НЕЗАЛЕЖНИЙ АНАЛІТИЧНИЙ ЦЕНТР ГЕОПОЛІТИЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

 

Олексій Волович

Воєнно-політична та економічна ситуація у лютому 2019 року

 

Протягом лютого 2019 року на Близькому Сході і у Північній Африці традиційно спостерігалася напружена воєнно-політична обстановка. Цього разу ми пропонуємо нашим читачам аналітичний огляд різних міжнародних політичних консультацій з близькосхідної проблематики, які відбувалися протягом місяця, а також огляд подій і процесів в Сирії, Туреччині, Ізраїлі, Ірані, Лівії, Судані і Алжирі, хоча і в інших країнах цього регіону відбувалися не менш важливі події і процеси. Та цей Широкий Близький Схід — неосяжний, тут розташувалися майже 25 країн.

 

НАРАДИ З БЛИЗЬКОГО СХОДУ

6 лютого у Вашингтоні відбулася міністерська зустріч по Сирії, в якій брали участь міністри закордонних справ Франції, Німеччини, Йорданії, Єгипту, КСА, Великої Британії і США. Учасники зустрічі підтвердили, що військового розв'язання сирійської кризи не існує, а також висловили підтримку резолюції 2254 РБ ООН. В цей же день держсекретар США Майк Помпео провів у Вашингтоні одноденну нараду з міністрами закордонних справ Глобальної коаліції по боротьбі з ІДІЛ, що складається з 79 членів. На зустрічі обговорювалася поразка ІДІЛ в Іраку і Сирії в результаті зусиль коаліції та її партнерів протягом чотирьох років. Міністри також обговорили наступний етап кампанії в Іраку і Сирії з метою остаточного знищення угруповання ІДІЛ і недопущення його відродження. Виступаючи перед учасниками зустрічі, М. Помпео заявив, що «США не дозволять Росії стати основним зовнішнім гравцем на Близькому Сході, допоки при владі знаходиться президент Д. Трамп». За його словами, партнерські зв'язки, які США встановили на Близькому Сході, «потужні і міцні». Учасники Глобальної коаліції регулярно зустрічаються для координації спільних зусиль з протидії ІДІЛ. Остання міністерська нарада коаліції відбулася в Брюсселі 12 липня 2018 року.

Міністри закордонних справ Глобальної коаліції по боротьбі з ІДІЛ на конференції у Вашингтоні, 6 лютого ц. р.

13–14 лютого у Варшаві працювала міжнародна міністерська конференція з питань безпеки на Близькому Сході за участі представників майже 60 країн. До участі запрошувалися представники країн з усього світу. У заході не брали участі представники Росії, Китаю, Ірану, Іраку, Сирії та Лівану. Учасники конференції обмінялися думками щодо ситуації на Близькому Сході і обговорили перспективи досягнення миру в регіоні. Головний акцент робився на необхідності тісної трансатлантичної співпраці з метою врегулювання гуманітарної кризи і проблеми біженців, протидії ризикам поширення зброї масового ураження, кібернетичним загрозам, боротьбі з тероризмом і організованою злочинністю. У своєму виступі міністр закордонних справ України Павло Клімкін закликав учасників конференції до тісної співпраці з метою протидії викликам і гібридним загрозам, які створює Росія для демократичного світу. На погляд автора цих рядків, підхід української сторони до конференції П. Клімкін сформулював досить влучно: «Міністерська конференція щодо Близького Сходу у Варшаві не проти чогось або когось. Вона — безумовно «за». За розробку спільної близькосхідної стратегії для усього цивілізованого світу».

На підсумковій прес-конференції глава МЗС Польщі Я. Чапутович зазначив, що під час заходу обговорювалися ситуація в Ємені, Сирії і Лівії, питання палестино-ізраїльського врегулювання і гуманітарні проблеми в згаданих країнах. Хоча польський міністр і зазначив, що ситуація навколо Ірану фігурувала тільки «в ході обговорення різних тем», проте, віце-президент США М. Пенс, держсекретар М. Помпео і прем'єр-міністр Ізраїлю Б. Нетаньяху в своїх виступах приділили чимало уваги «іранській проблемі». Вперше в сучасній історії представники Ізраїлю і арабських країн сиділи за одним столом переговорів. При цьому Б. Нетаньяху заявив, що його країна планує створити з арабськими державами військово-політичний альянс проти Ірану. Однак, схоже, що прем'єр-міністр Ізраїлю не надто досяг успіху у справі реалізації таких авантюристських планів.

Учасники варшавської міністерської конференції з питань безпеки на Близькому Сході, 13 лютого ц. р.

МЗС Ірану кваліфікувало конференцію у Варшаві як ворожу антиіранську ініціативу США. Про це було заявлено тимчасовому повіреному в справах Польщі в Тегерані Войцеху Унольту з побажанням, щоб Польща відмовилася від проведення даного заходу. 23 січня, щоб послабити напруженість у відносинах між Варшавою і Тегераном, іраномовний заступник міністра закордонних справ Польщі Мацей Ланг відвідав Тегеран. На зустрічі з заступником міністра закордонних справ Ірану Сеїдом Аракчі він зазначив, що ключовою темою конференції у Варшаві буде не формування коаліції проти Ірану, а питання встановлення миру на Близькому Сході, що, на думку М. Ланга, неможливо без участі Ірану.

Президенти Ірану, Росії та Туреччини на саміті в Сочі, 14 лютого ц. р.

Саміт у Сочі. 14 лютого в Сочі на черговому саміті зустрілись президенти Росії, Ірану і Туреччини з метою обговорити координацію дій трьох країн в Сирії. Учасники саміту «висловили серйозну стурбованість» спробами терористичного угрупування «Тахрір аш-Шам» посилити свій контроль в провінції Ідліб і домовилися про конкретні кроки з метою повного виконання досягнутих 17 вересня 2018 року домовленостей щодо стабілізації ситуації в Ідлібі і на сході Сирії. В. Путін знову нагадав Р. Ердогану, що «створення Ідлібської зони деескалації є тимчасовим заходом і агресивні вилазки бойовиків не повинні залишатися безкарними». Іншим «прозорим натяком» Р. Ердогану була заява В. Путіна про те, що проблеми безпеки на північному сході Сирії в контексті можливого виведення звідти військ США повинні усуватися винятково на основі суворого дотримання суверенітету і територіальної цілісності САР. Зі свого боку, Р. Ердоган підкреслив, що виведення військового контингенту США з Сирії не повинно призвести до вакууму влади на цих територіях. Р. Ердоган також не виключив можливості проведення спільної з Росією та Іраном операції проти бойовиків в зоні деескалації Ідліб. За словами президента ІРІ Х. Роухані, співпраця Ірану, Росії і Туреччини і присутність їх сил на території Сирії сприятиме посиленню безпеки і припиненню громадянської війни в цій країні. Складається враження, що на саміті в Сочі була досягнута принципова домовленість про проведення спільної військової операції проти бойовиків угруповання «Тахрір аш-Шам». 20 лютого заступник глави МЗС РФ М. Богданов заявив про неминучість військової операції проти терористів в Ідлібі. Однак, неясним залишається головне питання — хто буде контролювати території у провінції Ідліб, які будуть звільнятися в ході операції? На наш погляд, як би лідери РФ, ІРІ і ТР не приховували свої розбіжності з питання сирійського врегулювання, але вони стають дедалі більш очевидними, оскільки Москва, Тегеран і Анкара переслідують в Сирії різні цілі.

 

СИРІЯ

Бойові дії. 12 лютого на півдні провінції Ідліб бойовики угруповання «Тахрір аш-Шам» намагалися атакувати позиції урядових сил. У відповідь сирійська артилерія обстріляла позиції бойовиків цього угруповання. 18 лютого в адміністративному центрі провінції Ідліб, де знаходиться «місцева рада», прогриміли два вибухи, в результаті яких загинуло 24 людини, в тому числі 16 цивільних. 22 лютого сирійська артилерія і літаки ПКС Росії завдавали ударів по позиціях угрупування «Тахрір аш-Шам» на півдні провінції Ідліб. Починаючи з 24 лютого і до кінця місяця, літаки сирійських ВПС завдавали ударів по позиціях угруповань «Тахрір аш-Шам» і «Джейш аль-Ізза» на півдні і сході провінції Ідліб. Незважаючи на це, за деякими даними, до кінця лютого бойовики угруповання «Тахрір аш-Шам» практично встановили свій контроль над усією зоною деескалації Ідліб і за сприяння турецьких спецслужб навіть створили там власний «уряд».

Ситуація на півночі Сирії (лютий 2019 року)

12 і 13 лютого на півночі провінції Хама було відбито атаку бойовиків угруповання «Тахрір аш-Шам» на позиції урядових сил в районі міста Махрада. У відповідь сирійська артилерія потужно обстріляла позиції джихадистів в районі міста Кафр Набуда. 14 лютого сирійські війська завдали артилерійського удару по позиціях угрупування «Ісламська партія Туркестану». 15 лютого, за узгодження з командуванням ЗС Сирії, гелікоптери ВПС Іраку завдали удару по позиціях ІДІЛ на території Сирії поблизу кордону з іракською провінцією аль-Анбар.

На початку лютого у провінції Дейр-ез-Зор група терористів ІДІЛ утримувала ділянку площею приблизно 4 кв. км на північ від селища ель-Багуз на кордоні з Іраком. 10 лютого формування «Сил демократичної Сирії» (СДС) за підтримки авіації і артилерії міжнародної коаліції почали планомірно зачищати цю ділянку. Повідомлялося, що до 16 лютого формування СДС за підтримки ВПС США встановили повний контроль над ель-Багузом, в якому на той момент нібито перебували до 600 джихадистів. Однак, схоже, що ці повідомлення помилкові, оскільки запеклі бої тут тривали ще й 18 лютого. 19–22 лютого командування СДС було змушене взяти паузу з тим, щоб дати можливість залишити ель-Багуз мирним мешканцям. За даними СДС, цього разу в оточеній зоні вже налічувалося щонайменше 1 тис. бойовиків ІДІЛ і до 2 тис. їхніх посібників з числа цивільного населення. До кінця лютого, за даними ООН, район ель-Багуза залишило приблизно 12 тис. цивільних осіб. 21 лютого стало відомо, що під контролем СДС знаходяться 3 табори, в яких знайшли притулок понад 2,5 тис. дітей з понад 30 країн, батьки яких воювали в рядах ІДІЛ.

Останній оплот терористів ІДІЛ у сирійській провінції Дейр-ез-Зор на кордоні з Іраком	Затримані за підозрою у причетності до ІДІЛ в районі ель-Багуза	Цивільне населення у таборі біженців в районі ель-Багуза

16 лютого на сході провінції Хомс відбувалися бої між сирійськими військами і бойовиками ІДІЛ після того, як останні спробували атакувати позиції урядових сил в районі Пальміри. 24 лютого сирійські війська почали операцію в цій частині провінції з зачистки місцевості, де переховуються бойовики ІДІЛ. А ще за тиждень до того, 16 лютого, було оголошено про відкриття двох гуманітарних коридорів для виведення біженців з табору «Ер-Рукбан» поблизу міста ат-Танф на сирійсько-іракському кордоні. Проте, згідно з повідомленням МО РФ, американська сторона нібито протидіє прагненню жителів цього табору повернутися до місць свого проживання в Сирії. Як стало відомо, більшість з 50 тис. мешканців табору — це бойовики різних угруповань і члени їх сімей, які остерігаються повертатися на підконтрольні Дамаску території.

 

ТУРЕЧЧИНА

Президент Туреччини Реджеп Ердоган на засіданні Американсько-турецької ради, 7 лютого ц. р.

США-Туреччина: складний діалог. Впродовж лютого тривав досить складний діалог між Вашингтоном і Анкарою. 7 лютого під час виступу на засіданні Американсько-турецької ради президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган розповів про успішне подолання всіх труднощів і випробувань в двосторонніх відносинах. Зокрема, Р. Ердоган заявив про готовність його країни вести боротьбу з терористичними угрупованнями в тих районах Сирії, звідки будуть виведені війська США. Він також відзначив, що Туреччина сподівається, що мито США на імпорт алюмінію і сталі з Туреччини буде знижуватися. Нагадаємо, що відносини між двома країнами різко погіршилися в минулому році через рішення президента США Д. Трампа підвищити мита на імпорт алюмінію і сталі з Туреччини до 20 % і 50 % відповідно, що спровокувало різке падіння курсу турецької ліри. Проте, на нашу думку, оптимізм Р. Ердогана щодо американсько-турецьких відносин значною мірою є показним, оскільки між Анкарою і Вашингтоном досі залишається досить багато неврегульованих суперечностей і розбіжностей.

7 лютого стало відомо про рішення адміністрації Д. Трампа відкликати пропозицію Туреччині з продажу систем ПВО/ПРО Patriot в тому разі, якщо Туреччина все ж придбає у Росії ЗРК С-400 «Тріумф». Раніше турецька влада заявляла, що може придбати і ЗРК С-400, і комплекс Patriot, проте вважає неприйнятним придбання комплексу Patriot, якщо воно буде обумовлено відмовою від купівлі ЗРК С-400. Основними вимогами Туреччини при придбанні іноземних ОВТ є організація їх спільного виробництва, надання кредиту і дострокова поставка. Ні Вашингтон, ні Москва не готові виконати ці вимоги повною мірою. 19 грудня 2018 року держдепартамент США затвердив рішення про продаж Туреччині комплексів Patriot на суму 3,5 млрд доларів. Передбачається поставити Туреччини 80 ракет-перехоплювачів MIM-104E і 60 ракет PAC-3 для комплексів Patriot. У вересні 2017 року РФ і ТР підтвердили факт укладення контракту на поставки Туреччині ЗРК С-400 восени 2019 року. За деякими даними, зараз розглядається можливість закупівлі Туреччиною і новітнього ЗРК С-500 «Прометей». На турецькі плани придбати С-400 реакція НАТО і США була вкрай негативною. Основний аргумент союзників Анкари по НАТО — російські ЗРК С-400 несумісні з аналогічними системами Альянсу. Однак, на наш погляд, найголовніше полягає в тому, що армії країн НАТО не повинні брати на озброєння ОВТ, що виготовляються в Росії, оскільки це абсурдно і загрожує залежністю від Москви.

21 лютого президент Туреччини Р. Ердоган провів телефонні переговори з президентом США Д. Трампом, під час яких досягнуто домовленостей щодо виведення військ США з Сирії і про необхідність подальшої координації дій для формування зони безпеки на північному сході Сирії. В цій розмові Д. Трамп зазначив, що США мають намір залишити на якийсь час в Сирії «невеликий миротворчий контингент» у складі 200 американських військовослужбовців. Однак уже наступного дня Білий дім повідомив, що в Сирії залишатиметься вже 400 військових «миротворців» для того, щоб «зберегти» там присутність близько 1 тис. британських і французьких військових. На думку деяких оглядачів, ці американські військові складатимуть символічну гарантію безпеки курдів від можливих нападів на них з боку ЗС Туреччини і протурецьких збройних угруповань.

Міністр національної оборони Туреччини Хулусі Акар і в. о. міністра оборони США Патрік Шенахен у Вашингтоні, 22 лютого ц. р.

22 лютого у Вашингтоні в. о. міністра оборони США Патрік Шенахен і міністр національної оборони Туреччини Хулусі Акар обговорили питання можливого придбання Анкарою ЗРК С-400 у Росії, а також проблеми, пов'язані з постачанням Туреччині американських стелс-винищувачів п'ятого покоління F-35. На початку березня заступник глави прес-служби Держдепу США Роберт Палладіно заявив, що можливе придбання Туреччиною ЗРК С-400 призведе до перегляду поставок до цієї країни 100 винищувачів F-35 і поставить під загрозу інші майбутні поставки американських ОВТ до Туреччини. Деякі російські експерти вважають, що оскільки турецький персонал для обслуговування та експлуатації ЗРК С-400 навчатимуть російські фахівці, то вони зможуть вивчити конструктивні та технологічні можливості винищувачів F-35 в різних умовах експлуатації, що зробить їх непридатними для виконання завдань під час можливого конфлікту з РФ. Хоча не слід виключати, що американські фахівці також зможуть вивчити ЗРК С-400, на що, власне, турецьке керівництво вже не раз натякало.

 

27 лютого Анкару відвідав головний радник і зять Д. Трампа — Джаред Кушнер в рамках свого близькосхідного турне, яке охоплювало (крім Туреччини) ОАЕ, КСА і Оман. У цьому турне його супроводжували спецпредставник Д. Трампа на міжнародних переговорах Джейсон Грінблатт і спецпредставник США по Ірану Брайан Хук. З огляду на родинні зв'язки Дж. Кушнера з президентом США і його особливі повноваження, турецькі спостерігачі розглядали цей візит як один з найбільш важливих турецько-американських контактів останнього часу. Американську делегацію у своїй особисто прийняв президент Р. Ердоган разом зі своїм зятем і за сумісництвом міністром казначейства Бератом Албайраком. За повідомленням газети Hurriyet, на зустрічі порушувалися питання палестинсько-ізраїльського врегулювання, сирійського конфлікту, боротьби з тероризмом, двосторонніх політичних та торговельно-економічних відносин між ТР і США.

Головний радник президента США Джаред Кушнер із президентом Туреччини Реджепом Ердоганом, 27 лютого ц. р.

Однак, на думку оглядачів, головним було формування Вашингтоном широкого регіонального антиіранського фронту за участю Туреччини, Ізраїлю та арабських країн Перської затоки. Швидше за все, Дж. Кушнер намагався переконати Р. Ердогана припинити споживання іранської нафти і газу в обмін на американські інвестиції, що стало б потужним ударом не тільки по економіці Ірану, а й по осі Росія — Туреччина — Іран. Але навіть якщо б Р. Ердоган й погодився, то хто може замістити обсяг закупівлі Туреччиною іранської нафти (44,6 % від імпортованого обсягу, 10–12 млн тонн нафти в рік) та іранського газу (17 % турецького імпорту газу, 10 млрд куб. метрів щорічно)? З іншого боку, Р. Ердоган неодноразово заявляв, що американські санкції проти Ірану не стосуються Туреччини. За його словами, Туреччина готова працювати з Іраном через спецмеханізми фінансових розрахунків, створені європейськими країнами. Деякі експерти вважають, що у разі відмови Туреччини від іранського газу його могла б замістити Росія, постачаючи додатково газ до Туреччини по газопроводу через Україну, Румунію і Болгарію.

На наш погляд, Р. Ердоган навряд чи наважиться порвати традиційно партнерські відносини з Іраном. По-перше, це невигідно, та й США навряд чи зможуть компенсувати Туреччині розрив економічних відносин з Іраном. По-друге, президенти приходять і йдуть, геополітична ситуація змінюється, а національні інтереси залишаються національними інтересами. По-третє, не виключено, що в «післятрамповський» період Туреччина стане не тільки споживачем нафти і газу з Ірану, але й транзитною територією для їх постачання до Європи, враховуючи, що Іран посідає друге місце у світі за доведеними запасами газу і третє — за його видобутком.

 

ІЗРАЇЛЬ

Парламентські вибори. 21 лютого в Ізраїлі завершилася реєстрація партій і партійних списків на дострокові вибори до Кнесету (всього в ізраїльському парламенті — 120 депутатів), призначених на 9 квітня. На парламентські вибори 2019 року зареєстровано 47 списків, що є рекордно великим числом, якого раніше не було за всю історію Ізраїлю. Втім, дві третини цих списків навряд чи подолають електоральний бар'єр, який становить зараз в Ізраїлі 3,25 %. За всю історію ізраїльського парламентаризму не було випадку, щоб будь-яка партія набрала більше половини всіх голосів і сформувала однопартійний уряд. І вибори 2019 року — не виняток.

Представництво політичних партій в Кнесеті Ізраїлю (кількість місць)

В останні десятиліття політична боротьба в Ізраїлі триває між трьома таборами: право-релігійним, лівоцентристським і арабським. До правих партій в Ізраїлі на даний час зараховують 6 партій: найбільша партія «Лікуд» на чолі з нинішнім прем'єр-міністром Беньяміном Нетаньяху, «Нові праві», Релігійно-сіоністський блок у складі трьох партій, Правоцентристська партія «куланів», «Наш дім — Ізраїль» і партія «Зеут». До правих партій примикає блок ультраортодоксальних релігійних партій: ашкеназький парламентський блок «Єврейство Тори», до складу якого входять партії «Агудат Ісраель» і «Дегель га-Тора», а також сефардська партія ШАС. До лівих партій відносяться: найбільша ліва партія «Авода», парламентський блок «Біло-блакитні», що об'єднує партії «Хосен ле-Ісраель» і «Телем», радикально-ліву партію МЕРЕЦ і партію «Гешер». Арабські (палестинські) партійні блоки: парламентський блок, що складається з помірковано-націоналістичної арабської партії ТААЛ, прокомуністичного блоку ХАДАШ, а також блоку, що складається зі світської радикально-націоналістичної арабської партії БАЛАД та ісламістської партії РААМ. На думку ізраїльських оглядачів, лівоцентристи мають шанс на входження до Кнесету лише за підтримки палестинських партій, включно з арабсько-єврейською Компартією Ізраїлю.

Як вважають деякі ізраїльські оглядачі, нинішня передвиборна компанія відрізняється тим, що вперше за багато років в Ізраїлі з'явилася реальна можливість з відсунення право-релігійного табору від влади, що може дещо послабити позиції правлячої партії «Лікуд». За підсумками опитування громадської думки, проведеного наприкінці лютого ц. р., лівий блок «Біло-блакитні» лідирує і міг би отримати 36 мандатів. «Лікуд» опинився б на другому місці з 30 мандатами. У цих умовах найбільш вірогідним виглядає створення уряду національної єдності на основі блоку «Біло-блакитних» і «Лікуду», що, швидше за все, дасть змогу Б. Нетаньяху і надалі очолювати уряд, але за умови, якщо він зможе якось уникнути суду.

Прем'єр-міністр Ізраїлю Беньямін Нетаньяху і генеральний прокурор країни Авіхай Мандельбліт

Річ у тому, що генеральний прокурор Ізраїлю Авіхай Мандельбліт заявив про намір пред'явити Б. Нетаньягу звинувачення в корупції за трьома різним справам. Зокрема, його звинувачують в шахрайстві, зловживанні довірою, у хабарництві та в отриманні коштовних подарунків від бізнесменів в обмін на заступництво. Швидше за все, звинувачення будуть пред'явлені після виборів 9 квітня. І навіть якщо справа дійде до суду, то процес може тривати кілька місяців, а може й років. Чи буде дозволено Б. Нетаньяху обіймати пост глави уряду на період судового розгляду — поки що невідомо. Сам генпрокурор каже, що у Б. Нетаньяху «є шанс переконати його не пред'являти звинувачення». Це означає, що адвокати Б. Нетаньяху отримають право надати генпрокуророві докази й аргументи, що виключають його провину. Сам Б. Нетаньяху відкинув звинувачення в корупції як необґрунтоване «полювання на відьом», яке, на його думку, «націлене на парламентські вибори». Б. Нетаньяху в черговий раз заявив, що його переслідують з політичних мотивів. Член політбюро правлячої партії «Лікуд» адвокат Аріель Бульштейн назвав дії генпрокурора спробою «вплинути на виборчий процес нелегітимними засобами». На його думку, за тим, що відбувається, стоять представники лівих сил, які «нічим не гребують, щоб домогтися влади».

Прем'єр-міністр Ізраїлю Б. Нетаньяху на зустрічі із президентом РФ В. Путіним, 27 лютого ц. р.

Візит Б. Нетаньяху до Москви. 27 лютого прем'єр-міністр Ізраїлю Б. Нетаньяху відвідав Москву, де провів переговори з президентом РФ В. Путіним. За моїми підрахунками, це вже 17-й візит Б. Нетаньяху до Москви за час його прем'єрства. 3 березня Б. Нетаньяху повідомив, що основною темою його переговорів з В. Путіним був Іран. «Я однозначно дав зрозуміти, що Ізраїль не допустить створення іранського військового плацдарму в Сирії, що ми продовжимо військові дії проти Ірану», — зазначив Б. Нетаньяху. Сторони домовилися про продовження координації дій між збройними силами Росії та Ізраїлю, а також «про досягнення спільної мети — виведення з Сирії іноземних військ, введених з початком громадянської війни». Вочевидь, йдеться, перш за все, про іранські війська. Сторони домовилися створити спільну групу, яка працюватиме для досягнення цієї мети. У Москві Б. Нетаньяху пообіцяли, що ЗРК С-300 не передаватиметься сирійській системі ППО і Ізраїль й надалі зможе вільно діяти в Сирії, але не перетинаючи «червоних ліній», встановлених Москвою. Своїм досить успішним візитом до Москви на тлі передвиборної гонки в Ізраїлі Б. Нетаньяху хотів ще раз продемонструвати ізраїльським виборцям свої хороші стосунки з В. Путіним, якого він запросив на відкриття пам'ятника жертвам блокади Ленінграду в центрі Єрусалиму, заплановане на травень 2019 року. Влітку 2012 року В. Путін був присутній на відкритті меморіалу перемоги Червоної армії над фашистською Німеччиною в ізраїльській Нетанії.

 

ІРАН

Основні покупці іранської нафти

Розбіжності між США і ЄС щодо Ірану. США продовжують чинити тиск на європейських союзників з метою змінити їх позицію щодо Ірану. 6 лютого президент Дональд Трамп заявив: «США мають намір постійно стежити за діями Ірану і вже запровадили найжорсткіші в історії санкції аби гарантувати, що Тегеран ніколи не матиме ядерної зброї». У своєму виступі 14 лютого на конференції з безпеки в Мюнхені віце-президент США Майк Пенс закликав європейських партнерів «припинити підривати санкції США проти іранського смертоносного революційного режиму» і закликав європейські країни вийти з «іранської ядерної угоди». Однак подібні заклики представників американської адміністрації нічого, крім роздратування, у лідерів країн ЄС не викликають. Як заявив глава МЗС ФРН Хайко Маас, Європа вирішила дотримуватися Спільного всеосяжного плану дій (СВПД) щодо ядерної програми ІРІ, так як впевнена, що це відповідає інтересам європейської безпеки. За його словами, Німеччина має намір співпрацювати з Іраном заради врегулювання криз в Сирії і Ємені. МЗС Франції також підтвердило курс Парижа на підтримку СВПД. 19 лютого колишній американський міністр фінансів (2013–2017) Джейкоб Лью, виступаючи в Атлантичній раді у Вашингтоні, заявив, що політика адміністрації Д. Трампа щодо Ірану змушує міжнародне співтовариство шукати шляхи обходу запроваджених ним санкцій проти цієї країни. За його словами, відсутність з боку союзників підтримки рішення США відновити дію антиіранських санкцій призвела лише до «більш енергійного і більш винахідливого пошуку шляхів обходу американських санкцій, ніж це було раніше».

Спікер Меджлісу Ірану Алі Ларіджані із головою КНР Сі Цзіньпіном, 20 лютого ц. р.

19–21 лютого в Китаї перебувала високопоставлена іранська делегація у складі голови Меджлісу Алі Ларіджані, глави Центрального банку, міністрів фінансів, нафти і закордонних справ. Китай є основним торговельно-економічним партнером Ірану протягом останніх десяти років. За даними іранської агенції Tasnim, у 2018 році товарообіг між країнами склав близько 35 млрд доларів.

20 лютого на зустрічі зі спікером Меджлісу Ірану голова КНР Сі Цзіньпін заявив, що Китай підтримує позицію Євросоюзу з питання співпраці з Іраном в рамках СВПД. За його словами, у новій ситуації Китай і Іран повинні ще більше зміцнювати стратегічне співробітництво, посилювати безпеку і боротьбу з тероризмом, спільними зусиллями просувати побудову міжнародних відносин нового типу — «спільноти єдиної долі людства». Сі Цзіньпін зазначив, що Китай завжди підтримував конструктивну роль Ірану в захисті миру і стабільності на Близькому Сході і готовий разом з іранською стороною підтримувати тісний контакт і координацію в регіональних питаннях.

За підсумками візиту було заявлено, що китайська влада, не зважаючи на американські санкції, і надалі купуватиме іранську нафту у великих обсягах. Міністр нафти Ірану Біжан Зангане обговорив з керівництвом Китайської національної нафтогазової корпорації (CNPC) її участь в проекті «Південний Парс. Фаза 11» замість французького нафтогазового концерну Total. «Південний Парс» — найбільше у світі родовище, запаси якого оцінюються в 13,8 трлн куб. метрів газу.

25 лютого Тегеран відвідав президент Сирії Башар Асад (вперше з початку сирійської кризи у 2011 році). В ході переговорів із Верховним лідером ІРІ аятолою Алі Хаменеї було підтверджено, що двосторонні партнерство дає змогу успішно протистояти «ворожим змовам», які намагаються дестабілізувати ситуацію на Близькому Сході. А. Хаменеї запевнив, що Іран і надалі виступатиме на боці Сирії. Б. Асад також зустрівся з президентом ІРІ Хасаном Роухані. Обидва лідери «висловили задоволення рівнем стратегічних відносин в усіх сферах». Президент Ірану підкреслив, що перемога Сирії у війні проти тероризму є «надбанням всієї ісламської нації», і пообіцяв, що його країна і надалі надаватиме сирійцям все необхідне для повного розгрому терористів і відновлення Сирії після війни.

Президент Сирії Башар Асад і Верховний лідер ІРІ аятола Алі Хаменеї, 25 лютого ц. р.

Вочевидь в Тегерані Б. Асад обговорював й інші питання, про які ми можемо лише здогадуватися. Напевно, що Б. Асад і представники іранського керівництва обговорювали і «гібридний флірт», який посилився останнім часом між Б. Нетаньяху і В. Путіним, що однаково негативно сприймається як у Дамаску, так і в Тегерані. На тлі зближення РФ з Ізраїлем очевидно виникла необхідність проведення закритих сирійсько-іранських консультацій на вищому рівні з метою пошуку адекватної відповіді на маневри Москви і Тель-Авіва, що спрямовані на витіснення Ірану з Сирії. Суперництво між РФ і ІРІ в Сирії стає дедалі більш очевидним для більшості серйозних оглядачів, які також відзначають, що вплив Тегерана на Б. Асада є значно більшим, ніж вплив Москви. На думку деяких експертів, у Москві Б. Асад однозначно розглядається як «проіранський» президент і в Кремлі побоюються, що зростання впливу Ірану на сирійський режим призведе якщо не до витіснення Росії з Сирії, то у будь-якому разі до послаблення її позицій в цій країні. Підкріпити цю тезу можна багатьма факторами, але головним з них є міцність дружби сирійського та іранського режимів ще з 80-х років минулого століття.

Вельми помітне зростання тиску на Тегеран з боку Москви на прохання Б. Нетаньяху свідчить про те, що прихована боротьба між ІРІ і РФ триває повним ходом. Тому в Кремлі вже давно готові замінити Б. Асада на більш поступливу політичну фігуру. Деякі експерти вважають, що такою фігурою може бути «проросійський» генерал Сухейль аль-Хасан, який до недавнього часу командував елітної дивізією «Сили Тигра». Очевидно, постійні читачі наших оглядів пам’ятають, як в середині січня ц. р. в західній частині провінції Хама сталася збройна сутичка між підрозділами «проіранської» 4-ї танкової дивізії ЗС САР, якою командує брат президента Сирії Махер Асад, і частинами «проросійської» 5-ї дивізії спеціального призначення «Сили Тигра» під командуванням генерала Сухейля аль-Хасана. Втрати з обох сторін тоді склали близько 200 чоловік убитими і до 500 пораненими. Фактично 5-а дивізія підпорядковується штабу ПКС РФ на авіабазі Хмеймім. Природно, що агентура Б. Асада все це відстежує і інформує його. Видається, що всі ці проблеми Б. Асад детально обговорював зі своїми іранськими друзями під час візиту до Тегерану.

Прем'єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян і президент Ірану Хасан Роухані, 27 лютого ц. р.

27 лютого в рамках свого візиту до Тегерану прем'єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян зустрівся з президентом Ірану Хасаном Роухані. За словами Н. Пашиняна, Вірменія готова стати транзитною країною іранського газу до Грузії і далі до Європи через Чорне море і Україну. На наш погляд, Україна мала б долучитися до будівництва газопроводу Іран-Вірменія-Грузія-Європа. Як ми вже згадували, Іран посідає друге місце у світі за доведеними запасами природного газу — 34 трлн куб. метрів (Росія — 49,5 трлн, Катар — 24,5 трлн). Після США і Росії, Іран посідає третє місце в світі з видобутку природного газу (223,9 млрд куб. метрів у 2017 році), хоча практично сам майже увесь його і споживає (214,4 млрд куб. метрів у 2017 році). Але Іран ставить перед собою завдання значно збільшити експорт газу найближчим часом. І такі можливості у нього є, якби не перешкоджали американські санкції. За даними агенції Reuters, незважаючи на санкції, експорт іранської нафти у 2019 році виріс з 1,1 млн барелів у січні до 1,3 млн барелів на добу у лютому. Додамо, що до початку громадянської війни в Сирії у 2011 році Іран планував збудувати газопровід до Європи через території Ірану, Сирії і Туреччини.

 

ЛІВІЯ

Зустріч Ф. Сараджа і Х. Хафтара в Абу-Дабі. 27 лютого на запрошення спецпредставника генсека ООН в Лівії Гассана Саляме і за його участю в Абу-Дабі зустрілися глава Уряду національної згоди (УНЗ) Лівії Фаїз Сарадж і командувач Лівійської національної армії (ЛНА) маршал Халіфа Хафтар. Повідомляється, що під час переговорів сторони дійшли згоди про необхідність завершення перехідного періоду за допомогою проведення загальних виборів «як способу збереження стабільності в Лівії та об'єднання її державних інститутів».

Спецпредставник генсека ООН в Лівії Гассан Саляме із Фаїзом Сараджем і Халіфой Хафтаром

На даний час в Лівії чинні два уряди: визнаний міжнародним співтовариством УНЗ у Тріполі і уряд Абдалли Абдуррахмана ат-Тані в Тобруку, який підтримує Палата представників (парламент) і ЛНА маршала Х. Хафтара. У 2018 році в рамках різних міжнародних форумів між Тріполі і Тобруком була досягнута принципова домовленість про проведення загальних виборів — президентських і парламентських, проте до цього часу дата проведення цих виборів ще не визначена. Спецпредставник генсека ООН в Лівії Г. Саляме сподівається, що їх вдасться провести на початку літа поточного року. Однак до виборів необхідно ще провести референдум із затвердження постійної конституції, дата проведення якого також ще остаточно не визначена.

Глава Національної нафтової корпорації Лівії (NOC) Мустафа Саналла

Слід зазначити, що зустріч між Ф. Сараджем і Х. Хафтаром проходила в Абу-Дабі не випадково. Справа в тому, що Емірати фінансують ЛНА, сподіваючись, що вона, можливо, допоможе еміратівцям згодом долучитися до видобутку нафти у Феццані і її транспортування в термінали на середземноморському узбережжі Лівії для подальшого продажу в Європі. Для цього на переговори в Абу-Дабі був запрошений глава Національної нафтової корпорації Лівії (NOC) Мустафа Саналла, якого намагалися умовити зняти форс-мажорні обставини на нафтовому родовищі аш-Шарара і відновити видобуток і транспортування нафти. Однак М. Саналла висунув низку умов, явно неприйнятних ні для Х. Хафтара, ні для його покровителів в Абу-Дабі. За словами М. Саналли, всі проблеми викликані перебуванням на території цього родовища різних збройних формувань. Зокрема М. Саналла зажадав видворити з аш-Шарари загони туарегів, яких Х. Хафтар найняв для охорони інфраструктури родовища. Таким чином, для основних акторів на лівійській політичній арені встановлення контролю над видобутком, транспортуванням і продажем нафти є більш актуальним завданням, ніж проведення виборів. Ймовірніше, той, хто встановить контроль над нафтовими ресурсами країни, той і виграє вибори.

 

СУДАН

Протистояння влади і опозиції. Протягом лютого в Судані тривали виступи опозиції, яка вимагає відставки президента Омара аль-Башира і формування нового перехідного уряду. 7 лютого О. аль-Башир пообіцяв сформувати спеціальний комітет для підготовки проекту нової конституції країни і повідомив, що готовий вести переговори з будь-якою громадською силою з метою виходу з економічної і політичної криз. 10 лютого опозиційні партії провели масову маніфестацію у місті Омдурман, що прилегле до столиці країни — Хартума. 21 лютого під час акції протесту суданські сили безпеки заарештували 17 опозиційних діячів.

22 лютого О. аль-Башир запровадив у країні надзвичайний стан терміном на один рік, відправив у відставку уряд, а також провів ротацію губернаторів всіх провінцій. Президент також склав із себе повноваження керівника правлячої партії «Національний конгрес», передавши їх своєму заступнику Ахмеду Харуну. О. аль-Башир погодився відкликати законопроект про внесення поправок до конституції, які дозволили б йому балотуватися у 2020 році на третій президентський термін, хоча він перебуває при владі вже майже 30 років — з 1989 року. О. аль-Башир призначив колишнього губернатора провінції ель-Гезира Мухаммеда Тахір Айлу прем'єр-міністром, а міністра оборони генерала Авада бен Ауфа — першим віце-президентом. 26 лютого О. аль-Башир зробив перестановки серед вищого командування збройних сил.

Прем'єр-міністр Судану Мухаммед Тахір Айла і перший віце-президент, міністр оборони Авад бен Ауф присягають президенту країни Омару аль-Баширу, 24 лютого ц. р.

Опозиція негативно сприйняла такі заходи глави держави і, незважаючи на запровадження надзвичайного стану, провела 22–25 лютого масові акції протесту в Хартумі та інших містах. Представники опозиції відзначають, що дії О. аль-Башира мають характер політичного маневру для того, щоб і надалі залишатися при владі. Сьогодні на його боці армія і спецслужби, що дозволяє придушувати протести. З іншого боку, О. аль-Башир намагається розколоти опозицію шляхом інкорпорації кількох її поміркованих представників до складу нового уряду.

США, Велика Британія, Канада і Норвегія виступили зі спільною заявою, якою засуджують запровадження в Судані надзвичайного стану, назвавши такий крок «поверненням до військового режиму». У відповідь суданське МЗС назвало цю заяву «втручанням у внутрішні справи Судану». За деякими даними, 17 лютого глава ізраїльської служби зовнішньої розвідки «Моссад» Йосі Коен таємно зустрівся у кулуарах Мюнхенської конференції з безпеки зі своїм суданським колегою Салахом Гошем і обговорював підтримку Ізраїлем його кандидатури на пост президента Судану. Ця зустріч була організована єгипетськими посередниками за підтримки представників КСА і ОАЕ. Слід зазначити, що крім основних функцій «Моссад» також виконує дипломатичні завдання при налагодженні контактів з державами, з якими Ізраїль не підтримує дипломатичних відносин.

 

АЛЖИР

Президентські вибори. 9 лютого правляча партія «Фронт національного визволення» висунула чинного главу держави 82-річного Абдель-Азіза Бутефліку своїм кандидатом на майбутніх президентських виборах. Наприкінці січня його кандидатуру підтримала також партія «Національне демократичне об'єднання». 10 лютого А. Бутефліка офіційно оголосив про висунення своєї кандидатури на п'ятий термін на виборах глави держави, запланованих на 18 квітня.

Акції протесту в Алжирі проти 5-го президентського терміну А. Бутефліки

Протягом лютого в столиці Алжиру та інших містах країни відбувалися масові демонстрації, учасники яких виступали проти участі А. Бутефліки у виборах, вважаючи його нездатним управляти країною через проблеми зі здоров'ям. В ході демонстрацій відбувалися зіткнення із поліцейськими, десятки протестантів заарештовано. Демонстранти також вимагали заборонити правлячу партію «Фронт національного визволення» і відправити у відставку прем'єр-міністра Ахмеда Уяхью, який з 1995 року чотири рази обіймав цей пост (загалом 12 років). Серед демонстрантів багато молоді. Більше 30 % алжирців у віці до 30 років є безробітними при 12-відсотковому рівні загального безробіття. Низка опозиційних політичних партій вирішила бойкотувати президентські вибори і відмовилися висувати своїх кандидатів на пост президента країни. Одночасно заяви про реєстрацію кандидатами на пост президента у виборчком подали ще кілька осіб. Опозиція за масової підтримки населення виступає також за реформування ослабленої алжирської економіки і ізоляціоністської постколоніальної політичної системи, за підвищення життєвих стандартів.

Економіка Алжиру жорстко контролюється державою, що ускладнює залучення іноземних інвестицій. 40 % всієї алжирської робочої сили зайнято в державному секторі. У той же час вимушена передвиборна соціальна «щедрість» уряду у вигляді субсидій, надання безкоштовного житла в державному секторі і кредитів для молоді, а також соціально значимий бюджет на 2019 рік вже не в змозі зупинити в країні хвилю протесту. У 2018 році МВФ поставив Алжир на перше місце в антирейтинзі серед інших країн Близького Сходу і Північної Африки за ефективністю державних витрат, якістю інфраструктури та контролем корупції. Ізоляціонізм Алжиру проявляється також у самоусуненні його керівництва від участі у регіональних проектах в середземноморському і близькосхідному регіонах.

Нинішній правлячий режим в Алжирі, очолюваний братами президента — Саїдом і Абдель-Рахімом Бутефліка — значною мірою існує завдяки підтримці армії, яка є однією з найпотужніших на африканському континенті. Виступаючи від імені алжирських військових, начальник генштабу ЗС Алжиру генерал Ахмед Салах висловив підтримку А. Бутефліку. Кадрові перестановки і звільнення серед офіцерів і генералітету алжирської армії почали проводитися після того, як колишній начальник генштабу Алі Гедірі перейшов на бік опозиції. При цьому багато спостерігачів відзначають, що генерал А. Салах має власні президентські амбіції і все робить для того, щоб їх реалізувати. Багато опозиціонерів просто чекають фізичного усунення А. Бутефліки, вважаючи, що навряд чи він доживе до виборів, а якщо й доживе, то цього разу буде недовго обіймати пост президента країни. Наприкінці лютого А. Бутефліку доставили на літаку у майже непритомному стані до Швейцарії, у відділення реанімації шпиталю при Женевському університеті. Тим не менш, 3 березня документи А. Бутефліки були подані в Конституційну раду для реєстрації його як кандидата на виборах глави держави. Згідно з виборчим кодексом Алжиру, висуванець на вищий державний пост має разом з пакетом документів надати у виборчком офіційно завізовану консиліумом лікарів медичну довідку про стан свого здоров'я. Але цього не сталося.

Начальник генштабу ЗС Алжиру генерал Ахмед Салах і його попередник генерал Алі Гедірі

На момент публікації цього огляду стало відомо, що 11 березня А. Бутефліка після повернення із Швейцарії оголосив про відмову балотуватися на п'ятий термін. Повідомляється також, що президентські вибори будуть перенесені з 18 квітня на більш пізній термін. Перенесення виборів А. Бутефліка пояснив необхідністю забезпечити «спокій і громадську безпеку». А. Бутефліка також заявив про розпуск нинішнього уряду і формування нового, якому буде доручено розробку проекту нової конституції з урахуванням вимог учасників протестів.

На наш погляд, буде А. Бутефліка обраний вп'яте на пост президента чи ні, але цілком очевидно, що в Алжирі назрівають кардинальні зміни у нинішньому державному, значною мірою соціалістичному, суспільно-політичному устрої, який бере свій початок у 1962 році, після 8-річної народно-визвольної війни проти французького колоніалізму. Хотілося б сподіватися, що зміна епох в Алжирі відбудеться мирним і демократичним шляхом, без драматичних соціальних потрясінь і громадянського протистояння.