Частина 3. «Могутність сторін — обов'язкова умова мирної угоди» — Чанакья
Частина 1. «Хто повторює старе і дізнається про нове, той може бути провідником...» — Конфуцій
Частина 2. Особливості зовнішньої політики Китаю в нових геополітичних умовах
Олександр Лебідь, військовий і політичний експерт
Вислів давньоіндійського філософа Чанакья, який винесено в заголовок, досить точно характеризує роль військової могутності Китаю в його політиці налагодження рівноправних відносин зі світовими центрами з прийняття рішень.
Китайське керівництво приділяє особливу увагу підвищенню боєздатності Народно-визвольної армії Китаю (НВАК), розвитку національного військово-промислового комплексу та військово-технічному співробітництву з іноземними державами.
Реалізації планів реформування збройних сил КНР сприяє зростання національного економічного потенціалу. При цьому, китайське керівництво розглядає реформи і модернізацію НВАК як органічну складову економічного і соціального розвитку держави.
Реформування НВАК здійснюється відповідно до програми «Модернізація національної оборони і збройних сил», мета якої — створення до 2049 року збройних сил «нового типу», здатних брати участь в сучасних війнах і захищати національні інтереси в глобальному контексті. Нововведення в збройних силах КНР повинні забезпечити ефективну міжвидову взаємодію, мобільність, використання інноваційних технологій, а також створення компактних збройних сил з високим рівнем постійній бойовій готовності. Фактично, реформовані збройні сили мають бути готові до регіональних конфліктів різної інтенсивності, що забезпечить Китаю лідерство в Азійсько-Тихоокеанському регіоні.
З огляду на перелічені завдання, визначаються такі основні напрями реформування НВАК:
- вдосконалення системи командування і управління;
- оптимізація чисельності ЗС і організаційно-штатної структури;
- визначення політичного курсу армії;
- інтеграція армії і суспільства.
Передбачається, що поставлені завдання за основними напрямами модернізації НВАК будуть виконані до 2020 року. Основним змістом цього процесу на сучасному етапі є інформатизація та комп'ютеризація ЗС, підвищення їх бойових можливостей за рахунок поліпшення взаємодії видів ЗС під час спільних операцій. Кінцеву мету військової реформи керівництво КНР бачить у створенні ЗС, здатних ефективно вести ядерне стримування, успішно вирішувати поставлені завдання в сучасній високотехнологічній війні локального масштабу, а також під час проведення антитерористичних операцій.
За заявами представників командування НВАК, головне завдання нинішнього етапу реформування збройних сил Китаю — створення науково обґрунтованої і раціональної системи управління, ефективної системи об'єднаного оперативного командування, пропорційно збудованої організаційно-штатної структури ЗС, а також підвищення боєздатності армії у спосіб усунення структурних протиріч.
Заходи 2015–2016 рр. з реформування НВАК включали:
- перехід до структури збройних сил, що складаються з п'яти видів. В результаті реформування створено Сухопутні війська, Військово-морські сили, Військово-повітряні сили, Ракетні війська і Війська стратегічної підтримки (повинні вести бойові дії в кіберпросторі);
- створення трирівневої системи командування і управління: «Центральна військова рада (ЦВР) КНР — вид збройних сил — частини і з'єднання», а також трирівневої системи оперативного об'єднаного управління: «ЦВР КНР — командування зони — з'єднання і частини»;
- зміну військово-адміністративного поділу території КНР, в рамках якого створено п'ять зон бойового командування (Східна, Південна, Західна, Північна і Центральна), яким у мирний і воєнний час підпорядковані всі об'єднання і з'єднання в їх зоні відповідальності;
- створення передумов для поліпшення морально-психологічного клімату в збройних силах за рахунок очищення НВАК від корупції і тих військовослужбовців, які не сприймають реформи.
Також передбачається до 2018 року скоротити загальну чисельність НВАК до 2 млн осіб.
| Голова КНР Сі Цзіньпін вручає військовий прапор Сил стратегічної підтримки НВАК, Пекін, 31 грудня 2015 р. |
Територіальні командування Народно-визвольної армії Китаю (НВАК) |
Аналіз заходів нинішнього етапу реформування дозволяє визначити першочергові завдання, до виконання яких НВАК повинна бути готова:
- підвищення оперативності в управлінні військами за рахунок уніфікації та спрощення системи їх управління. Види збройних сил отримали рівні за статусом штаби, а загальне керівництво НВАК входить до сфери компетенції створеного Об'єднаного штабу, який підзвітний ЦВР КНР;
- підвищення готовності до виконання бойових завдань, пов'язаних з контролем обстановки навколо Тайваню і спірних островів в Тихому океані, в акваторіях Південно-Китайського і Східно-Китайського морів.
Підвищення боєздатності НВАК безпосередньо залежить від рівня розвитку китайського військово-промислового комплексу (ВПК). Китайський ВПК має солідну науково-технічну і виробничу базу, що дозволяє випускати широку номенклатуру товарів військового та подвійного використання. В цілому китайська військова промисловість задовольняє потреби НВАК в озброєнні і військовій техніці (ОВТ).
Однак, відставання країни у сфері науки і техніки, зокрема, військових НДДКР, наявність на деяких підприємствах великої кількості застарілого обладнання, а також дефіцит нових матеріалів є причиною того, що тактико-технічні характеристики значної частини вироблених ОВТ та технології їх виготовлення в деяких випадках нижчі за рівнем від аналогічних зразків провідних зарубіжних країн.
Крім того, китайський ВПК все ще не готовий до самостійних проривних інновацій. Більшість китайських розробок є результатом глибокої переробки іноземних технологій.
Для того, щоб виробляти ОВТ на рівні західних високотехнологічних зразків, у Китаї взялися за реформування національного ВПК за наступними напрямами:
- поліпшення якості підготовки кваліфікованих кадрів для військової промисловості, для роботи на всіх рівнях розробки та виробництва ОВТ;
- удосконалення системи управління ВПК з метою створити новий механізм господарювання підприємств оборонної промисловості, що відповідає вимогам ринкової економіки;
- активне залучення цивільного, в тому числі недержавного, секторів економіки до процесів розробки і виробництва продукції військового призначення;
- створення системи малооб'ємного військового виробництва при збереженні широких мобілізаційних можливостей;
- продовження конверсії військового виробництва, коли активно використовуються надлишкові потужності оборонних галузей промисловості в інтересах громадянського сектора економіки.
| Оборонний бюджет Китаю (2011–2017), млрд юанів |
В даний час одним з головних напрямів реформування ВПК Китаю стало створення сучасної науково-технічної бази військового виробництва на основі інтеграції підприємств оборонної промисловості та передових в технологічному відношенні цивільних компаній і підприємств, включно з приватним і іноземним капіталом.
Передбачається, що залучення недержавного сектору до виконання завдань з виробництва ОВТ істотно полегшить отримання з-за кордону зразків високотехнологічної продукції та інноваційних технологій з метою їх використання у військовому виробництві, знизить собівартість розробки ОВТ, скоротить терміни НДДКР і забезпечить додаткові інвестиції в розвиток науково-виробничої бази.
Для цього в Китаї було створено комісію з інтегрованого цивільного і військового розвитку, яку очолив Голова КНР Сі Цзіньпін. Комісія буде займатися питаннями інтеграції державних оборонних і передових цивільних підприємств в єдину виробничу систему. Фактично, китайська сторона планує скористатися досвідом США з розвитку військової промисловості і використовувати в роботі державних оборонних компаній ринкові підходи. Наприклад, так функціонують американські корпорації Boeing і Lockheed Martin. Одне із завдань такої інтеграції підприємств — ліквідація монополії військово-промислового комплексу у виробництві оборонної продукції. Однак, серйозною перешкодою на цьому шляху є значна залежність підприємств від державного фінансування.
Особливу увагу в розвитку і зміцненні китайського ВПК тривалий час приділялося військово-технічному співробітництву з іноземними державами, що було джерелом передових військових технологій для КНР.
З початку економічних перетворень до подій на площі Тяньаньмень 1989 року Китай активно співпрацював з країнами Заходу і використовував це для прискореного розвитку національного ВПК. Контакти з французькими, британськими, італійськими, американськими і німецькими компаніями дали змогу суттєво реформувати багато галузей ВПК і задати ритм для самостійного розвитку деяких з них. Так, після подій на площі Тяньаньмень і запровадження західних санкцій китайська вертольотобудівна промисловість змогла розвиватися, опираючись на отриманий досвід використання західних технологій. При цьому Китай обходився без значної технологічної допомоги Росії.
Відмінною особливістю такого співробітництва із Заходом була можливість використовувати технології виробництва важливих агрегатів і компонентів військової техніки, що дозволило китайським виробникам освоїти випуск двигунів для бронетехніки і підводних човнів, окремі типи авіамоторів, авіоніки, систем управління вогнем. Особливе місце в законному оволодінні західними військовими технологіями відводилося співпраці з Ізраїлем.
У нинішніх умовах, коли здійснюється політичний тиск і зберігається з боку США і Євросоюзу ембарго на військові поставки до Китаю, військово-технічне співробітництво з РФ стало особливо важливим. Однак, Росія не поспішає передавати Китаю технології виробництва ОВТ, пропонуючи йому готову російську продукцію. Така особливість китайсько-російської ВТС, активізація якої спостерігалася у 2015–2016 рр., зберігає залежність КНР від Росії.
| Обсяги поставок російського озброєння в Китай (1992–2016), млрд дол. США |
Великий попит у китайської сторони зберігається на російські авіаційні двигуни, програмне забезпечення для авіаційних комплексів, композитні матеріали для авіабудування, бойові комплекси та обладнання для авіаносного флоту, морську винищувальну і бомбардувальну авіацію.
На думку китайських експертів, до перспективних напрямів ВТС КНР з іноземними державами слід віднести розвиток контактів в рамках організації БРІКС. Досить розвинена військова промисловість, різнорідність її спеціалізації, різний політичний фон міжнародних відносин країн-членів організації дозволяють припустити, що ВТС між країнами БРІКС може налагодити обмін технологіями і виробництво ОВТ для реалізації в третіх країнах.
Висновок. Особливе місце України в зовнішній політиці Китаю
Геополітичні і геоекономічні спрямування КНР створюють умови, за допомогою яких Україна може посісти особливе місце в її зовнішній політиці.
Зокрема, китайська сторона зацікавлена в активній участі України в реалізації ініціативи «Один пояс — один шлях», оскільки таким чином Китай дістає можливість ефективно хеджувати ризики, пов'язані з міжнародною напруженістю навколо Росії. Міжнародні санкції щодо Росії, накладені внаслідок її збройної агресії проти України, а також посилення соціально-економічної нестабільності в РФ підштовхують Пекін до розробки альтернативних інфраструктурних проектів, які забезпечать безперебійне сполучення між КНР і Євросоюзом.
Кроки Китаю з реалізації запланованого щодо України виключають політизацію українсько-китайського співробітництва та спрямовуються на підтримку конструктивних контактів з українським керівництвом будь-якої політичної орієнтації. Китай також не має наміру втручатися до справи вирішення конфлікту в Україні. Виходячи з цього, для нього особливо важливо розвивати економічне українсько-китайське співробітництво. До основних його напрямів слід віднести інвестування економіки, створення спільних підприємств, проведення науково-технічних досліджень тощо. Під час переговорів між першим віце-прем'єром, міністром економічного розвитку і торгівлі України С. Кубівим і віце-прем'єром Держради КНР Ма Каєм на полях форуму «Один пояс — один шлях» було вирішено:
- організувати двосторонній бізнес-форум і третє засідання міжурядової комісії з питань торгово-економічної взаємодії (перерва тривала близько 4 років);
- активізувати співпрацю в сфері сільського господарства, космонавтики, авіаційної промисловості та машинобудуванні.
| Зустріч першого віце-прем'єра України С. Кубіва з віце-прем'єром Держради КНР Ма Каєм, Пекін, 14 травня 2017 р. |
В цілому, розвиваючи співробітництво з Україною, Китай зосереджується на українській інфраструктурі, сфері сільського господарства, а також на військово-технічних питаннях. За даними посольства КНР в Україні, сьогодні китайські інвестиції в українську економіку становлять приблизно 7 млрд дол. США.
Наміри Китаю долучити Україну до ініціативи «Один пояс — один шлях» з деякими застереженнями сприймаються в Європейському Союзі і США, оскільки створення інфраструктурних коридорів за межами російської території збільшує ймовірність успішної реалізації китайської геоекономічної ініціативи.
Оскільки сучасний підхід КНР до розвитку економіки певним чином не відповідає західним принципам економічної діяльності, Євросоюз і США наполягають, щоб українське керівництво погоджувало свою участь в ініціативі «Один пояс — один шлях». За рахунок таких узгоджених дій Захід дістане можливість вирішувати такі завдання, як:
- забезпечення євроатлантичної інтеграції України;
- збереження можливості впливати на функціонування транспортних коридорів за рахунок використання режиму санкцій щодо Росії;
- примушення КНР дотримуватися паритетності і рівності прав в економічній діяльності з урахуванням принципів, які запроваджені на Заході;
- дотримання формату співпраці Європейський Союз–КНР замість двосторонніх контактів Китаю з членами ЄС.
Розвиваючи в таких умовах свої відносини з Україною, Китай дотримується традиційної зовнішньої політики, відповідно до якої заплановане реалізовується в повному обсязі і без форсування процесів. Він сприймає Україну як державу, яка, в разі успішної інтеграції в ЄС, стане першою європейською країною в інфраструктурних проектах ініціативи «Один пояс — один шлях». У зв'язку з цим Пекін позитивно оцінив підписання Україною Угоди про асоціацію з ЄС. Терпляче ставлення Китаю в значній мірі пояснюється його великим економічним потенціалом і готовністю до непередбачених фінансових видатків.
У той же час Китай може зблизитися з Україною тільки на безпечну для себе відстань, яка гарантує баланс відносин в геополітичному трикутнику США–Росія–Китай і в світовому масштабі в цілому.
