Вадим Волохов
Сьогодні Близький Схід реально стоїть на порозі нового розколу і появи чергового вогнища конфліктів. Викликано це тим, що після тривалих і, як виявилося, безрезультатних консультацій і переговорів між владою Іраку і курдської автономії 15 вересня 2017 року парламент Курдистану прийняв рішення щодо проведення 25 вересня 2017 року референдуму про незалежність, а ще через півтора місяці, намічено провести вибори в парламент, який може проголосити національну незалежність й, тим самим, створити першу курдську державу на Близькому Сході.
Планується, що референдум про вихід з Іраку відбудеться в трьох мухафазах, що входять до складу курдського регіону і в районах, які оскаржуються курдськими і іракськими урядами, але в даний час знаходяться під курдським військовим контролем. Оспорювані області включають ключову багату на нафту провінцію Кіркук.
Із заявами проти проведення 25 вересня плебісциту про незалежність Іракського Курдистану негайно виступили Ліга арабських держав, США і Великобританія.
Тепер перешкодити референдуму може тільки якийсь форс-мажор. У результатах референдуму вже ніхто не сумнівається, а тому мова йде тільки про можливі сценарії реагування, оскільки незалежний Курдистан «може спровокувати нову війну і увергнути країни регіону в багаторічний і кровопролитний хаос».
Давайте коротко розглянемо розстановку сил і можливі реакції країн регіону на нову загрозу.
Політичні аналітики військовий сценарій розвитку подій вважають малоймовірним, хоча не виключають його повністю. Швидше за все, на перших етапах основна боротьба розгорнеться навколо питання визнання, і тут багато що буде залежати від позиції Вашингтону, який поки ухиляється від різких і категоричних заяв, запропонувавши «відкласти» проведення цього референдуму і визнавши його на сьогодні «недоцільним». При цьому не слід забувати, що Масуд Барзані і його прихильники уважно прислухаються до голосу Білого дому.
Вашингтон ніколи не приховував своїх планів із створення незалежної курдської держави для тиску на Ірак, Сирію, Іран і Туреччину. У той же час Білий дім розуміє, що зараз не найкращий час для цього, коли в Сирії і Іраку тривають військові конфлікти, а міжнародні сили ведуть боротьбу з терористичними угрупованнями, які створили на деяких з їх територій «ісламський халіфат». Та й ображати вельми важливого союзника по НАТО в особі Анкари Вашингтон не хоче. Крім того, в США розуміють, що ще один конфлікт в регіоні через незалежність Курдистану американська військова машина просто не витримає, оскільки проти курдів в цьому випадку єдиним фронтом виступлять Туреччина, Іран, Сирія та Ірак, та й усі арабські країни. Ні Саудівській Аравії, ні Єгипту, ні іншим арабським країнам незалежний Курдистан в чутливому місці арабського світу не потрібен.
Але буде корисним припустити, що в доступному для огляду майбутньому Вашингтон обов'язково повернеться до цієї теми. Перш за все, щоб створити прецедент для розвалу Ірану і Сирії під гаслом «демократизації Близького Сходу і права народів на самовизначення», для початку відокремивши від них курдські райони.
Іракський уряд, розуміючи, що курди ні за яких обставин не відмовляться від проведення референдуму, активно намагається хоча б відтермінувати його проведення.
Так, парламент Іраку 12 вересня, не чекаючи підсумків можливих консультацій в Багдаді між центральним урядом і керівництвом курдської автономії, проголосував проти проведення референдуму про курдську незалежність і зобов'язав прем'єр-міністра країни Хайдера аль-Абаді вжити всіх можливих заходів для збереження єдності Іраку і почати серйозний діалог для врегулювання невирішених розбіжностей. Х. аль-Абаді, в свою чергу, закликав курдів почати прямі переговори для виходу з кризи. Курди у відповідь заявили, що рішення іракського парламенту не є обов'язковим для виконання.
В Ербілі 14 вересня М. Барзані зустрівся з представниками США, Франції, Великої Британії, Німеччини та ООН. В ході зустрічі США та західні країни запропонували М. Барзані перенести референдум про незалежність на два роки, але курдський лідер відмовився.
В той же день, 14 вересня ц. р., парламент Іраку проголосував за усунення з посади губернатора провінції Кіркук Н. Каріма, що підтримує курдську незалежність, а 16 вересня оголосив про звільнення президента Іраку курда Фуада Масума, звинувативши його в «порушенні присяги і підтримці референдуму про незалежність Іракського Курдистану». Прем'єр-міністр Іраку 16 вересня заявив про готовність до військового втручання в разі, якщо референдум про курдську незалежність призведе до ескалації насильства, але при цьому підкреслив, що «переговори завжди можливі».
Курдська сторона визнала рішення іракського парламенту неконституційними. При цьому глава курдської автономії М. Барзані пообіцяв використати силу в разі спроб зірвати проведення референдуму.
У свою чергу, Федеральний суд Іраку заборонив проведення референдуму 25 вересня з питанням про незалежність іракського Курдистану. Формально референдум вважається незаконним і його підсумки не підлягають визнанню і розгляду. Проте, вкрай малоймовірно, що курди підкоряться цьому рішенню, а це буде означати істотне погіршення обстановки.
Тепер питання в іншому, чи зважиться Багдад на силовий варіант щодо курдів. Іракська армія значно ослабла в війні з ІДІЛ, коли втратила близько 90 тис. військовослужбовців убитими та пораненими.
У Багдада є ще в резерві збройні формування радикальних шиїтських угруповань, які могли б виступити проти курдів. Але чи захоче він залучати їх і чим доведеться іракському уряду за це розплачуватися. Більш того, в разі початку війни з курдами Багдад не зможе вести її на два фронти і буде змушений припинити бойові дії проти ІДІЛ. Такий варіант також для Іраку неприйнятний.
Проблема в тому, що, не реагуючи на референдум, Ірак ризикує тим, що Курдистан створить свою незалежну державу і реагувати на це стане взагалі неможливо. По суті, це глухий кут, яким дуже майстерно скористався М. Барзані, призначивши проведення референдуму в момент найгірших можливостей для Багдада.
Деякі політики в Іраку кажуть, що Багдад може законно розглянути справу в Раді Безпеки ООН, щоб подати в суд на Курдистан. Але що це може змінити?
У Багдаді прекрасно розуміють, що після виходу Курдистану зі складу іракської держави, розпочнеться подальший розпад країни зі створенням незалежних арабських держав з умовною назвою «Шіїтостан» та «Сунітостан». Крім того, Ірак цілком може втратити частину своїх територій на півночі і північному сході, на які претендують курди, включаючи Кіркук і найбільше кіркукське родовище нафти, на якому видобувається майже 40% всієї нафти в Іраку.
При цьому слід зазначити, що на цьому фоні не все гладко всередині самої курдської автономії. В Ербілі досі тривають важкі переговори між делегаціями Демократичної партії Курдистану (ДПК), Патріотичного союзу Курдистану (ПСК) і руху «Горран», який продовжує бойкотувати курдський парламент в питанні досягнення угоди щодо підтримки цими трьома основними курдськими партіями самої ідеї референдуму через скликання парламенту Іракського Курдистану. Відсутність схвалення на законодавчому рівні його підсумків просто дезавуює саму ідею проведення референдуму.
Серед невирішених питань залишаються узгодження Закону про вибори президента і нові моделі розподілу доходів від експорту вуглеводнів.
Можна припустити, що визначальною все-таки, швидше за все, буде позиція Анкари, яка може просто перекрити іракським курдам будь-який вихід у зовнішній світ в обхід Багдада.
Президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган назвав референдум помилкою і загрозою територіальної цілісності Іраку.
Це цілком зрозуміло, оскільки незалежність Іракського Курдистану підштовхне турецьких курдів, які становлять майже третину населення країни, до аналогічного кроку.
Тим самим збройні сутички армії з бойовиками РПК (Робочої партії Курдистану) розгоряться з новою силою, як і теракти в Південно-Східній Анатолії, а можливо і в великих містах Туреччини. У цій ситуації можливо вторгнення турецької армії на Північ Іраку. Абсолютно ясно, що Анкара зробить все можливе, щоб не допустити виходу зі складу турецької республіки населених курдами провінцій.
А поки, за деякими даними, в Ербілі найближчим часом повинна відбутися зустріч глави турецької спецслужби MIT Хакана Фідана, командувача спецпідрозділом «Кодс» КВІР ІРІ генерал-майора Касема Сулеймані з Масудом Барзані, які хочуть переконати його піти на компроміс з Багдадом.
|
Примітка: Касем Сулеймані (прізвисько «Тінь») народився 11 березня 1957 року в Раборі, провінція Кербар, Іран. Військовий діяч, генерал-майор, з 2000 року є керівником спецпідрозділу «Кодс» у складі КВІР, призначеного для реалізації військових і таємних операцій за межами Ірану. «Кодс» під керівництвом К. Сулеймані надає військову підтримку угрупованням ХАМАС і Хезболла в Палестині і Лівані, а також зіграв важливу роль у формуванні політичної ситуації в Іраку після виведення звідти американських військ. Починаючи з 2012 року К. Сулеймані імовірно допоміг уряду Б. Асада переломити хід громадянської війни в Сирії і відбити стратегічні міста і території у повстанських угруповань. К. Сулеймані також бере участь в наданні допомоги уряду Іраку в боротьбі проти терористів «Ісламської держави». Всередині Ірану К. Сулеймані вважається національним героєм, про якого знімають документальні та художні фільми, пишуть пісні і кому присвячують досягнення. Серед політиків він вважається видатним стратегом і організатором спеціальних операцій, а також творцем широкої агентурної мережі на Близькому Сході з опорою на шиїтські громади. Він є найбільш впливовою й потужною фігурою на Близькому Сході, незважаючи на те, що «ніхто нічого про нього не чув».
|
Крім того, Хакан Фідан має намір обговорити з керівником спецслужби курдів Масруром Барзані його зустріч з главою військового крила Робітничої партії Курдистану (РПК) Кемалем Байюком, який нещодавно приїжджав в Ербіль для консультацій з керівником розвідслужби Іракського Курдистану.
|
Примітка: Хакан Фідан народився в Анкарі в 1968 році. Дипломат, з травня 2010 року голова Національної розвідувальної організації Туреччини (MIT). Після закінчення магістратури в галузі управління та політології в Університеті штату Меріленд (UMUC) отримав ступінь доктора в Університеті Бількент (Анкара). З 1986 по 2001 рік служив унтер-офіцером в турецькій армії. З 2003 по 2007 рік очолював організацію зі сприяння країнам, що розвиваються. У листопаді 2007 року Х. Фідан був призначений заступником статс-секретаря в президії міністрів. З травня 2010 року — голова турецької розвідслужби MIT. 7 лютого 2015 року залишив свій пост, щоб балотуватися на виборах в парламент Туреччини від Партії справедливості і розвитку. 9 березня 2015 року відмовився від своєї кандидатури і повернувся до своєї колишньої посади. У 2009 році брав участь в секретних мирних переговорах з Курдською робочої партією (КРП) в Осло, а також розмовляв з Абдуллою Оджаланом. |
Анкара не без підстав підозрює, що між двома цими силами явно намічається альянс, який стає більш очевидним в рамках проведення референдуму, а вірніше — крайньої зацікавленості клану Барзані в підтримці цієї ідеї РПК і її філіями в особі насамперед Партії демократичного союзу (ПДС) в Сирії.
Це означає, що референдум в Іракському Курдистані автоматично призведе до проведення аналогічних плебісцитів вже в Сирії і до чіткої перспективі створення там спочатку квазі-державної автономії з подальшим приєднанням до незалежної курдської держави. А це вже загроза національній безпеці Туреччини і її територіальної цілісності. При цьому доречно згадати, що Вашингтон вже створив в курдських районах на півночі і північному сході Сирії свою військову присутність.
Дамаск, ослаблений 6-річною війною з озброєною опозицією і терористами ІД, не хоче дратувати сирійських курдів різким ставленням до референдуму, поки вони б'ються проти спільного з ним ворога. Але керівництво Сирійської Арабської Республіки прекрасно розуміє, що курдські угрупування не тільки сильно зміцніли за час протистояння з ІД і «Джабхат ан-Нусрою», а й де-факто створили свою автономію в північно-східних районах САР, які межують з Іракським Курдистаном. Тому в разі оголошення незалежності Курдистану, сирійська курдська автономія безумовно захоче приєднатися до нової держави.
Поряд з Анкарою, вирішальне слово буде і за Тегераном. Адже свого часу саме ІРІ врятувала тисячі курдів від переслідувань С. Хусейна, в тому числі і видних членів сім'ї самого М. Барзані, включно з нинішнім прем'єр-міністра Іракського Курдистану Нечірваном Барзані.
Головний військовий радник Верховного лідера Ірану аятоли Алі Хаменеї генерал Ях’я Рахім Сафаві кілька днів тому в інтерв'ю іранському інформаційному агентству ISNA висловив консолідовану думку вищого іранського керівництва і іранської військово-політичної еліти, заявивши, що референдум може спровокувати «війну і тривалу нестабільність» у всьому близькосхідному регіоні. «Підсумки референдуму реалізують вороги мусульман, причому, виношувана ними ідея розділу не тільки Іраку, але й Сирії, чревата серйозними наслідками», — підкреслив Сафаві.
|
Примітка: Ях’я Рахім Сафаві, азербайджанець за народженням, народився 2 січня 1958 року в Ісфахані. З 1981 по 1988 роки воював на ірано-іракському фронті, має урядові нагороди. По вересень 2007 року (протягом 10 років) був Головнокомандувачем КВІР (Корпус вартових ісламської революції). В даний час займає пост головного військового радника при Верховному головнокомандуючому ІРІ, вважається одним з найближчих довірених осіб Верховного лідера і безпосередньо йому підпорядковується. Згідно Резолюції 1737, прийнятої РБ ООН в 2006 році, підпадає під санкції як «особа, що бере участь як в ядерній програмі Ірану, так і в програмі з розробки балістичних ракет». 1 вересня 2007 року аятола А. Хаменеї зняв Я. Сафаві з поста головнокомандувача КВІР без пояснення причин, проте вважається, що його відставка послідувала після того, як Я. Сафаві виступив з промовою, в якій неявно попередив мулл про те, що збройні сили Ірану не готові до війни проти набагато сильніших ворогів. Нинішній пост, на думку експертів, ізолює генерала від активного громадського життя, ставить хрест на його військовій кар'єрі і усуває його від участі у високій політичній грі. У 2010 році Я. Сафаві виступив із заявою про малоймовірність військового нападу США та Ізраїлю на Іран, і готовність КВІР і іранської армії до відбиття можливих ударів супротивників. У своєму виступі Я. Сафаві підкреслив, що «обидва режими здатні напасти на Іран, але позбавлені політичного рішення для цієї справи. У разі нападу Америки і режиму Ізраїлю, Ісламська Республіка Іран створить для них великі проблеми». |
Головний політичний радник Верховного лідера ІРІ Алі Акбар Велаяті в своєму виступі в Тегеранському університеті «Азаді» сказав, що Іран не підтримує ідею курдського референдуму, так як його позиція випливає з принципу захисту територіальної цілісності країн регіону Близького Сходу. При цьому, іранські курди, на відміну від іракських, сирійських та турецьких, до незалежності не прагнуть і не виступають проти центрального уряду Ісламської Республіки Іран, який останнім часом витратив величезні кошти на розвиток економіки та інфраструктури курдських районів країни.
|
Примітка: Алі Акбар Велаяті народився 24 червня 1945 року в Ростамабаді, округ Шеміран. Радник з міжнародних справ Верховного лідера ІРІ. За освітою лікар, пізніше зайнявся політикою і вельми успішно. Був міністром закордонних справ при президентах Хаменеї і Рафсанджані. Двічі висував свою кандидатуру на президентські вибори, але не пройшов. |
Секретар Вищої ради національної безпеки Ірану Алі Шамхані заявив 17 вересня, що влада ІРІ закриє всі прикордонні переходи з Іракським Курдистаном в разі проведення там 25 вересня референдуму. За його словами, діючі прикордонні угоди були укладені між Іраном і курдським регіоном в складі інтегрованого Іраку, попереджаючи, що курдське відділення від Іраку призведе до закриття всіх прикордонних переходів Ірану з цим регіоном, повідомляє Tasnim News. «Іран безумовно визнає тільки єдиний, інтегрований і федеральний уряд Іраку», — підкреслив А. Шамхані.
Він також пригрозив, що відділення іракського регіону Курдистану покладе кінець всім військовим угодами і договорами в сфері безпеки між Тегераном і Ербілем, заявивши, що Іран згодом прийме нову політику в області безпеки прилеглих кордонів.
У разі відділення Іракського Курдистану Іран буде змушений переглянути свою політику щодо курдів і приймати абсолютно різні підходи до боротьби з антиіранськими групами, які присутні і діють всередині Іракського Курдистану.
Таким чином, Іран переконаний, що Ірак не повинен бути розчленований. Якщо він розпадеться на кілька частин, то така ж доля спіткає і Сирію, і Туреччину.
На сьогодні є тільки одна країна, що однозначно і рішуче виступає за створення незалежної курдської держави — це Ізраїль.
Єврейській державі вигідно створити на Близькому Сході подалі від своїх кордонів потужний осередок напруженості, який відверне увагу і ресурси основних опонентів Ізраїлю.
Але в даному випадку від Тель-Авіва мало що залежить, оскільки він не є учасником всього цього процесу.
Таким чином, якщо не станеться якихось абсолютно непередбачуваних подій, відстань між референдумом і його визнанням може зайняти роки, а то й десятиліття. І навіть якщо референдум відбудеться, він, напевно, залишиться багато в чому на папері і таким собі більше пропагандистським явищем в силу просто невизнання його з боку міжнародного співтовариства. При цьому, блокування експорту вуглеводнів одним тільки Багдадом здатне викликати в курдської автономії повний економічний колапс, не кажучи вже про транспортну ізоляції з боку Туреччини і Ірану.
