Європа на роздоріжжі. Де Україна?

Сергій Польовик

Серед важливих міжнародних подій, що сталися минулого тижня, аналітиками відзначаються такі, що впливатимуть на подальші геополітичні перспективи провідних європейських країн та США, двосторонні відносини між ЄС та США, Німеччиною та Росією. Стосуватимуться вони і України, що опинилася на перетині інтересів лідерів двополярного світу, провідних країн ЄС та у зоні впливу стратегічної ініціативи Китаю «Пояс і шлях». Завершальним заходом, після бурхливих дипломатичних подій на вищому міжнародному рівні, став візит канцлера Німеччини Ангели Меркель до Росії 18 травня ц. р. та її зустріч з новообраним незмінним президентом Володимиром Путіним.

Цій зустрічі, що відбулася у курортному Сочі, передувала демонстративна зустріч В. Путіна з президентом Сирії Башаром Асадом, який занесений у цивілізованому світі до переліку небажаних політичних гостей. Атаки на населення своє країни із застосуванням хімічної зброї, диктаторські методи управління та участь у міжнародних злочинах під опікою путінської Росії унеможливлюють спілкування з ним керівників цивілізованих держав. Ясна річ, крім Росії, яка його підтримує фінансово та зброєю, використовуючи в якості регіонального джерела міжнародної нестабільності.

…Україна опинилася на перетині інтересів лідерів двополярного світу, провідних країн ЄС та у зоні впливу стратегічної ініціативи Китаю «Пояс і шлях»…

Зустріч за зачиненими дверима з сирійським диктатором мала продемонструвати А. Меркель та світовому співтовариству, що В. Путін абсолютно зневажає позиціями своїх міжнародних партнерів. Він хоче диктувати умови гри та порядок денний переговорів з іншими країнами, партнерами та конкурентами. Увагу аналітиків привернув також факт чергового порушення пропутінськими силами режиму тиші на окупованій частині Донбасу напередодні візиту до Сочі канцлера Німеччини. Внаслідок потужних вогневих ударів по українських позиціях серед бійців ЗСУ є загиблі й поранені. Така поведінка пропутінських утриманців також має показати А. Меркель, Європі та світу дійсне ставлення В. Путіна до підписаних домовленостей та своїх партнерів.

Слід зауважити, що зустріч у Сочі відбувалася наступного дня після вкрай насиченого та знакового для системи міжнародної безпеки і майбутнього ЄС саміту Євросоюзу, що пройшов у Софії. Як відомо, там розглядалася позиція ЄС внаслідок виходу США з «ядерної угоди» із Іраном та намірів Д. Трампа відновити режим санкцій, які стосуються країни, що не виконувала власні обіцянки та тривалий час використовувала довіру країн-підписантів угоди, таємно розробляючи ядерну зброю. Інформацію про це надав Ізраїль, провівши блискучу спецоперацію та вилучивши значну кількість документації, що підтверджувала порушення Іраном взятих на себе зобов’язань.

Заява президента США щодо поновлення режиму санкцій стосовно Ірану означає, що країни, які вже встановили з Тегераном тісну економічну співпрацю та мають договірні зобов’язання перед контрагентами, зазнають значних фінансових втрат. У подальшому втрати європейських країн від санкцій США стануть більш відчутнішими, ніж втрати американських підприємств. Д. Трамп демонстративно відмовив президенту Франції Е. Макрону та канцлеру Німеччини А. Меркель змінити точку зору США щодо Ірану та продовжити дію підписаної з ним «ядерної угоди».

…Виник «новітній трансатлантичний розкол», що загрожує системі колективної безпеки на Європейському континенті та у світі…

Отож у лідерів європейських країн та інших членів-членів ЄС, блоку НАТО виникло відчуття непевності щодо майбутніх стосунків зі США, вони засумнівалися у надійності президента Д. Трампа, як міжнародного лідера та провідника спільних інтересів. Виник так званий новітній трансатлантичний розкол, що загрожує системі колективної безпеки на Європейському континенті та у світі. Цей розкол став своєрідним випробуванням стосункам між країнами-членами ЄС, змушуючи активувати в Європі політику національного патріотизму. Щодо позиції Німеччини, як провідної країни ЄС, то вона особливо показова та викликає занепокоєння. Мінливість пріоритетів Німеччини у залежності від змін міжнародної обстановки насторожує її партнерів та викликає зростання недовіри до спільних європейських інститутів і європейських цінностей. І як підсумок цього, зростає напруженість у стосунках між європейськими країнами та США, між самими європейськими країнами, що цілком відповідає інтересам Росії, яка має на меті знищення ЄС та дискредитацію європейських цінностей.

При цьому на позицію європейських країн та, зокрема, Німеччини впливають груба поведінка президента США Д. Трампа та його непередбачуваність у рішеннях. Демонстрація зневаги до інтересів європейців на догоду власним амбіціям та намагання реалізувати свої плани та діяти відповідно до особистих переконань негативно позначилися на перспективі подальшої співпраці ЄС та США. Німеччина, як країна-локомотив ЄС, намагається виправити ситуацію та зберегти статус-кво в Європі щодо досягнень у галузі колективної безпеки, дотримання умов цивілізованого співіснування. Та останнім часом національні інтереси Німеччини, а за нею й інших країн набувають більш конкретних рис, переростаючи в загрозливу тенденцію.

Ось що публікується в європейських ЗМІ з приводу згаданого візиту канцлера Німеччини, змісту її переговорів та вірогідних наслідків. Напередодні візиту А. Меркель до Сочі у німецькій газеті Die Zeit 17 травня ц. р. в статті під заголовком «У пеклі білчиного колеса» стосовно зовнішньополітичної ситуації та позиції Німеччини зазначалося: «Рішення Дональда Трампа щодо Ізраїлю і Ірану демонструють, що постамериканська епоха вже розпочалася. Німеччині і Європі все частіше випадає відстоювати свої інтереси проти США. Але чи можливо це в принципі?»

Оглядачі Die Zeit пишуть, що стає все більш зрозуміло, що Німеччина не є частиною певного політичного табору, а вступає в коаліції для вирішення конкретних проблем, які нерідко перекривають одна одну, а іноді і суперечать одна одній. Така позиція, зазначається у виданні, не може не викликати занепокоєння.

…поки що Китай офіційно не втручається у дії іншого учасника біполярного світу щодо переформатування існуючого порядку світоустрою у сфері відповідальності та контролю США…

Привертає увагу фахівців також традиційна нейтрально-мовчазна позиція Китаю до означених процесів та загострення відносин між КНР та США. Триває економічна експансія КНР в усіх точках світу, у тому числі в Європі, з метою досягти як геополітичних стратегічних цілей у світі, так і прагматичного домінування китайських товарів, капіталів, технологій та людей. Така експансія потужно впливає на процеси у взаємовідносинах США з іншими гідними діалогу суб’єктами, зокрема Європейським Союзом. Та поки що Китай офіційно не втручається у дії іншого учасника біполярного світу щодо переформатування існуючого порядку світоустрою у сфері відповідальності та контролю США.

Німеччина та Франція, після провальних переговорів своїх лідерів у Вашингтоні з Д. Трампом про збереження економічних преференцій для європейських компаній після повернення США до санкцій щодо Ірану, опинилися перед серйозними новітніми викликами. Стало зрозуміло, що США найближчим часом вже не будуть захищати цінності Євросоюзу в Європі. Водночас Вашингтон у шість разів, у порівнянні з попередніми роками, збільшив видобуток нафти на своїй території та має намір продавати її, у тому числі й Європі. Росія як конкурент американському скрапленому газу, заважає США зі своїм «Північним потоком-2» та іншими інфраструктурними проектами, що можуть завадити фінансово-економічним інтересам США у Європі. З огляду на це погрози США запровадити санкції до партнерів у Європі, які братимуть участь у реалізації проекту «Північний потік-2», є логічними. Розрахунки США не передбачають лояльність до європейських партнерів, якщо це буде суперечити американським інтересам, з точки зору чинного президента США.

Сирія та Іран, у контексті геополітичних інтересів суб’єктів та провідних гравців світового устрою, відіграють лише посередницьку роль для демонстрації намірів США у боротьбі з Росією та її васалами у регіоні. Навіть якщо США (чи Ізраїлю) доводиться застосовувати військову силу для досягнення своїх цілей та демонстрації своєї рішучості, стратегічно Сирія та Іран не можуть проводити власну незалежну політику та рухаються у фарватері інтересів США, Росії та Китаю.

…«останній довод королів», що залишився в руках Москви, — ядерна зброя…

Росія, і надалі вживаючи провокаційні та агресивні заходи, що спрямовані на дестабілізацію мирного співіснування у світі, вимагає від інших центрів сили рахуватися з «останнім доводом королів», що залишився в руках Москви, — ядерною зброєю. Економічно, технологічно, науково, соціально Росія не може протидіяти нікому у світі, оскільки сама нічого не має з окреслених переваг. Від колишнього потенціалу СРСР у В. Путіна залишилися виснажені природні надра, занедбана наука, деградоване населення та знищена інфраструктура. Залишки фінансових накопичень у державних резервах, що потерпають від міжнародних санкцій, агресивна зовнішня політика, що будується на принципах підкупу, шантажу та примусу партнерів до дружби з Росією, дозволяють ще деякий час існувати Росії у теперішній формі і в існуючих географічних кордонах. Та такий стан справ для путінської Росії не може бути довготривалим. Єдиний спосіб, за допомогою якого Росії вдаватиметься утримувати статус-кво та примушувати цивілізований світ рахуватися з собою, це — зруйнувати його та побудувати за власними принципами. Загроза неконтрольованого розповзання світом ядерної зброї РФ та компонентів її створення виступають головним козирем В. Путіна. Така загроза є поки що стримуючим фактором, що зберігає Росію від швидкого знищення на геополітичній мапі світу.

До тимчасових переваг у міжнародній обстановці, що допомагають Москві поки що стримувати деградуючу Росію від розпадання на окремі державні утворення, є світові ціни на енергоносії. Маючи значні запаси нафти і газу, вона намагається втримати їх ціну на достатньо високому рівні, у тому числі завдяки агресії на Близькому Сході.

Азербайджан, Туркменістан та Китай не залежать від намагань Росії використати нафту і газ у своїх політичних ігрищах, оскільки у них також значні енергетичні ресурси, в яких зацікавлені партнери-покупці. До речі, Росія змушена транспортувати свій газ і нафту на великі відстані, що позначається на їх кінцевій ціні для користувачів. Геополітичні переваги та розвинена інфраструктура морських портів України в разі їх захоплення (Маріуполя, Миколаєва, Одеси, Херсона) могли б відчутно покращити позиції Росії. Розвідані ще за радянських часів та засекречені Москвою місця значних покладів сланцевого газу на території східної України також виступають для Росії в якості цілей диверсифікації джерел надходження додаткових енергетичних ресурсів.

У цьому контексті доречно згадати про поточну гуманітарну катастрофу на американському континенті — у Венесуелі. Країну, що володіє найбільшими покладами нафти у світі, фактично зруйнував диктатор, ставленик та великий друг Москви — Ніколас Мадуро. Запаси венесуельської нафти та потенційні обсяги її видобутку і реалізації здатні суттєво впливати на світові нафтові ціни, що не могло залишитися поза увагою Москви. Тим часом мільйони венесуельців доведені до відчаю від нестачі питної води, продуктів харчування та, зрештою, засобів до існування. Диктатор Мадуро досягає своїх внутрішньополітичних цілей та залишається на посаді, діючи за московськими принципами, — купує своє населення наданням їжі та води за рахунок коштів від видобутку та продажу власної нафти. Завдяки цьому В. Путіну вдається утримувати світові ціни на нафту у вигідному для себе високому рівні.

Додатковим політичним потрясінням для Євросоюзу стало рішення США запровадити мита на європейські сталь та алюміній. Для Німеччини це означає значні видатки внаслідок додаткових втрат рід час експорту автомобілів, обладнання, продукції кораблебудування тощо. Виправити ситуацію шляхом запровадження контрсанкцій проти США Євросоюзу навряд чи вдасться, зазначають експерти.

Привертають також увагу чергові заклики європейських фахівців та політиків створити власну армію ЄС, зокрема, так званий Єврокорпус. Періодичне, особливо останнім часом порушення питання безпекової політики ЄС, незалежної від США, відбувається з огляду на непередбачуваність політики Д. Трампа. Загалом, у експертів ЄС переважає скептицизм стосовно спроможності європейської спільноти власними силами, без підтримки США, вирішити питання миру на європейському континенті.

…Без підтримки США дії європейських країн нагадують хаос, коли переглядаються національні пріоритети, стратегія та союзницькі зобов’язання…

Щодо Німеччини та її спроб зберегти власний політичний вплив у Європі та у світі, досягти національних інтересів та цілей, то слід зазначити, що її спроби, так само, як спроби інших потужних гравців Євросоюзу, поки що не мають успіху. Без підтримки США дії європейських країн нагадують хаос, коли переглядаються національні пріоритети, стратегія та союзницькі зобов’язання. Загалом, як Німеччина, так і вся Європа загалом опинилися у центрі геополітичного розлому, внаслідок чого порушена стабільність та мирне співіснування. Причина цього, на погляд деяких аналітиків, — в політиці Росії та США, на чолі яких стоять президенти з неадекватними поглядами на питання світоустрою та власну роль у процесах його збереження.

Що стосується відносин з Росією, то серед керівництва сучасної Німеччини спостерігаються діаметрально протилежні погляди на це питання. Так, Федеральний міністр закордонних справ Німеччини Гайко Маас нещодавно здійснив перший після свого вступу на посаду візит до Москви, де його досить прохолодно прийняв міністр С. Лавров. Причиною такого ставлення до новопризначеного німецького міністра стали його досить негативні висловлювання щодо ролі Росії, зокрема її агресивної політики стосовно України. Він вважає Москву «агресором» щодо України. Така його позиція викликала відверту критику з боку Соціал-демократичної партії Німеччини, представником якої він вважається. В інтерв’ю німецькому виданню Saarbrücken Zeitung 19 травня ц. р. Г. Маас відкинув всі звинувачення на свою адресу щодо жорсткої позиції стосовно Росії та запевнив, що, на відміну від інших, він намагається не просто балакати про співробітництво з Росією, а наповнити його конкретним змістом. Зокрема, під час згаданого візиту до Росії були підписані важливі домовленості в галузі наукових досліджень. Крім того, своєю заслугою міністр закордонних справ Німеччини вважає те, що з Росією був відновлений діалог про перспективи вирішення конфлікту з Україною.

Продовжувалася тема цього діалогу на зустрічі канцлера ФРН та президента Росії, що відбулася у Сочі. Слід зауважити, що під час свого візиту до Росії канцлер Німеччини підкреслила: добрі стосунки з Росією, не зважаючи на існуючі розбіжності з різних питань, залишаються стратегічним інтересом Німеччини.

Видання Die Zeit зазначає, що коаліційні домовленості Німеччини стосовно питань зовнішньої політики та актуальних для неї викликів наступні:

з питання України — разом зі США проти Росії;
з питання Ірану — разом з Росією проти США;
з питання клімату — разом з Китаєм проти США;
з питання Сирії — з Росією і США;
щодо Близького Сходу — то разом з іншими європейськими державами проти американсько-ізраїльської політики, та, водночас, проти надмірно різкої критики Ізраїлю з боку Франції.

…ЄС не готовий до випробування своєї надмірної терпимості до іноземних втручань та бездіяльності з огляду на зростаючі загрози…

Видання зазначає також, що «Німеччина перебуває в центрі землетрусу. Жодна країна цього світу не пов'язана так тісно з Росією в галузі енергетики, а з Китаєм — у галузі торговельних відносин. В оборонному відношенні Німеччина залежить від США, та, одночасно, є останнім гарантом міцності Євросоюзу». Очевидно, що Німеччина зараз потрапила у скрутне становище та проходить випробовування на свою відповідність ролі лідера в ЄС. Франція та Великобританія, з огляду на політику США та запланований остаточний вихід Великобританії з Євросоюзу, не демонструють бажання перехоплювати у неї ініціативу європейського лідерства.

Вірогідно, найближчим часом ситуація дістане подальший розвиток, оскільки після 1 червня ц. р. вступають в дію торговельні квоти США щодо країн ЄС на імпорт алюмінію і сталі, національні інтереси країн ЄС починають переважати союзницькі зобов’язання, ситуації в Сирії та навколо Ірану притаманне загострення, Росія демонструє своє зневажливе ставлення до всього світового співтовариства, підвищуючи тим самим рівень загальної напруженості, а США залишаються непередбачуваними з огляду на особисті якості Д. Трампа та світову кон’юнктуру на ринку енергоносіїв.

Цікаві також підсумки нещодавнього візиту А. Меркель до Росії та її переговорів з президентом В. Путіним.

Стосовно питання миротворців ООН на Сході України. Сторони порозумілися щодо спільного мандату місії ООН у Донбасі. У подальшому цей документ обидві країни представлять на Раді Безпеки ООН. Відзначалося, що необхідно дотримуватися Мінських домовленостей стосовно врегулювання питання на Сході України. В. Путін з цим погодився, але лише за тих умов, які його будуть влаштовувати. Тобто, фактично — відмовився.
«Північний потік-2» буде збудований, але, як компенсація для України, зберігатиметься певний обсяг транзиту через її трубопроводи. Коли А. Меркель відзначила необхідність для України гарантій збереження транзиту, В. Путін погодився, але якщо у збереженні транзиту «буде необхідність». Рішення, проте, будуть прийматися у Москві. Тобто, результат для України теж негативний.
Сторони погодилися, що вони, а також інші країни ЄС підтримують продовження «ядерної угоди» з Іраном. Водночас не повідомлялося, чи досягнута скоординована позиція Росії і Німеччини щодо зусиль зі збереження цієї «ядерної угоди».
Сторони підтвердили важливість розвитку двосторонніх стосунків, не зважаючи на можливі наслідки від санкцій США та законодавчі положення російської Держдуми щодо покарання компаній-партнерів, які будуть виконувати вимоги США.
Що стосується Сирії, то Німеччина має намір створити механізм переговорів для врегулювання ситуації в регіоні під керівництвом ООН. Аналітики звертають увагу, що це питання потрапило до переліку обговорених відразу після переговорів В. Путіна з Б. Асадом.

Висновки

…Дії керівників провідних країн ЄС зумовлені пошуком компромісу між цінностями Євросоюзу та національними прагматичними інтересами…

Обстановка на континенті ускладнюється та може вийти з-під контролю європейських інституцій. Як з’ясувалося, ЄС не готовий до випробування своєї надмірної терпимості до іноземних втручань та бездіяльності з огляду на зростаючі загрози.

Дії керівників провідних країн ЄС зумовлені пошуком компромісу між цінностями Євросоюзу та національними прагматичними інтересами, що визначаються економічними чинниками та загрозою втрати звичних та запланованих прибутків.
Роль Німеччини останнім часом зменшилася, з огляду на непевність у дотриманні принципів ЄС, зростання напруженості всередині країни та зростанням правопопулізму, неконтрольованої міграції та занепадом національних збройних сил. Ймовірно, найближчим часом активується парламентське обговорення проекту «Концепції Бундесверу» та затвердження збільшеного фінансування на реформи національної армії та політики національної безпеки Німеччини.
Міжнародні контакти Німеччини характеризуються вимушеними змінами пріоритетів та необхідністю вживання адекватних заходів у відповідь, зважаючи на виклики з боку США, Росії та європейських партнерів. При цьому дії Німеччини завжди залишаються лише відповіддю на ініційовану агресію колишніх партнерів та конкурентів. Німеччина змушена бути «другим номером» у геополітичній грі Росії, США та інших партнерів по ЄС, намагаючись при цьому зберегти за собою домінуючі позиції в Євросоюзі та балансувати між доцільними компромісами з Росією і допустимими втратами у стосунках зі США.
Створення механізму контрсанкцій та наполягання на конфронтаційному варіанті вирішення економічних суперечок зі США, створення власних збройних сил Євросоюзу не будуть вдалими. Німеччина вимушено обмежиться роллю головного дистриб’ютора політики США в Європі, за умов виходу з ЄС Великобританії та зростання невдоволення партнерів по ЄС.
Участь Німеччини у європейських програмах та формуванні політики безпеки ЄС збережеться найближчим часом у вигляді додаткових, за межами політики Євросоюзу, ініціатив та двосторонніх контактів з її впливовими партнерами.

…Вирішення проблеми війни і миру в Україні є мірилом стійкості європейських цінностей, стабільності системи колективної безпеки та формування моделей протистояння Європи агресіям нового типу у майбутньому…

У стосунках з Росією позиція Німеччини буде двозначною. З одного боку, керівництво країни зосередиться на досягненні перспектив головного європейського газового хабу за рахунок реалізації проекту «Північний потік-2», з іншого — Німеччина буде змушена враховувати газові інтереси США в Європі та їх протистояння з цього приводу з Росією.

Україна перебуватиме в полі зору впливових геополітичних сил. Вирішення проблеми війни і миру в Україні стане питанням не лише актуальним та життєво для неї необхідним, але й мірилом стійкості європейських цінностей, стабільності системи колективної безпеки та формування доцільних моделей протистояння Європи агресіям нового типу у майбутньому.