьому у Росії немає. У США демократичні сили, зокрема, у Конгресі, намагаються контролювати діяльність свого президента, але він постійно переважає у виявленні власних ініціатив і амбіцій. Для США на чолі з теперішнім президентом Д. Трампом Україна, у порівнянні з Росією, не становить жодної цінності.
|
|
Україні залишається лише сподіватися на краще та розраховувати на власні сили. Найближчим часом необхідно таки визначитися на рівні керівництва держави та громадянського суспільства з тим, чи бажаємо ми зберегти Україну незалежною суверенною державою. Якщо так, то потрібно негайно змінювати, перезасновувати Україну, звільнити її від головної проблеми сьогодення — влади олігархату та тотальної корупції. Очевидно, що Україні доведеться пройти непростий шлях і докласти власні сили, щоб стати суб’єктом світового порядку. Це складне завдання Україні необхідно вирішити, якщо вона хоче залишитися у новій європейській та світовій реальності буття.
