Юрій Радковець
Цієї п’ятниці, 4 грудня ц. р., Державна дума Російської Федерації (до речі, наступні вибори до якої мають відбутися 18 вересня 2016 року) схвалила у другому (основному) і відразу в третьому (остаточному) читаннях закон, який надає федеральному Конституційному суду право визнавати неможливим виконання в Росії рішень міжнародних судів, якщо вони порушують верховенство російської конституції. Згідно з останніми поправками, Конституційний суд Російської Федерації може визнавати нездійсненними рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) та інших міжнародних судів, якщо вони суперечать російській Конституції.
Цей законопроект підтримали 436 депутатів, троє парламентарів виступили проти.
Так що ж таки де-факто і де-юре сталося в Росії цієї п’ятниці?
|
|
Де-юре — у Росії стався державний переворот
За оцінками незалежних експертів (в т. ч. експертів «Борисфен Інтел»), де-факто — була змінена Конституція Російської Федерації у своїй принципово незмінній частині. Усі депутати Державної думи РФ (436!) — учасники цієї дії, прикриваючись риторикою «національних інтересів Росії», по суті, скоїли злочин, що іменується як «державна зрада». А де-юре — у Росії, фактично, стався державний переворот, підготовлений за попередньою змовою відомою групою осіб.
Загалом, спочатку депутати Державної думи РФ повинні були голосувати за зміну або відміну ст. 15 частини 4 Конституції Російської Федерації, а саме: «Загальновизнані принципи і норми міжнародного права і міжнародні договори Російської Федерації є складовою частиною її правової системи. Якщо міжнародним договором Російської Федерації встановлені інші, ніж передбачені законом правила, то застосовуються правила міжнародного договору». Хоча, знову ж таки, вони не мають права голосувати за це навіть у Держдумі РФ.
Але у путінській Росії сьогодні усе можливе. І будь-який внутрішній указ чи закон, «прикриті держдумівським дахом», у будь-який момент можуть відмінити будь-яку міжнародну домовленість чи міжнародну угоду, цинічно зневажаючи при цьому міжнародне право. Як приклад, нижче подається далеко неповний перелік наглих порушень путінською Росією міжнародних актів останнього часу:
- Договір про звичайні збройні сили в Європі від 19.11.1990 року (14.07.2007 року президент Росії В. Путін підписав указ «Про призупинення Російською Федерацією чинності Договору про звичайні збройні сили в Європі і пов'язаних із ним міжнародних договорів»);
- Договір про ліквідацію ракет середньої та меншої дальності від 01.06.1988 року (в частині продовження РФ розробки та випробувань в односторонньому порядку ракет з дальністю дії понад 500 км);
- Меморандум про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994 року (т. зв. «Будапештський меморандум»);
- Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією від 31 травня 1997 року;
- Договір між Україною і Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон від 28.01.2003 року. Так, завдяки злочинному акту анексії Криму в березні 2014 року, в Росії більше немає міжнародно-визнаних кордонів — ось вже протягом приблизно двох років!
|
|
Цей перелік можна продовжувати, і не тільки у воєнно-політичній галузі, а й у торгівельній, фінансовій, інтелектуальній, прав власності, гуманітарній і т. д. Тобто, як кажуть, куди не плюнь...
Іншими словами, минулої п’ятниці вже усім остаточно стало зрозуміло, що тепер Російська Федерація живе не за законами, а за «понятіями», а саме: за «понятіями» озлобленого колективного «путіна-гопника» із ленінградських задвірків 60-х років та за розумінням посереднього «гебешного путіна-невдахи» з шестимісячних курсів Вищої школи КДБ СРСР кінця 70-х років.
А чи захоче тепер будь-яка цивілізована держава або міжнародна організація домовлятися про що-небудь з Російською Федерацією, яка живе за своїми «понятіями» і плювати хотіла на всі міждержавні та міжнародні договори і на свої підписи під ними? А навіщо і, тим більше, про що тепер домовлятися з путінською Росією, яка де-факто і де-юре відмінила власну ст. 15 частини 4 Конституції Російської Федерації, тобто примат міжнародного права?
Таким чином, сьогодні Російська Федерація на офіційному рівні демонструє міжнародній спільноті, що вона не хоче і не буде дотримуватися взятих на себе у відповідності до міжнародних договорів, підписаних та ратифікованих нею зобов’язань, а також імплементованих у своє внутрішнє (національне) законодавство норм та стандартів.
Отже, згідно з таким новим підходом, Російська Федерація зможе порушувати (хоча вона це неодноразово робила раніше та продовжує робити зараз!) цілі та принципи Статуту ООН, а саме — зафіксовані в ньому основні принципи міжнародного права, які до того ж є імперативними нормами.
Виходячи з цього, на наш погляд, доцільно та край необхідно ставити питання як про позбавлення Росії права вето в Раді Безпеки ООН, так і взагалі щодо подальшого її членства в Раді Безпеки ООН, так як ця держава взагалі не відповідає вказаним у Статуті ООН (ст. 1, ст. 2 та ст. 4 /п.1/) вимогам і нормам щодо членства в цій провідній міжнародній організації.
