Юрій Радковець
Як би це не було прикро, однак Україні необхідно готуватись до найгіршого. Після фактичного провалу двосторонніх переговорів між лідерами США, ФРН, Франції і Росії з «українського питання» на полях саміту G20 у КНР (4-5 вересня ц. р., Ханчжоу) сторони перейшли на новий рівень протистояння.
Так, з одного боку, США та Європейський Союз розширили санкції проти Росії, які будуть продовжуватися до того часу, поки Москва буде нехтувати міжнародним правом, загрожуючи територіальній цілісності, безпеці і суверенітету України, а з іншого — Москва в рамках останньої раптової перевірки бойової готовності військ (сил) Південного, за участі Західного та Центрального військових округів Збройних сил Росії (25-31 серпня ц. р.), та СКШН «Кавказ-2016», активна фаза якого була проведена 5-10 вересня ц. р. у Південному військовому окрузі ЗС РФ на Південно-Західному стратегічному напрямку, а практично — на українському напрямку, продемонструвала готовність застосування усіх можливих засобів збройної боротьби (включаючи зброю масового ураження) 100-тисячним угрупованням військ для досягнення своїх геополітичних цілей.
Все це, на жаль, дуже нагадує передвоєнну ситуацію можливої великомасштабної агресії Росії проти України та об’єднаної Європи (в т. ч. НАТО). Саме так або майже саме так було і перед Першою, та, особливо, перед Другою світовими війнами.
Що все це означатиме для України і Європи (НАТО)?
Наша Держава як була, так і залишатиметься на перехресті інтересів Росії та Заходу. Як мінімум, Росія знову активізує збройне протистояння на Донбасі, а як максимум — територія України знову стане ареною бойових дій між Заходом та Сходом. На сьогодні Росія вже неприховано готується до цього як шляхом розгортання потужних угруповань Збройних сил РФ на Західному та Південно-Західному стратегічних напрямках РФ, так і завдяки активізації бойових дій у Донецькій і Луганській областях.
А для демонстрації рішучості та незворотності планів Росії, за її безпосередньої вказівки, 7 вересня ц. р. «президент» підконтрольної Росії самопроголошеної Придністровської Молдавської республіки (ПМР) Є. Шевчук видав «указ» щодо реалізації підсумків референдуму від 17 вересня 2006 року «про визнання незалежності Придністров’я та подальше вільне приєднання до Російської Федерації».
Тобто, після агресії Російської Федерації проти Грузії у серпні 2008 року, російської окупації та наступної анексії українського Криму, а також окупації окремих районів Донецької і Луганської областей у 2014 році — це постає черговим випадком відкритого порушення Москвою територіальної цілісності країн колишнього СРСР, а також наглої демонстрації своїх «виключних прав» на пострадянському просторі.
Наслідки «виключних прав» Москви на пострадянському просторі
За оцінками експертів Незалежного аналітичного центру геополітичних досліджень «Борисфен Інтел», встановлення повного контролю над Придністров’ям дозволить Російській Федерації відчутно зміцнити свої позиції в Чорноморському регіоні, який має ключове значення для російських інтересів.
Разом з тим, цьому передуватиме загроза проведення масштабного наступу російських окупаційних (російсько-терористичних) військ (сил) на Азово-Чорноморському операційному напрямку (вздовж північного Чорноморського узбережжя) за підтримки військ (сил) «кримського угруповання», у напрямку Придністров’я на з’єднання з Оперативною групою російських військ у Придністровському регіоні РМ (ОГРВ) і формуваннями силових відомств самопроголошеної ПМР.
По суті, це дозволятиме створити плацдарм для подальшої експансії Росії в Європу — на Балкани. Саме там, на Балканському півострові, знаходиться головний союзник режиму В. Путіна в Європі — «Велика» Сербія. Крім того, перманентне збереження напруженості у цьому регіоні (через нестабільність ситуації в Греції, Македонії, Боснії і Герцеговині, Косові), яка за певних обставин може перерости у чергове збройне протистояння, фактично робить Балкани можливим «детонатором» підриву стабільності Європейського Союзу на Півдні Європи.
Історично Росія завжди мала значний вплив на Балканські країни. Не вдаючись до подробиць, варто тільки згадати доволі визначну роль Росії у визвольній боротьбі слов'янських народів на Балканах проти османського ярма у 17-18 століттях. Значна роль відводилась Росією Балканському півострову ще й наприкінці 19-го століття, що стало однією з основних причин серії балканських війн, а потім і Першої світової війни. На початку 20-х років 20-го століття Балкани стали також одним із основних напрямів дій Москви з «експорту світової революції». В кінці 90-х років минулого століття Росія — активний учасник миротворчої діяльності на території ряду країн колишньої Югославії після її розпаду. Пізніше, головним чином після операції НАТО «Союзна сила» (т. зв. «Косовської війни»; 24.03-10.06.1999 р.) обмежений російський військовий контингент був вимушений поступово покинути територію колишньої Югославії. Фактично, з того часу Росія й живе планами відновлення свого впливу на Балканах.
У цьому контексті основні зусилля Росії були спрямовані та й зараз зосереджені на протидії європейській і євроатлантичній інтеграції балканських країн шляхом політико-дипломатичного, економічного (в т. ч. енергетичного), військово-технічного та інформаційного тиску на ряд країн, а саме: Хорватію, Чорногорію, Албанію, Сербію, Македонію та Боснію і Герцеговину. У ряді випадків Росії вдається якщо не припинити цей рух, то значно його загальмувати у часі шляхом штучного створення та перманентної підтримки міждержавної і релігійно-етнічної напруженості, внутрішньополітичної та соціально-економічної нестабільності, а також підбурювання екстремізму та радикалізму. Перш за все, це стосується таких країн, як: «Велика» Сербія, Боснія і Герцеговина та Македонія.
Разом з цим, за інформацією окремих джерел, протягом останніх 20 років Росія заполонила балканські країни агентами своїх спеціальних служб (головним чином ФСБ, СЗР і ГРУ ГШ ЗС РФ), які досить активно, але приховано скуповували окремі приватні кредитно-фінансові установи, підприємства енергетики, комунікацій і транспорту, об’єкти нерухомості тощо, а також широко інвестували в основні державні проекти цих країн.
Ну чим не підготовка до створення цілої системи з реалізації «гібридної» політики і війни на Балканах?
До речі, у вересні-жовтні ц. р. у «Великій» Сербії планується проведення спільних військових навчань підрозділів сербських, російських та білоруських збройних сил під умовною назвою «Слов’янське братерство» (пройдуть на полігоні Нікінці, що в 30 км від сербсько-хорватського державного кордону). Участь у цих навчаннях, окрім Спеціальної бригади ЗС Сербії, візьмуть також військовослужбовці ПДВ Росії та ССО Білорусі.
Інші сербсько-російські навчання під назвою «Барс-2016» також пройдуть на території і в повітряному просторі Республіки Сербія у жовтні ц. р. (в районі м. Ніш і на військовому аеродромі Батайніца в Белграді). Навчання проводитимуться на літаках сил військової авіації и ППО Сербії. Російські і сербські пілоти будуть виконувати польоти у змішаних екіпажах. У ході навчань використовуватимуться переважно літаки МіГ-29 і нові багатоцільові вертольоти Мі-17, які Сербія нещодавно придбала у Росії. З цією метою до Сербії прибудуть понад 20 російських пілотів, які спільно з сербськими пілотами будуть відпрацьовувати задачі з контролю і захисту повітряного простору, а також нанесення повітряних ударів по наземним об’єктам.
Російські ЗМІ вже подають ці навчання як такі, що проводяться «у стін НАТО». У цьому контексті ними підкреслюється ніби-то сербське прислів’я — «На небі Бог, а на землі — Росія».
У 1914 році з такого «братерства» розпочалася Перша світова війна. Рівно через 100 років — у 2014 році — Росія напала на Україну (у т. ч., вважайте, за участю сербських найманців). А що ж буде далі?
На думку експертів центру «Борисфен Інтел», це дійсно досить показові та тривожні аналогії і ознаки. Тим більше в умовах хронічних політичних та соціально-економічних проблем як у наведених вище балканських країнах, так і в сусідніх — Італії, Греції, Болгарії та Румунії, що досить широко використовуються Кремлем у своїх підступних цілях. Дедалі більше дії Росії у цьому регіоні перестають скидатися на звичайне «брязкання зброї», перетворюючись на наших очах у добре сплановану системну експансію.
Ну а як щодо загрози масштабної операції Росії на Західному стратегічному напрямку проти країн Балтії і Польщі (проти Центральної Європи, на Сувалкському напрямку)?
Тут (на Західному стратегічному напрямку) загроза масштабної операції Росії не є абсолютно неправдоподібною і також зберігає свою актуальність.
Зараз російські військові літаки (бойові і розвідувальні) регулярно курсують поблизу кордонівкраїн Балтії та Польщі; бойові і розвідувальні кораблі, а також підводні човни постійно знаходяться в їх виключно економічних зонах; військові навчання поблизу їх кордонів носять провокаційно агресивний характер із залученням широкого спектру наступальних видів озброєння та військової техніки.
Але задачі аналогічного змісту і характеру відпрацьовуються російською стороною і на Південно-Західному стратегічному напрямку (тобто на південному фланзі НАТО). Тільки тут добавляється ще фактор необхідності відстоювання та закріплення за Росією анексованого Криму у новому геополітичному статусі, що «потребує» від неї проведення заходів геостратегічного характеру.
Таким чином, на Західному стратегічному напрямку (проти країн Балтії і Польщі) загроза проведення масштабної операції Росії не є абсолютно неправдоподібною і на сьогодні зберігає свою актуальність.
На Південно-Західному стратегічному напрямку (тобто на південному фланзі НАТО) загроза проведення Росією масштабної операції проти України і Європи (НАТО) на сьогодні та на найближчу перспективу є надзвичайно реальною, що вимагає спільної та адекватної реакції як національної системи безпеки і оборони України, так і коаліційної системи безпеки і оборони об’єднаної Європи та НАТО.
Посилення фактору загрози на Південно-Західному стратегічному напрямку обумовлюється амбіціями Росії щодо необхідності усталення анексованого Криму у новому геополітичному статусі, що потребує, на її переконання, проведення радикальних заходів геостратегічного характеру.
Більш детальна інформація та оцінки з порушеного питання будуть викладені у черговому «Експрес-аналізі подій тижня» № 15/09 на сайті Незалежного аналітичного центру геополітичних досліджень «Борисфен Інтел» та у наступній аналітичній статті щодо особливостей та підсумків проведення СКШН «Кавказ-2016» (http://bintel.com.ua).
