Прем’єр міністр Ізраїлю Б. Нетаньяху найближчим часом планує відвідати Росію, щоб при зустрічі з російським президентом обговорити питання щодо поставок зенітних ракетних комплексів С-300 до Сирії.
Мета візиту цілком зрозуміла, Москва перекинула до Сирії вже вісім комплексів С-300, що значною мірою може перешкоджати ударам ізраїльської авіації по іранській інфраструктурі. Вважається за вірогідне, що Тель-Авів може «закрити очі» на С-300, але за єдиної умови — щоб ними не прикривалась інфраструктура КВІР Ірану. Другим питання для обговорення є озброєння Іраном «Хизбулли». Тель-Авів намагатиметься вкотре з’ясувати його за допомогою Москви, але, як і раніше, навряд чи це йому це вдасться. У Москви вже немає достатньо вагомих важелів тиску на Тегеран, як і великого бажання цим займатися.
|
Довідково: Чотири перші комплекси С-300 наприкінці вересня та на початку жовтня ц. р. були розгорнуті на базі Т-4 (провінція Хомс поблизу міста Тіяс). Ще чотири комплекси знаходяться в районі міста Дейр-ез-Зор. Фактично, Росія утворює над Сирією «зону, заборонену для польотів». |
Крім зенітних ракетних комплексів ППО, 25 вересня Росія перекинула до Сирії (на російську базу Хмеймім) новітню мобільну систему радіоелектронної боротьби «Красуха-4».
|
Довідково: «Красуха-4» вважається сучасною системою радіоелектронної боротьби (РЕБ), яка спроможна пошкоджувати системи зв’язку, виводити з ладу системи керування керованих ракет та бойових літаків, нейтралізувати системи розвідувальних супутників на низьких орбітах та радари повітряних систем типу AWACS на відстанях від 150 до 300 км. |
За даними розвідок США та Ізраїлю, з Ірану до Сирії російськими літаками перевезено кілька бойових розрахунків для комплексів С-300, що розгорнуті в Сирії. Це, безумовно, викликало певне занепокоєння у Вашингтоні та Тель-Авіві. З одного боку, заміна російських військовослужбовців іранськими розрахунками розв’язує руки ВПС Ізраїлю для нанесення ударів по позиціях ракетних комплексів і, тим більш, вже не треба попереджати росіян про авіаційні удари. З іншого боку, це певним чином посилює систему ППО Сирії та несе нові загрози для авіації США і їх союзників.
За попередніми даними, до району Дейр-ез-Зор та Маядін прибули нові військові частини зі складу сухопутних військ ЗС Росії. Цікавим є те, що проіранські шиїтські формування передислокуються із районів розгортання російських засобів ППО до інших районів. Складається враження, що Росія, за погодженням зі США та країнами-учасницями коаліції, в обмін на збереження своєї присутності в Сирії (про що ми вже згадували раніше) перебирає на себе «шиїтський коридор» забезпечення іранських формувань по Євфрату і далі — у напрямку Дейр-ез-Зор – Пальміра – Хомс. Поки не зовсім зрозуміло, що змусило Мокву це зробити, бо фактично вона бере на себе відповідальність за блокування цього ж коридору, який «перекриє кисень Хизбуллі».
Ризики цього кроку для Росії значно зростають, бо КВІР не припинить проводку своїх конвоїв, а Ізраїль не припинить завдавати ударів по них, але тепер у зоні відповідальності російських сил. Якщо Москва прикриватиме іранські конвої, то це означатиме пряме зіткнення з Ізраїлем у найближчій перспективі.
У відповідь на дії Росії, США вирішили передислокувати до ОАЕ ескадрильї винищувачів 5-го покоління F-35 (F-35 Lightning II), які базуватимуться на авіаційній базі ель-Дафра (32 км на південь від Абу-Дабі).
|
Довідково: Lockheed Martin F-35 Lightning II — багатоцільовий винищувач-бомбардувальник 5-го покоління, розроблений фірмою Lockheed Martin Aeronautics Company (Tactical Aircraft Systems) в трьох варіантах: варіант для потреб ВПС США (наземний винищувач — CTOL), для Корпусу морської піхоти США і ВМС Великої Британії (винищувач з укороченим зльотом та вертикальною посадкою — STOVL), і для потреб ВМС США (палубний винищувач — CV). 2 серпня 2016 року ВПС США оголосили про готовність винищувачів F-35A 34-ї ескадрильї до бойового застосування. За даними на травень 2018 року всього виготовлено 290 одиниць. |
5 жовтня президент Туреччини Р. Ердоган заявив, що турецька армія може залишити територію Сирії, але тільки після проведення загальних виборів в цій країні. Начебто все зрозуміло, мирний план Ердогана спрацював, кровопролиття в Ідлібі вдалося уникнути і країна буде готуватися до виборів і до формування нової влади. Але є проблема: для проведення загальних виборів на всій території країни потрібно, щоб Туреччина, Іран, Росія та США якось змогли домовитись. Але чи сядуть вони за стіл переговорів? Напевно, що так. Але не зараз… Проводити локальні вибори немає сенсу, бо тоді іноземні війська повинні залишатися в своїх зонах деескалації, принаймні, щоб гарантувати безпеку виборів.
Поряд із питанням проведення виборів постає питання відновлення зруйнованої країни. У Росії на це немає коштів, як і самого бажання, бо їй у цій війні нічого не дісталося. Кажуть, що Китай готовий профінансувати відновлення економіки Сирії, але у тої немає достатньо нафти і газу. Китай же імпортує нафту з Ірану і це поки що його задовольняє. Для нього також немає великого інтересу у справі вкладання коштів в зруйновану країну, хіба що лише під якісь локальні проекти.
Але це, як вважається, віддалена перспектива. На сьогодні є дуже важливе питання: Як вплинуло на розвиток ситуації в Сирії рішення про скасування операції в провінції Ідліб? За наявними даними, біля 60 тис. бойовиків вже перейшли під контроль Туреччини, там же дислокується до 30 тис. турецьких військовослужбовців. Ще 30 тис. знаходяться на території проведення операцій «Щит Євфрату» та «Оливкова гілка». З території Туреччини до провінції Ідліб практично безперервно рухаються вантажівки з військовим спорядженням та допомогою для населення. Активно триває процес створення структур місцевої квазі-держави. Режим Асада вже не спроможний контролювати ситуацію в Ідлібі, а державне утворення в Ідлібі незабаром буде готове перебрати на себе владу в Сирії.
На території провінції ще залишилось біля 20–25 тис. бойовиків, але це в своїй більшості вільні найманці та кримінальні банди. На схід від Євфрату — курдські території (близько 20 % території Сирії), майже вціліла інфраструктура та основні поклади нафти та газу. Ця територія контролюється американцями та військами коаліції, і Вашингтон нікому не дозволить на неї зазіхати. Достатньо згадати події лютого 2018 року, коли американські війська «стерли в порошок» більш ніж 200 найманців російської ПВК «Вагнер».
|
Довідково: З жовтня 2015 року на території Сирії США побудували 13 військових баз в районах Хасеке, Ракка, Мюнбіч, Айн-ель-Араб (Кобані). 14-ту базу створено поблизу найбільшого родовища нафти «Аль-Омар» у східній частині провінції Дейр-ез-Зор, біля міста Хаджін. У районі Камишли досі триває будівництво ще 2-х військових баз. В цей же час американські інструктори та радники не припиняють активної підготовки та озброєння курдських загонів YPG/PKK. До речі, курди намагаються змінити етнічний склад в районах Ракка, Мюнбіч, Талль-Абьяд та інших, виганяючи арабів з їх рідних земель та захоплюючи їхні домівки та майно. |
Подальший розвиток ситуації може бути наступним:
Туреччина. Якщо Москва виведе свої війська із Сирії з будь-якої причини, а їх всього дві (воєнна поразка Москви в самій Сирії внаслідок збройних зіткнень з військами США, коаліції або Ізраїлю, або політичні зсуви в самій Росії), то для Анкари окупація Ідлібу стає неактуальною і створена турками «буферна зона» слугуватиме захисним бар’єром від загонів «Робітничої партії Курдистану» (РПК). Питання щодо них можна узгодити за сприяння проамериканських курдів із «Сирійських демократичних сил» (СДС).
Для Росії ситуація в Сирії щораз стає безнадійною. США, коаліція та Ізраїль не відступлять і не змінять своїх планів відносно Сирії через присутність там Ірану. Утримувати свій контингент в Сирії для Москви стає все більш обтяжливою справою. Виходити із Сирії не личить з точки зору престижу Росії на світовій арені. Для Москви ситуація склалась патова.
І навіть більше, економісти передрікають нову світову кризу, яка може розпочатись вже у 2019 році. Причин тому кілька: початок торговельної війни Сполучених Штатів Америки з Китаєм і газова експансія США на європейський ринок. Зі збільшенням експорту американського газу до Європи обов’язково падатиме ціна на нафту. Росія навряд чи це переживе, що також може стати кінцем путінського режиму. Сьогоднішнє зростання ціни на нафту незначне й тимчасове.
В самому Ірані економічні санкції продовжують робити свою справу. Так, зростання ВВП в 2017–2018 роках знизилось до 3,8 % За даними Financial Tribune, нафтова, сільськогосподарська галузі та сфера надання послуг країни зараз на рівні 2012 року. За повідомленнями Mehr News, на 46 % за об’ємом та на майже 30 % за вартістю знизився експорт газового конденсату Ірану.
Ситуація для іранських сил в Сирії також з кожним днем погіршується. Основну загрозу становлять ВПС Ізраїлю, які продовжують завдавати авіаційних та ракетних ударів по об’єктах інфраструктури КВІР та конвоях. Ігор Сподін
До речі, проіранські сили та КВІР не переймаються будівництвом військових баз, а використовують і розширюють вже готову інфраструктуру практично на всій території Сирії, від Алеппо до Дераа і від Дамаску до Дейр-ез-Зора. На сьогодні найбільша їх концентрація спостерігається в районі Дамаску (склади, центри військової та радіоелектронної розвідки, бази БПЛА).
З метою дестабілізації обстановки на підконтрольних «Сирійським демократичним силам» територіях КВІР створив активно діючу диверсійно-розвідувальну групу «Народні сили спротиву». Вона вже провела цілий ряд досить успішних операцій проти загонів СДС та коаліційних військ. Створення подібних груп з великою кількістю шиїтських бойовиків на всій території Сирії логічно вписується у концепцію створення Тегераном в інших країнах шиїтської мережі, що функціонує більше в інтересах КВІР та ІРІ, аніж місцевої влади. Так, шиїтське проіранське угруповання «Харакат Хизбулла Ан-Нуджаба» сформувало «Бригаду звільнення Голанських висот», що викликало у Тель-Авіві велике занепокоєння. Йдеться про те, що іноземне збройне угруповання в Сирії створило свою фракцію, яка оголосила війну сусідній державі.
Таким чином, проіранські сили готові продовжувати війну в Сирії, але гнучко змінюють тактику своїх дій, переводячи їх у формат «партизанської війни» на всій території Сирії.
